Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 26

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Глава 26	Глава́ к҃ѕ

1	1
Коли Ісус скінчив усі ці слова, то сказав ученикам Своїм:	(Заⷱ҇ р҃з҃) И҆ бы́сть, є҆гда̀ сконча̀ і҆и҃съ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑, речѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ:
2	2
ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп’яття.	вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ по двою̀ дню̑ па́сха бꙋ́детъ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй пре́данъ бꙋ́детъ на пропѧ́тїе.
3	3
Тоді зібралися первосвященики, і книжники, і старійшини народу у дворі первосвященика на ім’я Каяфа,	Тогда̀ собра́шасѧ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы и҆ ста́рцы людсті́и во дво́ръ а҆рхїере́овъ, глаго́лемагѡ каїа́фы,
4	4
і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити.	и҆ совѣща́ша, да і҆и҃са ле́стїю и҆́мꙋтъ и҆ оу҆бїю́тъ:
5	5
Але говорили: тільки не у свято, щоб не було заворушення в народі.	глаго́лахꙋ же: но не въ пра́здникъ, да не молва̀ бꙋ́детъ въ лю́дехъ.
6	6
Коли ж Ісус був у Вифанії, в домі Симона прокаженого,	(Заⷱ҇ р҃и҃.) І҆и҃сꙋ же бы́вшꙋ въ виѳа́нїи, въ домꙋ̀ сі́мѡна прокаже́ннагѡ,
7	7
підійшла до Нього жінка з посудиною дорогоцінного мира і зливала Йому, що возлежав, на голову.	пристꙋпѝ къ немꙋ̀ жена̀, стклѧ́ницꙋ мѵ́ра и҆мꙋ́щи многоцѣ́ннагѡ, и҆ возлива́ше на главꙋ̀ є҆гѡ̀ возлежа́ща.
8	8
Побачивши це, ученики Його ремствували і говорили: для чого таке марнотратство?	Ви́дѣвше же оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ негодова́ша, глаго́люще: чесѡ̀ ра́ди ги́бель сїѧ̀ (бы́сть);
9	9
Бо можна було б це миро продати за велику ціну і роздати вбогим.	можа́ше бо сїѐ мѵ́ро продано̀ бы́ти на мно́зѣ и҆ да́тисѧ ни́щымъ.
10	10
Ісус же, зрозумівши це, сказав їм: навіщо бентежите жінку? Вона добре діло зробила для Мене.	Разꙋмѣ́въ же і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: что̀ трꙋжда́ете женꙋ̀; дѣ́ло бо добро̀ содѣ́ла ѡ҆ мнѣ̀:
11	11
Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте.	всегда́ бо ни́щыѧ и҆́мате съ собо́ю, менє́ же не всегда̀ и҆́мате:
12	12
Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала.	возлїѧ́вши бо сїѧ̀ мѵ́ро сїѐ на тѣ́ло моѐ, на погребе́нїе мѧ̀ сотворѝ:
13	13
Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказано буде про те, що вона зробила, в пам’ять її.	а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: и҆дѣ́же а҆́ще проповѣ́дано бꙋ́детъ є҆ѵⷢ҇лїе сїѐ во все́мъ мі́рѣ, рече́тсѧ и҆ є҆́же сотворѝ сїѧ̀, въ па́мѧть є҆ѧ̀.
14	14
Тоді один з дванадцятьох, званий Іудою Іскаріотом, пішов до первосвящеників	Тогда̀ ше́дъ є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, глаго́лемый і҆ꙋ́да і҆скарїѡ́тскїй, ко а҆рхїере́ѡмъ,
15	15
і сказав: що хочете дати мені, — і я вам видам Його? Вони запропонували йому тридцять срібників.	речѐ: что́ ми хо́щете да́ти, и҆ а҆́зъ ва́мъ преда́мъ є҆го̀; Ѻ҆ни́ же поста́виша є҆мꙋ̀ три́десѧть сре́брєникъ:
16	16
І відтоді він шукав нагоди, щоб видати Його.	и҆ ѿто́лѣ и҆ска́ше оу҆до́бна вре́мене, да є҆го̀ преда́стъ.
17	17
Першого ж дня опрісноків ученики приступили до Ісуса і сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску?	Въ пе́рвый же де́нь ѡ҆прѣсно́чный пристꙋпи́ша оу҆чн҃цы̀ ко і҆и҃сꙋ, глаго́люще є҆мꙋ̀: гдѣ̀ хо́щеши оу҆гото́ваемъ тѝ ꙗ҆́сти па́схꙋ;
18	18
Він сказав: підіть у місто до такого-то і скажіть йому: Учитель говорить: час Мій близько; у тебе справлю Пасху з учениками Моїми.	Ѻ҆́нъ же речѐ: и҆ди́те во гра́дъ ко ѻ҆́нсицѣ, и҆ рцы́те є҆мꙋ̀: оу҆чт҃ль гл҃етъ: вре́мѧ моѐ бли́з̾ є҆́сть: оу҆ тебє̀ сотворю̀ па́схꙋ со оу҆чн҃ки̑ мои́ми.
19	19
Ученики зробили, як звелів їм Ісус, і приготували паску.	И҆ сотвори́ша оу҆чн҃цы̀, ꙗ҆́коже повелѣ̀ и҆̀мъ і҆и҃съ, и҆ оу҆гото́ваша па́схꙋ.
20	20
Коли ж настав вечір, Він возліг з дванадцятьма учениками.	Ве́черꙋ же бы́вшꙋ, возлежа́ше со ѻ҆бѣмана́десѧте оу҆чн҃ко́ма:
21	21
І коли вони їли, сказав: істинно кажу вам, що один з вас зрадить Мене.	и҆ ꙗ҆дꙋ́щымъ и҆̀мъ, речѐ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ ва́съ преда́стъ мѧ̀.
22	22
Вони дуже засмутились і почали говорити Йому, кожен з них: чи не я, Господи?	И҆ скорбѧ́ще ѕѣлѡ̀, нача́ша глаго́лати є҆мꙋ̀ є҆ди́нъ кі́йждо и҆́хъ: є҆да̀ а҆́зъ є҆́смь, гдⷭ҇и;
23	23
Він же сказав у відповідь: хто вмочить зі Мною руку в блюдо, той зрадить Мене.	Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: ѡ҆мочи́вый со мно́ю въ соли́ло рꙋ́кꙋ, то́й мѧ̀ преда́стъ:
24	24
Син же Людський іде, як писано про Нього, але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій.	сн҃ъ оу҆́бѡ чл҃вѣ́ческїй и҆́детъ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано ѡ҆ не́мъ: го́ре же человѣ́кꙋ томꙋ̀, и҆́мже сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй преда́стсѧ: добро́ бы бы́ло є҆мꙋ̀, а҆́ще не бы̀ роди́лсѧ человѣ́къ то́й.
25	25
При цьому Іуда, що зрадив Його, сказав: чи не я, Учителю? Ісус говорить йому: ти сказав.	Ѿвѣща́въ же і҆ꙋ́да предаѧ́й є҆го̀, речѐ: є҆да̀ а҆́зъ є҆́смь, равві̀; Гл҃а є҆мꙋ̀: ты̀ ре́клъ є҆сѝ.
26	26
І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.	Ꙗ҆дꙋ́щымъ же и҆̀мъ, прїе́мь і҆и҃съ хлѣ́бъ и҆ блгⷭ҇ви́въ преломѝ, и҆ даѧ́ше оу҆чн҃кѡ́мъ, и҆ речѐ: прїими́те, ꙗ҆ди́те: сїѐ є҆́сть тѣ́ло моѐ.
27	27
І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі,	И҆ прїе́мъ ча́шꙋ и҆ хвалꙋ̀ возда́въ, дадѐ и҆̀мъ, гл҃ѧ: пі́йте ѿ неѧ̀ всѝ:
28	28
бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів.	сїѧ́ бо є҆́сть кро́вь моѧ̀, но́вагѡ завѣ́та, ꙗ҆́же за мнѡ́гїѧ и҆злива́ема во ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ.
29	29
Кажу ж вам, що віднині не буду пити від цього плоду виноградного до того дня, коли питиму з вами його новим у Царстві Отця Мого.	Гл҃ю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мамъ пи́ти ѿнн҃ѣ ѿ сегѡ̀ плода̀ ло́знагѡ, до днѐ тогѡ̀, є҆гда̀ є҆̀ пїю̀ съ ва́ми но́во во црⷭ҇твїи ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀.
30	30
І, проспівавши, пішли на гору Елеонську.	И҆ воспѣ́вше и҆зыдо́ша въ го́рꙋ є҆леѡ́нскꙋ.
31	31
Тоді говорить їм Ісус: всі ви спокуситеся через Мене в цю ніч, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці отари.	Тогда̀ гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: всѝ вы̀ соблазните́сѧ ѡ҆ мнѣ̀ въ но́щь сїю̀: пи́сано бо є҆́сть: поражꙋ̀ па́стырѧ, и҆ разы́дꙋтсѧ ѻ҆́вцы ста́да:
32	32
По воскресінні ж Моїм випереджу вас у Галилеї.	по воскрⷭ҇нїи же мое́мъ варѧ́ю вы̀ въ галїле́и.
33	33
Петро сказав Йому у відповідь: якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь.	Ѿвѣща́въ же пе́тръ речѐ є҆мꙋ̀: а҆́ще и҆ всѝ соблазнѧ́тсѧ ѡ҆ тебѣ̀, а҆́зъ никогда́же соблажню́сѧ.
34	34
Ісус сказав йому: істинно кажу тобі, що в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене.	Речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ въ сїю̀ но́щь, пре́жде да́же а҆ле́ктѡръ не возгласи́тъ, трикра́ты ѿве́ржешисѧ менє̀.
35	35
Говорить Йому Петро: хоч би мені довелось і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Подібне говорили і всі ученики.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ пе́тръ: а҆́ще мѝ є҆́сть и҆ оу҆мре́ти съ тобо́ю, не ѿве́ргꙋсѧ тебє̀. Та́кожде и҆ всѝ оу҆чн҃цы̀ рѣ́ша.
36	36
Потім приходить з ними Ісус у місцевість, що зветься Гефсиманією, і говорить ученикам: посидьте тут, поки Я піду та помолюся там.	Тогда̀ прїи́де съ ни́ми і҆и҃съ въ ве́сь, нарица́емꙋю геѳсима́нїа, и҆ гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ: сѣди́те тꙋ̀, до́ндеже ше́дъ помолю́сѧ та́мѡ.
37	37
І, взявши з Собою Петра і обох синів Зеведеєвих, почав сумувати й тужити.	И҆ пое́мъ петра̀ и҆ ѻ҆́ба сы̑на зеведе́ѡва, нача́тъ скорбѣ́ти и҆ тꙋжи́ти.
38	38
Тоді говорить їм Ісус: сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною.	Тогда̀ гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: приско́рбна є҆́сть дш҃а̀ моѧ̀ до сме́рти: пожди́те здѣ̀ и҆ бди́те со мно́ю.
39	39
І, відійшовши трохи, упав Він долілиць, молився і говорив: Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти.	И҆ преше́дъ ма́лѡ, падѐ на лицы̀ свое́мъ, молѧ́сѧ и҆ гл҃ѧ: ѻ҆́ч҃е мо́й, а҆́ще возмо́жно є҆́сть, да мимои́детъ ѿ менє̀ ча́ша сїѧ̀: ѻ҆ба́че не ꙗ҆́коже а҆́зъ хощꙋ̀, но ꙗ҆́коже ты̀.
40	40
І приходить до учеників, і знаходить їх сплячими, і говорить Петрові: то не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною?	И҆ прише́дъ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, и҆ ѡ҆брѣ́те и҆̀хъ спѧ́щихъ, и҆ гл҃а петро́ви: та́кѡ ли не возмого́сте є҆ди́нагѡ часа̀ побдѣ́ти со мно́ю;
41	41
Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна.	бди́те и҆ моли́тесѧ, да не вни́дете въ напа́сть: дꙋ́хъ оу҆́бѡ бо́дръ, пло́ть же немощна̀.
42	42
Знову відійшовши, вдруге молився, кажучи: Отче Мій! Якщо не може чаша ця обминути Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде воля Твоя.	Па́ки втори́цею ше́дъ помоли́сѧ, гл҃ѧ: ѻ҆́ч҃е мо́й, а҆́ще не мо́жетъ сїѧ̀ ча́ша мимоитѝ ѿ менє̀, а҆́ще не пїю̀ є҆ѧ̀, бꙋ́ди во́лѧ твоѧ̀.
43	43
І, прийшовши, знаходить їх знову сплячими, бо в них очі обважніли.	И҆ прише́дъ ѡ҆брѣ́те и҆̀хъ па́ки спѧ́щихъ: бѣ́ста бо и҆̀мъ ѻ҆́чи ѡ҆тѧготѣ́нѣ.
44	44
І, залишивши їх, знову відійшов і помолився втретє, сказавши те саме слово.	И҆ ѡ҆ста́вль и҆̀хъ, ше́дъ па́ки, помоли́сѧ трети́цею, то́жде сло́во ре́къ.
45	45
Тоді приходить до учеників Своїх і говорить їм: ви все ще спите і відпочиваєте; ось наблизився час, і Син Людський видається в руки грішників.	Тогда̀ прїи́де ко оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ и҆ гл҃а и҆̀мъ: спи́те про́чее и҆ почива́йте: сѐ, прибли́жисѧ ча́съ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй предае́тсѧ въ рꙋ́ки грѣ́шникѡвъ:
46	46
Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто зраджує Мене.	воста́ните, и҆́демъ: сѐ, прибли́жисѧ предаѧ́й мѧ̀.
47	47
І, коли Він ще говорив, ось прийшов Іуда, один з дванадцятьох, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і старійшин людських.	И҆ є҆щѐ є҆мꙋ̀ гл҃ющꙋ, сѐ, і҆ꙋ́да, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, прїи́де, и҆ съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ дреко́льми, ѿ а҆рхїерє́й и҆ ста́рєцъ людски́хъ.
48	48
Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є, беріть Його.	Предаѧ́й же є҆го̀ дадѐ и҆̀мъ зна́менїе, глаго́лѧ: є҆го́же а҆́ще лобжꙋ̀, то́й є҆́сть: и҆ми́те є҆го̀.
49	49
І, відразу ж підійшовши до Ісуса, сказав: радуйся, Учителю! І поцілував Його.	И҆ а҆́бїе пристꙋ́пль ко і҆и҃сови, речѐ: ра́дꙋйсѧ, равві̀. И҆ ѡ҆блобыза̀ є҆го̀.
50	50
Ісус же сказав йому: друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли, наклали руки на Ісуса і взяли Його.	І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: дрꙋ́же, (творѝ,) на не́же є҆сѝ прише́лъ [дрꙋ́же, на сїе́ ли прише́лъ є҆сѝ;]. Тогда̀ пристꙋ́пльше возложи́ша рꙋ́цѣ на і҆и҃са и҆ ꙗ҆́ша є҆го̀.
51	51
І ось один з тих, що були з Ісусом, простягнувши руку, вихопив меч свій і, вдаривши раба первосвященика, відсік йому вухо.	И҆ сѐ, є҆ди́нъ ѿ сꙋ́щихъ со і҆и҃сомъ, просте́ръ рꙋ́кꙋ, и҆звлечѐ но́жъ сво́й, и҆ оу҆да́ри раба̀ а҆рхїере́ова, и҆ оу҆рѣ́за є҆мꙋ̀ оу҆́хо.
52	52
Тоді Ісус говорить йому: поверни меч твій на його місце, бо всі, хто візьме меч, від меча і загинуть;	Тогда̀ гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: возвратѝ но́жъ тво́й въ мѣ́сто є҆гѡ̀: вси́ бо прїе́мшїи но́жъ ноже́мъ поги́бнꙋтъ:
53	53
чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів?	и҆лѝ мни́тсѧ тѝ, ꙗ҆́кѡ не могꙋ̀ нн҃ѣ оу҆моли́ти ѻ҆ц҃а̀ моего̀, и҆ предста́витъ мѝ вѧ́щше не́же двана́десѧте легеѡ̑на а҆́гг҃лъ;
54	54
Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути?	ка́кѡ оу҆̀бо сбꙋ́дꙋтсѧ писа̑нїѧ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ подоба́етъ бы́ти;
55	55
Тоді сказав Ісус до народу: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб узяти Мене; кожного дня сидів Я з вами, навчаючи в храмі, і ви не брали Мене.	Въ то́й ча́съ речѐ і҆и҃съ наро́дѡмъ: ꙗ҆́кѡ на разбо́йника ли и҆зыдо́сте со ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ дреко́льми ꙗ҆́ти мѧ̀; по всѧ̑ дни̑ при ва́съ сѣдѣ́хъ оу҆чѧ̀ въ це́ркви, и҆ не ꙗ҆́сте менѐ.
56	56
Це ж усе сталося, щоб збулися Писання пророків. Тоді всі ученики, покинувши Його, розбіглися.	Се́ же всѐ бы́сть, да сбꙋ́дꙋтсѧ писа̑нїѧ прⷪ҇ро́чєскаѧ. Тогда̀ оу҆чн҃цы̀ всѝ ѡ҆ста́вльше є҆го̀ бѣжа́ша.
57	57
А воїни, які взяли Ісуса, повели Його до Каяфи, первосвященика, де зібралися книжники і старійшини.	(Заⷱ҇ р҃ѳ҃.) (Во́ини) же є҆́мше і҆и҃са ведо́ша къ каїа́фѣ а҆рхїере́ови, и҆дѣ́же кни́жницы и҆ ста́рцы собра́шасѧ.
58	58
Петро ж ішов за Ним здаля, до двору первосвященика; і, ввійшовши всередину, сів із слугами, щоб бачити кінець.	Пе́тръ же и҆дѧ́ше по не́мъ и҆здале́ча до двора̀ а҆рхїере́ова: и҆ вше́дъ внꙋ́трь, сѣдѧ́ше со слꙋга́ми, ви́дѣти кончи́нꙋ.
59	59
Первосвященики і старійшини, і весь синедріон^* шукали лжесвідчення проти Ісуса, щоб убити Його,	А҆рхїере́є же и҆ ста́рцы и҆ со́нмъ ве́сь и҆ска́хꙋ лжесвидѣ́телства на і҆и҃са, ꙗ҆́кѡ да оу҆бїю́тъ є҆го̀,
60	60
і не знаходили; і, хоч багато лжесвідків приходило, не знайшли. Але, наостанок, прийшли два лжесвідки	и҆ не ѡ҆брѣта́хꙋ: и҆ мнѡ́гимъ лжесвидѣ́телємъ пристꙋ́пльшымъ, не ѡ҆брѣто́ша. По́слѣжде же пристꙋпи̑вша два̀ лжесвидѣ́телѧ,
61	61
і сказали: Він говорив: можу зруйнувати храм Божий і за три дні збудувати його.	рѣ́ста: се́й речѐ: могꙋ̀ разори́ти це́рковь бж҃їю и҆ тремѝ де́нми созда́ти ю҆̀.
62	62
І, вставши, первосвященик сказав Йому: чому ж нічого не відповідаєш, що вони проти Тебе свідчать?	И҆ воста́въ а҆рхїере́й речѐ є҆мꙋ̀: ничесѡ́же ли ѿвѣщава́еши, что̀ сі́и на тѧ̀ свидѣ́телствꙋютъ;
63	63
Ісус мовчав. І первосвященик сказав Йому: заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий?	І҆и҃съ же молча́ше. И҆ ѿвѣща́въ а҆рхїере́й речѐ є҆мꙋ̀: заклина́ю тѧ̀ бг҃омъ живы́мъ, да рече́ши на́мъ, а҆́ще ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сн҃ъ бж҃їй;
64	64
Ісус говорить йому: ти сказав; але скажу вам: віднині побачите Сина Людського, Який сидить праворуч Сили і гряде на хмарах небесних.	Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ты̀ ре́клъ є҆сѝ: ѻ҆ба́че гл҃ю ва́мъ: ѿсе́лѣ оу҆́зрите сн҃а чл҃вѣ́ческаго сѣдѧ́ща ѡ҆деснꙋ́ю си́лы и҆ грѧдꙋ́ща на ѡ҆́блацѣхъ небе́сныхъ.
65	65
Тоді первосвященик роздер одяг свій і сказав: Він богохульствує! Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його!	Тогда̀ а҆рхїере́й растерза̀ ри̑зы своѧ̑, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ хꙋлꙋ̀ гл҃а: что̀ є҆щѐ тре́бꙋемъ свидѣ́телей; сѐ, нн҃ѣ слы́шасте хꙋлꙋ̀ є҆гѡ̀:
66	66
Як вам здається? Вони ж сказали у відповідь: повинен смерті.	что̀ ва́мъ мни́тсѧ; Ѻ҆ни́ же ѿвѣща́вше рѣ́ша: пови́ненъ є҆́сть сме́рти.
67	67
Тоді плювали Йому в лице і знущалися з Нього, а деякі били Його по щоках	Тогда̀ заплева́ша лицѐ є҆гѡ̀ и҆ па́кѡсти є҆мꙋ̀ дѣ́ѧхꙋ [и҆ по лани́тома бїѧ́хꙋ є҆го̀]: ѻ҆́вїи же за лани́тꙋ оу҆да́риша [заꙋша́хꙋ є҆го̀],
68	68
і говорили: проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе?	глаго́люще: прорцы̀ на́мъ, хрⷭ҇тѐ, кто̀ є҆́сть оу҆даре́й тѧ̀;
69	69
Петро ж сидів у дворі. І підійшла до нього одна служниця і сказала: і ти був з Ісусом Галилейським.	Пе́тръ же внѣ̀ сѣдѧ́ше во дворѣ̀. И҆ пристꙋпѝ къ немꙋ̀ є҆ди́на рабы́нѧ, глаго́лющи: и҆ ты̀ бы́лъ є҆сѝ со і҆и҃сомъ галїле́йскимъ.
70	70
Він же відрікся перед усіма, кажучи: не знаю, що ти говориш.	Ѻ҆́нъ же ѿве́ржесѧ пред̾ всѣ́ми, глаго́лѧ: не вѣ́мъ, что̀ глаго́леши.
71	71
Коли ж він виходив за ворота, побачила його інша і говорить тим, що були там: і цей був з Ісусом Назореєм.	И҆зше́дшꙋ же є҆мꙋ̀ ко вратѡ́мъ, оу҆зрѣ̀ є҆го̀ дрꙋга́ѧ, и҆ глаго́ла сꙋ́щымъ та́мѡ: и҆ се́й бѣ̀ со і҆и҃сомъ назѡре́омъ.
72	72
І він знову відрікся з клятвою: не знаю Цього Чоловіка.	И҆ па́ки ѿве́ржесѧ съ клѧ́твою, ꙗ҆́кѡ не зна́ю чл҃вѣ́ка.
73	73
Трохи згодом підійшли ті, що стояли там, і сказали Петрові: справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе.	Пома́лѣ же пристꙋпи́вше стоѧ́щїи, рѣ́ша петро́ви: вои́стиннꙋ и҆ ты̀ ѿ ни́хъ є҆сѝ, и҆́бо бесѣ́да твоѧ̀ ꙗ҆́вѣ тѧ̀ твори́тъ.
74	74
Тоді він почав божитися й клястися, що не знає Цього Чоловіка. І раптом заспівав півень.	Тогда̀ нача́тъ роти́тисѧ и҆ клѧ́тисѧ, ꙗ҆́кѡ не зна́ю чл҃вѣ́ка. И҆ а҆́бїе пѣ́тель возгласѝ.
75	75
І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко.	И҆ помѧнꙋ̀ пе́тръ гл҃го́лъ і҆и҃совъ, рече́нный є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ, трикра́ты ѿве́ржешисѧ менє̀. И҆ и҆зше́дъ во́нъ пла́касѧ го́рькѡ.

← Глава 25

Глава 27 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт