Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 27

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Глава 27	Глава́ к҃з

1	1
Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старійшини людські зібрали раду на Ісуса, щоб убити Його.	(Заⷱ҇ р҃і҃) Оу҆́ трꙋ же бы́вшꙋ, совѣ́тъ сотвори́ша всѝ а҆рхїере́є и҆ ста́рцы людсті́и на і҆и҃са, ꙗ҆́кѡ оу҆би́ти є҆го̀:
2	2
І, зв’язавши Його, відвели і видали Його Понтію Пилату, правителю.	и҆ свѧза́вше є҆го̀ ведо́ша и҆ преда́ша є҆го̀ понті́йскомꙋ пїла́тꙋ и҆ге́мѡнꙋ.
3	3
Тоді Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам,	(Заⷱ҇ р҃а҃і҃.) Тогда̀ ви́дѣвъ і҆ꙋ́да преда́вый є҆го̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆сꙋди́ша є҆го̀, раска́ѧвсѧ возвратѝ три́десѧть сре́бреники а҆рхїере́ємъ и҆ ста́рцємъ,
4	4
кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам.	глаго́лѧ: согрѣши́хъ преда́въ кро́вь непови́ннꙋю. Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: что́ є҆сть на́мъ; ты̀ оу҆́зриши.
5	5
І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився.	И҆ пове́ргъ сре́бреники въ це́ркви, ѿи́де: и҆ ше́дъ оу҆дави́сѧ.
6	6
Первосвященики ж, взявши срібники, сказали: не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крови.	А҆рхїере́є же прїе́мше сре́бреники, рѣ́ша: недосто́йно є҆́сть вложи́ти и҆̀хъ въ корва́нꙋ, поне́же цѣна̀ кро́ве є҆́сть.
7	7
І, скликавши раду, купили за них землю гончареву для погребіння подорожніх.	Совѣ́тъ же сотво́рше, кꙋпи́ша и҆́ми село̀ скꙋде́льничо, въ погреба́нїе стра̑ннымъ:
8	8
Тому і зветься земля та «землею крови» до цього дня.	тѣ́мже нарече́сѧ село̀ то̀ село̀ кро́ве, до сегѡ̀ днѐ:
9	9
Тоді збулося сказане пророком Єремією, який говорить: і взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля,	тогда̀ сбы́стсѧ рече́нное і҆еремі́емъ прⷪ҇ро́комъ, глаго́лющимъ: и҆ прїѧ́ша три́десѧть сре́брєникъ, цѣ́нꙋ цѣне́ннагѡ, є҆го́же цѣни́ша ѿ сынѡ́въ і҆и҃лєвъ,
10	10
і дали їх за землю гончареву, як сказав мені Господь.	и҆ да́ша ѧ҆̀ на село̀ скꙋде́льничо, ꙗ҆́коже сказа̀ мнѣ̀ гдⷭ҇ь.
11	11
Ісус же став перед правителем. І питав Його правитель: Ти Цар Юдейський? Ісус сказав йому: ти говориш.	І҆и҃съ же ста̀ пред̾ и҆ге́мѡномъ. И҆ вопросѝ є҆го̀ и҆ге́мѡнъ, глаго́лѧ: ты́ ли є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́йскїй; І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: ты̀ глаго́леши.
12	12
І коли звинувачували Його первосвященики і старійшини, Він нічого не відповідав.	И҆ є҆гда̀ на́нь глаго́лахꙋ а҆рхїере́є и҆ ста́рцы, ничесѡ́же ѿвѣщава́ше.
13	13
Тоді говорить Йому Пилат: чи не чуєш, скільки свідчать проти Тебе?	Тогда̀ глаго́ла є҆мꙋ̀ пїла́тъ: не слы́шиши ли, коли̑ка на тѧ̀ свидѣ́телствꙋютъ;
14	14
І не відповідав йому ні на жодне слово, так що правитель вельми дивувався.	И҆ не ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ ни къ є҆ди́номꙋ глаго́лꙋ, ꙗ҆́кѡ диви́тисѧ и҆ге́мѡнꙋ ѕѣлѡ̀.
15	15
На свято ж Пасхи правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого хотіли.	На (всѧ́къ) же пра́здникъ ѡ҆бы́чай бѣ̀ и҆ге́мѡнꙋ ѿпꙋща́ти є҆ди́наго наро́дꙋ свѧ́знѧ, є҆го́же хотѧ́хꙋ:
16	16
Був тоді у них відомий в’язень, званий Вараввою.	и҆мѧ́хꙋ же тогда̀ свѧ́зана наро́чита, глаго́лемаго вара́ввꙋ:
17	17
Отже, коли вони зібралися, Пилат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом?	собра́вшымсѧ же и҆̀мъ, речѐ и҆̀мъ пїла́тъ: кого̀ хо́щете (ѿ ѻ҆бою̀) ѿпꙋщꙋ̀ ва́мъ: вара́ввꙋ ли, и҆лѝ і҆и҃са глаго́лемаго хрⷭ҇та̀;
18	18
Бо знав, що видали Його через заздрощі.	Вѣ́дѧше бо, ꙗ҆́кѡ за́висти ра́ди преда́ша є҆го̀.
19	19
Коли ж він сидів на судилищі, жінка його послала йому сказати: не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього.	Сѣдѧ́щꙋ же є҆мꙋ̀ на сꙋди́щи, посла̀ къ немꙋ̀ жена̀ є҆гѡ̀, глаго́лющи: ничто́же тебѣ̀ и҆ првⷣникꙋ томꙋ̀: мно́гѡ бо пострада́хъ дне́сь во снѣ̀ є҆гѡ̀ ра́ди.
20	20
Але первосвященики і старійшини підмовили народ просити за Варавву, а Ісуса погубити.	А҆рхїере́є же и҆ ста́рцы наꙋсти́ша наро́ды, да и҆спро́сѧтъ вара́ввꙋ, і҆и҃са же погꙋбѧ́тъ.
21	21
Тоді правитель спитав їх: кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.	Ѿвѣща́въ же и҆ге́мѡнъ речѐ и҆̀мъ: кого̀ хо́щете ѿ ѻ҆бою̀ ѿпꙋщꙋ̀ ва́мъ; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: вара́ввꙋ.
22	22
Пилат говорить їм: що ж мені робити з Ісусом, нареченим Христом? Кажуть йому всі: хай буде розіп’ятий.	Глаго́ла и҆̀мъ пїла́тъ: что̀ оу҆̀бо сотворю̀ і҆и҃сꙋ глаго́лемомꙋ хрⷭ҇тꙋ̀; Глаго́лаша є҆мꙋ̀ всѝ: да ра́спѧтъ бꙋ́детъ.
23	23
Правитель сказав: яке ж зло вчинив Він? Та вони ще дужче кричали: нехай буде розіп’ятий.	И҆ге́мѡнъ же речѐ: ко́е оу҆̀бо ѕло̀ сотворѝ; Ѻ҆ни́ же и҆́злиха вопїѧ́хꙋ, глаго́люще: да про́пѧтъ бꙋ́детъ.
24	24
Пилат, побачивши, що ніщо не допомагає, а заворушення зростає, взяв води, і вмив руки перед народом, і сказав: не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви.	Ви́дѣвъ же пїла́тъ, ꙗ҆́кѡ ничто́же оу҆спѣва́етъ, но па́че молва̀ быва́етъ, прїе́мь во́дꙋ, оу҆мы̀ рꙋ́цѣ пред̾ наро́домъ, глаго́лѧ: непови́ненъ є҆́смь ѿ кро́ве првⷣнагѡ сегѡ̀: вы̀ оу҆́зрите.
25	25
Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших.	И҆ ѿвѣща́вше всѝ лю́дїе рѣ́ша: кро́вь є҆гѡ̀ на на́съ и҆ на ча́дѣхъ на́шихъ.
26	26
Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.	Тогда̀ ѿпꙋстѝ и҆̀мъ вара́ввꙋ: і҆и҃са же би́въ предадѐ (и҆̀мъ), да є҆го̀ про́пнꙋтъ.
27	27
Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторії^*, зібрали на Нього багато воїнів	(Заⷱ҇ р҃в҃і҃.) Тогда̀ во́ини и҆ге́мѡнѡвы, прїе́мше і҆и҃са на сꙋди́ще, собра́ша на́нь всѐ мно́жество вѡ́инъ:
28	28
і, роздягнувши Його, наділи на Нього багряницю;	и҆ совле́кше є҆го̀, ѡ҆дѣ́ѧша є҆го̀ хламѵ́дою червле́ною:
29	29
і, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і дали Йому в праву руку тростину; і, стаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: радуйся, Царю Юдейський!	и҆ спле́тше вѣне́цъ ѿ те́рнїѧ, возложи́ша на главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ тро́сть въ десни́цꙋ є҆гѡ̀: и҆ покло́ншесѧ на кѡлѣ́нꙋ пред̾ ни́мъ рꙋга́хꙋсѧ є҆мꙋ̀, глаго́люще: ра́дꙋйсѧ, цр҃ю̀ і҆ꙋде́йскїй.
30	30
І плювали на Нього, і, взявши тростину, били Його по голові.	И҆ плю́нꙋвше на́нь, прїѧ́ша тро́сть и҆ бїѧ́хꙋ по главѣ̀ є҆гѡ̀.
31	31
А коли наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю і вдягли Його в одяг Його й повели на розп’яття.	И҆ є҆гда̀ порꙋга́шасѧ є҆мꙋ̀, совлеко́ша съ негѡ̀ багрѧни́цꙋ и҆ ѡ҆блеко́ша є҆го̀ въ ри̑зы є҆гѡ̀: и҆ ведо́ша є҆го̀ на пропѧ́тїе.
32	32
Виходячи, вони зустріли одного чоловіка киринейського на ім’я Симон; і примусили цього нести хрест Його.	И҆сходѧ́ще же ѡ҆брѣто́ша человѣ́ка кѷрине́йска, и҆́менемъ сі́мѡна: и҆ семꙋ̀ задѣ́ша понестѝ крⷭ҇тъ є҆гѡ̀.
33	33
І коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що значить Лобне місце,	(Заⷱ҇ р҃г҃і҃.) И҆ прише́дше на мѣ́сто нарица́емое голго́ѳа, є҆́же є҆́сть глаго́лемо кра́нїево мѣ́сто,
34	34
дали Йому пити оцет, змішаний з жовчю; і, покуштувавши, не схотів пити.	да́ша є҆мꙋ̀ пи́ти ѻ҆́цетъ съ же́лчїю смѣ́шенъ: и҆ вкꙋ́шь, не хотѧ́ше пи́ти.
35	35
Ті ж, що розіп’яли Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб;	Распе́ншїи же є҆го̀ раздѣли́ша ри̑зы є҆гѡ̀, ве́ргше жрє́бїѧ:
36	36
І, сидячи, стерегли Його там.	и҆ сѣдѧ́ще стрежа́хꙋ є҆го̀ тꙋ̀:
37	37
І поставили над головою Його напис провини Його: Цей є Ісус, Цар Юдейський.	и҆ возложи́ша верхꙋ̀ главы̀ є҆гѡ̀ винꙋ̀ є҆гѡ̀ напи́санꙋ: се́й є҆́сть і҆и҃съ, цр҃ь і҆ꙋде́йскїй.
38	38
Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.	Тогда̀ распѧ́ша съ ни́мъ два̀ разбѡ́йника: є҆ди́наго ѡ҆ деснꙋ́ю, и҆ є҆ди́наго ѡ҆ шꙋ́юю.
39	39
Ті, що проходили мимо, лихословили на Нього, киваючи головами своїми	Мимоходѧ́щїи же хꙋ́лѧхꙋ є҆го̀, покива́юще глава́ми свои́ми
40	40
і кажучи: Ти, Який руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста.	и҆ глаго́люще: разорѧ́ѧй це́рковь и҆ тремѝ де́нми созида́ѧй, сп҃си́сѧ са́мъ: а҆́ще сн҃ъ є҆сѝ бж҃їй, сни́ди со крⷭ҇та̀.
41	41
Так само і первосвященики з книжниками та старійшинами і фарисеями, глузуючи, говорили:	Та́кожде же и҆ а҆рхїере́є рꙋга́ющесѧ съ кни̑жники и҆ ста̑рцы (и҆ фарїсє́и), глаго́лахꙋ:
42	42
інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього;	и҆ны̑ѧ сп҃сѐ, себе́ ли не мо́жетъ спⷭ҇тѝ; а҆́ще цр҃ь і҆и҃левъ є҆́сть, да сни́детъ нн҃ѣ со крⷭ҇та̀, и҆ вѣ́рꙋемъ въ него̀:
43	43
уповав на Бога, нехай тепер порятує Його, якщо Він угодний Йому. Бо Він казав: Я — Син Божий.	оу҆пова̀ на бг҃а: да и҆зба́витъ нн҃ѣ є҆го̀, а҆́ще хо́щетъ є҆мꙋ̀. Рече́ бо, ꙗ҆́кѡ бж҃їй є҆́смь сн҃ъ.
44	44
Також і розбійники, розіп’яті з Ним, ганьбили Його.	То́жде же и҆ разбѡ́йника распѧ̑таѧ съ ни́мъ поноша́ста є҆мꙋ̀.
45	45
З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої.	Ѿ шеста́гѡ же часа̀ тма̀ бы́сть по все́й землѝ до часа̀ девѧ́тагѡ:
46	46
А близько дев’ятої години Ісус викрикнув гучним голосом: Ілі, Ілі! Лама савахфані! Що значить: Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?	ѡ҆ девѧ́тѣмъ же часѣ̀ возопѝ і҆и҃съ гла́сомъ ве́лїимъ, гл҃ѧ: и҆лі̀, и҆лі̀, лїма̀ савахѳані̀; є҆́же є҆́сть, бж҃е мо́й, бж҃е мо́й, вскꙋ́ю мѧ̀ є҆сѝ ѡ҆ста́вилъ;
47	47
Деякі з тих, що стояли там, почувши це, говорили: Він кличе Іллю.	Нѣ́цыи же ѿ тꙋ̀ стоѧ́щихъ слы́шавше глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ и҆лїю̀ глаша́етъ се́й.
48	48
І зараз же один з них побіг, взяв губку, намочив оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити.	И҆ а҆́бїе те́къ є҆ди́нъ ѿ ни́хъ, и҆ прїе́мь гꙋ́бꙋ, и҆спо́лнивъ же ѻ҆́цта, и҆ вонзѐ на тро́сть, напаѧ́ше є҆го̀.
49	49
А інші говорили: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його.	Про́чїи же глаго́лахꙋ: ѡ҆ста́ви, да ви́димъ, а҆́ще прїи́детъ и҆лїа̀ спастѝ є҆го̀.
50	50
Ісус же, знову скрикнувши гучним голосом, віддав дух.	І҆и҃съ же, па́ки возопи́въ гла́сомъ ве́лїимъ, и҆спꙋстѝ дх҃ъ.
51	51
І ось завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу;	И҆ сѐ, завѣ́са церко́внаѧ раздра́сѧ на дво́е съ вы́шнѧгѡ кра́ѧ до ни́жнѧгѡ: и҆ землѧ̀ потрѧсе́сѧ: и҆ ка́менїе распаде́сѧ:
52	52
і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли	и҆ гро́би ѿверзо́шасѧ: и҆ мнѡ́га тѣлеса̀ оу҆со́пшихъ ст҃ы́хъ воста́ша:
53	53
і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом.	и҆ и҆зше́дше и҆з̾ грѡ́бъ, по воскрⷭ҇нїи є҆гѡ̀, внидо́ша во ст҃ы́й гра́дъ и҆ ꙗ҆ви́шасѧ мнѡ́зѣмъ.
54	54
Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий.	Со́тникъ же и҆ и҆̀же съ ни́мъ стрегꙋ́щїи і҆и҃са, ви́дѣвше трꙋ́съ и҆ бы̑вшаѧ, оу҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀, глаго́люще: вои́стиннꙋ бж҃їй сн҃ъ бѣ̀ се́й.
55	55
Там було також багато жінок, що дивилися здалеку; вони йшли за Ісусом з Галилеї, слугуючи Йому;	Бѧ́хꙋ же тꙋ̀ и҆ жєны̀ мнѡ́ги и҆здале́ча зрѧ́щѧ, ꙗ҆̀же и҆до́ша по і҆и҃сѣ ѿ галїле́и, слꙋжа́щѧ є҆мꙋ̀:
56	56
між ними були Марія Магдалина і Марія, мати Якова та Іосії, і мати синів Зеведеєвих.	въ ни́хже бѣ̀ марі́а магдали́на, и҆ марі́а і҆а́кѡва и҆ і҆ѡсі́и ма́ти, и҆ ма́ти сы̑нꙋ зеведе́ѡвꙋ.
57	57
Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосиф, який також вчився в Ісуса.	По́здѣ же бы́вшꙋ, прїи́де человѣ́къ бога́тъ ѿ а҆рїмаѳе́а, и҆́менемъ і҆ѡ́сифъ, и҆́же и҆ са́мъ оу҆чи́сѧ оу҆ і҆и҃са:
58	58
Він, прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса. Тоді Пилат звелів віддати тіло.	се́й пристꙋ́пль къ пїла́тꙋ, просѝ тѣлесѐ і҆и҃сова. Тогда̀ пїла́тъ повелѣ̀ да́ти тѣ́ло.
59	59
І, взявши тіло, Йосиф обгорнув чистою плащаницею	И҆ прїе́мь тѣ́ло і҆ѡ́сифъ, ѡ҆бви́тъ є҆̀ плащани́цею чи́стою
60	60
і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі, і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов.	и҆ положѝ є҆̀ въ но́вѣмъ свое́мъ гро́бѣ, є҆го́же и҆зсѣчѐ въ ка́мени: и҆ возвали́въ ка́мень ве́лїй над̾ двє́ри гро́ба, ѿи́де.
61	61
Були ж там Марія Магдалина й інша Марія, які сиділи навпроти гробу.	Бѣ́ же тꙋ̀ марі́а магдали́на и҆ дрꙋга́ѧ марі́а, сѣдѧ́щѣ прѧ́мѡ гро́ба.
62	62
Наступного ранку, що після п’ятниці, зійшлися первосвященики і фарисеї до Пилата	(Заⷱ҇ р҃д҃і҃.) Во оу҆́трїй же де́нь, и҆́же є҆́сть по пѧтцѣ̀, собра́шасѧ а҆рхїере́є и҆ фарїсе́є къ пїла́тꙋ,
63	63
і говорили: правителю! Ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну.	глаго́люще: го́споди, помѧнꙋ́хомъ, ꙗ҆́кѡ льсте́цъ ѡ҆́нъ речѐ, є҆щѐ сы́й жи́въ: по трїе́хъ дне́хъ воста́нꙋ:
64	64
То звели охороняти гріб до третього дня, щоб ученики Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: воскрес з мертвих; і буде останній обман гірше першого.	повелѝ оу҆̀бо оу҆тверди́ти гро́бъ до тре́тїѧгѡ днѐ, да не ка́кѡ прише́дше оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ но́щїю оу҆кра́дꙋтъ є҆го̀ и҆ рекꙋ́тъ лю́демъ: воста̀ ѿ ме́ртвыхъ: и҆ бꙋ́детъ послѣ́днѧѧ ле́сть го́рша пе́рвыѧ.
65	65
Пилат сказав їм: маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте.	Рече́ же и҆̀мъ пїла́тъ: и҆́мате кꙋстѡді́ю: и҆ди́те, оу҆тверди́те, ꙗ҆́коже вѣ́сте.
66	66
Вони пішли і поставили біля гробу сторожу і наклали на камінь печать.	Ѻ҆ни́ же ше́дше оу҆тверди́ша гро́бъ, зна́менавше ка́мень съ кꙋстѡді́ею.

← Глава 26

Глава 28 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт