|
Глава 2
|
Главa в7
|
|
1
|
1
|
|
Я нарцис саронський, лілея долин!
|
Ѓзъ цвётъ п0льный и3 крjнъ ўд0льный.
|
|
2
|
2
|
|
Що лілея між тернами, те кохана моя між дівчатами.
|
Ћкоже крjнъ въ тeрніи, тaкw и4скреннzz моS посредЁ дщeрей.
|
|
3
|
3
|
|
Що яблуня між лісовими деревами, те коханий мій між юнаками. У тіні її люблю я сидіти, і плоди її солодкі для гортані моєї.
|
Ћкw ћблонь посредЁ древeсъ лэснhхъ, тaкw брaтъ м0й посредЁ сынHвъ: под8 сёнь є3гw2 восхотёхъ и3 сэд0хъ, и3 пл0дъ є3гw2 слaдокъ въ гортaни моeмъ.
|
|
4
|
4
|
|
Він увів мене у дім бенкету, і знамено його наді мною — любов.
|
Введи1те мS въ д0мъ вінA, вчини1те ко мнЁ люб0вь:
|
|
5
|
5
|
|
Підкріпіть мене вином, освіжіть мене яблуками, бо я знемагаю від любови.
|
ўтверди1те мS въ мЂрэхъ, положи1те мS во ћблоцэхъ: ћкw ўsзвлена (є4смь) люб0вію ѓзъ.
|
|
6
|
6
|
|
Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене.
|
Шyйца є3гw2 под8 глав0ю моeю, и3 десни1ца є3гw2 њб8и1метъ мS.
|
|
7
|
7
|
|
Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.
|
Заклsхъ вaсъ, дщє1ри їеrли6мли, въ си1лахъ и3 крёпостехъ селA: ѓще возстaвите и3 возбyдите люб0вь, д0ндеже восх0щетъ.
|
|
8
|
8
|
|
Голос любого мого! ось, він іде, скаче по горах, стрибає по пагорбах.
|
Глaсъ брaта моегw2: сE, т0й и4детъ, скачA на г0ры и3 прескачA на х0лмы.
|
|
9
|
9
|
|
Друг мій схожий на сарну або на молодого оленя. Ось, він стоїть у нас за стіною, заглядає у вікно, мигтить крізь ґрати.
|
Под0бенъ є4сть брaтъ м0й сeрнэ и3ли2 млaду є3лeню на горaхъ веfи1льскихъ. СE, сeй стои1тъ за стэн0ю нaшею, проглsдаzй nк0нцами, приницazй сквозЁ мрє1жи.
|
|
10
|
10
|
|
Любий мій почав говорити мені: встань, кохана моя, прекрасна моя, вийди!
|
Tвэщaетъ брaтъ м0й и3 глаг0летъ мнЁ: востaни, пріиди2, бли1жнzz моS, д0браz моS, голуби1це моS.
|
|
11
|
11
|
|
Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав;
|
Ћкw сE, зимA прeйде, д0ждь tи1де, tи1де себЁ:
|
|
12
|
12
|
|
квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій;
|
цвёти kви1шасz на земли2, врeмz њбрёзаніz приспЁ, глaсъ г0рлицы слhшанъ въ земли2 нaшей:
|
|
13
|
13
|
|
смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі. Встань, люба моя, прекрасна моя, вийди!
|
см0квь и3знесE цвётъ св0й, віногрaди зрёюще дaша воню2. Востaни, пріиди2, бли1жнzz моS, д0браz моS, голуби1це моS, и3 пріиди2.
|
|
14
|
14
|
|
Голубице моя в ущелині скелі під покрівлею стрімкої кручі! покажи мені лице твоє, дай мені почути голос твій, тому що голос твій солодкий і лице твоє приємне.
|
Ты2, голуби1це моS, въ покр0вэ кaменнэ, бли1з8 предстёніz: kви1 ми зрaкъ тв0й, и3 ўслhшанъ сотвори1 ми глaсъ тв0й: ћкw глaсъ тв0й слaдокъ, и3 w4бразъ тв0й красeнъ.
|
|
15
|
15
|
|
Ловіть нам лисиць, лисенят, які псують виноградники, а виноградники наші у цвітінні.
|
И#ми1те нaмъ ли6сы м†лыz, губsщыz віногрaды: и3 віногрaди нaши созрэвaютъ.
|
|
16
|
16
|
|
Любий мій належить мені, а я йому; він пасе між лілеями.
|
Брaтъ м0й мнЁ, и3 ѓзъ є3мY, пасhй въ крjнахъ,
|
|
17
|
17
|
|
Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, повернися, будь подібним до сарни або молодого оленя на розпадинах гір.
|
д0ндеже дхнeтъ дeнь, и3 дви1гнутсz сBни. Њбрати1сz, ўпод0бисz ты2, брaте м0й, сeрнэ и3ли2 млaду є3лeню на горaхъ ю3д0лій.
|
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.