Оскільки багато хто почав складати оповіді про добре відомі нам речі,

(Зач. 1) Поне́же у́бо мно́зи нача́ша чини́ти по́вѣсть о извѣ́ствованныхъ въ на́съ веще́хъ,

як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова^*,

я́коже преда́ша на́мъ, и́же испе́рва самови́дцы и слу́ги бы́вшіи Словесе́:

то спало на думку й мені, старанно дослідивши все від початку, по порядку описати тобі, високодостойний Феофиле,

изво́лися и мнѣ́ послѣ́довавшу вы́ше вся́ испы́тно, поря́ду писа́ти тебѣ́, держа́вный Ѳеофі́ле,

щоб ти пізнав тверду основу того вчення, в якому був наставлений.

да разумѣ́єши, о ни́хже научи́лся єси́ словесѣ́хъ утвержде́ніє.

У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія, з денної черги Авиєвої, і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я її — Єлисавета.

(Зач. 2) Бы́сть во дни́ И́рода царя́ Іуде́йска, ієре́й нѣ́кій, и́менемъ Заха́ріа, от дневны́я чреды́ Авіа́ни: и жена́ єго́ от дще́рей Ааро́новѣхъ, и и́мя є́й Єлісаве́тъ.

Обоє вони були праведні перед Богом, виконуючи всі заповіді і настанови Господні бездоганно.

Бѣ́ста же пра́ведна о́ба предъ Бо́гомъ, ходя́ща во всѣ́хъ за́повѣдехъ и оправда́ніихъ Госпо́днихъ безпоро́чна.

У них не було дітей, бо Єлисавета була неплідна, і обоє були вже похилого віку.

И не бѣ́ и́ма ча́да, поне́же Єлісаве́тъ бѣ́ непло́ды, и о́ба заматорѣ́вша во дне́хъ свои́хъ бѣ́ста.

Одного разу, коли він за чином своєї черги служив перед Богом,

Бы́сть же служа́щу єму́ въ чину́ чреды́ своєя́ предъ Бо́гомъ,

за звичаєм священства, йому випало покадити, ввійшовши до храму Господнього,

по обы́чаю свяще́нничества ключи́ся єму́ покади́ти, вше́дшу въ це́рковь Госпо́дню:

а вся безліч народу молилася зовні під час кадіння.

и все́ мно́жество люде́й бѣ́ моли́тву дѣ́я внѣ́, въ го́дъ [во вре́мя] ѳиміа́ма:

Тоді з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного.

яви́ся же єму́ А́нгелъ Госпо́день, стоя́ о десну́ю олтаря́ кади́лнаго:

Збентежився Захарія, побачивши його, і страх напав на нього.

и смути́ся Заха́ріа ви́дѣвъ, и стра́хъ нападе́ на́нь.

Ангел же сказав йому: не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан;

Рече́ же къ нему́ А́нгелъ: не бо́йся, Заха́ріє: зане́ услы́шана бы́сть моли́тва твоя́, и жена́ твоя́ Єлісаве́тъ роди́тъ сы́на тебѣ́, и нарече́ши и́мя єму́ Іоа́ннъ.

і буде тобі радість і втіха, і багато хто народженню його зрадіє,

И бу́детъ тебѣ́ ра́дость и весе́ліє, и мно́зи о рождествѣ́ єго́ возра́дуются.

бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні хмільного напою не питиме, і Духа Святого сповниться ще від утроби матері своєї.

Бу́детъ бо ве́лій предъ Го́сподемъ: и віна́ и сіке́ра не и́мать пи́ти, и Ду́ха Свята́го испо́лнится єще́ изъ чре́ва ма́тере своєя́:

І багатьох з синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їхнього.

и мно́гихъ от сыно́въ Ізра́илевыхъ обрати́тъ ко Го́споду Бо́гу и́хъ.

І йтиме перед Ним з духом і силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, і непокірних — до мудрості праведників, щоб приготувати Господеві народ звершений.

И то́й предъи́детъ предъ Ни́мъ ду́хомъ и си́лою Иліино́ю, обрати́ти сердца́ отце́мъ на ча́да, и проти́вныя въ му́дрости пра́ведныхъ, угото́вати Го́сподеви лю́ди соверше́ны.

І сказав Захарія ангелові: з чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх.

И рече́ Заха́ріа ко А́нгелу: по чесому́ разумѣ́ю сіє́? А́зъ бо є́смь ста́ръ, и жена́ моя́ заматорѣ́вши во дне́хъ свои́хъ.

Ангел сказав йому у відповідь: я Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий говорити з тобою і благовістити тобі про це.

И отвѣща́въ А́нгелъ рече́ єму́: а́зъ є́смь Гавріи́лъ предстоя́й предъ Бо́гомъ, и по́сланъ є́смь глаго́лати къ тебѣ́ и благовѣсти́ти тебѣ́ сія́:

І ось ти будеш мовчати і не матимеш можливости говорити до того дня, коли збудеться це, за те, що ти не повірив словам моїм, котрі збудуться свого часу.

и се́ бу́деши молчя́ и не могі́й проглаго́лати, до него́же дне́ бу́дутъ сія́: зане́ не вѣ́ровалъ єси́ словесе́мъ мои́мъ, я́же сбу́дутся во вре́мя своє́.

Люди чекали на Захарію і дивувалися, що він забарився в храмі.

И бѣ́ша лю́діє жду́ще Заха́рію: и чудя́хуся косня́щу єму́ въ це́ркви.

Він же, вийшовши, не міг говорити до них; і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі; і він говорив з ними знаками і залишався німим.

Изше́дъ же не можа́ше глаго́лати къ ни́мъ: и разумѣ́ша, я́ко видѣ́ніє ви́дѣ въ це́ркви: и то́й бѣ́ помава́я и́мъ, и пребыва́ше нѣ́мъ.

А коли закінчилися дні служіння його, повернувся до свого дому.

И бы́сть я́ко испо́лнишася дні́є слу́жбы єго́, и́де въ до́мъ сво́й.

Після тих днів зачала Єлисавета, жінка його, і таїлася п’ять місяців, кажучи:

По си́хъ же дне́хъ зача́тъ Єлісаве́тъ жена́ єго́, и тая́шеся мѣ́сяцъ пя́ть, глаго́лющи:

так сотворив мені Господь у ті дні, коли зглянувся на мене, щоб зняти з мене ганьбу перед людьми.

я́ко та́ко мнѣ́ сотвори́ Госпо́дь во дни́, въ ня́же призрѣ́ отъя́ти поноше́ніє моє́ въ человѣ́цѣхъ.

Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галилейське місто, яке називається Назарет,

Въ мѣ́сяцъ же шесты́й по́сланъ бы́сть А́нгелъ Гавріи́лъ от Бо́га во гра́дъ Галіле́йскій, єму́же и́мя Назаре́тъ,

до Діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового; ім’я ж Діви — Марія.

къ Дѣ́вѣ обруче́ннѣй му́жеви, єму́же и́мя Іо́сифъ, от до́му Дави́дова: и и́мя Дѣ́вѣ Маріа́мь.

Ангел, увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах.

И вше́дъ къ Не́й А́нгелъ рече́: ра́дуйся, Благода́тная: Госпо́дь съ Тобо́ю: благослове́на Ты́ въ жена́хъ.

Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання.

Она́ же ви́дѣвши смути́ся о словеси́ єго́ и помышля́ше, каково́ бу́детъ цѣлова́ніє сіє́.

І сказав Їй ангел: не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога.

И рече́ А́нгелъ Є́й: не бо́йся, Маріа́мь: обрѣла́ бо єси́ благода́ть у Бо́га.

І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус.

И се́ зачне́ши во чре́вѣ, и роди́ши Сы́на, и нарече́ши и́мя Єму́ Іису́съ.

Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його.

Се́й бу́детъ ве́лій, и Сы́нъ Вы́шняго нарече́тся: и да́стъ Єму́ Госпо́дь Бо́гъ престо́лъ Дави́да отца́ Єго́:

І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця.

и воцари́тся въ дому́ Іа́ковли во вѣ́ки, и Ца́рствію Єго́ не бу́детъ конца́.

Марія ж сказала ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю?

Рече́ же Маріа́мь ко А́нгелу: ка́ко бу́детъ сіє́, идѣ́же му́жа не зна́ю?

Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим.

И отвѣща́въ А́нгелъ рече́ Є́й: Ду́хъ Святы́й на́йдетъ на Тя́, и си́ла Вы́шняго осѣни́тъ Тя́: тѣ́мже и ражда́ємоє Свя́то нарече́тся Сы́нъ Бо́жій:

Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною,

и се́, Єлісаве́тъ ю́жика Твоя́, и та́ зача́тъ сы́на въ ста́рости своє́й: и се́й мѣ́сяцъ шесты́й є́сть є́й нарица́ємѣй непло́ды:

бо не буває безсилим у Бога ніяке слово.

я́ко не изнемо́жетъ у Бо́га вся́къ глаго́лъ.

Тоді Марія сказала: Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм. І відійшов від Неї ангел.

Рече́ же Маріа́мь: се́ Раба́ Госпо́дня: бу́ди Мнѣ́ по глаго́лу твоєму́. И отъи́де от Нея́ А́нгелъ.

Уставши ж, Марія у дні ці поспіхом пішла у передгір’я, в місто Іудине,

Воста́вши же Маріа́мь во дни́ ты́я, и́де въ го́рняя со тща́ніємъ, во гра́дъ Іу́довъ:

і увійшла в дім Захарії, і привітала Єлисавету.

и вни́де въ до́мъ Заха́ріинъ, и цѣлова́ Єлісаве́тъ.

Коли ж почула Єлисавета привітання Маріїне, заграло дитя в утробі її, і сповнилася Духа Святого Єлисавета.

И бы́сть я́ко услы́ша Єлісаве́тъ цѣлова́ніє Марі́ино, взыгра́ся младе́нецъ во чре́вѣ єя́: и испо́лнися Ду́ха Свя́та Єлісаве́тъ,

І вигукнула гучним голосом і сказала: благословенна Ти в жонах, і благословенний плід утроби Твоєї!

и возопи́ гла́сомъ ве́ліимъ, и рече́: благослове́на Ты́ въ жена́хъ, и благослове́нъ пло́дъ чре́ва Твоєго́:

І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?

и отку́ду мнѣ́ сіє́, да пріи́детъ Ма́ти Го́спода моєго́ ко мнѣ́?

Бо, коли голос вітання Твого дійшов до вух моїх, заграло дитя радісно в утробі моїй.

Се́ бо, я́ко бы́сть гла́съ цѣлова́нія Твоєго́ во у́шію моє́ю, взыгра́ся младе́нецъ ра́дощами во чре́вѣ моє́мъ.

Блаженна ж Та, Яка увірувала, бо збудеться сказане Їй від Господа.

И блаже́нна Вѣ́ровавшая, я́ко бу́детъ соверше́ніє глаго́ланнымъ Є́й от Го́спода.

І сказала Марія: величає душа Моя Господа,

И рече́ Маріа́мь: вели́читъ душа́ Моя́ Го́спода,

і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм,

и возра́довася ду́хъ Мо́й о Бо́зѣ Спа́сѣ Моє́мъ:

бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди.

я́ко призрѣ́ на смире́ніє Рабы́ Своєя́: се́ бо, отны́нѣ ублажа́тъ Мя́ вси́ ро́ди:

Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім’я Його.

я́ко сотвори́ Мнѣ́ вели́чіє Си́льный, и свя́то и́мя Єго́:

І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його.

и ми́лость Єго́ въ ро́ды родо́въ боя́щымся Єго́:

Явив могутність руки Своєї, розсіяв гордовитих у помислах сердець їхніх;

сотвори́ держа́ву мы́шцею Своє́ю: расточи́ го́рдыя мы́слію се́рдца и́хъ:

скинув сильних з престолів і підніс смиренних;

низложи́ си́льныя со престо́лъ, и вознесе́ смире́нныя:

голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим.

а́лчущыя испо́лни бла́гъ, и богатя́щыяся отпусти́ тщы́.

Прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом’янувши милість,

Воспрія́тъ Ізра́иля о́трока Своєго́, помяну́ти ми́лости,

як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його до віку.

я́коже глаго́ла ко отце́мъ на́шымъ, Авраа́му и сѣ́мени єго́ до вѣ́ка.

Пробула ж Марія з нею близько трьох місяців і повернулася в дім Свій.

Пребы́сть же Маріа́мь съ не́ю я́ко три́ мѣ́сяцы и возврати́ся въ до́мъ Сво́й.

Єлисаветі ж настав час родити, і вона народила сина.

Єлісаве́ти же испо́лнися вре́мя роди́ти є́й, и роди́ сы́на.

І почули сусіди й родичі її, що звеличив її Господь милістю Своєю, і радувалися з нею.

И слы́шаша о́крестъ живу́щіи и у́жики єя́, я́ко возвели́чилъ є́сть Госпо́дь ми́лость Свою́ съ не́ю: и ра́довахуся съ не́ю.

І восьмого дня прийшли обрізати немовля, і хотіли назвати його ім’ям батька його — Захарією.

И бы́сть во осмы́й де́нь, пріидо́ша обрѣ́зати отроча́, и нарица́ху є́ и́менемъ отца́ єго́, Заха́рію.

На це мати його сказала: ні, хай буде названий Іоаном.

И отвѣща́вши ма́ти єго́ рече́: ни́, но да нарече́тся Іоа́ннъ.

І сказали їй: адже нікого нема в роді твоїм, хто звався б ім’ям тим.

И рѣ́ша къ не́й, я́ко никто́же є́сть въ родствѣ́ твоє́мъ, и́же нарица́єтся и́менемъ тѣ́мъ.

І питали знаками в батька його, як би він хотів назвати його.

И помава́ху отцу́ єго́, є́же ка́ко бы хотѣ́лъ нарещи́ є́.

Попросивши дощечку, написав слова: Іоан буде ім’я йому. І дивувались усі.

И испро́шь дщи́цу, написа́, глаго́ля: Іоа́ннъ бу́детъ и́мя єму́. И чудя́хуся вси́.

І відразу відкрилися уста його і язик його, і він почав говорити, благословляючи Бога.

Отверзо́шася же уста́ єго́ а́біє и язы́къ єго́, и глаго́лаше, благословя́ Бо́га.

І був страх у всіх навколишніх жителів; і в усій країні Юдейській розповідалося про все це.

И бы́сть на всѣ́хъ стра́хъ живу́щихъ о́крестъ и́хъ: и во все́й странѣ́ Іуде́йстѣй повѣ́даєми бя́ху вси́ глаго́ли сі́и.

Усі, хто чув, поклали це в серці своїм і говорили: ким буде дитя це? І рука Господня була з ним.

И положи́ша вси́ слы́шавшіи въ се́рдцѣ своє́мъ, глаго́люще: что́ у́бо отроча́ сіє́ бу́детъ? И рука́ Госпо́дня бѣ́ съ ни́мъ.

І Захарія, батько його, сповнився Духа Святого і пророкував, кажучи:

И Заха́ріа оте́цъ єго́ испо́лнися Ду́ха Свя́та, и проро́чествова, глаго́ля:

благословен Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ Свій і створив визволення йому.

благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ, я́ко посѣти́ и сотвори́ избавле́ніє лю́демъ Свои́мъ:

І підніс ріг спасіння нам у домі Давида, отрока Свого,

и воздви́же ро́гъ спасе́нія на́мъ, въ дому́ Дави́да о́трока Своєго́:

як провістив устами святих пророків Своїх, що були від віку,

я́коже глаго́ла усты́ святы́хъ су́щихъ от вѣ́ка проро́къ Єго́,

що спасе нас від ворогів наших і від руки всіх, хто ненавидить нас;

спасе́ніє от вра́гъ на́шихъ и изъ руки́ всѣ́хъ ненави́дящихъ на́съ:

сотворить милість батькам нашим і спом’яне святий завіт Свій —

сотвори́ти ми́лость со отцы́ на́шими и помяну́ти завѣ́тъ святы́й Сво́й,

дати нам клятву, якою клявся Він Авраамові, отцю нашому,

кля́тву, є́юже кля́тся ко Авраа́му отцу́ на́шему, да́ти на́мъ,

щоб ми, визволившись від рук ворогів наших,

безъ стра́ха, изъ руки́ вра́гъ на́шихъ изба́вльшымся,

безбоязно служили Йому в святості й праведності перед Ним всі дні життя нашого.

служи́ти Єму́ преподо́біємъ и пра́вдою предъ Ни́мъ вся́ дни́ живота́ на́шего.

І ти, дитя, пророком Всевишнього наречешся, бо йтимеш перед лицем Господа, щоб приготувати путі Йому.

И ты́, отроча́, проро́къ Вы́шняго нарече́шися: предъи́деши бо предъ лице́мъ Госпо́днимъ, угото́вати пути́ Єго́,

Дати зрозуміти спасіння людям Його у відпущенні гріхів їхніх,

да́ти ра́зумъ спасе́нія лю́демъ Єго́, во оставле́ніє грѣ́хъ и́хъ,

з ласкавого милосердя Бога нашого, яким відвідав нас Схід^* з неба,

милосе́рдія ра́ди ми́лости Бо́га на́шего, въ ни́хже посѣти́лъ є́сть на́съ Восто́къ свы́ше,

просвітити тих, що у темряві й тіні смертній сидять, спрямувати ноги наші на шлях миру.

просвѣти́ти во тмѣ́ и сѣ́ни сме́ртнѣй сѣдя́щыя, напра́вити но́ги на́шя на пу́ть ми́ренъ.

Дитя ж зростало і міцніло духом, і було у пустелях до дня явлення свого Ізраїлеві.

Отроча́ же растя́ше и крѣпля́шеся ду́хомъ: и бѣ́ въ пусты́нехъ до дне́ явле́нія своєго́ ко Ізра́илю.

У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі.

Бы́сть же во дни́ ты́я, изы́де повелѣ́ніє от ке́саря А́вгуста написа́ти всю́ вселе́нную.

Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією.

Сіє́ написа́ніє пе́рвоє бы́сть владя́щу Сирі́єю Кирині́ю.

І всі йшли записатися, кожен до свого міста.

И идя́ху вси́ написа́тися, ко́ждо во сво́й гра́дъ.

Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового,

Взы́де же и Іо́сифъ от Галіле́и, изъ гра́да Назаре́та, во Іуде́ю, во гра́дъ Дави́довъ, и́же нарица́єтся Виѳлеє́мъ, зане́ бы́ти єму́ от до́му и оте́чества Дави́дова,

записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна.

написа́тися съ Марі́єю обруче́ною єму́ жено́ю, су́щею непра́здною.

Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй;

Бы́сть же, єгда́ бы́ста та́мо, испо́лнишася дні́є роди́ти Є́й:

І народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було їм місця в гостиниці.

и роди́ Сы́на Своєго́ Пе́рвенца, и пови́тъ Єго́, и положи́ Єго́ въ я́слехъ: зане́ не бѣ́ и́мъ мѣ́ста во оби́тели.

У тій стороні були на полі пастухи, які стерегли нічної пори отару свою.

И па́стыріє бѣ́ху въ то́йже странѣ́, бдя́ще и стрегу́ще стра́жу нощну́ю о ста́дѣ своє́мъ.

Аж ось ангел Господній став між них, і слава Господня осяяла їх; злякалися вони страхом великим.

И се́ А́нгелъ Госпо́день ста́ въ ни́хъ, и сла́ва Госпо́дня осія́ и́хъ: и убоя́шася стра́хомъ ве́ліимъ.

І сказав їм ангел: не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям.

И рече́ и́мъ А́нгелъ: не бо́йтеся: се́ бо благовѣству́ю ва́мъ ра́дость ве́лію, я́же бу́детъ всѣ́мъ лю́демъ:

Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.

я́ко роди́ся ва́мъ дне́сь Спа́съ, И́же є́сть Христо́съ Госпо́дь, во гра́дѣ Дави́довѣ:

І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах.

и се́ ва́мъ зна́меніє: обря́щете Младе́нца пови́та, лежа́ща въ я́слехъ.

І раптом з’явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і викликувало:

И внеза́пу бы́сть со А́нгеломъ мно́жество во́й небе́сныхъ, хва́лящихъ Бо́га и глаго́лющихъ:

слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!

сла́ва въ вы́шнихъ Бо́гу, и на земли́ ми́ръ, во человѣ́цѣхъ благоволе́ніє.

І коли ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: підемо до Вифлеєма і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь.

И бы́сть, я́ко отидо́ша от ни́хъ на не́бо А́нгели, и человѣ́цы па́стыріє рѣ́ша дру́гъ ко дру́гу: пре́йдемъ до Виѳлеє́ма и ви́димъ глаго́лъ се́й бы́вшій, єго́же Госпо́дь сказа́ на́мъ.

І, поспішивши, прийшли і знайшли Марію та Йосифа, і Немовля, Яке лежало в яслах.

И пріидо́ша поспѣ́шшеся, и обрѣто́ша Маріа́мь же и Іо́сифа, и Младе́нца лежа́ща во я́слехъ.

Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля Це.

Ви́дѣвше же сказа́ша о глаго́лѣ глаго́ланнѣмъ и́мъ о Отроча́ти Се́мъ.

І всі, хто чув, дивувалися тому, що розповідали їм пастухи.

И вси́ слы́шавшіи диви́шася о глаго́ланныхъ от па́стырей къ ни́мъ.

А Марія зберігала всі слова ці, складаючи в серці Своїм.

Маріа́мь же соблюда́ше вся́ глаго́лы сія́, слага́ющи въ се́рдцы Своє́мъ.

Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм.

И возврати́шася па́стыріє, сла́вяще и хва́ляще Бо́га о всѣ́хъ, я́же слы́шаша и ви́дѣша, я́коже глаго́лано бы́сть къ ни́мъ.

А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі.

И єгда́ испо́лнишася о́смь дні́й, да обрѣ́жутъ Єго́, и нареко́ша и́мя Єму́ Іису́съ, нарече́нноє А́нгеломъ пре́жде да́же не зача́тся во чре́вѣ.

І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом,

И єгда́ испо́лнишася дні́є очище́нія єю́, по зако́ну Моисе́ову, вознесо́ста Єго́ во Ієрусали́мъ, поста́вити Єго́ предъ Го́сподемъ,

як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господеві.

я́коже є́сть пи́сано въ зако́нѣ Госпо́дни: я́ко вся́къ младе́нецъ му́жеска по́лу, разверза́я ложесна́, свя́то Го́сподеви нарече́тся:

І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят.

и є́же да́ти же́ртву, по рече́нному въ зако́нѣ Госпо́дни, два́ го́рличища или́ два́ птенца́ голуби́на.

Був тоді в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон. Він був муж праведний та благочестивий, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому.

И се́, бѣ́ человѣ́къ во Ієрусали́мѣ, єму́же и́мя Симео́нъ: и человѣ́къ се́й пра́веденъ и благочести́въ, ча́я утѣ́хи Ізра́илевы: и Ду́хъ бѣ́ Свя́тъ въ не́мъ.

Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього.

И бѣ́ єму́ обѣ́щано Ду́хомъ Святы́мъ, не ви́дѣти сме́рти, пре́жде да́же не ви́дитъ Христа́ Госпо́дня.

І був він приведений Духом у храм. І коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб зробити з Ним за законним звичаєм,

И пріи́де Ду́хомъ въ це́рковь. И єгда́ введо́ста роди́теля Отроча́ Іису́са, сотвори́ти и́ма по обы́чаю зако́нному о Не́мъ,

він взяв Його на руки, благословив Бога і сказав:

и то́й пріє́мъ Єго́ на руку́ своє́ю, и благослови́ Бо́га, и рече́:

нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром,

ны́нѣ отпуща́єши раба́ Твоєго́, Влады́ко, по глаго́лу Твоєму́, съ ми́ромъ:

бо бачили очі мої спасіння Твоє,

я́ко ви́дѣстѣ о́чи мои́ спасе́ніє Твоє́,

яке Ти приготував перед лицем усіх народів,

є́же єси́ уго́товалъ предъ лице́мъ всѣ́хъ люде́й:

світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля.

свѣ́тъ во открове́ніє язы́комъ, и сла́ву люде́й Твои́хъ Ізра́иля.

Йосиф же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього.

И бѣ́ Іо́сифъ и Ма́ти Єго́ чудя́щася о глаго́лемыхъ о Не́мъ.

І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, —

И благослови́ я́ Симео́нъ, и рече́ къ Марі́и Ма́тери Єго́: се́ лежи́тъ Се́й на паде́ніє и на воста́ніє мно́гимъ во Ізра́или, и въ зна́меніє пререка́ємо:

і Тобі Самій душу пройме меч, — щоб відкрилися помисли багатьох сердець.

и Тебѣ́ же Само́й ду́шу про́йдетъ ору́жіє: я́ко да откры́ются от мно́гихъ серде́цъ помышле́нія.

Тут була й Анна-пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирова, яка досягла глибокої старости, проживши з чоловіком сім років від дівоцтва свого;

И бѣ́ А́нна проро́чица, дщи́ Фану́илева, от колѣ́на Аси́рова: сія́ заматорѣ́вши во дне́хъ мно́зѣхъ, жи́вши съ му́жемъ се́дмь лѣ́тъ от дѣ́вства своєго́:

вдова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи день і ніч.

и та́ вдова́ я́ко лѣ́тъ о́смьдесятъ и четы́ре, я́же не отхожда́ше от це́ркве, посто́мъ и моли́твами служа́щи де́нь и но́щь.

Прийшовши тієї години, вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі.

И та́ въ то́й ча́съ приста́вши исповѣ́дашеся Го́сподеви, и глаго́лаше о Не́мъ всѣ́мъ ча́ющымъ избавле́нія во Ієрусали́мѣ.

І коли виконали все за законом Господнім, повернулися до Галилеї, до міста свого Назарета.

И я́ко сконча́шася вся́ по зако́ну Госпо́дню, возврати́шася въ Галіле́ю, во гра́дъ сво́й Назаре́тъ.

Дитя зростало і міцніло духом, сповнюючись премудрости, і благодать Божа була на Ньому.

Отроча́ же растя́ше и крѣпля́шеся ду́хомъ, исполня́яся прему́дрости: и благода́ть Бо́жія бѣ́ на Не́мъ.

Щороку батьки Його ходили до Єрусалима на свято Пасхи.

И хожда́ста роди́теля Єго́ на вся́ко лѣ́то во Ієрусали́мъ въ пра́здникъ Па́схи.

І коли було Йому дванадцять років, прийшли вони також за звичаєм до Єрусалима на свято.

И єгда́ бы́сть двоюна́десяти лѣ́ту, восходя́щымъ и́мъ во Ієрусали́мъ по обы́чаю пра́здника,

Як скінчилися дні свята, вони повертались, а Отрок Ісус залишився в Єрусалимі; і не помітили того Йосиф і Мати Його.

и сконча́вшымъ дни́, и возвраща́ющымся и́мъ, оста́ О́трокъ Іису́съ во Ієрусали́мѣ: и не разумѣ́ Іо́сифъ и Ма́ти Єго́:

Думали, що Він іде з іншими; пройшовши ж день дороги, почали шукати Його серед родичів та знайомих.

мнѣ́вша же Єго́ въ дружи́нѣ су́ща, преидо́ста дне́ пу́ть, и иска́ста Єго́ во сро́дницѣхъ и въ зна́ємыхъ:

І, не знайшовши Його, повернулись до Єрусалима, шукаючи Його.

и не обрѣ́тша Єго́, возврати́стася во Ієрусали́мъ, взыска́юща Єго́.

Через три дні знайшли Його в храмі, де Він сидів серед учителів, слухав їх і розпитував;

И бы́сть по тріє́хъ дне́хъ, обрѣто́ста Єго́ въ це́ркви, сѣдя́щаго посредѣ́ учи́телей, и послу́шающаго и́хъ, и вопроша́ющаго и́хъ:

усі, хто слухав Його, дивувалися розуму і відповідям Його.

ужаса́хуся же вси́ послу́шающіи Єго́ о ра́зумѣ и о отвѣ́тѣхъ Єго́.

І, побачивши Його, здивувалися; і Мати Його сказала Йому: Чадо! Що Ти зробив з нами? Ось батько Твій і Я, вболіваючи, шукали Тебе.

И ви́дѣвша Єго́, диви́стася: и къ Нему́ Ма́ти Єго́ рече́: Ча́до, что́ сотвори́ на́ма та́ко? Се́ оте́цъ Тво́й и А́зъ боля́ща иска́хома Тебе́.

Він сказав їм: навіщо вам було шукати Мене? Хіба ви не знали, що Я маю бути в тому, що належить Отцю Моєму?

И рече́ къ ни́ма: что́ я́ко иска́ста Мене́? Не вѣ́ста ли, я́ко въ тѣ́хъ, я́же Отца́ Моєго́, досто́итъ бы́ти Ми́?

Але вони не зрозуміли сказаних Ним слів.

И та́ не разумѣ́ста глаго́ла, єго́же глаго́ла и́ма.

І Він пішов з ними, і прийшов у Назарет, і корився їм. І Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму.

И сни́де съ ни́ма, и пріи́де въ Назаре́тъ: и бѣ́ повину́яся и́ма. И Ма́ти Єго́ соблюда́ше вся́ глаго́лы сія́ въ се́рдцы Своє́мъ.

Ісус же зростав у премудрості і віком, в любові у Бога і людей.

И Іису́съ преспѣва́ше прему́дростію и во́зрастомъ и благода́тію у Бо́га и человѣ́къ.

У п’ятнадцятий же рік правління Тиверія-кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат його, був четвертовладником в Ітуреї і Трахонітському краї, а Лисаній був четвертовладником в Авилинеї,

(Зач. 9) Въ пя́тоє же на́десяте лѣ́то влады́чества Тіве́ріа ке́саря, облада́ющу Понті́йскому Піла́ту Іуде́єю, и четвертовла́ствующу Галіле́єю И́роду, Філі́ппу же бра́ту єго́ четвертовла́ствующу Ітуре́єю и Трахоні́тскою страно́ю, и Лиса́нію Авілині́єю четвертовла́ствующу,

за первосвящеників Анни і Каяфи, було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі.

при архієре́и А́ннѣ и Каіа́фѣ, бы́сть глаго́лъ Бо́жій ко Іоа́нну Заха́ріину сы́ну въ пусты́ни.

І він проходив по всій околиці Йорданській, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів,

И пріи́де во всю́ страну́ Іорда́нскую, проповѣ́дая креще́ніє покая́нія во оставле́ніє грѣхо́въ:

як написано в книзі слів Ісаї-пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому.

я́коже є́сть пи́сано въ кни́зѣ слове́съ Иса́іи проро́ка, глаго́люща: гла́съ вопію́щаго въ пусты́ни: угото́вайте пу́ть Госпо́день: пра́вы твори́те стези́ Єго́:

Кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги — рівними.

вся́ка де́брь испо́лнится, и вся́ка гора́ и хо́лмъ смири́тся: и бу́дутъ стро́потная въ пра́вая, и о́стріи въ пути́ гла́дки:

І побачить всяка плоть спасіння Боже.

и у́зритъ вся́ка пло́ть спасе́ніє Бо́жіє.

Іоан говорив народові, що приходив хреститися від нього: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?

Глаго́лаше же исходя́щымъ наро́домъ крести́тися от него́: порожде́нія єхі́днова, кто́ сказа́ ва́мъ бѣжа́ти от гряду́щаго гнѣ́ва?

Створіть же плоди, достойні покаяння, і не думайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог з каміння цього може створити дітей Авраамові.

Сотвори́те у́бо плоды́ досто́ины покая́нія: и не начина́йте глаго́лати въ себѣ́: отца́ и́мамы Авраа́ма: глаго́лю бо ва́мъ, я́ко мо́жетъ Бо́гъ от ка́менія сего́ воздви́гнути ча́да Авраа́му.

Вже й сокира при корені дерева лежить: всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубується і вкидається у вогонь.

Уже́ бо и сѣки́ра при ко́рени дре́ва лежи́тъ: вся́ко у́бо дре́во, не творя́щеє плода́ добра́, посѣка́єтся и во о́гнь вмета́єтся.

І запитували його люди, кажучи: що ж нам робити?

И вопроша́ху єго́ наро́ди, глаго́люще: что́ у́бо сотвори́мъ?

Відповідаючи, він сказав їм: хто має дві одежини, хай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай зробить так само.

Отвѣща́въ же глаго́ла и́мъ: имѣ́яй двѣ́ ри́зѣ, да пода́стъ не иму́щему: и имѣ́яй бра́шна, та́кожде да твори́тъ.

Прийшли і митарі хреститися від нього і сказали йому: учителю, що нам робити?

Пріидо́ша же и мы́тари крести́тися от него́, и рѣ́ша къ нему́: учи́телю, что́ сотвори́мъ?

Він відповів їм: нічого не вимагайте більше того, що призначено вам.

О́нъ же рече́ къ ни́мъ: ничто́же бо́лѣє от повелѣ́ннаго ва́мъ твори́те.

Питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою.

Вопроша́ху же єго́ и во́ини, глаго́люще: и мы́ что́ сотвори́мъ? И рече́ къ ни́мъ: ни кого́же оби́дите, ни оклеветава́йте: и дово́лни бу́дите обро́ки ва́шими.

Коли ж народ чекав і всі роздумували в серцях своїх про Іоана, чи не Христос він, —

Ча́ющымъ же лю́демъ, и помышля́ющымъ всѣ́мъ въ сердца́хъ свои́хъ о Іоа́ннѣ, єда́ то́й є́сть Христо́съ,

Іоан усім відповідав: я хрещу вас водою: але гряде Сильніший за мене, Якому я недостойний розв’язати ремінь взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем.

отвѣщава́ше Іоа́ннъ всѣ́мъ, глаго́ля: а́зъ у́бо водо́ю креща́ю вы́: гряде́тъ же Крѣ́плій мене́, Єму́же нѣ́смь досто́инъ отрѣши́ти реме́нь сапогу́ Єго́: То́й вы́ крести́тъ Ду́хомъ Святы́мъ и огне́мъ:

Лопата в руці Його, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю в житницю Свою, а полову спалить вогнем невгасимим.

Єму́же лопа́та въ руку́ Єго́, и отреби́тъ гумно́ Своє́, и собере́тъ пшени́цу въ жи́тницу Свою́, пле́вы же сожже́тъ огне́мъ негаса́ющимъ.

І багато іншого, втішаючи, благовістив він людям.

Мно́га же у́бо и и́на, утѣша́я благовѣствова́ше лю́демъ.

Ірод же, четвертовладник, якому Іоан докоряв за Іродіаду, жінку брата його, і за все, що зробив Ірод лихого,

(Зач. 10) И́родъ же четвертовла́стникъ, облича́ємъ от него́ о Иродіа́дѣ женѣ́ бра́та своєго́, и о всѣ́хъ, я́же сотвори́ зла́я И́родъ,

додав до всього іншого і те, що замкнув Іоана у в’язниці.

приложи́ и сіє́ надъ всѣ́ми, и затвори́ Іоа́нна въ темни́цѣ.

І сталося, коли хрестився весь народ, і Ісус, охрестившись, молився, розкрилося небо,

Бы́сть же єгда́ крести́шася вси́ лю́діє, и Іису́су кре́щшуся и моля́щуся, отве́рзеся не́бо,

і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб; і був Голос з небес, Який говорив: Ти є Син Мій Улюблений, у Тобі Моє благовоління!

и сни́де Ду́хъ Святы́й тѣле́снымъ о́бразомъ, я́ко го́лубь, На́нь: и гла́съ съ небесе́ бы́сть, глаго́ля: Ты́ єси́ Сы́нъ Мо́й Возлю́бленный, о Тебѣ́ благоволи́хъ.

Ісус, починаючи Своє служіння, був років тридцяти, і був, як думали, син Йосифів, Іліїв,

(Зач. 11) И То́й бѣ́ Іису́съ я́ко лѣ́тъ три́десять начина́я, сы́й, я́ко мни́мь, Сы́нъ Іо́сифовъ, Илі́євъ,

Матфатів, Левіїв, Мелхіїв, Іаннаїв, Йосифів,

Матѳа́товъ, Леві́инъ, Мелхі́инъ, Іанна́євъ, Іо́сифовъ,

Маттафіїв, Амосів, Наумів, Еслимів, Наггеїв,

Маттаѳі́євъ, Амо́совъ, Нау́мовъ, Єслі́мовъ, Нагге́овъ,

Маафів, Маттафіїв, Семеіїв, Йосифів, Іудин,

Маа́ѳовъ, Маттаѳі́євъ, Семеі́євъ, Іо́сифовъ, Іу́динъ,

Іоананів, Рисаїв, Зоровавелів, Салафіїлів, Ниріїв,

Іоа́ннановъ, Риса́євъ, Зорова́велевъ, Салаѳіи́левъ, Нирі́євъ,

Мелхіїв, Аддіїв, Косамів, Елмодамів, Ірів,

Мелхі́євъ, Адді́євъ, Коса́мовъ, Єлмода́мовъ, И́ровъ,

Іосіїв, Єлиєзерів, Іоримів, Матфатів, Левіїв,

Іосі́євъ, Єлієзе́ровъ, Іорі́мовъ, Матѳа́товъ, Леві́инъ,

Симеонів, Іудин, Йосифів, Іонанів, Єлиакимів,

Симео́новъ, Іу́динъ, Іо́сифовъ, Іона́новъ, Єліакі́мовъ,

Мелеаїв, Маїнанів, Маттафаїв, Нафанів, Давидів,

Мелеа́євъ, Маіна́новъ, Маттаѳа́євъ, Наѳа́новъ, Дави́довъ,

Єссеїв, Овидів, Воозів, Салмонів, Наасонів,

Ієссе́овъ, Ови́довъ, Воо́зовъ, Салмо́новъ, Наассо́новъ,

Аминадавів, Арамів, Єсромів, Фаресів, Іудин,

Амінада́вовъ, Ара́мовъ, Єсро́мовъ, Фаре́совъ, Іу́динъ,

Яковів, Ісааків, Авраамів, Фаррин, Нахорів,

Іа́ковль, Ісаа́ковъ, Авраа́мовъ, Ѳа́ринъ, Нахо́ровъ,

Серухів, Рагавів, Фалеків, Єверів, Салинів,

Серу́ховъ, Рага́вовъ, Фале́ковъ, Єве́ровъ, Сала́новъ,

Каїнанів, Арфаксадів, Симів, Ноїв, Ламехів,

Каіна́новъ, Арфакса́довъ, Си́мовъ, Но́євъ, Ла́меховъ,

Мафусалів, Єнохів, Іаредів, Малелеїлів, Каїнанів,

Маѳуса́левъ, Єно́ховъ, Іа́редовъ, Малелеи́ловъ, Каіна́новъ,

Єносів, Сифів, Адамів, Божий.

Єно́совъ, Си́ѳовъ, Ада́мовъ, Бо́жій.

Ісус же, сповнений Духа Святого, повернувся від Йордану і поведений був Духом у пустелю.

(Зач. 12) Іису́съ же испо́лнь Ду́ха Свя́та возврати́ся от Іорда́на: и ведя́шеся Ду́хомъ въ пусты́ню,

Там сорок днів Він був спокушуваний дияволом і нічого не їв у ті дні, і по їх закінченні наостанку зголоднів.

дні́й четы́ридесять искуша́ємь от діа́вола: и не я́стъ ничесо́же во дни́ ты́я: и сконча́вшымся и́мъ, послѣди́ взалка́.

І сказав Йому диявол: якщо Ти Син Божий, то звели каменю цьому, щоб став хлібом.

И рече́ Єму́ діа́волъ: а́ще Сы́нъ єси́ Бо́жій, рцы́ ка́меневи сему́, да бу́детъ хлѣ́бъ.

Ісус відповів йому: написано, що не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом Божим.

И отвѣща́ Іису́съ къ нему́, глаго́ля: пи́сано є́сть, я́ко не о хлѣ́бѣ єди́номъ жи́въ бу́детъ человѣ́къ, но о вся́комъ глаго́лѣ Бо́жіи.

І, вивівши Його на високу гору, диявол показав Йому всі царства світу в одну мить.

И возве́дъ Єго́ діа́волъ на гору́ высоку́, показа́ Єму́ вся́ ца́рствія вселе́нныя въ ча́сѣ [чертѣ́] вре́меннѣ.

І сказав Йому диявол: Тобі дам усю оцю владу над усіми цими царствами і славу їх, бо вона мені передана, і я кому схочу, даю її.

И рече́ Єму́ діа́волъ: Тебѣ́ да́мъ вла́сть сію́ всю́ и сла́ву и́хъ: я́ко мнѣ́ предана́ є́сть, и, єму́же а́ще хощу́, да́мъ ю́:

Отже, якщо Ти поклонишся мені, то все буде Твоє.

Ты́ у́бо а́ще поклони́шися пре́до мно́ю, бу́дутъ Тебѣ́ вся́.

Ісус сказав йому у відповідь: відійди від Мене, сатано; написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи.

И отвѣща́въ рече́ єму́ Іису́съ: иди́ за Мно́ю, сатано́ пи́сано є́сть: поклони́шися Го́споду Бо́гу твоєму́, и Тому́ єди́ному послу́жиши.

І повів Його до Єрусалима, і поставив Його на крилі храму, і сказав Йому: якщо Ти Син Божий, кинься звідси вниз.

И веде́ Єго́ во Ієрусали́мъ, и поста́ви Єго́ на крилѣ́ церко́внѣмъ, и рече́ Єму́: а́ще Сы́нъ єси́ Бо́жій, ве́рзися отсю́ду до́лу:

Бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе зберегти Тебе;

пи́сано бо є́сть, я́ко А́нгеломъ Свои́мъ заповѣ́сть о Тебѣ́ сохрани́ти Тя́:

і на руках понесуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю.

и на рука́хъ во́змутъ Тя́, да не когда́ преткне́ши о ка́мень но́гу Твою́.

Ісус відповів йому: сказано: не спокушай Господа Бога твого.

И отвѣща́въ рече́ єму́ Іису́съ, я́ко рече́но є́сть: не иску́сиши Го́спода Бо́га твоєго́.

І, закінчивши всі спокушання, диявол відійшов від Нього до часу.

И сконча́въ все́ искуше́ніє діа́волъ, отъи́де от Него́ до вре́мене.

І повернувся Ісус в силі духу до Галилеї; і рознеслася чутка про Нього по всьому краю.

И возврати́ся Іису́съ въ си́лѣ духо́внѣй въ Галіле́ю: и вѣ́сть изы́де по все́й странѣ́ о Не́мъ.

Він навчав у синагогах їхніх, і всі Його славили.

И То́й уча́ше на со́нмищихъ и́хъ, сла́вимъ всѣ́ми.

І прийшов у Назарет, де був вихований, і увійшов, за звичаєм Своїм, в день суботній у синагогу і став, щоб читати.

(Зач. 13) И пріи́де въ Назаре́тъ, идѣ́же бѣ́ воспита́нъ: и вни́де, по обы́чаю Своєму́, въ де́нь суббо́тный въ со́нмище, и воста́ чести́.

Йому подали книгу пророка Ісаї; і Він, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано:

И да́ша Єму́ кни́гу Иса́іи проро́ка: и разгну́въ кни́гу, обрѣ́те мѣ́сто, идѣ́же бѣ́ напи́сано:

Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю,

Ду́хъ Госпо́день на Мнѣ́: Єго́же ра́ди пома́за Мя́ благовѣсти́ти ни́щымъ, посла́ Мя исцѣли́ти сокруше́нныя се́рдцемъ, проповѣ́дати плѣне́ннымъ отпуще́ніє и слѣпы́мъ прозрѣ́ніє, отпусти́ти сокруше́нныя во отра́ду,

проповідувати літо Господнє сприятливе.

проповѣ́дати лѣ́то Госпо́дне прія́тно.

І, згорнувши книгу і віддавши служителю, сів, і очі всіх у синагозі були звернені до Нього.

И согну́въ кни́гу, отда́въ слузѣ́, сѣ́де: и всѣ́мъ въ со́нмищи о́чи бѣ́ху зря́ще На́нь.

І Він почав говорити їм: нині справдилося писання, яке ви почули.

И нача́тъ глаго́лати къ ни́мъ, я́ко дне́сь сбы́стся писа́ніє сіє́ во у́шію ва́шею.

І всі свідчили Йому. І дивувалися словам благодаті, що виходили з уст Його, і говорили: чи ж не Йосифів це син?

И вси́ свидѣ́телствоваху Єму́, (Зач. 14) и дивля́хуся о словесѣ́хъ благода́ти, исходя́щихъ изъ у́стъ Єго́, и глаго́лаху: не Се́й ли є́сть Сы́нъ Іо́сифовъ?

Він сказав їм: напевно, ви скажете Мені приказку: лікарю, зцілися Сам, зроби і тут, на Твоїй батьківщині, те, що, ми чули, було в Капернаумі.

И рече́ къ ни́мъ: вся́ко рече́те Ми́ при́тчу сію́: врачу́, исцѣли́ся Са́мъ: єли́ка слы́шахомъ бы́вшая въ Капернау́мѣ, сотвори́ и здѣ́ во оте́чествіи Своє́мъ.

І сказав: істинно кажу вам: ніякого пророка не приймають на батьківщині своїй.

Рече́ же: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко ни кото́рый проро́къ прія́тенъ є́сть во оте́чествіи своє́мъ:

По правді ж кажу вам, багато вдів було в Ізраїлі у дні Іллі, коли небо замкнулося на три роки і шість місяців, так що настав великий голод по всій землі,

пои́стиннѣ же глаго́лю ва́мъ: мно́ги вдови́цы бѣ́ша во дни́ Иліины́ во Ізра́или, єгда́ заключи́ся не́бо три́ лѣ́та и ме́сяцъ ше́сть, я́ко бы́сть гла́дъ вели́къ по все́й земли́:

і до жодної з них не був посланий Ілля, а тільки в Сарепту сидонську, до жінки-вдови.

и ни ко єди́ной и́хъ по́сланъ бы́сть Иліа́, то́кмо въ Саре́пту Сідо́нскую къ женѣ́ вдови́цѣ.

І багато також було прокажених в Ізраїлі за пророка Єлисея, і жоден з них не очистився, тільки Неєман-сирієць.

И мно́зи прокаже́ни бѣ́ху при Єліссе́и проро́цѣ во Ізра́или: и ни єди́нъ же от ни́хъ очи́стися, то́кмо Неєма́нъ Сиріани́нъ.

І сповнились усі гнівом у синагозі, почувши це.

И испо́лнишася вси́ я́рости въ со́нмищи, слы́шавшіи сія́:

І, вставши, вигнали Його геть з міста і повели на вершину гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його.

и воста́вше изгна́ша Єго́ во́нъ изъ гра́да, и ведо́ша Єго́ до верху́ горы́, на не́йже гра́дъ и́хъ со́зданъ бя́ше, да бы́ша Єго́ низри́нули:

Він же, пройшовши серед них, відійшов.

О́нъ же проше́дъ посредѣ́ и́хъ, идя́ше.

І прийшов у Капернаум, місто галилейське, і навчав їх по суботах.

(Зач. 15) И сни́де въ Капернау́мъ гра́дъ Галіле́йскій: и бѣ́ учя́ и́хъ въ суббо́ты.

І дивувалися вченню Його, бо слово Його мало владу.

И ужаса́хуся о уче́ніи Єго́: я́ко со вла́стію бѣ́ сло́во Єго́.

Був у синагозі чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав гучним голосом:

И въ со́нмищи бѣ́ человѣ́къ имы́й ду́ха бѣ́са нечи́ста, и возопи́ гла́сомъ ве́ліимъ,

облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас; знаю Тебе, хто Ти, Святий Божий.

глаго́ля: оста́ви, что́ на́мъ и Тебѣ́, Іису́се Назаря́нине, прише́лъ єси́ погуби́ти на́съ: вѣ́мъ Тя́, кто́ єси́, Святы́й Бо́жій.

Ісус заборонив йому, сказавши: замовкни і вийди з нього. І біс, кинувши його посередині синагоги, вийшов з нього, нітрохи не зашкодивши йому.

И запрети́ єму́ Іису́съ, глаго́ля: премолчи́ и изы́ди изъ него́. И пове́ргъ єго́ бѣ́съ посредѣ́, изы́де изъ него́, ника́коже вреди́въ єго́.

І усіх охопив жах, і питали один одного, кажучи: що це за слово, що з владою і силою наказує нечистим духам, і вони виходять?

И бы́сть у́жасъ на всѣ́хъ, и стяза́хуся, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще: что́ сло́во сіє́, я́ко вла́стію и си́лою вели́тъ нечи́стымъ духово́мъ, и исхо́дятъ?

І розійшлася чутка про Нього по всіх місцях того краю.

(Зач. 16) И исхожда́ше гла́съ о Не́мъ во вся́ко мѣ́сто страны́.

Вийшовши з синагоги, Він увійшов у дім Симонів; теща ж Симонова була в сильній гарячці; і благали Його за неї.

Воста́въ же изъ со́нмища, вни́де въ до́мъ Сі́моновъ: те́ща же Сі́монова бѣ́ одержи́ма огне́мъ ве́ліимъ: и моли́ша Єго́ о не́й.

Підійшовши до неї, Він заборонив гарячці; і покинула її. Вона відразу ж встала і слугувала їм.

И ста́въ надъ не́ю, запрети́ огню́, и оста́ви ю́: а́біє же воста́вши служа́ше и́мъ.

Коли ж заходило сонце, всі, хто тільки мав хворих на різні недуги, приводили їх до Нього, і Він, покладаючи на кожного з них руки, зціляв їх.

Заходя́щу же со́лнцу, вси́, єли́цы имѣ́яху боля́щыя неду́ги разли́чными, привожда́ху и́хъ къ Нему́: О́нъ же на єди́наго коєго́ждо и́хъ ру́цѣ возло́жь, исцѣля́ше и́хъ.

Виходили також і біси з багатьох, викрикуючи і кажучи: Ти Христос, Син Божий. А Він забороняв їм казати, що вони знають, що Він Христос.

Исхожда́ху же и бѣ́си от мно́гихъ, вопію́ще и глаго́люще, я́ко Ты́ єси́ Христо́съ Сы́нъ Бо́жій. И запреща́я не дая́ше и́мъ глаго́лати, я́ко вѣ́дяху Христа́ Самаго́ су́ща.

А як настав день, Він, вийшовши з дому, пішов у безлюдне місце, а люди шукали Його і, прийшовши до Нього, затримували Його, щоб не йшов від них.

Бы́вшу же дни́, изше́дъ иде́ въ пу́сто мѣ́сто: и наро́ди иска́ху Єго́, и пріидо́ша къ Нему́, и удержава́ху Єго́, да бы́ не отше́лъ от ни́хъ.

Він же сказав їм: і іншим містам Мені належить благовістити Царство Боже, бо на те Я посланий.

О́нъ же рече́ къ ни́мъ, я́ко и други́мъ градово́мъ благовѣсти́ти Ми́ подоба́єтъ Ца́рствіє Бо́жіє: я́ко на се́ по́сланъ є́смь.

І проповідував у синагогах галилейських.

И бѣ́ проповѣ́дая на со́нмищихъ Галіле́йскихъ.

Одного разу, коли народ тиснувся до Нього, щоб слухати Слово Боже, а Він стояв біля озера Генісаретського,

(Зач. 17) Бы́сть же належа́щу Єму́ наро́ду, да бы́ша слы́шали сло́во Бо́жіє, и То́й бѣ́ стоя́ при є́зерѣ Геннисаре́тстѣ:

і побачив Він два човни, що стояли при озері; а рибалки, вийшовши з них, полоскали сіті.

и ви́дѣ два́ корабля́ стоя́ща при є́зерѣ: ры́баріє же отше́дше от нею́, измыва́ху мре́жи.

Увійшовши в один з човнів, який належав Симонові, Він просив його відплисти трохи від берега і, сівши, навчав людей з човна.

Влѣ́зъ же въ єди́нъ от кораблю́, и́же бѣ́ Сі́моновъ, моли́ єго́ от земли́ отступи́ти ма́ло: и сѣ́дъ уча́ше изъ корабля́ наро́ды.

Коли ж перестав навчати, сказав Симонові: відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову.

Я́коже преста́ глаго́ля, рече́ къ Сі́мону: поступи́ во глубину́, и вве́рзите мре́жи ва́шя въ лови́тву.

Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть.

И отвѣща́въ Сі́монъ рече́ Єму́: Наста́вниче, объ но́щь всю́ тру́ждшеся, ничесо́же я́хомъ: по глаго́лу же Твоєму́ вве́ргу мре́жу.

Зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них.

И се́ сотво́рше, я́ша мно́жество ры́бъ мно́го: протерза́шеся же мре́жа и́хъ.

І дали знак друзям з другого човна, щоб прийшли допомогти їм; і прийшли, і наповнили обидва човни так, що вони почали тонути.

И поману́ша прича́стникомъ, и́же бѣ́ху во друзѣ́мъ корабли́, да прише́дше помо́гутъ и́мъ: и пріидо́ша, и испо́лниша о́ба корабля́, я́ко погружа́тися и́ма.

Побачивши це, Симон-Петро припав до колін Ісусових і сказав: Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!

Ви́дѣвъ же Сі́монъ Пе́тръ, припаде́ къ колѣ́нома Іису́совома, глаго́ля: изы́ди от мене́, я́ко му́жъ грѣ́шенъ є́смь, Го́споди.

Бо жах охопив його і всіх, що були з ним, від того улову риби, яку зловили;

У́жасъ бо одержа́ше єго́ и вся́ су́щыя съ ни́мъ, о лови́твѣ ры́бъ, я́же я́ша.

також і Якова та Іоана, синів Зеведеєвих, які були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: не бійся, віднині будеш ловцем людей.

Та́кожде же Іа́кова и Іоа́нна сы́на Зеведе́ова, я́же бѣ́ста обе́щника Сі́монови. И рече́ къ Сі́мону Іису́съ: не бо́йся: отсе́лѣ бу́деши человѣ́ки ловя́.

І, витягнувши обидва човни на берег, залишили все і пішли за Ним.

И извле́кше [о́ба] корабля́ на зе́млю, оста́вльше вся́, вслѣ́дъ Єго́ идо́ша.

Коли Ісус був в одному місті, прийшов чоловік, увесь в проказі, і, побачивши Ісуса, упав ниць і благав Його: Господи, якщо Ти хочеш, можеш мене очистити.

(Зач. 18) И бы́сть єгда́ бѣ́ Іису́съ во єди́номъ от градо́въ, и се́, му́жъ испо́лнь прокаже́нія: и ви́дѣвъ Іису́са, па́дъ ни́цъ, моля́ся Єму́, глаго́ля: Го́споди, а́ще хо́щеши, мо́жеши мя́ очи́стити.

Він простяг руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І відразу проказа зійшла з нього.

И просте́ръ ру́ку, косну́ся єго́, ре́къ: хощу́, очи́стися: и а́біє прока́за отъи́де от него́.

І Він звелів йому нікому не говорити, а піти показатися священикові і принести жертву за очищення своє, як повелів Мойсей, на свідчення їм.

И То́й заповѣ́да єму́ ни кому́же повѣ́дати: но ше́дъ покажи́ся ієре́ови, и принеси́ о очище́ніи твоє́мъ, я́коже повелѣ́ Моисе́й, во свидѣ́телство и́мъ.

Розійшлася ще більше чутка про Нього, і сходилося до Нього безліч народу послухати і зцілитися від Нього від недуг своїх.

Прохожда́ше же па́че сло́во о Не́мъ: и схожда́хуся наро́ди мно́зи слы́шати и цѣли́тися от Него́ от неду́гъ свои́хъ.

Він же відходив у безлюдні місця і молився.

То́й же бѣ́ отходя́ въ пусты́ню и моля́ся.

Одного дня, коли Він навчав, і сиділи тут фарисеї і законовчителі, що поприходили з усяких місць Галилеї та Юдеї і з Єрусалима, і сила Господня являлася у зціленні хворих, —

(Зач. 19) И бы́сть во єди́нъ от дні́й, и То́й бѣ́ учя́: и бѣ́ху сѣдя́ще фарісе́є и законоучи́теліє, и́же бѣ́ху пришли́ от вся́кія ве́си Галіле́йскія и Іуде́йскія и Ієрусали́мскія: и си́ла Госпо́дня бѣ́ исцѣля́ющи и́хъ:

і ось люди принесли на постелі чоловіка, який був розслаблений, і намагалися внести його в дім і покласти перед Ним;

и се́ му́жіє нося́ще на одрѣ́ человѣ́ка, и́же бѣ́ разсла́бленъ, и иска́ху внести́ єго́ и положи́ти предъ Ни́мъ:

і, не знайшовши, як пронести його через натовп, вилізли на дім і через покрівлю спустили його з постіллю на середину, перед Ісусом.

и не обрѣ́тше кудѣ́ внести́ єго́ наро́да ра́ди, взлѣ́зше на хра́мъ, сквозѣ́ скуде́лы [кро́въ скуде́льный] низвѣ́сиша єго́ со одро́мъ на среду́ предъ Іису́са.

І Він, побачивши віру їхню, сказав йому: чоловіче, відпускаються тобі гріхи твої.

И ви́дѣвъ вѣ́ру и́хъ, рече́ єму́: человѣ́че, оставля́юттися грѣси́ твои́.

Книжники і фарисеї почали розмірковувати, кажучи: хто ж є Цей, що богохульствує? Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога?

И нача́ша помышля́ти кни́жницы и фарісе́є, глаго́люще: кто́ є́сть Се́й, и́же глаго́летъ хулы́, кто́ мо́жетъ оставля́ти грѣ́хи, то́кмо єди́нъ Бо́гъ?

Ісус, зрозумівши міркування їхні, сказав їм у відповідь: що помишляєте в серцях ваших?

Разумѣ́въ же Іису́съ помышле́нія и́хъ, отвѣща́въ рече́ къ ни́мъ: что́ помышля́єте въ сердца́хъ ва́шихъ?

Що легше — сказати: відпускаються тобі гріхи твої, чи сказати: встань і ходи?

Что́ є́сть удо́бѣє, рещи́: оставля́юттися грѣси́ твои́? Или́ рещи́: воста́ни и ходи́?

Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — сказав Він розслабленому: тобі кажу, встань, візьми постіль твою та йди в дім твій.

Но да увѣ́сте, я́ко вла́сть и́мать Сы́нъ Человѣ́ческій на земли́ отпуща́ти грѣхи́, [рече́ разсла́бленному:] тебѣ́ глаго́лю: воста́ни и возми́ о́дръ тво́й, и иди́ въ до́мъ тво́й.

І він відразу встав перед ними, взяв те, на чому лежав, та й пішов до дому свого, славлячи Бога.

И а́біє воста́въ предъ ни́ми, взе́мъ, на не́мже лежа́ше, и́де въ до́мъ сво́й, сла́вя Бо́га.

І жах охопив усіх, і славили Бога і, сповнені страхом, говорили: преславне бачили ми нині.

И у́жасъ прія́тъ всѣ́хъ, и сла́вляху Бо́га: и испо́лнишася стра́ха, глаго́люще, я́ко ви́дѣхомъ пресла́вная дне́сь.

І після цього вийшов Ісус і побачив митаря на ім’я Левій, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною.

(Зач. 20) И посе́мъ изы́де, и узрѣ́ мытаря́ и́менемъ Леві́ю, сѣдя́ща на мы́тницѣ, и рече́ єму́: иди́ по Мнѣ́.

І той, покинувши все, встав і пішов услід за Ним.

И оста́вль вся́, воста́въ вослѣ́дъ Єго́ и́де.

І влаштував Йому Левій у домі своїм велику гостину; і там було багато митарів та інших, які возлежали з ними.

И сотвори́ учрежде́ніє ве́ліє Леві́й Єму́ въ дому́ своє́мъ: и бѣ́ наро́дъ мытаре́й мно́гъ, и инѣ́хъ, и́же бя́ху съ ни́мъ возлежа́ще.

Книжники ж і фарисеї нарікали на Нього і говорили ученикам Його: чому ви їсте і п’єте з митарями та грішниками?

И ропта́ху кни́жницы на Него́ и фарісе́є, ко ученико́мъ Єго́ глаго́люще: почто́ съ мытари́ и грѣ́шники я́сте и піє́те?

Ісус же сказав їм у відповідь: не здорові потребують лікаря, а недужі.

И отвѣща́въ Іису́съ рече́ къ ни́мъ: не тре́буютъ здра́віи врача́, но боля́щіи:

Я прийшов покликати не праведників до покаяння, але грішників.

не пріидо́хъ призва́ти пра́ведныхъ, но грѣ́шныя въ покая́ніє.

Вони ж сказали Йому: чому учні Іоанові часто постять і моляться, також і фарисейські, а Твої їдять і п’ють?

(Зач. 21) Они́ же рѣ́ша къ Нему́: почто́ ученицы́ Іоа́нновы постя́тся ча́сто и моли́твы творя́тъ, та́кожде и фарісе́йстіи, а Твои́ ядя́тъ и пію́тъ?

Він же сказав їм: чи можете примусити гостей весільних постити, доки з ними жених?

О́нъ же рече́ къ ни́мъ: єда́ мо́жете сыны́ бра́чныя, до́ндеже жени́хъ съ ни́ми є́сть, сотвори́ти пости́тися?

Але прийдуть дні, коли забраний буде від них жених, і тоді поститимуть у ті дні.

Пріи́дутъ же дні́є, єгда́ отъя́тъ бу́детъ от ни́хъ жени́хъ, и тогда́ постя́тся въ ты́я дни́.

Сказав же і притчу їм: ніхто не накладає латки до старої одежі, відірвавши від нової одежі; а інакше і нове розірветься, і до старого не підійде те, що з нового.

Глаго́лаше же и при́тчу къ ни́мъ, я́ко никто́же приставле́нія ри́зы но́вы приставля́єтъ на ри́зу ве́тху: а́ще ли же ни́, и но́вую раздере́тъ, и ве́тсѣй не согласу́єтъ є́же от но́ваго.

І ніхто не вливає молодого вина в старі міхи, і саме виллється, і міхи пропадуть.

И никто́же влива́єтъ віна́ но́ва въ мѣ́хи ве́тхи: а́ще ли же ни́, расто́ргнетъ но́воє віно́ мѣ́хи, и само́ изліє́тся, и мѣ́си поги́бнутъ:

А молоде вино в нові міхи треба вливати; тоді збережеться і те, і друге.

но віно́ но́воє въ мѣ́хи но́вы влива́ти [подоба́єтъ]: и обоя́ соблюду́тся.

І ніхто, пивши старе вино, не захоче зараз же молодого, бо скаже: старе краще.

И никто́же пи́въ ве́тхоє, а́біє хо́щетъ но́ваго: глаго́летъ бо: ве́тхоє лу́чше є́сть.

Сталося, що у суботу, першу після другого дня Пасхи, довелося Йому йти через посіви, і ученики Його зривали колоски і їли, розтираючи руками.

Бы́сть же въ суббо́ту второпе́рвую ити́ Єму́ сквозѣ́ сѣ́янія: и восторга́ху ученицы́ Єго́ кла́сы, и ядя́ху, стира́юще рука́ми.

Деякі ж з фарисеїв сказали їм: навіщо ви робите те, чого не годиться робити в суботу?

Нѣ́цыи же от фарісе́й рѣ́ша и́мъ: что́ творите́, єго́же не досто́итъ твори́ти въ суббо́ты?

Ісус сказав їм у відповідь: хіба ви не читали, що вчинив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним?

И отвѣща́въ Іису́съ рече́ къ ни́мъ: ни ли́ сего́ чли́ єсте́, є́же сотвори́ Дави́дъ, єгда́ взалка́ся са́мъ и и́же съ ни́мъ бя́ху?

Як він увійшов у дім Божий, і взяв хліби принесення^*, і їв, і дав тим, що були з ним, хоча їх не можна було їсти нікому, тільки одним священикам.

Ка́ко вни́де въ до́мъ Бо́жій, и хлѣ́бы предложе́нія взе́мъ, и яде́, и даде́ и су́щымъ съ ни́мъ, и́хже не досто́яше я́сти, то́кмо єди́нымъ ієре́ємъ?

І сказав їм: бо Син Людський є господарем і суботи.

И глаго́лаше и́мъ, я́ко госпо́дь є́сть Сы́нъ Человѣ́ческій и суббо́тѣ.

Довелося ж і в іншу суботу увійти Йому в синагогу і навчати. Там був чоловік, у якого права рука була суха.

Бы́сть же и въ другу́ю суббо́ту вни́ти Єму́ въ со́нмище и учи́ти: и бѣ́ та́мо человѣ́къ, и рука́ єму́ десна́я бѣ́ суха́.

Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього.

Назира́ху же кни́жницы и фарісе́и, а́ще въ суббо́ту исцѣли́тъ, да обря́щутъ рѣ́чь На́нь.

Він же, знаючи помисли їхні, сказав чоловікові, що мав суху руку: встань і вийди на середину. І він встав і вийшов.

О́нъ же вѣ́дяше помышле́нія и́хъ, и рече́ человѣ́ку иму́щему су́ху ру́ку: воста́ни и ста́ни посредѣ́. О́нъ же воста́въ ста́.

Тоді сказав їм Ісус: запитаю вас, що годиться робити в суботу — добро чи зло? Спасти душу чи згубити? Вони мовчали.

Рече́ же Іису́съ къ ни́мъ: вопрошу́ вы́: что́ досто́итъ въ суббо́ты, добро́ твори́ти, или́ зло́ твори́ти? Ду́шу спасти́, или́ погуби́ти? Они́ же умолча́ша.

І, поглянувши на всіх них, сказав тому чоловікові: простягни руку твою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як і друга.

И воззрѣ́въ на всѣ́хъ и́хъ, рече́ єму́: простри́ ру́ку твою́. О́нъ же сотвори́ та́ко: и утверди́ся рука́ єго́ здра́ва я́ко друга́я.

Вони ж розлютилися і говорили між собою, що б їм вчинити з Ісусом.

Они́ же испо́лнишася безу́мія, и глаго́лаху дру́гъ ко дру́гу, что́ бы́ша сотвори́ли Іису́сови.

У ті дні Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога.

Бы́сть же во дни́ ты́я, изы́де въ го́ру помоли́тися: и бѣ́ объ но́щь въ моли́твѣ Бо́жіи.

Коли ж настав день, покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами:

И єгда́ бы́сть де́нь, призва́ ученики́ Своя́: и избра́ от ни́хъ двана́десяте, и́хже и апо́столы нарече́:

Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова та Іоана, Филипа та Варфоломія,

Сі́мона, єго́же именова́ Петра́, и Андре́а бра́та єго́, Іа́кова и Іоа́нна, Філі́ппа и Варѳоломе́а,

Матфея та Фому, Якова Алфеєвого та Симона, званого Зилотом, Іуду Якового та

Матѳе́а и Ѳому́, Іа́кова Алфе́єва и Сімо́на нарица́ємаго Зило́та,

Іуду Іскаріотського, який потім став зрадником.

Іу́ду Іа́ковля, и Іу́ду Іскаріо́тскаго, и́же и бы́сть преда́тель.

І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських,

Изше́дъ съ ни́ми, ста́ на мѣ́стѣ ра́внѣ: и наро́дъ учени́къ Єго́, и мно́жество мно́го люде́й от всея́ Іуде́и и Ієрусали́ма и помо́рія Ти́рска и Сідо́нска,

що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, — і зцілялися.

и́же пріидо́ша послу́шати Єго́ и исцѣли́тися от неду́гъ свои́хъ, и стра́ждущіи от ду́хъ нечи́стыхъ: и исцѣля́хуся.

І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх.

И ве́сь наро́дъ иска́ше прикаса́тися Єму́: я́ко си́ла от Него́ исхожда́ше и исцѣля́ше вся́.

І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив: Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже.

И То́й возве́дъ о́чи Свои́ на ученики́ Своя́, глаго́лаше: блаже́ни ни́щіи ду́хомъ: я́ко ва́ше є́сть Ца́рствіє Бо́жіє.

Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся.

Блаже́ни, а́лчущіи ны́нѣ: я́ко насы́титеся. Блаже́ни, пла́чущіи ны́нѣ: я́ко возсмѣє́теся.

Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського.

Блаже́ни бу́дете, єгда́ возненави́дятъ ва́съ человѣ́цы, и єгда́ разлуча́тъ вы́, и поно́сятъ, и пронесу́тъ и́мя ва́ше я́ко зло́, Сы́на Человѣ́ческаго ра́ди.

Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні.

Возра́дуйтеся въ то́й де́нь и взыгра́йте: се́ бо мзда́ ва́ша мно́га на небеси́. По си́мъ бо творя́ху проро́комъ отцы́ и́хъ.

Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху.

Оба́че го́ре ва́мъ бога́тымъ: я́ко отстоите́ утѣше́нія ва́шего.

Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати!

Го́ре ва́мъ, насы́щенніи ны́нѣ: я́ко вза́лчете. Го́ре ва́мъ смѣю́щымся ны́нѣ: я́ко возрыда́єте и воспла́чете.

Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні.

Го́ре, єгда́ до́брѣ реку́тъ ва́мъ вси́ человѣ́цы: по си́мъ бо творя́ху лжепроро́комъ отцы́ и́хъ.

Але вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас;

Но ва́мъ глаго́лю слы́шащымъ: люби́те враги́ ва́шя, добро́ твори́те ненави́дящымъ ва́съ,

благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас.

благослови́те клену́щыя вы́, и моли́теся за творя́щихъ ва́мъ оби́ду.

Хто вдарить тебе по щоці, підстав і другу, і хто забирає в тебе верхній одяг, не борони взяти і сорочку.

Бію́щему тя́ въ лани́ту, пода́ждь и другу́ю: и от взима́ющаго ти́ ри́зу, и срачи́цу не возбрани́.

Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, не вимагай.

Вся́кому же прося́щему у тебе́, да́й: и от взима́ющаго твоя́, не истязу́й.

І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм.

И я́коже хо́щете да творя́тъ ва́мъ человѣ́цы, и вы́ твори́те и́мъ та́кожде.

І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить.

И а́ще лю́бите лю́бящыя вы́, ка́я ва́мъ благода́ть є́сть? И́бо и грѣ́шницы лю́бящыя и́хъ лю́бятъ.

І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять.

И а́ще благотворите́ благотворя́щымъ ва́мъ, ка́я ва́мъ благода́ть є́сть? И́бо и грѣ́шницы то́жде творя́тъ.

І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати.

И а́ще взаи́мъ даєте́, от ни́хже ча́єте воспрія́ти, ка́я ва́мъ благода́ть є́сть, и́бо и грѣ́шницы грѣ́шникомъ взаи́мъ дава́ютъ, да воспріи́мутъ ра́вная.

Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих.

Оба́че люби́те враги́ ва́шя, и благотвори́те, и взаи́мъ да́йте, ничесо́же ча́юще: и бу́детъ мзда́ ва́ша мно́га, и бу́дете сы́нове Вы́шняго: я́ко То́й бла́гъ є́сть на безблагода́тныя и злы́я.

Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

Бу́дите у́бо милосе́рди, я́коже и Оте́цъ ва́шъ милосе́рдъ є́сть.

Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть;

И не суди́те, и не су́дятъ ва́мъ: [и] не осужда́йте, да не осужде́ни бу́дете: отпуща́йте, и отпу́стятъ ва́мъ:

давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам.

да́йте, и да́стся ва́мъ: мѣ́ру добру́, натка́ну и потря́сну и прелива́ющуся дадя́тъ на ло́но ва́ше: то́ю бо мѣ́рою, є́юже мѣ́рите, возмѣ́рится ва́мъ.

Сказав же їм притчу: чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму?

Рече́ же при́тчу и́мъ: єда́ мо́жетъ слѣпе́цъ слѣпца́ води́ти? Не о́ба ли въ я́му впаде́тася?

Учень не буває вищим від свого учителя; але, удосконалившись, кожен буде, як і вчитель його.

Нѣ́сть учени́къ надъ учи́теля своєго́: соверше́нъ же вся́къ бу́детъ, я́коже [и] учи́тель єго́.

Що ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?

Что́ же ви́диши суче́цъ, и́же є́сть во очеси́ бра́та твоєго́, бервна́ же, є́же є́сть во очеси́ твоє́мъ, не чу́єши?

Або, як можеш сказати братові твоєму: брате, дай я вийму скалку з ока твого, коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре! Вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.

Или́ ка́ко мо́жеши рещи́ бра́ту твоєму́: бра́те, оста́ви, да изму́ суче́цъ, и́же є́сть во очеси́ твоє́мъ, са́мъ су́щаго во очеси́ твоє́мъ бервна́ не ви́дя? Лицемѣ́ре, изми́ пе́рвѣє бервно́ изъ очесе́ твоєго́, и тогда́ про́зриши изъя́ти суче́цъ изъ очесе́ бра́та твоєго́.

Нема доброго дерева, яке родило б поганий плід, і немає поганого дерева, яке родило б плід добрий.

Нѣ́сть бо дре́во добро́, творя́ плода́ зла́: ниже́ дре́во зло́, творя́ плода́ добра́.

Бо всяке дерево пізнається за плодом своїм: не збирають смокви з терня і не знімають винограду з чагарника.

Вся́ко бо дре́во от плода́ своєго́ познає́тся: не от те́рнія бо че́шутъ смо́квы, ни от купины́ є́млютъ гро́здія.

Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її.

Благі́й человѣ́къ от блага́го сокро́вища се́рдца своєго́ изно́ситъ благо́є: и злы́й человѣ́къ от зла́го сокро́вища се́рдца своєго́ изно́ситъ зло́є: от избы́тка бо се́рдца глаго́лютъ уста́ єго́.

Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! — а не робите того, що Я кажу?

Что́ же Мя́ зовете́: Го́споди, Го́споди, и не творите́, я́же глаго́лю?

Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх, — скажу вам, до кого подібний.

Вся́къ гряды́й ко Мнѣ́ и слы́шай словеса́ Моя́ и творя́ я́, скажу́ ва́мъ, кому́ є́сть подо́бенъ:

Він подібний до людини, яка, будуючи дім, вкопала, заглибила і поклала основу на камені; коли ж сталася повінь і вода підступила до того дому, то не могла його зрушити, бо він був збудований на камені.

подо́бенъ є́сть человѣ́ку зи́ждущу хра́мину, и́же ископа́ и углуби́, и положи́ основа́ніє на ка́мени: наводне́нію же бы́вшу, припаде́ рѣка́ ко хра́минѣ то́й, и не мо́же поколеба́ти єя́: основана́ бо бѣ́ на ка́мени.

А хто слухає і не виконує, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без основи, то як тільки ринула на нього вода, він зараз же розвалився; і руйнування дому того було велике.

Слы́шавый же и не сотвори́вый подо́бенъ є́сть человѣ́ку созда́вшему хра́мину на земли́ безъ основа́нія: къ не́йже припаде́ рѣка́, и а́біє паде́ся, и бы́сть разруше́ніє хра́мины тоя́ ве́ліє.

Коли ж Він скінчив усі слова Свої до людей, що слухали Його, то увійшов до Капернаума.

Єгда́ же сконча́ вся́ глаго́лы Своя́ въ слу́хи лю́демъ, вни́де въ Капернау́мъ.

У одного сотника був хворий при смерті слуга, яким той дорожив.

Со́тнику же нѣ́коєму ра́бъ боля́ злѣ́, хотя́ше умре́ти, и́же бѣ́ єму́ че́стенъ.

Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його.

Слы́шавъ же о Іису́сѣ, посла́ къ Нему́ ста́рцы Іуде́йскія, моля́ Єго́, я́ко да прише́дъ спасе́тъ раба́ єго́.

І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це,

Они́ же прише́дше ко Іису́сови, моля́ху Єго́ то́щно, глаго́люще, я́ко досто́инъ є́сть, єму́же да́си сіє́:

бо любить народ наш і збудував нам синагогу.

лю́битъ бо язы́къ на́шъ, и со́нмище то́й созда́ на́мъ.

Ісус пішов з ними. І коли Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов.

Іису́съ же идя́ше съ ни́ми. И уже́ Єму́ не дале́че су́щу от хра́мины, посла́ къ Нему́ со́тникъ дру́ги, глаго́ля Єму́: Го́споди, не дви́жися: нѣ́смь бо досто́инъ, да подъ кро́въ мо́й вни́деши:

Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій.

тѣ́мже ни себе́ досто́йна сотвори́хъ пріити́ къ Тебѣ́: но рцы́ сло́во, и исцѣлѣ́єтъ о́трокъ мо́й:

Бо і я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить.

и́бо и а́зъ человѣ́къ є́смь подъ влады́кою учине́нъ, имѣ́я подъ собо́ю во́ины: и глаго́лю сему́: иди́, и иде́тъ: и друго́му: пріиди́, и пріи́детъ: и рабу́ моєму́: сотвори́ сіє́, и сотвори́тъ.

Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри.

Слы́шавъ же сія́ Іису́съ, чуди́ся єму́, и обра́щься иду́щему по Не́мъ наро́ду рече́: глаго́лю ва́мъ, ни во Ізра́или толи́ки вѣ́ры обрѣто́хъ.

Посланці, повернувшись у дім, знайшли хворого слугу здоровим.

И возвра́щшеся по́сланіи обрѣто́ша боля́щаго раба́ исцѣлѣ́вша.

Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учеників Його і безліч народу.

И бы́сть посе́мъ, идя́ше во гра́дъ, нарица́ємый Наі́нъ: и съ Ни́мъ идя́ху ученицы́ Єго́ мно́зи и наро́дъ мно́гъ.

Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста.

Я́коже прибли́жися ко врато́мъ гра́да, и се́ изноша́ху уме́рша, сы́на єдиноро́дна ма́тери своє́й, и та́ бѣ́ вдова́: и наро́дъ от гра́да мно́гъ съ не́ю.

Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач.

И ви́дѣвъ ю́ Госпо́дь, милосе́рдова о не́й, и рече́ є́й: не пла́чи.

І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань!

И присту́пль косну́ся во о́дръ: нося́щіи же ста́ша: и рече́: ю́ноше, тебѣ́ глаго́лю, воста́ни.

І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його.

И сѣ́де ме́ртвый, и нача́тъ глаго́лати: и даде́ єго́ ма́тери єго́.

І всіх охопив страх, і славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій.

Прія́тъ же стра́хъ всѣ́хъ, и сла́вляху Бо́га, глаго́люще: я́ко проро́къ ве́лій воста́ въ на́съ, и я́ко посѣти́ Бо́гъ люде́й Свои́хъ.

Така чутка про Нього розійшлася по всій Юдеї і по всьому тому краю.

И изы́де сло́во сіє́ по все́й Іуде́и о Не́мъ, и по все́й странѣ́.

І сповістили про все те Іоана учні його.

И возвѣсти́ша Іоа́нну ученицы́ єго́ о всѣ́хъ си́хъ.

Іоан, прикликавши двох з учнів своїх, послав до Ісуса спитати: чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?

И призва́въ два́ нѣ́кая от учени́къ свои́хъ Іоа́ннъ, посла́ ко Іису́су, глаго́ля: Ты́ ли єси́ Гряды́й, или́ ино́го ча́ємъ?

Вони, прийшовши до Ісуса, сказали: Іоан Хреститель послав нас до Тебе спитати — чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?

Прише́дша же къ Нему́ му́жа рѣ́ста: Іоа́ннъ Крести́тель посла́ на́съ къ Тебѣ́, глаго́ля: Ты́ ли єси́ Гряды́й, или́ ино́го ча́ємъ?

А в той час Він зцілив багатьох від недуг і ран, і від злих духів, і багатьом сліпим дарував прозріння.

Въ то́й же ча́съ исцѣли́ мно́ги от неду́гъ и ра́нъ и ду́хъ злы́хъ, и мно́гимъ слѣпы́мъ дарова́ прозрѣ́ніє.

І сказав їм Ісус у відповідь: підіть, розкажіть Іоанові, що ви бачили і чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять.

И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́ма: ше́дша возвѣсти́та Іоа́нну, я́же ви́дѣста и слы́шаста: я́ко слѣпі́и прозира́ютъ, хро́міи хо́дятъ, прокаже́нніи очища́ются, глусі́и слы́шатъ, ме́ртвіи востаю́тъ, ни́щіи благовѣству́ютъ:

І блаженний той, хто не спокуситься через Мене!

и блаже́нъ є́сть, и́же а́ще не соблазни́тся о Мнѣ́.

А як одійшли учні Іоана, Він почав говорити народові про Іоана: на що ходили ви дивитися в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише?

Отше́дшема же ученико́ма Іоа́нновома, нача́тъ глаго́лати къ наро́домъ о Іоа́ннѣ: чесо́ изыдо́сте въ пусты́ню ви́дѣти, тро́сть ли вѣ́тромъ коле́блему?

На кого ходили дивитися? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Але ті, що одягаються пишно та живуть у розкошах, знаходяться в царських палатах.

Но чесо́ изыдо́сте ви́дѣти? Человѣ́ка ли въ мя́гки ри́зы одѣ́яна? Се́, и́же во оде́жди сла́внѣй и пи́щи су́щіи, во ца́рствіи су́ть.

На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка.

Но чесо́ изыдо́сте ви́дѣти? Проро́ка ли? Є́й, глаго́лю ва́мъ, и ли́шше проро́ка.

Це той, про кого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою.

Се́й [бо] є́сть, о не́мже пи́сано є́сть: се́ А́зъ послю́ А́нгела Моєго́ предъ лице́мъ Твои́мъ, и́же устро́итъ пу́ть Тво́й предъ Тобо́ю.

Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього.

Глаго́лю бо ва́мъ: бо́лій въ рожде́нныхъ жена́ми проро́ка Іоа́нна Крести́теля никто́же є́сть: мні́й же во Ца́рствіи Бо́жіи, бо́ліи єго́ є́сть.

І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещенням Іоановим.

И вси́ лю́діє слы́шавше и мы́таріє, оправди́ша Бо́га, кре́щшеся креще́ніємъ Іоа́нновымъ:

Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього.

фарісе́є же и зако́нницы совѣ́тъ Бо́жій отверго́ша о себѣ́, не кре́щшеся от него́.

Тоді Господь сказав: кому уподібню людей роду цього і до кого вони подібні?

Рече́ же Госпо́дь: кому́ у́бо уподо́блю человѣ́ки ро́да сего́, и кому́ су́ть подо́бни?

Вони подібні до дітей, що сидять на торжищах і кличуть одне одного й кажуть: ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, а ви не плакали.

Подо́бни су́ть о́трочищемъ сѣдя́щымъ на то́ржищихъ и приглаша́ющымъ дру́гъ дру́га, и глаго́лющымъ: писка́хомъ ва́мъ, и не пляса́сте: рыда́хомъ ва́мъ, и не пла́касте.

Бо прийшов Іоан Хреститель, який ні хліба не їсть, ні вина не п’є, і говорите: він біса має.

Пріи́де бо Іоа́ннъ Крести́тель ни хлѣ́ба яды́й, ни віна́ пія́, и глаго́лете: бѣ́ся и́мать.

Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і говорите: ось чоловік, Який любить їсти, пити вино, друг митарям і грішникам.

Пріи́де Сы́нъ Человѣ́ческій яды́й и пія́, и глаго́лете: Се́й человѣ́къ я́дца и вінопі́йца, дру́гъ мытаре́мъ и грѣ́шникомъ.

І виправдалася премудрість всіма дітьми своїми^*.

И оправди́ся прему́дрость от ча́дъ свои́хъ всѣ́хъ.

Один з фарисеїв просив Його, щоб спожив з ним їжі, і Він, прийшовши в дім фарисея, возліг.

Моля́ше же Єго́ нѣ́кій от фарісе́й, да бы я́лъ съ ни́мъ: и вше́дъ въ до́мъ фарісе́овъ, возлеже́.

І ось жінка з того міста, яка була грішницею, довідавшись, що Він перебуває в домі фарисея, принесла алавастрову посудину з миром

И се́ жена́ во гра́дѣ, я́же бѣ́ грѣ́шница, и увѣ́дѣвши, я́ко возлежи́тъ во хра́минѣ фарісе́овѣ, прине́сши алава́стръ ми́ра,

і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слізьми і обтирати волоссям голови своєї, цілувала ноги Його і мастила миром.

и ста́вши при ногу́ Єго́ созади́, пла́чущися, нача́тъ умыва́ти но́зѣ Єго́ слеза́ми, и власы́ главы́ своєя́ отира́ше, и облобыза́ше но́зѣ Єго́, и ма́заше ми́ромъ.

Фарисей же, що запросив Його, побачивши це, сказав сам собі: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця.

Ви́дѣвъ же фарісе́й воззва́вый Єго́, рече́ въ себѣ́, глаго́ля Се́й а́ще бы бы́лъ проро́къ, вѣ́дѣлъ бы кто́ и какова́ жена́ прикаса́єтся Єму́: я́ко грѣ́шница є́сть.

Звернувшись до нього, Ісус сказав: Симоне, Я маю тобі дещо сказати. Він же говорить: кажи, Вчителю.

И отвѣща́въ Іису́съ рече́ къ нему́: Сі́моне, и́мамъ ти́ нѣ́что рещи́. О́нъ же рече́: Учи́телю, рцы́.

Ісус сказав: у одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят.

Іису́съ же рече́: два́ должника́ бѣ́ста заимода́вцу нѣ́коєму: єди́нъ бѣ́ до́лженъ пятію́сотъ дина́ріи, другі́й же пятію́десятъ:

Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його?

не иму́щема же и́ма возда́ти, обѣ́ма отда́. Кото́рый у́бо єю́, рцы́, па́че возлю́битъ єго́?

У відповідь Симон сказав: думаю, що той, якому більше простив. Він сказав: правильно ти розсудив.

Отвѣща́въ же Сі́монъ рече́: мню́, я́ко єму́же вя́щше отда́. О́нъ же рече́ єму́: пра́во суди́лъ єси́.

І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла.

И обра́щься къ женѣ́, Сі́монови рече́: ви́диши ли сію́ жену́? Внидо́хъ въ до́мъ тво́й, воды́ на но́зѣ Мои́ не да́лъ єси́: сія́ же слеза́ми облія́ Ми́ но́зѣ и власы́ главы́ своєя́ отре́.

Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої.

Лобза́нія Ми́ не да́лъ єси́: сія́ же, отне́лиже внидо́хъ, не преста́ облобыза́ющи Ми́ но́зѣ.

Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої.

Ма́сломъ главы́ Моєя́ не пома́залъ єси́: сія́ же ми́ромъ пома́за Ми́ но́зѣ.

Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить.

Єго́же ра́ди, глаго́лю ти́: отпуща́ются грѣси́ єя́ мно́зи, я́ко возлюби́ мно́го: а єму́же ма́ло оставля́єтся, ме́нше лю́битъ.

Їй же сказав: прощаються тобі гріхи.

Рече́ же є́й: отпуща́ются тебѣ́ грѣси́.

Ті, що були з Ним, почали говорити про себе: хто Він, що й гріхи прощає?

И нача́ша возлежа́щіи съ Ни́мъ глаго́лати въ себѣ́: кто́ Се́й є́сть, и́же и грѣхи́ отпуща́єтъ?

Він же сказав жінці: віра твоя спасла тебе; йди з миром.

Рече́ же къ женѣ́: вѣ́ра твоя́ спасе́ тя: иди́ въ ми́рѣ.

Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з Ним дванадцять.

И бы́сть посе́мъ, и То́й прохожда́ше сквозѣ́ гра́ды и ве́си, проповѣ́дуя и благовѣству́я Ца́рствіє Бо́жіє: и обана́десяте съ Ни́мъ,

І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів,

и жены́ нѣ́кія, я́же бя́ху исцѣ́лены от духо́въ злы́хъ и неду́гъ: Марі́а нарица́ємая Магдали́на, изъ нея́же бѣсо́въ се́дмь изы́де,

та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого.

и Іоа́нна жена́ Хуза́ня, приста́вника И́родова, и Суса́нна, и и́ны мно́ги, я́же служа́ху Єму́ от имѣ́ній свои́хъ.

Коли ж зібралося багато народу, і з усіх міст жителі сходилися до Нього, Він почав говорити притчу:

Разумѣва́ющу же наро́ду мно́гу, и от всѣ́хъ градо́въ гряду́щымъ къ Нему́, рече́ при́тчу:

вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його.

изы́де сѣ́яй сѣ́яти сѣ́мене своєго́: и єгда́ сѣ́яше, о́во паде́ при пути́, и попра́но бы́сть, и пти́цы небе́сныя позоба́ша є́:

А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи.

а друго́є паде́ на ка́мени, и прозя́бъ у́сше, зане́ не имѣ́яше вла́ги:

А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його.

и друго́є паде́ посредѣ́ те́рнія, и возрасте́ те́рніє, и подави́ є́:

Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!

друго́є же паде́ на земли́ бла́зѣ, и прозя́бъ сотвори́ пло́дъ стори́цею. Сія́ глаго́ля, возгласи́: имѣ́яй у́шы слы́шати, да слы́шитъ.

Ученики ж Його запитали в Нього: що означає притча ця?

Вопроша́ху же Єго́ ученицы́ Єго́, глаго́люще: что́ є́сть при́тча сія́?

Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим — у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли.

О́нъ же рече́: ва́мъ є́сть дано́ вѣ́дати та́йны Ца́рствія Бо́жія, про́чымъ же въ при́тчахъ, да ви́дяще не ви́дятъ и слы́шаще не разумѣ́ютъ.

Ось що означає притча ця. Зерно — це слово Боже.

Є́сть же сія́ при́тча: сѣ́мя є́сть сло́во Бо́жіє:

А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись.

а и́же при пути́, су́ть слы́шащіи, пото́мъ же прихо́дитъ діа́волъ и взе́млетъ сло́во от се́рдца и́хъ, да не вѣ́ровавше спасу́тся:

А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають.

а и́же на ка́мени, и́же єгда́ услы́шатъ, съ ра́достію пріє́млютъ сло́во: и Сіи́ ко́рене не и́мутъ, и́же во вре́мя вѣ́руютъ, и во вре́мя напа́сти отпада́ютъ:

А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду.

а є́же въ те́рніи па́дшеє, сі́и су́ть слы́шавшіи, и от печа́ли и бога́тства и сластьми́ жите́йскими ходя́ще подавля́ются, и не соверша́ютъ плода́:

А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає.

а и́же на до́брѣй земли́, сі́и су́ть, и́же до́брымъ се́рдцемъ и благи́мъ слы́шавше сло́во, держа́тъ и пло́дъ творя́тъ въ терпѣ́ніи. Сія́ глаго́ля, возгласи́: имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ.

Ніхто, засвітивши світильник, не покриває його посудиною або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, що входять, бачили світло.

Никто́же [у́бо] свѣти́лника вже́гъ, покрыва́єтъ єго́ сосу́домъ, или́ подъ о́дръ подлага́єтъ: но на свѣ́щникъ возлага́єтъ, да входя́щіи ви́дятъ свѣ́тъ.

Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б.

Нѣ́сть бо та́йно, є́же не я́влено бу́детъ: ниже́ утає́но, є́же не позна́єтся и въ явле́ніє пріи́детъ.

Отже, пильнуйте, як слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати.

Блюди́теся у́бо, ка́ко слы́шите: и́же бо и́мать, да́стся єму́: и и́же а́ще не и́мать, и є́же мни́тся имѣ́я, во́змется от него́.

Прийшли до Нього Мати і брати Його, і не могли доступитися до Нього через народ.

Пріидо́ша же къ Нему́ Ма́ти и бра́тія Єго́, и не можа́ху бесѣ́довати къ Нему́ наро́да ра́ди.

І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя і брати Твої стоять зовні, бажаючи бачити Тебе.

И возвѣсти́ша Єму́, глаго́люще: Ма́ти Твоя́ и бра́тія Твоя́ внѣ́ стоя́тъ, ви́дѣти Тя́ хотя́ще.

Він же сказав їм у відповідь: мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його.

О́нъ же отвѣща́въ рече́ къ ни́мъ: ма́ти Моя́ и бра́тія Моя́ сі́и су́ть, слы́шащіи сло́во Бо́жіє, и творя́щіи є́.

Одного дня увійшов Він у човен з учениками Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера. І вирушили.

И бы́сть во єди́нъ от дні́й, То́й влѣ́зе въ кора́бль и ученицы́ Єго́: и рече́ къ ни́мъ: пре́йдемъ на о́нъ по́лъ є́зера. И поидо́ша.

Коли пливли вони, Він заснув. Знялася буря велика на озері, і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці.

Иду́щымъ же и́мъ, у́спе. И сни́де бу́ря вѣ́треная въ є́зеро, и скончава́хуся, и въ бѣдѣ́ бѣ́ху.

І, приступивши, вони розбудили Його, кажучи: Наставнику! Наставнику, гинемо! Він же, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони уляглись, і настала тиша.

И присту́пльше воздвиго́ша Єго́, глаго́люще: Наста́вниче, Наста́вниче, погиба́ємъ. О́нъ же воста́въ запрети́ вѣ́тру и волне́нію во́дному: и улего́ста, и бы́сть тишина́.

Тоді Він сказав їм: де віра ваша? Вони ж у страху і здивуванні говорили один одному: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його?

Рече́ же и́мъ: гдѣ́ є́сть вѣ́ра ва́ша? Убоя́вшеся же чуди́шася, глаго́люще дру́гъ ко дру́гу: кто́ у́бо Се́й є́сть, я́ко и вѣ́тромъ повелѣва́єтъ и водѣ́, и послу́шаютъ Єго́?

І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї.

И преидо́ша во страну́ Гадари́нску, я́же є́сть объ о́нъ по́лъ Галіле́и.

Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах.

Изше́дшу же Єму́ на зе́млю, срѣ́те Єго́ му́жъ нѣ́кій от гра́да, и́же имя́ше бѣ́сы от лѣ́тъ мно́гихъ, и въ ри́зу не облача́шеся, и во хра́мѣ не живя́ше, но во гробѣ́хъ.

Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене!

Узрѣ́въ же Іису́са и возопи́въ, припаде́ къ Нему́, и гла́сомъ ве́ліимъ рече́: что́ мнѣ́ и Тебѣ́, Іису́се Сы́не Бо́га Вы́шняго? Молю́ся Ти́, не му́чи мене́.

Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю.

Повелѣ́ бо ду́хови нечи́стому изы́ти от человѣ́ка: от мно́гихъ бо лѣ́тъ восхища́ше єго́: и вя́заху єго́ у́зы [желѣ́зны] и пу́ты, стрегу́ще єго́: и растерза́я у́зы, гони́мь быва́ше бѣ́сомъ сквозѣ́ пусты́ни.

Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, — бо багато бісів увійшло в нього.

Вопроси́ же єго́ Іису́съ, глаго́ля: что́ ти́ є́сть и́мя? О́нъ же рече́: легео́нъ: я́ко бѣ́си мно́зи внидо́ша во́нь.

І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню.

И моля́ху Єго́, да не повели́тъ и́мъ въ бе́здну ити́.

Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм.

Бѣ́ же ту́ ста́до свине́й мно́го пасо́мо въ горѣ́: и моля́ху Єго́, да повели́тъ и́мъ въ ты́ вни́ти. И повелѣ́ и́мъ.

Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло.

Изше́дше же бѣ́си от человѣ́ка, внидо́ша во свинія́: и устреми́ся ста́до по бре́гу въ є́зеро, и истопе́.

Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах.

Ви́дѣвше же пасу́щіи бы́вшеє, бѣжа́ша, и возвѣсти́ша во гра́дѣ и въ се́лѣхъ.

І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися.

Изыдо́ша же ви́дѣти бы́вшеє: и пріидо́ша ко Іису́сови и обрѣто́ша человѣ́ка сѣдя́ща, изъ него́же бѣ́си изыдо́ша, оболче́на и смы́сляща, при ногу́ Іису́сову: и убоя́шася.

А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий.

Возвѣсти́ша же и́мъ ви́дѣвшіи, ка́ко спасе́ся бѣснова́выйся.

І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся.

И моли́ Єго́ ве́сь наро́дъ страны́ Гадари́нскія отити́ от ни́хъ, я́ко стра́хомъ ве́ліимъ одержи́ми бѣ́ху. О́нъ же влѣ́зъ въ кора́бль, возврати́ся.

Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши:

Моля́шеся же Єму́ му́жъ, изъ него́же изыдо́ша бѣ́си, да бы́ съ Ни́мъ бы́лъ. Отпусти́ же єго́ Іису́съ, глаго́ля:

повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус.

возврати́ся въ до́мъ тво́й и повѣ́дай, єли́ка ти́ сотвори́ Бо́гъ. И и́де, по всему́ гра́ду проповѣ́дая, єли́ка сотвори́ єму́ Іису́съ.

Коли ж Ісус повернувся, народ прийняв Його, бо всі чекали на Нього.

Бы́сть же єгда́ возврати́ся Іису́съ, прія́тъ Єго́ наро́дъ: бѣ́ху бо вси́ ча́юще Єго́.

І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім;

И се́ пріи́де му́жъ, єму́же и́мя Іаі́ръ, и то́й кня́зь со́нмищу бѣ́. И па́дъ при ногу́ Іису́сову, моля́ше Єго́ вни́ти въ до́мъ сво́й:

бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його.

я́ко дщи́ єдиноро́дна бѣ́ єму́, я́ко лѣ́тъ двоюна́десяте, и та́ умира́ше. Єгда́ же идя́ше, наро́ди угнѣта́ху Єго́.

І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися.

И жена́ су́щи въ точе́ніи кро́ве от двоюна́десяте лѣ́ту, я́же враче́мъ изда́вши все́ имѣ́ніє, [и] не возмо́же ни от єди́наго исцѣлѣ́ти:

І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась.

[и] присту́пльши созади́, косну́ся кра́я ри́зъ Єго́: и а́біє ста́ то́къ кро́ве єя́.

І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, — а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене?

И рече́ Іису́съ: кто́ є́сть косну́выйся Мнѣ́? Отмета́ющымся же всѣ́мъ, рече́ Пе́тръ и и́же съ Ни́мъ: Наста́вниче, наро́ди одержа́тъ Тя́ и гнѣту́тъ, и глаго́леши: кто́ є́сть косну́выйся Мнѣ́?

Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене.

Іису́съ же рече́: прикосну́ся Мнѣ́ нѣ́кто: А́зъ бо чу́хъ си́лу изше́дшую изъ Мене́.

Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася.

Ви́дѣвши же жена́, я́ко не утаи́ся, трепе́щущи пріи́де, и па́дши предъ Ни́мъ, єя́же ра́ди вины́ прикосну́ся Єму́, повѣ́да Єму́ предъ всѣ́ми людьми́, и я́ко исцѣлѣ́ а́біє.

Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!

О́нъ же рече́ є́й: дерза́й дщи́, вѣ́ра твоя́ спасе́ тя: иди́ въ ми́рѣ.

Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя.

Єще́ Єму́ глаго́лющу, пріи́де нѣ́кій от архісинаго́га, глаго́ля єму́, я́ко у́мре дщи́ твоя́: не дви́жи Учи́теля.

Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде.

Іису́съ же слы́шавъ отвѣща́ єму́, глаго́ля: не бо́йся, то́кмо вѣ́руй, и спасе́на бу́детъ.

Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини.

Прише́дъ же въ до́мъ, не оста́ви ни єди́наго вни́ти, то́кмо Петра́ и Іоа́нна и Іа́кова, и отца́ отрокови́цы, и ма́тере.

Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить.

Пла́кахуся же вси́ и рыда́ху єя́. О́нъ же рече́: не пла́читеся: не у́мре [бо], но спи́тъ.

І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла.

И руга́хуся Єму́, вѣ́дяще, я́ко у́мре.

Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань.

О́нъ же изгна́въ во́нъ всѣ́хъ, и є́мъ за ру́ку єя́, возгласи́, глаго́ля: отрокови́це, воста́ни.

І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти.

И возврати́ся ду́хъ єя́, и воскре́се а́біє: и повелѣ́ да́ти є́й я́сти.

І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося.

И диви́стася роди́теля єя́. О́нъ же повелѣ́ и́ма никому́же повѣ́дати бы́вшаго.

Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг.

(Зач. 40) Созва́въ же обана́десяте, даде́ и́мъ си́лу и вла́сть на вся́ бѣ́сы, и неду́ги цѣли́ти:

І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих.

и посла́ и́хъ проповѣ́дати Ца́рствіє Бо́жіє и исцѣли́ти боля́щыя.

І сказав їм: нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві одежі.

И рече́ къ ни́мъ: ничесо́же возми́те на пу́ть: ни жезла́, ни пи́ры, ни хлѣ́ба, ни сребра́, ни по двѣма́ ри́зама имѣ́ти:

І в який дім увійдете, там залишайтесь і звідтіля виходьте в дорогу.

и въ о́ньже до́мъ вни́дете, ту́ пребыва́йте и отту́ду исходи́те:

А якщо де не приймуть вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них.

и єли́цы а́ще не пріє́млютъ ва́съ, исходя́ще от гра́да того́, и пра́хъ от но́гъ ва́шихъ оттряси́те, во свидѣ́телство на ня́.

Вони вийшли і проходили по селах, благовістячи і зціляючи повсюди.

Исходя́ще же прохожда́ху сквозѣ́ ве́си, благовѣству́юще и исцѣля́юще всю́ду.

Почув Ірод четвертовладник про все, що діялося через Нього, і стривожився, бо одні говорили, що то Іоан повстав з мертвих;

(Зач. 41) Слы́ша же И́родъ четвертовла́стникъ быва́ющая от Него́ вся́ и недоумѣва́шеся: зане́ глаго́лемо бѣ́ от нѣ́кихъ, я́ко Іоа́ннъ воста́ от ме́ртвыхъ:

інші ж — що Ілля з’явився, а ще інші, що воскрес один з давніх пророків.

от инѣ́хъ же, я́ко Иліа́ яви́ся: от други́хъ же, я́ко проро́къ єди́нъ от дре́внихъ воскре́се.

І сказав Ірод: Іоанові я відсік голову; хто ж Цей, про Кого я таке чую? І намагався побачити Його.

И рече́ И́родъ: Іоа́нна а́зъ усѣ́кнухъ: кто́ же є́сть Се́й, о Не́мже а́зъ слы́шу такова́я? И иска́ше ви́дѣти Єго́.

Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили. І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце біля міста, що зветься Вифсаїда.

И возвра́щшеся апо́столи повѣ́даша Єму́, єли́ка сотвори́ша: и пои́мъ и́хъ, отъи́де єди́нъ [осо́бь] на мѣ́сто пу́сто гра́да, нарица́ємаго Виѳсаі́да.

Але люди, довідавшись, пішли за Ним; і Він, прийнявши їх, говорив їм про Царство Боже і зціляв тих, хто потребував зцілення.

Наро́ди же разумѣ́вше, по Не́мъ идо́ша: и пріє́мъ и́хъ, глаго́лаше и́мъ о Ца́рствіи Бо́жіи и тре́бующыя исцѣле́нія цѣля́ше.

День же почав схилятись. І приступивши до Нього, дванадцять сказали Йому: відпусти людей, щоб вони пішли в навколишні села і селища ночувати і знайти їжу, бо ми тут у безлюдному місці.

Де́нь же нача́тъ прекланя́тися. (Зач. 42) Присту́пльше же обана́десяте реко́ша Єму́: отпусти́ наро́дъ, да ше́дше во окре́стныя ве́си и се́ла вита́ютъ и обря́щутъ бра́шно: я́ко здѣ́ въ пу́стѣ мѣ́стѣ єсмы́.

А Він сказав їм: ви дайте їм їсти. Вони сказали: нема в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба піти нам та купити їжі для всіх цих людей?

Рече́ же къ ни́мъ: дади́те и́мъ вы́ я́сти. Они́ же рѣ́ша: нѣ́сть у на́съ вя́щше, то́кмо пя́ть хлѣ́бъ и ры́бѣ двѣ́, а́ще у́бо не ше́дше мы́ ку́пимъ во вся́ лю́ди сія́ бра́шна.

Бо їх було близько п’яти тисяч мужів. Але Він сказав ученикам Своїм: розсадіть їх рядами по п’ятдесят.

Бѣ́ху бо муже́й я́ко пя́ть ты́сящъ. Рече́ же ко ученико́мъ Свои́мъ: посади́те и́хъ на ку́пы по пяти́десятъ.

І зробили так, і розсадили всіх.

И сотвори́ша та́ко и посади́ша и́хъ вся́.

Він же, узявши п’ять хлібів і дві рибини і поглянувши на небо, благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові.

Пріи́мъ же пя́ть хлѣ́бъ и о́бѣ ры́бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, благослови́ и́хъ, и преломи́, и дая́ше ученико́мъ предложи́ти наро́ду.

І всі їли, і наситились, і набрали залишків дванадцять кошиків.

И ядо́ша и насы́тишася вси́: и взя́ша избы́вшыя и́мъ укру́хи ко́шя двана́десяте.

І сталося, коли Він молився у безлюдному місці, ученики були з Ним. Він запитав їх: за кого вважає Мене народ?

(Зач. 43) И бы́сть єгда́ моля́шеся єди́нъ, съ Ни́мъ бѣ́ху ученицы́: и вопроси́ и́хъ, глаго́ля: кого́ Мя глаго́лютъ наро́ди бы́ти?

Вони сказали у відповідь: за Іоана Хрестителя, а інші за Іллю; а ще інші говорять, що воскрес один з давніх пророків.

Они́ же отвѣща́вше рѣ́ша: Іоа́нна Крести́теля: ині́и же Илію́: друзі́и же, я́ко проро́къ нѣ́кій от дре́внихъ воскре́се.

Він же спитав їх: а ви за кого Мене вважаєте? Петро відповів: за Христа Божого.

Рече́ же и́мъ: вы́ же кого́ Мя глаго́лете бы́ти? Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́: Христа́ Бо́жія.

Він же суворо наказав їм нікому не говорити про це,

О́нъ же запре́щь и́мъ, повелѣ́ никому́же глаго́лати сего́,

сказавши, що Синові Людському належить багато постраждати, бути зневаженим старійшинами, первосвящениками і книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.

ре́къ, я́ко подоба́єтъ Сы́ну Человѣ́ческому мно́го пострада́ти, и искуше́ну [отве́ржену] бы́ти от ста́рецъ и архієре́й и кни́жникъ, и убіє́ну бы́ти, и въ тре́тій де́нь воста́ти.

До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною.

(Зач. 44) Глаго́лаше же ко всѣ́мъ: а́ще кто́ хо́щетъ по Мнѣ́ ити́, да отве́ржется себе́, и во́зметъ кре́стъ сво́й, и послѣ́дуєтъ Ми́.

Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.

И́же бо а́ще хо́щетъ ду́шу свою́ спасти́, погу́битъ ю́: а и́же погу́битъ ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, се́й спасе́тъ ю́.

Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?

Что́ бо по́льзы и́мать человѣ́къ, пріобрѣ́тъ мі́ръ ве́сь, себе́ же погуби́въ или́ оттщети́въ?

Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх, того й Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів.

И́же бо а́ще постыди́тся Мене́ и Мои́хъ слове́съ, сего́ Сы́нъ Человѣ́ческій постыди́тся, єгда́ пріи́детъ во сла́вѣ Своє́й и О́тчей и святы́хъ А́нгелъ.

Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже.

Глаго́лю же ва́мъ вои́стинну: су́ть нѣ́цыи от здѣ́ стоя́щихъ, и́же не и́мутъ вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дятъ Ца́рствіє Бо́жіє.

Після цих слів, днів через вісім, узявши Петра, Іоана і Якова, зійшов Він на гору помолитись.

(Зач. 45) Бы́сть же по словесѣ́хъ си́хъ я́ко дні́й о́смь, и поє́мъ Петра́ и Іоа́нна и Іа́кова, взы́де на гору́ помоли́тися.

І коли Він молився, вигляд лиця Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим.

И бы́сть єгда́ моля́шеся, видѣ́ніє лица́ Єго́ и́но, и одѣя́ніє Єго́ бѣло́ блиста́яся.

І ось два мужі розмовляли з Ним, то були Мойсей і Ілля:

И се́ му́жа два́ съ Ни́мъ глаго́люща, я́же бѣ́ста Моисе́й и Иліа́,

з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі.

я́вльшася во сла́вѣ, глаго́ласта же исхо́дъ Єго́, єго́же хотя́ше сконча́ти во Ієрусали́мѣ.

Петро ж і ті, що були з ним, зморені були сном; але, прокинувшись, побачили славу Його і двох мужів, які стояли з Ним.

Пе́тръ же и су́щіи съ ни́мъ бя́ху отягче́ни сно́мъ: убу́ждшеся же ви́дѣша сла́ву Єго́, и о́ба му́жа стоя́ща съ Ни́мъ.

Коли вони відійшли від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути; поставимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі, — не знаючи сам, що говорить.

И бы́сть єгда́ разлучи́стася от Него́, рече́ Пе́тръ ко Іису́су: Наста́вниче, добро́ є́сть на́мъ здѣ́ бы́ти: и сотвори́мъ сѣ́ни три́, єди́ну Тебѣ́, и єди́ну Моисе́ови, и єди́ну Иліи́: не вѣ́дый, є́же глаго́лаше.

Коли ж він це говорив, з’явилася хмара і покрила їх, і вони злякались, як увійшли в хмару.

Се́ же єму́ глаго́лющу, бы́сть о́блакъ, и осѣни́ и́хъ: убоя́шася же, вше́дше во о́блакъ.

І був з хмари Голос, Який говорив: Цей є Син Мій Улюблений; Його слухайте!

И гла́съ бы́сть изъ о́блака, глаго́ля: Се́й є́сть Сы́нъ Мо́й Возлю́бленный, Того́ послу́шайте.

І коли був цей Голос, Ісус залишився один. А вони промовчали і нікому нічого не розповідали в ті дні про те, що бачили.

И єгда́ бы́сть гла́съ, обрѣ́теся Іису́съ єди́нъ. И ті́и умолча́ша, и никому́же возвѣсти́ша въ ты́я дни́ ничесо́же от тѣ́хъ, я́же ви́дѣша.

Наступного дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу.

(Зач. 46) Бы́сть же въ про́чій де́нь, сше́дшымъ и́мъ съ горы́, срѣ́те Єго́ наро́дъ мно́гъ.

Раптом хтось з народу викликнув: Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він у мене єдиний:

И се́ му́жъ изъ наро́да возопи́, глаго́ля: Учи́телю, молю́тися, при́зри на сы́на моєго́, я́ко єдиноро́денъ ми́ є́сть:

його хапає дух, і він зненацька скрикує, і трясе його так, що він пускає піну; і ледве відходить від нього, змучивши його.

и се́ ду́хъ є́млетъ єго́, и внеза́пу вопіє́тъ, и пружа́єтся [терза́єтъ єго́] съ пѣ́нами, и єдва́ отхо́дитъ от него́, сокруша́я єго́:

Я просив учеників Твоїх, щоб вигнали його; та вони не змогли.

и моли́хся ученико́мъ Твои́мъ, да иждену́тъ єго́: и не возмого́ша.

Ісус же сказав у відповідь: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас? Приведи до Мене сина твого.

Отвѣща́въ же Іису́съ рече́: о, ро́де невѣ́рный и развраще́нный, доко́лѣ бу́ду въ ва́съ и терплю́ вы́? Приведи́ [Ми] сы́на твоєго́ сѣ́мо.

Коли ж той ще йшов, біс звалив його і стряс, але Ісус заборонив нечистому духові і зцілив отрока, і віддав його батькові його.

Єще́ же гряду́щу єму́, пове́рже єго́ бѣ́съ и стрясе́. Запрети́ же Іису́съ ду́хови нечи́стому, и исцѣли́ о́трока, и вдаде́ єго́ отцу́ єго́.

І всі дивувались величі Божій. Коли всі ще дивувались усьому, що творив Ісус, Він сказав ученикам Своїм:

Дивля́хуся же вси́ о вели́чіи Бо́жіи. (Зач. 47) Всѣ́мъ же чудя́щымся о всѣ́хъ, я́же творя́ше Іису́съ, рече́ ко ученико́мъ Свои́мъ:

вкладіть у вуха ваші ці слова: Син Людський має бути виданий в руки людські.

вложи́те вы́ во у́шы ва́ши словеса́ сія́: Сы́нъ бо Человѣ́ческій и́мать преда́тися въ ру́цѣ человѣ́честѣ.

Вони ж не зрозуміли слова цього, і воно було закрите від них, так що вони не збагнули його, а запитати Його про це слово боялись.

Они́ же не разумѣ́ша глаго́ла сего́, бѣ́ бо прикрове́нъ от ни́хъ, да не ощутя́тъ єго́: и боя́хуся вопроси́ти Єго́ о глаго́лѣ се́мъ.

Спало ж їм на думку — хто б з них був більший?

Вни́де же помышле́ніє въ ни́хъ, кто́ и́хъ вя́щшій бы бы́лъ.

Ісус же, знаючи думку серця їхнього, взяв дитину і поставив її перед Собою

Іису́съ же вѣ́дый помышле́ніє серде́цъ и́хъ, пріє́мъ отроча́, поста́ви є́ у Себе́

і сказав їм: хто прийме оце дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; і хто приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене; бо хто найменший між вами, той є великий.

и рече́ и́мъ: и́же а́ще пріи́метъ сіє́ отроча́ во и́мя Моє́, Мене́ пріє́млетъ: и и́же а́ще Мене́ пріє́млетъ, пріє́млетъ Посла́вшаго Мя́: и́же бо ме́ншій є́сть въ ва́съ, се́й є́сть вели́къ.

При цьому Іоан сказав: Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами.

(Зач. 48) Отвѣща́въ же Іоа́ннъ рече́: Наста́вниче, ви́дѣхомъ нѣ́коєго о и́мени Твоє́мъ изгоня́ща бѣ́сы: и возбрани́хомъ єму́, я́ко вослѣ́дъ не хо́дитъ съ на́ми.

Ісус сказав йому: не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас.

И рече́ къ нему́ Іису́съ: не брани́те: и́же бо нѣ́сть на вы́, по ва́съ є́сть.

І було, коли наближалися дні відходу Його з цього світу, Він твердо вирішив іти до Єрусалима.

(Зач.) Бы́сть же єгда́ скончава́хуся дні́є восхожде́нію Єго́, и То́й утверди́ лице́ Своє́ ити́ во Ієрусали́мъ:

І послав вісників перед лицем Своїм; і вони пішли, і увійшли до села самарянського, щоб приготувати Йому.

и посла́ вѣ́стники предъ лице́мъ Свои́мъ: и изше́дше внидо́ша въ ве́сь Самаря́нску, я́ко да угото́вятъ Єму́:

Але там не прийняли Його, бо було видно, що йде Він до Єрусалима.

и не прія́ша Єго́, я́ко лице́ Єго́ бѣ́ гряду́щеє во Ієрусали́мъ.

Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?

Ви́дѣвша же ученика́ Єго́ Іа́ковъ и Іоа́ннъ, рѣ́ста: Го́споди, хо́щеши ли, рече́ма, да о́гнь сни́детъ съ небесе́ и потреби́тъ и́хъ, я́коже и Иліа́ сотвори́?

Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу;

Обра́щься же запрети́ и́ма, и рече́: не вѣ́ста, ко́єго ду́ха єста́ вы́:

бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. І пішли до іншого села.

Сы́нъ бо Человѣ́ческій не пріи́де ду́шъ человѣ́ческихъ погуби́ти, но спасти́: и идо́ша во и́ну ве́сь.

Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.

(Зач. 49) Бы́сть же иду́щымъ и́мъ по пути́, рече́ нѣ́кій къ Нему́: иду́ по Тебѣ́, а́може а́ще и́деши, Го́споди.

Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити.

И рече́ єму́ Іису́съ: ли́си я́звины и́мутъ, и пти́цы небе́сныя гнѣ́зда: Сы́нъ же Человѣ́ческій не и́мать гдѣ́ главу́ подклони́ти.

А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого.

Рече́ же ко друго́му: ходи́ вслѣ́дъ Мене́. О́нъ же рече́: Го́споди, повели́ ми́, [да] ше́дъ пре́жде погребу́ отца́ моєго́.

Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже.

Рече́ же єму́ Іису́съ: оста́ви ме́ртвыя погребсти́ своя́ мертвецы́: ты́ же ше́дъ возвѣща́й Ца́рствіє Бо́жіє.

І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми.

Рече́ же и другі́й: иду́ по Тебѣ́, Го́споди: пре́жде же повели́ ми́ отвѣща́тися, и́же су́ть [попрости́тися съ су́щими] въ дому́ моє́мъ.

Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.

Рече́ же къ нему́ Іису́съ: никто́же возло́жь ру́ку свою́ на ра́ло и зря́ вспя́ть, упра́вленъ є́сть въ Ца́рствіи Бо́жіи.

Після того обрав Господь і інших сімдесят учеників і послав їх по двоє перед Собою до кожного міста і місцевості, куди Сам хотів іти.

(Зач. 50) По си́хъ же яви́ Госпо́дь и инѣ́хъ се́дмьдесятъ, и посла́ и́хъ по двѣма́ предъ лице́мъ Свои́мъ во вся́къ гра́дъ и мѣ́сто, а́може хотя́ше Са́мъ ити́:

І сказав їм: жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє.

глаго́лаше же къ ни́мъ: жа́тва у́бо мно́га, дѣ́лателей же ма́ло: моли́теся у́бо Господи́ну жа́твѣ, да изведе́тъ дѣ́латели на жа́тву Свою́.

Ідіть! Я посилаю вас, як ягнят між вовків.

Иди́те: се́ А́зъ посыла́ю вы́ я́ко а́гнцы посредѣ́ волко́въ.

Не беріть ні мішка, ні торби, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте.

Не носи́те влага́лища, ни пи́ры, ни сапо́гъ и ни кого́же на пути́ цѣлу́йте.

В який дім увійдете, спочатку кажіть: мир дому цьому.

Во́ньже а́ще до́мъ вни́дете, пе́рвѣє глаго́лите: ми́ръ до́му сему́:

І якщо буде там син миру, то спочине на ньому мир ваш, а коли ні, то до вас повернеться.

и а́ще у́бо бу́детъ ту́ сы́нъ ми́ра, почі́єтъ на не́мъ ми́ръ ва́шъ: а́ще ли же ни́, къ ва́мъ возврати́тся.

В тому ж домі перебувайте, їжте і пийте те, що в них є, бо робітник вартий винагороди своєї. Не переходьте з дому в дім.

Въ то́мъ же дому́ пребыва́йте, яду́ще и пію́ще, я́же су́ть у ни́хъ: досто́инъ бо є́сть дѣ́латель мзды́ своєя́: не преходи́те изъ до́му въ до́мъ.

І в яке тільки місто прийдете і приймуть вас, їжте, що вам подадуть.

И во́ньже а́ще гра́дъ вхо́дите, и пріє́млютъ вы́, яди́те предлага́ємая ва́мъ:

І зціляйте недужих, що знаходяться в ньому, і кажіть їм: наблизилось до вас Царство Боже.

и исцѣли́те неду́жныя, и́же су́ть въ не́мъ, и глаго́лите и́мъ: прибли́жися на вы́ Ца́рствіє Бо́жіє.

Якщо ж прийдете в якесь місто і не приймуть вас, то, вийшовши на перехрестя його, скажіть:

И во́ньже а́ще гра́дъ вхо́дите, и не пріє́млютъ ва́съ, изше́дше на распу́тія єго́, рцы́те:

і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; але знайте, що наблизилося до вас Царство Боже.

и пра́хъ прилѣ́пшій на́мъ от гра́да ва́шего, оттряса́ємъ ва́мъ. Оба́че сіє́ вѣ́дите, я́ко прибли́жися на вы́ Ца́рствіє Бо́жіє.

Кажу ж вам, що содомлянам у день той відрадніше буде, ніж місту тому.

Глаго́лю ва́мъ, я́ко Содо́мляномъ въ де́нь то́й отра́днѣє бу́детъ, не́же гра́ду тому́.

Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Вифсаїдо, бо якби у Тирі та Сидоні сталися ті чудеса, які були у вас, то давно б вони, сидячи у веретищі й попелі, покаялися.

Го́ре тебѣ́, Хоразі́не, го́ре тебѣ́, Виѳсаі́до: я́ко а́ще въ Ти́рѣ и Сідо́нѣ бы́ша си́лы бы́ли бы́вшыя въ ва́ю, дре́вле у́бо во вре́тищи и пе́пелѣ сѣдя́ще покая́лися бы́ша:

Однак Тиру і Сидону відрадніше буде на суді, ніж вам.

оба́че Ти́ру и Сідо́ну отра́днѣє бу́детъ на судѣ́, не́же ва́ма.

І ти, Капернауме, що піднісся до неба, до пекла зійдеш.

И ты́, Капернау́ме, и́же до небе́съ вознесы́йся, до а́да низведе́шися.

Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто зневажає вас, той Мене зневажає, а хто зневажає Мене, той зневажає Того, Хто послав Мене.

(Зач. 51) Слу́шаяй ва́съ, Мене́ слу́шаєтъ: и отмета́яйся ва́съ, Мене́ отмета́єтся: отмета́яйся же Мене́, отмета́єтся Посла́вшаго Мя́.

Сімдесят учеників повернулися з радістю і говорили: Господи, і біси коряться нам в ім’я Твоє.

Возврати́шася же се́дмьдесятъ съ ра́достію, глаго́люще: Го́споди, и бѣ́си повину́ются на́мъ о и́мени Твоє́мъ.

Він же сказав їм: Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба.

Рече́ же и́мъ: ви́дѣхъ сатану́ я́ко мо́лнію съ небесе́ спа́дша.

Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам.

Се́, даю́ ва́мъ вла́сть наступа́ти на змію́ и на скорпі́ю и на всю́ си́лу вра́жію: и ничесо́же ва́съ вреди́тъ.

Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах.

Оба́че о се́мъ не ра́дуйтеся, я́ко ду́си ва́мъ повину́ются: ра́дуйтеся же, я́ко имена́ ва́ша напи́сана су́ть на небесѣ́хъ.

У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.

Въ то́й ча́съ возра́довася ду́хомъ Іису́съ и рече́: исповѣ́даютися, О́тче, Го́споди небесе́ и земли́, я́ко утаи́лъ єси́ сія́ от прему́дрыхъ и разу́мныхъ, и откры́лъ єси́ та́ младе́нцемъ: є́й, О́тче, я́ко та́ко бы́сть благоволе́ніє предъ Тобо́ю.

І, звернувшись до учеників, сказав: усе передав Мені Отець Мій; і ніхто не знає, хто є Син, тільки Отець; і хто є Отець, знає тільки Син і той, кому Син хоче відкрити.

И́ обра́щься ко ученико́мъ, рече́: вся́ Мнѣ́ предана́ бы́ша от Отца́ Моєго́: и никто́же вѣ́сть, кто́ є́сть Сы́нъ, то́кмо Оте́цъ: и кто́ є́сть Оте́цъ, то́кмо Сы́нъ, и єму́же а́ще хо́щетъ Сы́нъ откры́ти.

І, звернувшись до учеників, сказав їм осібно: блаженні очі, які бачать те, що ви бачите!

(Зач. 52) И́ обра́щься ко ученико́мъ, єди́нъ [осо́бь] рече́: блаже́ни о́чи ви́дящіи, я́же ви́дите:

Бо кажу вам, багато пророків і царів бажали б бачити те, що ви бачите, та й не побачили, і чути, що ви чуєте, та й не почули.

глаго́лю бо ва́мъ, я́ко мно́зи проро́цы и ца́ріє восхотѣ́ша ви́дѣти, я́же вы́ ви́дите, и не ви́дѣша: и слы́шати, я́же слы́шите, и не слы́шаша.

І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?

(Зач. 53) И се́, зако́нникъ нѣ́кій воста́, искуша́я Єго́ и глаго́ля: Учи́телю, что́ сотвори́въ, живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дую?

Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш?

О́нъ же рече́ къ нему́: въ зако́нѣ что́ пи́сано є́сть? Ка́ко чте́ши?

Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого — як самого себе.

О́нъ же отвѣща́въ рече́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ от всего́ се́рдца твоєго́, и от всея́ души́ твоєя́, и все́ю крѣ́постію твоє́ю, и всѣ́мъ помышле́ніємъ твои́мъ: и бли́жняго своєго́ я́ко са́мъ себе́.

Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби — і будеш жити.

Рече́ же єму́: пра́во отвѣща́лъ єси́: сіє́ сотвори́, и жи́въ бу́деши.

Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній?

О́нъ же хотя́ оправди́тися са́мъ, рече́ ко Іису́су: и кто́ є́сть бли́жній мо́й?

На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого.

Отвѣща́въ же Іису́съ рече́: человѣ́къ нѣ́кій схожда́ше от Ієрусали́ма во Ієріхо́нъ, и въ разбо́йники впаде́, и́же совле́кше єго́, и я́звы возло́жше отидо́ша, оста́вльше єдва́ жи́ва су́ща.

Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо.

По слу́чаю же свяще́нникъ нѣ́кій схожда́ше путе́мъ тѣ́мъ, и ви́дѣвъ єго́, мимои́де.

Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо.

Та́кожде же и леві́тъ, бы́въ на то́мъ мѣ́стѣ, прише́дъ и ви́дѣвъ, мимои́де.

Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився;

Самаря́нинъ же нѣ́кто гряды́й, пріи́де надъ него́, и ви́дѣвъ єго́, милосе́рдова:

і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього;

и присту́пль обвяза́ стру́пы єго́, возлива́я ма́сло и віно́: всади́въ же єго́ на сво́й ско́тъ, приведе́ єго́ въ гости́нницу, и прилѣжа́ єму́:

а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі.

и нау́трія изше́дъ, изъе́мъ два́ сре́бреника, даде́ гости́ннику, и рече́ єму́: прилѣжи́ єму́: и, є́же а́ще пріиждиве́ши, а́зъ єгда́ возвращу́ся, возда́мъ ти́.

Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників?

Кто́ у́бо от тѣ́хъ тріє́хъ бли́жній мни́ттися бы́ти впа́дшему въ разбо́йники?

Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само.

О́нъ же рече́: сотвори́вый ми́лость съ ни́мъ. Рече́ же єму́ Іису́съ: иди́, и ты́ твори́ та́кожде.

Коли вони йшли, прийшов Він до одного села; тут жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім.

(Зач. 54) Бы́сть же ходя́щымъ и́мъ, и Са́мъ вни́де въ ве́сь нѣ́кую: жена́ же нѣ́кая и́менемъ Ма́рѳа прія́тъ Єго́ въ до́мъ сво́й.

У неї була сестра, що звалася Марією, котра сіла біля ніг Ісуса і слухала слово Його.

И сестра́ є́й бѣ́ нарица́ємая Марі́а, я́же и сѣ́дши при ногу́ Іису́сову, слы́шаше сло́во Єго́.

Марфа ж клопоталася про велике частування і, підійшовши, сказала: Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй, щоб допомогла мені.

Ма́рѳа же мо́лвяше о мно́зѣ слу́жбѣ, ста́вши же рече́: Го́споди, не бреже́ши ли, я́ко сестра́ моя́ єди́ну мя́ оста́ви служи́ти? Рцы́ у́бо є́й, да ми́ помо́жетъ.

Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що.

Отвѣща́въ же Іису́съ рече́ є́й: Ма́рѳо, Ма́рѳо, пече́шися, и мо́лвиши о мно́зѣ,

А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї.

єди́но же є́сть на потре́бу: Марі́а же благу́ю ча́сть избра́, я́же не отъи́мется от нея́.

І сталося, коли в одному місці Він молився і перестав, один з учеників Його сказав Йому: Господи! Навчи нас молитися, як і Іоан навчив учнів своїх.

(Зач. 55) И бы́сть внегда́ бы́ти Єму́ на мѣ́стѣ нѣ́коємъ моля́щуся, (и) я́ко преста́, рече́ нѣ́кій от учени́къ Єго́ къ Нему́: Го́споди, научи́ ны моли́тися, я́коже и Іоа́ннъ научи́ ученики́ своя́.

Він сказав їм: коли молитесь, говоріть: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Рече́ же и́мъ: єгда́ мо́литеся, глаго́лите: О́тче на́шъ, и́же на небесѣ́хъ, да святи́тся и́мя Твоє́: да пріи́детъ Ца́рствіє Твоє́: да бу́детъ во́ля Твоя́, я́ко на небеси́, и на земли́:

Хліб наш насущний дай нам сьогодні;

хлѣ́бъ на́шъ насу́щный подава́й на́мъ на вся́къ де́нь:

і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

и оста́ви на́мъ грѣхи́ на́шя, и́бо и са́ми оставля́ємъ вся́кому должнику́ на́шему: и не введи́ на́съ во искуше́ніє, но изба́ви на́съ от лука́ваго.

І сказав їм: припустімо, що хто-небудь з вас, маючи друга, прийде до нього опівночі і скаже йому: друже! Позич мені три хліби,

И рече́ къ ни́мъ: кто́ от ва́съ и́мать дру́га, и и́детъ къ нему́ въ полу́нощи, и рече́тъ єму́: дру́же, да́ждь ми́ взаи́мъ три́ хлѣ́бы:

бо друг мій зайшов до мене з дороги, і я не маю чого дати йому.

поне́же дру́гъ пріи́де съ пу́ти ко мнѣ́, и не и́мамъ чесо́ предложи́ти єму́.

А той зсередини скаже у відповідь: не турбуй мене, двері вже зачинені, і діти мої зі мною на постелі; не можу встати і дати тобі.

И то́й извну́трь отвѣща́въ рече́тъ: не твори́ ми труды́: уже́ две́ри затворены́ су́ть, и дѣ́ти моя́ со мно́ю на ло́жи су́ть: (и) не могу́ воста́въ да́ти тебѣ́.

Кажу ж вам, якщо він не встане і не дасть йому по дружбі з ним, то через невідступність його, вставши, дасть йому, скільки той просить.

Глаго́лю же ва́мъ: а́ще и не да́стъ єму́ воста́въ, зане́ дру́гъ єму́ є́сть: но за безо́чьство єго́, воста́въ да́стъ єму́, єли́ка тре́буєтъ.

І Я скажу вам: просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам,

(Зач. 56) И А́зъ ва́мъ глаго́лю: проси́те, и да́стся ва́мъ: ищи́те, и обря́щете: толцы́те, и отве́рзется ва́мъ:

бо кожний, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють.

вся́къ бо прося́й пріє́млетъ, и ищя́й обрѣта́єтъ, и толку́щему отве́рзется.

Який з вас, батьків, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або, коли попросить риби, подасть йому змію замість риби?

Кото́раго же ва́съ отца́ воспро́ситъ сы́нъ хлѣ́ба, єда́ ка́мень пода́стъ єму́? Или́ ры́бы, єда́ въ ры́бы мѣ́сто змію́ пода́стъ єму́?

Або, якщо попросить яйця, подасть йому скорпіона?

Или́ а́ще попро́ситъ яица́, єда́ пода́стъ єму́ ско́рпію?

Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього.

А́ще у́бо вы́ зли́ су́ще, умѣ́єте дая́нія бла́га дая́ти ча́домъ ва́шымъ, ко́льми па́че Оте́цъ, и́же съ небесе́, да́стъ Ду́ха Свята́го прося́щымъ у Него́?

Одного разу вигнав Він біса, який був німий; і коли біс вийшов, німий заговорив; і народ дивувався.

(Зач. 57) И бѣ́ изгоня́ бѣ́са, и то́й бѣ́ нѣ́мъ: бы́сть же бѣ́су изше́дшу, проглаго́ла нѣмы́й: и диви́шася наро́ди.

Деякі ж з них говорили: Він виганяє бісів силою Вельзевула, князя бісівського.

Нѣ́цыи же от ни́хъ рѣ́ша: о Веєльзеву́лѣ кня́зи бѣсо́встѣмъ изго́нитъ бѣ́сы.

А інші, спокушаючи, домагалися від Нього знамення з неба.

Друзі́и же искуша́юще, зна́менія от Него́ иска́ху съ небесе́.

Але Він, знаючи їхні думки, сказав їм: всяке царство, що само в собі розділиться, запустіє; і дім, який розділиться сам в собі, упаде.

О́нъ же вѣ́дый помышле́нія и́хъ, рече́ и́мъ: вся́ко ца́рство само́ въ себѣ́ раздѣля́яся, запустѣ́єтъ: и до́мъ на до́мъ, па́даєтъ.

Якщо ж сатана сам у собі розділився, то як устоїть його царство? А ви говорите, що Я силою Вельзевула виганяю бісів.

А́ще же и сатана́ са́мъ въ себѣ́ раздѣли́ся, ка́ко ста́нетъ ца́рство єго́, я́коже глаго́лете, о Веєльзеву́лѣ изгоня́щя Мя́ бѣ́сы.

Якщо ж Я силою Вельзевула виганяю бісів, то сини ваші чиєю силою виганяють їх? Тому вони будуть вам суддями.

А́ще же А́зъ о Веєльзеву́лѣ изгоню́ бѣ́сы, сы́нове ва́ши о ко́мъ изго́нятъ? Сего́ ра́ди ті́и бу́дутъ ва́мъ судіи́.

Якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас Царство Боже.

А́ще ли же о пе́рстѣ Бо́жіи изгоню́ бѣ́сы, у́бо пости́же на ва́съ Ца́рствіє Бо́жіє.

Коли сильний, озброївшись, стереже свій дім, тоді майно його в безпеці;

Єгда́ крѣ́пкій вооружи́вся храни́тъ сво́й дво́ръ, во смире́ніи [въ ми́рѣ] су́ть имѣ́нія єго́:

коли ж сильніший за нього нападе і переможе його, тоді візьме всю зброю його, на яку він покладався, і здобич свою роздасть.

єгда́ же крѣ́плѣй єго́ наше́дъ побѣди́тъ єго́, все́ ору́жіє єго́ во́зметъ, на не́же упова́ше, и коры́сть єго́ раздає́тъ.

Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає.

(Зач. 58) И́же нѣ́сть со Мно́ю, на Мя́ є́сть: и и́же не собира́єтъ со Мно́ю, расточа́єтъ.

Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернусь у дім свій, звідки вийшов;

Єгда́ [же] нечи́стый ду́хъ изы́детъ от человѣ́ка, прехо́дитъ сквозѣ́ безво́дная мѣ́ста, ищя́ поко́я: и не обрѣта́я, глаго́летъ: возвращу́ся въ до́мъ мо́й, отню́дуже изыдо́хъ.

і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним.

И прише́дъ обря́щетъ и́ помете́нъ и укра́шенъ:

Тоді йде і бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, — і буває для людини тієї останнє гіршим за перше.

тогда́ и́детъ и по́йметъ се́дмь други́хъ духо́въ го́ршихъ себе́, и вше́дше живу́тъ ту́: и быва́ютъ послѣ́дняя человѣ́ку тому́ го́рша пе́рвыхъ.

Коли ж Він це говорив, одна жінка з натовпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!

Бы́сть же єгда́ глаго́лаше сія́, воздви́гши нѣ́кая жена́ гла́съ от наро́да, рече́ Єму́: блаже́но чре́во носи́вшеє Тя́, и сосца́, я́же єси́ сса́лъ.

А Він сказав: блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його.

О́нъ же рече́: тѣ́мже у́бо блаже́ни слы́шащіи сло́во Бо́жіє и храня́щіи є́.

Коли ж багато народу стало збиратися, Він почав говорити: рід цей лукавий — він знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка.

(Зач. 59) Наро́домъ же собира́ющымся нача́тъ глаго́лати: ро́дъ се́й лука́въ є́сть: зна́менія и́щетъ, и зна́меніє не да́стся єму́, то́кмо зна́меніє Іо́ны проро́ка:

Бо як Іона був знаменням ниневитянам, так буде і Син Людський родові цьому.

я́коже бо бы́сть Іо́на зна́меніє Ніневі́томъ, та́ко бу́детъ и Сы́нъ Человѣ́ческій ро́ду сему́.

Цариця південна постане на суд з людьми роду цього і осудить їх, бо вона від краю землі прийшла послухати мудрість Соломонову; а ось тут Більший від Соломона.

Цари́ца ю́жская воста́нетъ на су́дъ съ му́жи ро́да сего́, и осу́дитъ и́хъ: я́ко пріи́де от коне́цъ земли́ слы́шати прему́дрость Соломо́нову: и се́ мно́жає Соломо́на здѣ́.

Ниневитяни постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялися після проповіді Іониної, а ось тут Більший від Іони.

Му́жіє Ніневі́тстіи воста́нутъ на су́дъ съ ро́домъ си́мъ, и осу́дятъ и́: я́ко покая́шася про́повѣдію Іо́ниною: и се́ мно́жає Іо́ны здѣ́.

Ніхто, засвітивши світильник, не ставить його в закритому місці чи під посудину, але на свічник, щоб усі, що входять, бачили світло.

Никто́же (у́бо) свѣти́лника вже́гъ, въ скро́вѣ полага́єтъ, ни подъ спу́домъ, но на свѣ́щницѣ, да входя́щіи свѣ́тъ ви́дятъ.

Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним.

(Зач. 60) Свѣти́лникъ тѣ́лу є́сть о́ко: єгда́ у́бо о́ко твоє́ про́сто бу́детъ, все́ тѣ́ло твоє́ свѣ́тло бу́детъ: єгда́ же лука́во бу́детъ, и тѣ́ло твоє́ те́мно:

Отже, дивись, щоб світло, яке в тобі, не стало темрявою.

блюди́ у́бо, єда́ свѣ́тъ, и́же въ тебѣ́, тма́ є́сть.

Якщо ж тіло твоє все світле і немає жодної темної частини, то буде світле все так, ніби світильник сяйвом освітлює тебе.

А́ще бо тѣ́ло твоє́ все́ свѣ́тло, не имы́й нѣ́кія ча́сти те́мны, бу́детъ свѣ́тло все́, я́коже єгда́ свѣти́лникъ блиста́ніємъ просвѣща́єтъ тя́.

Коли Він говорив це, один фарисей запросив Його до себе на обід. Він прийшов і возліг.

Єгда́ же глаго́лаше, моля́ше Єго́ фарісе́й нѣ́кій, да обѣ́дуєтъ у него́: вше́дъ же возлеже́.

Фарисей же здивувався, побачивши, що Він не вимив рук перед обідом.

Фарісе́й же ви́дѣвъ диви́ся, я́ко не пре́жде крести́ся [не пе́рвѣє умы́ся] пре́жде обѣ́да.

Але Господь сказав йому: нині ви, фарисеї, очищаєте зовні чашу і блюдо, а нутро ваше сповнене злодійства та лукавства.

Рече́ же Госпо́дь къ нему́: ны́нѣ вы́, фарісе́є, внѣ́шняя сткля́ницы и блю́да очища́єте, вну́треннеє же ва́ше по́лно грабле́нія є́сть и лука́вства.

Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє?

Безу́мніи, не И́же ли сотвори́ внѣ́шнеє, и вну́треннеє сотвори́лъ є́сть?

Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте.

Оба́че от су́щихъ дади́те ми́лостыню: и се́ вся́ чи́ста ва́мъ бу́дутъ.

Але горе вам, фарисеям, що даєте десяту частину з м’яти, рути і з усякого зілля, а не дбаєте про суд і любов Божу: і це належить робити, і того не залишати.

(Зач. 61) Но го́ре ва́мъ фарісе́омъ, я́ко одеся́тствуєте от мя́твы и пига́на и вся́каго зе́лія, и мимохо́дите су́дъ и любо́вь Бо́жію: сія́ подоба́ше сотвори́ти, и о́нѣхъ не оставля́ти.

Горе вам, фарисеям, що любите перші місця в синагогах і привітання на торжищах.

Го́ре ва́мъ фарісе́омъ, я́ко лю́бите предсѣда́нія на со́нмищехъ и цѣлова́нія на то́ржищихъ.

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що ви — як ті невідомі гроби, поверх яких люди ходять і не знають того.

Го́ре ва́мъ, кни́жницы и фарісе́є лицемѣ́ри, я́ко єсте́ я́ко гро́би невѣ́доми, и человѣ́цы ходя́щіи верху́ не вѣ́дятъ.

На це хтось із законників сказав Йому: Учителю, говорячи це, Ти і нас ображаєш.

Отвѣща́въ же нѣ́кій от зако́нникъ рече́ Єму́: Учи́телю, сія́ глаго́ля, и на́мъ досажда́єши.

Але Він сказав: і вам, законникам, горе, бо накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж жодним пальцем своїм не доторкнетесь до них.

О́нъ же рече́: и ва́мъ зако́нникомъ го́ре, я́ко накла́даєте на человѣ́ки бремена́ не удо́бь носи́ма, и са́ми єди́нѣмъ персто́мъ ва́шимъ не прикаса́єтеся бремене́мъ.

Горе вам, що будуєте гробниці пророкам, яких повбивали батьки ваші:

(Зач. 62) Го́ре ва́мъ, я́ко зи́ждете гро́бы проро́къ, отцы́ же ва́ши изби́ша и́хъ.

цим ви свідчите і схвалюєте діла батьків ваших, і погоджуєтеся з ними, бо ті повбивали пророків, ви ж будуєте їм гробниці.

У́бо свидѣ́телствуєте и соблаговоли́те дѣло́мъ оте́цъ ва́шихъ: я́ко ті́и у́бо изби́ша и́хъ, вы́ же зи́ждете и́хъ гро́бы.

Тому і премудрість Божа сказала: пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них уб’ють, а декого виженуть.

Сего́ ра́ди и прему́дрость Бо́жія рече́: послю́ въ ни́хъ [къ нимъ] проро́ки и апо́столы, и от ни́хъ убію́тъ и изжену́тъ:

Хай же буде покараний рід цей за кров усіх пророків, пролиту від створення світу,

да взы́щется кро́вь всѣ́хъ проро́къ, пролива́ємая от сложе́нія мі́ра, от ро́да сего́,

від крови Авеля до крови Захарії, вбитого між жертовником і храмом. Так, кажу вам, стягнеться з роду цього.

от кро́ве А́веля да́же до кро́ве Заха́ріи, поги́бшаго ме́жду олтаре́мъ и хра́момъ: є́й, глаго́лю ва́мъ, взы́щется от ро́да сего́.

Горе вам, законникам, що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли і тим, хто хотів увійти, боронили.

Го́ре ва́мъ зако́нникомъ, я́ко взя́сте клю́чь разумѣ́нія: са́ми не внидо́сте, и входя́щымъ возбрани́сте.

Коли Він говорив їм це, книжники і фарисеї почали дуже нападати на Нього, запитуючи багато про що,

Глаго́лющу же Єму́ сія́ къ ни́мъ, нача́ша кни́жницы и фарісе́є бѣ́днѣ [зѣло́] гнѣ́ватися На́нь и преста́ти [вопроша́ти] Єго́ о мно́зѣ,

підкопуючись під Нього і намагаючись уловити з уст Його що-небудь таке, щоб звинуватити Його.

ла́юще Єго́ [навѣ́тующе Нань], и́щуще улови́ти нѣ́что от у́стъ Єго́, да На́нь возглаго́лютъ.

Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули один одного, Він почав говорити, передусім ученикам Своїм: бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство.

О ни́хже собра́вшымся тма́мъ наро́да, я́ко попира́ти дру́гъ дру́га, нача́тъ глаго́лати ученико́мъ Свои́мъ пе́рвѣє: внемли́те себѣ́ от ква́са фарісе́йска, є́же є́сть лицемѣ́ріє.

Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися.

(Зач. 63) Ничто́же бо покрове́но є́сть, є́же не откры́єтся, и та́йно, є́же не уразумѣ́єтся:

Тому те, що ви сказали у пітьмі, почується при світлі; і що говорили на вухо в домах, те буде проголошене на покрівлях.

зане́, єли́ка во тмѣ́ рѣ́сте, во свѣ́тѣ услы́шатся: и є́же ко у́ху глаго́ласте во хра́мѣхъ, проповѣ́стся на кро́вѣхъ.

Кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть,

Глаго́лю же ва́мъ друго́мъ Свои́мъ: не убо́йтеся от убива́ющихъ тѣ́ло и пото́мъ не мо́гущихъ ли́шше что́ сотвори́ти:

але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну; так, кажу вам, того бійтеся.

сказу́ю же ва́мъ, кого́ убо́йтеся: убо́йтеся иму́щаго вла́сть по убіє́ніи воврещи́ въ де́брь о́гненную: є́й, глаго́лю ва́мъ, того́ убо́йтеся.

Чи не п’ять малих птахів продаються за два асарія? І жоден з них не забутий Богом.

Не пя́ть ли пти́цъ цѣни́тся пѣ́нязема двѣма́, и ни єди́на от ни́хъ нѣ́сть забве́на предъ Бо́гомъ.

А у вас і волосся на голові все перелічене. Отже, не бійтеся; ви дорожчі за багатьох малих птахів.

Но и вла́си главы́ ва́шея вси́ изочте́ни су́ть. Не убо́йтеся у́бо: мно́зѣхъ пти́цъ у́нши єсте́ вы́.

Кажу ж вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, і Син Людський визнає перед ангелами Божими;

(Зач. 64) Глаго́лю же ва́мъ: вся́къ, и́же а́ще исповѣ́сть Мя́ предъ человѣ́ки, и Сы́нъ Человѣ́ческій исповѣ́сть єго́ предъ А́нгелы Бо́жіими:

а хто зречеться Мене перед людьми, той відкинутий буде перед ангелами Божими.

а отвергі́йся Мене́ предъ человѣ́ки, отве́рженъ бу́детъ предъ А́нгелы Бо́жіими.

І кожному, хто скаже слово на Сина Людського, проститься; а хто Святого Духа хулитиме, тому не проститься.

И вся́къ и́же рече́тъ сло́во на Сы́на Человѣ́ческаго, оста́вится єму́: а на Свята́го Ду́ха хули́вшему не оста́вится.

Коли ж приведуть вас у синагоги, до правителів і володарів, не турбуйтесь, як і що відповідати або що говорити,

Єгда́ же приведу́тъ вы́ на собо́рища и вла́сти и влады́чества, не пецы́теся, ка́ко или́ что́ отвѣща́єте, или́ что́ рече́те:

бо в той час Святий Дух навчить вас, що треба говорити.

Святы́й бо Ду́хъ научи́тъ вы́ въ то́й ча́съ, я́же подоба́єтъ рещи́.

Хтось з народу сказав Йому: Учителю, скажи братові моєму, щоб він розділив спадщину зі мною!

(Зач. 65) Рече́ же Єму́ нѣ́кій от наро́да: Учи́телю, рцы́ бра́ту моєму́ раздѣли́ти со мно́ю достоя́ніє.

Він же сказав чоловікові тому: хто настановив Мене судити чи ділити вас?

О́нъ же рече́ єму́: человѣ́че, кто́ Мя́ поста́ви судію́ или́ дѣли́теля надъ ва́ми?

При цьому сказав їм: глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку.

Рече́ же къ ни́мъ: блюди́те и храни́теся от лихои́мства: я́ко не от избы́тка [внегда́ избы́точествовати] кому́ живо́тъ єго́ є́сть от имѣ́нія єго́.

І сказав їм притчу: в одного багатого чоловіка добре вродила нива.

(Зач. 66) Рече́ же при́тчу къ ни́мъ, глаго́ля: человѣ́ку нѣ́коєму бога́ту угобзи́ся ни́ва:

І міркував він сам собі: що мені робити? Немає куди мені зібрати плодів моїх.

и мы́сляше въ себѣ́, глаго́ля: что́ сотворю́, я́ко не и́мамъ гдѣ́ собра́ти плодо́въ мои́хъ?

І сказав: ось що зроблю — зруйную житниці мої та збудую більші, і зберу туди весь хліб мій і все добро моє.

И рече́: се́ сотворю́: разорю́ жи́тницы моя́, и бо́лшыя сози́жду, и соберу́ ту́ вся́ жи́та моя́ и блага́я моя́:

І скажу душі моїй: душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись.

и реку́ души́ моє́й: душе́, и́маши мно́га бла́га, лежа́ща на лѣ́та мно́га: почива́й, я́ждь, пі́й, весели́ся.

Але Бог сказав йому: нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?

Рече́ же єму́ Бо́гъ: безу́мне, въ сію́ но́щь ду́шу твою́ истя́жутъ от тебе́: а я́же угото́валъ єси́, кому́ бу́дутъ?

Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє.

Та́ко собира́яй себѣ́, а не въ Бо́га богатѣ́я.

Сказав же ученикам Своїм: тому кажу вам, — не піклуйтесь про душу вашу, що вам їсти, ні про тіло ваше, — у що вдягнетеся.

Рече́ же ко ученико́мъ Свои́мъ: сего́ ра́ди глаго́лю ва́мъ: не пецы́теся душе́ю ва́шею, что́ я́сте: ни тѣ́ломъ, во что́ облече́теся:

Душа більша за їжу, і тіло — за одяг.

душа́ бо́лши є́сть пи́щи, и тѣ́ло оде́жды.

Погляньте на воронів: вони не сіють, не жнуть; у них немає ні комор, ні житниць, і Бог годує їх; наскільки ж ви кращі за птахів!

Смотри́те вра́нъ, я́ко не сѣ́ютъ, ни жну́тъ: и́мже нѣ́сть сокро́вища, ни жи́тницы, и Бо́гъ пита́єтъ и́хъ: ко́льми па́че вы́ єсте́ лу́чши пти́цъ?

Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?

Кто́ же от ва́съ пекі́йся мо́жетъ приложи́ти во́зрасту своєму́ ла́коть єди́нъ?

Отже, якщо і найменшого зробити не можете, чого піклуєтесь про інше?

А́ще у́бо ни ма́ла чесо́ мо́жете, что́ о про́чихъ пече́теся?

Погляньте на лілеї, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть. Кажу ж вам, що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як одна з них.

Смотри́те крі́ны, ка́ко расту́тъ: не тружда́ются, ни пряду́тъ: глаго́лю же ва́мъ, я́ко ни Соломо́нъ во все́й сла́вѣ своє́й облече́ся, я́ко єди́нъ от си́хъ.

Коли ж траву на полі, яка сьогодні є, а завтра буде кинута у піч, Бог так одягає, то наскільки краще вас, маловіри!

А́ще же траву́, на селѣ́ дне́сь су́щу и у́трѣ въ пе́щь вме́щему, Бо́гъ та́ко одѣва́єтъ: ко́льми па́че ва́съ, маловѣ́ри?

Отже, не шукайте, що вам їсти або що пити, і не турбуйтесь,

И вы́ не ищи́те, что́ я́сте, или́ что́ піє́те: и не возноси́теся:

бо всього того шукають люди світу цього, ваш же Отець знає, чого потребуєте.

всѣ́хъ бо си́хъ язы́цы мі́ра сего́ и́щутъ: ва́шъ же Оте́цъ вѣ́сть, я́ко тре́буєте си́хъ.

Краще шукайте Царства Божого, а те все додасться вам.

Оба́че ищи́те Ца́рствія Бо́жія, и сія́ вся́ приложа́тся ва́мъ.

Не бійся, мале стадо! Бо Отець ваш благозволив дати вам Царство.

(Зач. 67) Не бо́йся, ма́лоє ста́до: я́ко благоизво́ли Оте́цъ ва́шъ да́ти ва́мъ Ца́рство.

Продайте майно ваше і роздайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіють, і скарб, що не зменшується на небесах, куди злодій не наближається і де міль не точить.

Продади́те имѣ́нія ва́ша и дади́те ми́лостыню. Сотвори́те себѣ́ влага́лища неветша́юща, сокро́вище неоскудѣ́ємо на небесѣ́хъ, идѣ́же та́ть не приближа́єтся, ни мо́ль растлѣва́єтъ.

Бо де скарб ваш, там і серце ваше буде.

Идѣ́же бо сокро́вище ва́ше, ту́ и се́рдце ва́ше бу́детъ.

Нехай будуть стегна ваші підперезані і світильники засвічені.

Да бу́дутъ чре́сла ва́ша препоя́сана, и свѣти́лницы горя́щіи:

І ви будьте подібні до людей, які чекають повернення господаря свого з весілля, щоб, коли прийде і постукає, негайно відчинити йому.

и вы́ подо́бни человѣ́комъ ча́ющымъ го́спода своєго́, когда́ возврати́тся от бра́ка, да прише́дшу и толкну́вшу, а́біє отве́рзутъ єму́.

Блаженні ті раби, господар яких, прийшовши, знайде, що пильнують вони. Істинно говорю вам, що він підпережеться і посадить їх та, підійшовши, послужить їм.

Блаже́ни раби́ ті́и, и́хже прише́дъ госпо́дь обря́щетъ бдя́щихъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко препоя́шется и поса́дитъ и́хъ, и мину́въ [приступи́въ] послу́житъ и́мъ.

І якщо прийде у другу сторожу, і в третю сторожу прийде, і знайде їх так, то блаженні ті раби.

И а́ще пріи́детъ во втору́ю стра́жу, и въ тре́тію стра́жу пріи́детъ, и обря́щетъ [и́хъ] та́ко, блаже́ни су́ть раби́ ті́и.

Знайте, що, коли б відав господар дому о якій годині прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого.

Се́ же вѣ́дите, я́ко а́ще бы вѣ́далъ господи́нъ хра́мины, въ кі́й ча́съ та́ть пріи́детъ, бдѣ́лъ у́бо бы, и не бы́ да́лъ подкопа́ти до́му своєго́.

Будьте ж і ви готові, бо в яку годину і не гадаєте, прийде Син Людський.

И вы́ у́бо бу́дите гото́ви: я́ко, во́ньже ча́съ не мни́те, Сы́нъ Человѣ́ческій пріи́детъ.

Тоді сказав Йому Петро: Господи, нам притчу цю говориш чи всім?

Рече́ же Єму́ Пе́тръ: Го́споди, къ на́мъ ли при́тчу сію́ глаго́леши, или́ ко всѣ́мъ?

Господь же сказав: хто вірний і мудрий управитель, якого господар поставив над слугами своїми роздавати їм своєчасно міру хліба?

Рече́ же Госпо́дь: (Зач. 68) кто́ у́бо є́сть вѣ́рный строи́тель и му́дрый, єго́же поста́витъ госпо́дь надъ че́лядію своє́ю, дая́ти во вре́мя житомѣ́ріє?

Блаженний раб той, господар якого, прийшовши, знайде, що він чинить так.

Блаже́нъ ра́бъ то́й, єго́же прише́дъ госпо́дь єго́ обря́щетъ творя́ща та́ко:

Істинно кажу вам: над усім маєтком своїм поставить його.

вои́стинну глаго́лю ва́мъ, я́ко надъ всѣ́мъ имѣ́ніємъ свои́мъ поста́витъ єго́.

Якщо ж раб той в серці своїм скаже: не скоро господар мій прийде, і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та упиватися, —

А́ще же рече́тъ ра́бъ то́й въ се́рдцы своє́мъ: косни́тъ господи́нъ мо́й пріити́: и начне́тъ би́ти рабы́ и рабы́ни, я́сти же и пи́ти и упива́тися:

то прийде господар раба того у день, коли він не сподівається, і в годину, якої не відає, і розітне його, і визначить йому долю з невірними.

пріи́детъ господи́нъ раба́ того́ въ де́нь, во́ньже не ча́єтъ, и въ ча́съ, во́ньже не вѣ́сть: и расте́шетъ єго́, и ча́сть єго́ съ невѣ́рными положи́тъ.

Раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий.

То́й же ра́бъ вѣ́дѣвый во́лю господи́на своєго́, и не угото́вавъ, ни сотвори́въ по во́ли єго́, біє́нъ бу́детъ мно́го:

А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають.

невѣ́дѣвый же, сотвори́въ же досто́йная ра́намъ, біє́нъ бу́детъ ма́ло. (Зач. 69) Вся́кому же, єму́же дано́ бу́детъ мно́го, мно́го взы́щется от него́: и єму́же преда́ша мно́жайше, мно́жайше про́сятъ [истя́жутъ] от него́.

Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав!

Огня́ пріидо́хъ воврещи́ на зе́млю, и что́ хощу́, а́ще уже́ возгорѣ́ся?

Хрещенням маю Я хреститися; і як Я втримаюся, поки це здійсниться!

Креще́ніємъ же и́мамъ крести́тися, и ка́ко удержу́ся, до́ндеже сконча́ются?

Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення.

Мните́ ли, я́ко ми́ръ пріидо́хъ да́ти на зе́млю? Ни́, глаго́лю ва́мъ, но раздѣле́ніє.

Бо віднині п’ятеро в одному домі розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох.

Бу́дутъ бо отсе́лѣ пя́ть во єди́номъ дому́ раздѣле́ни, тріє́ на два́, и два́ на три́:

Розділиться батько з сином, і син з батьком; мати з дочкою, і дочка з матір’ю; свекруха з невісткою своєю, і невістка з свекрухою своєю.

раздѣли́тся оте́цъ на сы́на, и сы́нъ на отца́: ма́ти на дще́рь, и дщи́ на ма́терь: свекры́ на невѣ́сту свою́, и невѣ́ста на свекро́вь свою́.

Сказав же і до народу: коли ви побачите хмару, що йде із заходу, то відразу говорите: дощ буде, і буває так.

Глаго́лаше же и наро́домъ: єгда́ у́зрите о́блакъ восходя́щь от за́пада, а́біє глаго́лете: ту́ча гряде́тъ: и быва́єтъ та́ко.

І коли віє південний вітер, говорите: спека буде, і буває.

И єгда́ ю́гъ вѣ́ющь, глаго́лете: зно́й бу́детъ: и быва́єтъ.

Лицеміри! Лице неба і землі розпізнавати умієте; як же час цей не розпізнаєте?

Лицемѣ́ри, лице́ не́бу и земли́ вѣ́сте искуша́ти: вре́мене же сего́ ка́ко не искуша́єте?

Чому ж ви і по собі не судите, що є справедливе?

Что́ же и о себѣ́ не су́дите пра́ведноє?

Коли ти йдеш з супротивником своїм до правителя, то дорогою подбай, щоб звільнитися від нього, щоб він не притяг тебе до судді, а суддя не віддав тебе слузі, а слуга не посадив би тебе до в’язниці.

Єгда́ бо гряде́ши съ сопе́рникомъ твои́мъ ко кня́зю, на пути́ да́ждь дѣ́ланіє [потщи́ся] избы́ти от него́: да не ка́ко привлече́тъ тебе́ къ судіи́, и судія́ тя́ преда́стъ слузѣ́, и слуга́ всади́тъ тя́ въ темни́цу:

Кажу тобі: не вийдеш звідти, аж поки не віддаси й останнього гроша.

глаго́лю тебѣ́: не изы́деши отту́ду, до́ндеже и послѣ́днюю мѣ́дницу возда́си.

У той час деякі прийшли і розповіли про галилеян, кров яких Пилат змішав з жертвами їхніми.

(Зач. 70) Пріидо́ша же нѣ́цыи въ то́ вре́мя, повѣ́дающе Єму́ о Галіле́єхъ, и́хже кро́вь Піла́тъ смѣси́ съ же́ртвами и́хъ.

У відповідь Ісус сказав їм: чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали?

И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́мъ: мните́ ли, я́ко Галіле́ане сі́и грѣ́шнѣйши па́че всѣ́хъ Галіле́анъ бя́ху, я́ко та́ко постра́даша?

Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете.

Ни́, глаго́лю ва́мъ: но а́ще не пока́єтеся, вси́ та́кожде поги́бнете.

Або думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі?

Или́ о́ни осмьна́десяте, на ни́хже паде́ сто́лпъ Сілоа́мскій и поби́ и́хъ, мни́те ли, я́ко ті́и до́лжнѣйши бя́ху па́че всѣ́хъ живу́щихъ во Ієрусали́мѣ?

Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете.

Ни́, глаго́лю ва́мъ: но а́ще не пока́єтеся, вси́ та́кожде поги́бнете.

І сказав оцю притчу: один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоковницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов.

Глаго́лаше же сію́ при́тчу: смоко́вницу имя́ше нѣ́кій въ віногра́дѣ своє́мъ всаждену́: и пріи́де ищя́ плода́ на не́й, и не обрѣ́те:

І сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її, навіщо вона і землю займає?

рече́ же къ вінаре́ви: се́ тре́тіє лѣ́то, отне́лиже прихожду́ ищя́ плода́ на смоко́вницѣ се́й, и не обрѣта́ю: посѣцы́ ю́ (у́бо), вску́ю и зе́млю упражня́єтъ?

Але той сказав йому у відповідь: господарю, залиш її і на цей рік, поки я обкопаю її і підсиплю гноєм.

О́нъ же отвѣща́въ рече́ єму́: го́споди, оста́ви ю́ и се́ лѣ́то, до́ндеже окопа́ю о́крестъ єя́ и осы́плю гно́ємъ:

Можливо, дасть вона плід; а якщо ні, наступного року зрубаєш її.

и а́ще у́бо сотвори́тъ пло́дъ: а́ще ли же ни́, во гряду́щеє посѣче́ши ю́.

В одній із синагог Він навчав у суботу.

(Зач. 71) Бя́ше же учя́ на єди́номъ от со́нмищъ въ суббо́ту:

Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись.

и се́ жена́ бѣ́ иму́щи ду́хъ неду́женъ лѣ́тъ осмьна́десять, и бѣ́ сля́ка и не могу́щи восклони́тися отню́дъ.

Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги.

Ви́дѣвъ же ю́ Іису́съ, пригласи́ и рече́ є́й: же́но, отпущена́ єси́ от неду́га твоєго́.

І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога.

И возложи́ на ню́ ру́цѣ: и а́біє простре́ся, и сла́вляше Бо́га.

При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній.

Отвѣща́въ же старѣ́йшина собо́ру, негоду́я, зане́ въ суббо́ту исцѣли́ (ю) Іису́съ, глаго́лаше наро́ду: ше́сть дні́й є́сть, въ ня́же досто́итъ дѣ́лати: въ ты́я у́бо приходя́ще цѣли́теся, а не въ де́нь суббо́тный.

Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати?

Отвѣща́ (же) у́бо єму́ Госпо́дь и рече́: лицемѣ́ре, ко́ждо ва́съ въ суббо́ту не отрѣша́єтъ ли своєго́ вола́ или́ осла́ от я́слій, и ве́дъ напая́єтъ,

А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?

сію́ же дще́рь Авраа́млю су́щу, ю́же связа́ сатана́ се́ осмоєна́десяте лѣ́то, не досто́яше ли разрѣши́тися є́й от ю́зы сея́ въ де́нь суббо́тный?