Нехай цілує він мене цілуванням уст своїх! Бо пестощі твої кращі за вино.

Від запашности мастей твоїх ім’я твоє — як розлите миро; тому дівчата люблять тебе.

Приваблюй мене, ми побіжимо за тобою; — цар увів мене у палаци свої, — будемо захоплюватися і радіти тобою, звеличувати пестощі твої більше, ніж вино; достойно люблять тебе!

Дочки єрусалимські! чорна я, але красива, як намети кидарські, як завіси Соломонові.

Не дивіться на мене, що я смуглява, бо сонце обпалило мене: сини матері моєї розгнівалися на мене, поставили мене стерегти виноградники, — мого власного виноградника я не стерегла.

Скажи мені, ти, якого любить душа моя: де пасеш ти? де відпочиваєш опівдні? для чого мені бути блукачкою біля стад товаришів твоїх?

Якщо ти не знаєш цього, найкрасивіша з жінок, то йди собі слідами овець і паси козенят твоїх біля наметів пастуших.

Кобилиці моїй у колісниці фараоновій я уподібнив тебе, кохано моя.

Прекрасні щоки твої під підвісками, шия твоя у намистах;

золоті підвіски ми зробимо тобі із срібними блискітками.

Доки цар був за столом своїм, нард мій виточував пахощі свої.

Мировий пучок — коханий мій у мене, біля грудей моїх перебуває.

Як гроно киперу, коханий мій у мене у виноградниках енгедських.

О, ти прекрасна, кохана моя, ти прекрасна! очі твої голубині.

О, ти прекрасний, коханий мій, і люб’язний! і ложе у нас — зелень;

покрівлі домів наших — кедри, стелі наші кипариси.

Я нарцис саронський, лілея долин!

Що лілея між тернами, те кохана моя між дівчатами.

Що яблуня між лісовими деревами, те коханий мій між юнаками. У тіні її люблю я сидіти, і плоди її солодкі для гортані моєї.

Він увів мене у дім бенкету, і знамено його наді мною — любов.

Підкріпіть мене вином, освіжіть мене яблуками, бо я знемагаю від любови.

Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене.

Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.

Голос любого мого! ось, він іде, скаче по горах, стрибає по пагорбах.

Друг мій схожий на сарну або на молодого оленя. Ось, він стоїть у нас за стіною, заглядає у вікно, мигтить крізь ґрати.

Любий мій почав говорити мені: встань, кохана моя, прекрасна моя, вийди!

Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав;

квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій;

смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі. Встань, люба моя, прекрасна моя, вийди!

Голубице моя в ущелині скелі під покрівлею стрімкої кручі! покажи мені лице твоє, дай мені почути голос твій, тому що голос твій солодкий і лице твоє приємне.

Ловіть нам лисиць, лисенят, які псують виноградники, а виноградники наші у цвітінні.

Любий мій належить мені, а я йому; він пасе між лілеями.

Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, повернися, будь подібним до сарни або молодого оленя на розпадинах гір.

На ложі моєму вночі шукала я того, кого любить душа моя, шукала його і не знайшла його.

Встану ж я, піду містом, вулицями і площами, і буду шукати того, кого любить душа моя; шукала я його і не знайшла його.

Зустріли мене вартові, які обходять місто: «чи не бачили ви того, кого любить душа моя?»

Та ледь я відійшла від них, як знайшла того, кого любить душа моя, схопилася за нього, і не відпустила його, доки не привела його у дім матері моєї й у внутрішні кімнати матері моєї.

Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте любої, доки їй угодно.

Хто ця, яка піднімається від пустелі, ніби стовпи диму, яку окурюють мирою і фіміамом, усякими порошками мироварника?

Ось одр його — Соломона: шістдесят сильних навколо нього, із сильних Ізраїлевих.

Усі вони тримають мечі, досвідчені у битві; у кожного меч при стегні його заради страху нічного.

Переносний одр зробив собі цар Соломон із дерев ливанських;

стовпці його зробив зі срібла, підлокітники його з золота, сідалище його з пурпурової тканини; зсередини він прикрашений з любов’ю дочками єрусалимськими.

Підіть і подивіться, дочки сионські, на царя Соломона у вінці, яким увінчала його мати його в день одруження його, у день, радісний для серця його.

О, ти прекрасна, люба моя, ти прекрасна! очі твої блакитні під кучерями твоїми; волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із гори Галаадської;

зуби твої — як отара вистрижених овець, які виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними;

як стрічка червона губи твої, і вуста твої люб’язні; як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми;

шия твоя — як стовп Давидів, споруджений для зброї, тисяча щитів висить на ньому — усі щити сильних;

два соски твої — як двійні молодої сарни, які пасуться між лілеями.

Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, піду я на гору мирову і на пагорб фіміаму.

Уся ти прекрасна, люба моя, і плями немає на тобі!

Зі мною з Ливану, наречена! зі мною йди з Ливану! поспішай з вершини Амани, з вершини Сеніра й Ермона, від лігвищ левових, від гір барсових!

Полонила ти серце моє, сестро моя, наречена! полонила ти серце моє одним поглядом очей твоїх, одним намистом на шиї твоїй.

О, які любі пестощі твої, сестро моя, наречена! о, наскільки кращі пестощі твої за вино, і пахощі мастей твоїх кращі за всі пахощі!

Стільниковий мед капає з уст твоїх, наречена; мед і молоко під язиком твоїм, і пахощі одягу твого подібні до пахощів Ливану!

Замкнений сад — сестро моя, наречена, закладений колодязь, запечатане джерело:

розсадники твої — сад із гранатовими яблуками, з чудовими плодами, кипери з нардами,

нард і шафран, аїр і кориця з усякими запашними деревами, мира й алое з усякими кращими ароматами;

садове джерело — колодязь живих вод і потоки з Ливану.

Піднімися вітер з півночі і принесися з півдня, повій на сад мій, — і поллються аромати його! — Нехай прийде любий мій у сад свій і споживає солодкі плоди його.

Прийшов я у сад мій, сестро моя, наречена; набрав мири моєї з ароматами моїми, поїв стільників моїх із медом моїм, напився вина мого з молоком моїм. Їжте, друзі, пийте і насичуйтеся, улюблені!

Я сплю, а серце моє пильнує; ось, голос мого коханого, який стукає: «відчини мені, сестро моя, люба моя, голубко моя, чиста моя! тому що голова моя вся покрита росою, кучері мої — нічною вологою».

Я скинула хітон мій; як же мені знову надягати його? Я вимила ноги мої; як же мені бруднити їх?

Любий мій протягнув руку свою крізь шпарину, і нутрощі мої схвилювалися від нього.

Я встала, щоб відчинити любому моєму, і з рук моїх капала мира, і з перстів моїх мира капала на ручки замка.

Відкрила я любому моєму, а любий мій повернувся і пішов. Душі у мені не стало, коли він говорив; я шукала його і не знаходила його; кликала його, і він не відгукувався мені.

Зустріли мене вартові, які обходять місто, побили мене, зранили мене; зняли з мене покривало ті, що стережуть стіни.

Заклинаю вас, дочки єрусалимські: якщо ви зустрінете любого мого, що скажете ви йому? що я знемагаю від любови.

«Чим коханий твій кращий за інших коханих, найпрекрасніша з жінок? Чим любий твій кращий за інших, що ти так заклинаєш нас?»

Коханий мій білий і рум’яний, кращий за десять тисяч інших:

голова його — чисте золото; кучері його хвилясті, чорні, як ворон;

очі його — як голуби біля потоків вод, які купаються у молоці, сидять у достатку;

щоки його — квітник духмяний, грядки запашних рослин; губи його — лілеї, виточують миру, що тече;

руки його — золоті кругляки, обсаджені топазами; живіт його — як статуя зі слонової кістки, обкладена сапфірами;

гомілки його — мармурові стовпи, поставлені на золотих підніжжях; вигляд його подібний до Ливану, величний, як кедри;

вуста його — солодкість, і весь він — люб’язність. Ось хто любий мій, і ось хто друг мій, дочки єрусалимські!

«Куди пішов любий твій, найпрекрасніша з жінок? куди обернувся любий твій? ми пошукаємо його з тобою».

Мій любий пішов у сад свій, у квітники духмяні, щоб пасти у садах і збирати лілеї.

Я належу коханому моєму, а коханий мій — мені; він пасе між лілеями.

Прекрасна ти, люба моя, як Фирца, люб’язна, як Єрусалим, грізна, як полки з прапорами.

Відведи очі твої від мене, тому що вони хвилюють мене.

Волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із Галаада; зуби твої — як отара овець, що виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними;

як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми.

Є шістдесят цариць і вісімдесят наложниць і дівчат без ліку,

але єдина — вона, голубка моя, чиста моя; єдина вона у матері своєї, відзначена у родительки своєї. Побачили її дівчата, і — звеличили її, цариці і наложниці, і — хвалили її.

Хто ця, яка блищить, немов зоря, прекрасна, як місяць, світла, як сонце, грізна, як полки з прапорами?

Я зійшла у горіховий сад подивитися на зелень долини, подивитися, чи розпустилася виноградна лоза, чи розцвіли гранатові яблука?

Не знаю, як душа моя тягла мене до колісниць знатних народу мого.

«Озирнись, озирнись, Суламита! озирнись, озирнись, — і ми подивимося на тебе». Що вам дивитися на Суламиту, як на хоровод манаїмський?

О, які прекрасні ноги твої у сандаліях, дочко знана! Округлення стегон твоїх, як намисто, справа рук майстерного художника;

живіт твій — кругла чаша, в якій не вичерпується духмяне вино; утроба твоя — ворох пшениці, обставлений лілеями;

два соски твої — як двоє козенят, двійня сарн;

шия твоя — як стовп зі слонової кості; очі твої — озерця есевонські, що біля воріт Батраббима; ніс твій — вежа ливанська, повернена до Дамаска;

голова твоя на тобі, як Кармил, і волосся на голові твоїй, як пурпур; цар захоплений твоїми кучерями.

Яка ти прекрасна, як приваблива, люба, твоєю миловидістю!

Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона.

Подумав я: заліз би я на пальму, схопився б за гілки її; і груди твої були б замість грон винограду, і запах від ніздрів твоїх, як від яблук;

уста твої — як відмінне вино. Воно тече прямо до друга мого, насолоджує вуста стомлених.

Я належу другу моєму, і до мене звернене бажання його.

Прийди, любий мій, вийдемо у поле, побудем у селах;

зранку підемо у виноградники, подивимося, чи розпустилася виноградна лоза, чи розкрилися бруньки, чи розцвіли гранатові яблука; там я виявлю пестощі мої тобі

Мандрагори вже пустили пахощі, й біля дверей наших усякі чудові плоди, нові і старі: це зберегла я для тебе, мій любий!

О, якби ти був мені брат, який ссав груди матері моєї! тоді я, зустрівши тебе на вулиці, цілувала б тебе, і мене не осуджували б.

Повела б я тебе, привела б тебе у дім матері моєї. Ти навчав би мене, а я напувала б тебе духмяним вином, соком гранатових яблук моїх.

Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене.

Заклинаю вас, дочки єрусалимські, — не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.

Хто це піднімається від пустелі, спираючись на свого любого? Під яблунею розбудила я тебе: там народила тебе мати твоя, там народила тебе родителька твоя.

Поклади мене, як печатку, на серце твоє, як перстень, на руку твою: бо міцна, як смерть, любов; люті, як пекло, ревнощі; стріли її — стріли вогненні; вона полум’я дуже сильне.

Великі води не можуть погасити любови, і ріки не заллють її. Якби хто давав усе багатство дому свого за любов, то він був би відкинутий із презирством.

Є у нас сестра, яка ще мала, і сосків немає у неї; що нам робити із сестрою нашою, коли будуть свататися за неї?

Якби вона була стіна, то ми побудували б на ній палати із срібла; якби вона була двері, то ми обклали б її кедровими дошками.

Я — стіна, і соски у мене, як вежі; тому я буду в очах його, як та, що досягла повноти.

Виноградник був у Соломона у Ваал-Гамоні; він віддав цей виноградник сторожам; кожен повинен був доставляти за плоди його тисячу срібників.

А мій виноградник у мене при собі. Тисяча нехай тобі, Соломоне, а двісті — тим, що стережуть плоди його.

Жителько садів! товариші слухають голос твій, дай і мені послухати його.

Біжи, любий мій; будь подібний до сарни або молодого оленя на горах бальзамічних!