|
Глава 2
|
Главa в7
|
|
1
|
1
|
| Я нарцис саронський, лілея долин! | Ѓзъ цвётъ п0льный и3 крjнъ ўд0льный. |
|
2
|
2
|
| Що лілея між тернами, те кохана моя між дівчатами. | Ћкоже крjнъ въ тeрніи, тaкw и4скреннzz моS посредЁ дщeрей. |
|
3
|
3
|
| Що яблуня між лісовими деревами, те коханий мій між юнаками. У тіні її люблю я сидіти, і плоди її солодкі для гортані моєї. | Ћкw ћблонь посредЁ древeсъ лэснhхъ, тaкw брaтъ м0й посредЁ сынHвъ: под8 сёнь є3гw2 восхотёхъ и3 сэд0хъ, и3 пл0дъ є3гw2 слaдокъ въ гортaни моeмъ. |
|
4
|
4
|
| Він увів мене у дім бенкету, і знамено його наді мною — любов. | Введи1те мS въ д0мъ вінA, вчини1те ко мнЁ люб0вь: |
|
5
|
5
|
| Підкріпіть мене вином, освіжіть мене яблуками, бо я знемагаю від любови. | ўтверди1те мS въ мЂрэхъ, положи1те мS во ћблоцэхъ: ћкw ўsзвлена (є4смь) люб0вію ѓзъ. |
|
6
|
6
|
| Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене. | Шyйца є3гw2 под8 глав0ю моeю, и3 десни1ца є3гw2 њб8и1метъ мS. |
|
7
|
7
|
| Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно. | Заклsхъ вaсъ, дщє1ри їеrли6мли, въ си1лахъ и3 крёпостехъ селA: ѓще возстaвите и3 возбyдите люб0вь, д0ндеже восх0щетъ. |
|
8
|
8
|
| Голос любого мого! ось, він іде, скаче по горах, стрибає по пагорбах. | Глaсъ брaта моегw2: сE, т0й и4детъ, скачA на г0ры и3 прескачA на х0лмы. |
|
9
|
9
|
| Друг мій схожий на сарну або на молодого оленя. Ось, він стоїть у нас за стіною, заглядає у вікно, мигтить крізь ґрати. | Под0бенъ є4сть брaтъ м0й сeрнэ и3ли2 млaду є3лeню на горaхъ веfи1льскихъ. СE, сeй стои1тъ за стэн0ю нaшею, проглsдаzй nк0нцами, приницazй сквозЁ мрє1жи. |
|
10
|
10
|
| Любий мій почав говорити мені: встань, кохана моя, прекрасна моя, вийди! | Tвэщaетъ брaтъ м0й и3 глаг0летъ мнЁ: востaни, пріиди2, бли1жнzz моS, д0браz моS, голуби1це моS. |
|
11
|
11
|
| Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав; | Ћкw сE, зимA прeйде, д0ждь tи1де, tи1де себЁ: |
|
12
|
12
|
| квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій; | цвёти kви1шасz на земли2, врeмz њбрёзаніz приспЁ, глaсъ г0рлицы слhшанъ въ земли2 нaшей: |
|
13
|
13
|
| смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі. Встань, люба моя, прекрасна моя, вийди! | см0квь и3знесE цвётъ св0й, віногрaди зрёюще дaша воню2. Востaни, пріиди2, бли1жнzz моS, д0браz моS, голуби1це моS, и3 пріиди2. |
|
14
|
14
|
| Голубице моя в ущелині скелі під покрівлею стрімкої кручі! покажи мені лице твоє, дай мені почути голос твій, тому що голос твій солодкий і лице твоє приємне. | Ты2, голуби1це моS, въ покр0вэ кaменнэ, бли1з8 предстёніz: kви1 ми зрaкъ тв0й, и3 ўслhшанъ сотвори1 ми глaсъ тв0й: ћкw глaсъ тв0й слaдокъ, и3 w4бразъ тв0й красeнъ. |
|
15
|
15
|
| Ловіть нам лисиць, лисенят, які псують виноградники, а виноградники наші у цвітінні. | И#ми1те нaмъ ли6сы м†лыz, губsщыz віногрaды: и3 віногрaди нaши созрэвaютъ. |
|
16
|
16
|
| Любий мій належить мені, а я йому; він пасе між лілеями. | Брaтъ м0й мнЁ, и3 ѓзъ є3мY, пасhй въ крjнахъ, |
|
17
|
17
|
| Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, повернися, будь подібним до сарни або молодого оленя на розпадинах гір. | д0ндеже дхнeтъ дeнь, и3 дви1гнутсz сBни. Њбрати1сz, ўпод0бисz ты2, брaте м0й, сeрнэ и3ли2 млaду є3лeню на горaхъ ю3д0лій. |
Зміст ▼
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
