Любіть справедливість, судді землі, право мисліть про Господа, і в простоті серця шукайте Його,

бо Його знаходять ті, що не спокушають Його, і являється (Він) тим, що не зневірюються у Ньому.

Бо неправі розумування віддаляють від Бога, і випробування сили Його викриє безумних.

У лукаву душу не ввійде премудрість і не буде жити у тілі, поневоленому гріхом,

бо святий Дух премудрости відійде від лукавства й ухилиться від нерозумних міркувань, і посоромиться неправди, що наближається.

Людинолюбний дух — премудрість, але не залишить непокараним того, хто богохульствує вустами, тому що Бог є свідок внутрішніх почуттів його й істинний глядач серця його, і слухач язика його.

Дух Господа наповнює всесвіт і, як Той, що все обіймає, знає всяке слово.

Тому ніхто, хто говорить неправду, не приховається, і не омине його суд, який викриває.

Тому що буде випробування помислів нечестивого, і слова його дійдуть до Господа для викриття беззаконь його;

тому що вухо ревности чує все, і ремство не приховається.

Отже, остерігайтеся марного ремства і бережіться лихослів’я язика, бо і таємне слово не пройде дарма, а вуста, що зводять наклеп, убивають душу.

Не прискорюйте смерти хибами вашого життя і не залучайте до себе загибелі ділами рук ваших.

Бог не створив смерти і не радіє загибелі живих,

бо Він створив усе для буття, і все у світі спасительне, і немає згубної отрути, немає і царства пекла на землі.

Праведність безсмертна, а неправда заподіює смерть:

нечестиві залучили її і руками і словами, вважали її другом і зачахли, й уклали союз із нею, бо вони гідні бути її жеребом.

Ті, що неправо розумували, говорили самі в собі: «коротке і скорботне наше життя, і немає людині спасіння від смерти, і не знають, щоб хтось звільнив із пекла.

Випадково ми народжені, й опісля будемо, як ті, що не були: подих у ніздрях наших — дим, і слово — іскра у русі нашого серця

Коли вона згасне, тіло повернеться у прах, і дух розсіється, як рідке повітря;

й ім’я наше забудеться з часом, і ніхто не згадає про діла наші; і життя наше мине, як слід хмари, і розсіється, як туман, розігнаний променями сонця й обтяжений теплотою його.

Бо життя наше — проходження тіні, і немає нам повернення від смерти: бо покладена печать, і ніхто не повертається.

Будемо ж насолоджуватися теперішніми благами і поспішати користуватися світом, як юністю;

переситимося дорогим вином і пахощами, і нехай не пройде повз нас весняне цвітіння життя;

увінчаємося квітами троянд перше, ніж вони зав’януть;

ніхто з нас не позбавляй себе участи у нашій насолоді; скрізь залишимо сліди веселощів, бо це наша доля і наш жереб.

Будемо пригноблювати бідняка праведника, не пощадимо вдови і не посоромимося багаторічних сивин старця.

Сила наша нехай буде законом правди, бо безсилля виявляється марним.

Влаштуємо кови праведнику, бо він за тягар нам і противиться ділам нашим, докоряє нас у гріхах проти закону і паплюжить нас за гріхи нашого виховання;

оголошує про себе, що він має пізнання про Бога і називає себе сином Господа;

він перед нами — викриття помислів наших.

Тяжко нам і дивитися на нього, тому що життя його не схоже на життя інших, і відмінні путі його:

він вважає нас мерзотою і віддаляється від шляхів наших, як від нечистот, ублажає кончину праведних і марнославно називає батьком своїм Бога.

Побачимо, чи істинні слова його, і випробуємо, який буде кінець його;

бо якщо цей праведник є син Божий, то Бог захистить його і визволить його від руки ворогів.

Випробуємо його образою і мученням, щоб узнати смирення його і бачити незлобливість його;

засудимо його на безчесну смерть, бо, за словами його, за нього буде піклування».

Так вони мудрували, і помилилися; бо злоба їхня осліпила їх,

і вони не пізнали таємниць Божих, не очікували воздаяння за святість і не вважали достойними нагороди душ непорочних.

Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого;

але заздрістю диявола ввійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до наділу його.

А душі праведних у руці Божій, і мука не торкнеться їх.

В очах нерозумних вони здавалися померлими, і відхід їх вважався погибеллю,

і відхід від нас — знищенням; але вони перебувають у світі.

Бо хоч вони в очах людей і караються, але надія їх повна безсмертя.

І трохи покарані, вони будуть багато облагодіяні, тому що Бог випробував їх і знайшов їх достойними Його.

Він випробував їх, як золото в горнилі, і прийняв їх як жертву вседосконалу.

Під час воздаяння їм вони засяють як іскри, що біжать по стеблу.

Будуть судити племена і володарювати над народами, а над ними буде Господь царювати повіки.

Ті, що надіються на Нього, пізнають істину, і вірні у любові пребуватимуть у Нього; бо благодать і милість зі святими Його і промисел про обраних Його.

Нечестиві ж, як мудрували, так і понесуть покарання за те, що зневажили праведного і відступили від Господа.

Бо той, хто нехтує мудрістю і наставлянням, нещасливий, і надія їх суєтна, і труди марні, і діла їх непотребні.

Дружини їхні нерозумні, і діти їхні злі, проклятий рід їх.

Блаженна неплідна неосквернена, яка не пізнала беззаконного ложа; вона одержить плід при воздаянні святих душ.

Блаженний і євнух, який не зробив беззаконня рукою і не помислив лукавого проти Господа, бо дасться йому особлива благодать віри і найприємніший жереб у храмі Господньому.

Плід добрих трудів славний, і корінь мудрости непорушний.

Діти перелюбників будуть недовершені, і сім’я беззаконного ложа зникне.

Якщо і будуть вони довголітніми, але будуть вважатися за ніщо, і пізня старість їх буде без шани.

А якщо скоро помруть, не будуть мати надії і втіхи у день суду;

бо жахливий кінець неправедного роду.

Краще бездітність із чеснотою, бо пам’ять про неї безсмертна: вона визнається й у Бога й у людей.

Коли вона властива, її наслідують, а коли відійде, прагнуть до неї: й у вічності увінчана вона торжествує, як та, що одержала перемогу непорочними подвигами.

А плодюча безліч нечестивих не принесе користи, і перелюбні паростки не дадуть коренів у глибину і не досягнуть непорушної основи;

і хоча на час позеленіють у гілках, але, не маючи твердости, похитнуться від вітру і поривом вітрів викоріняться;

неміцні гілки переламаються, і плід їх буде марний, нестиглий для їжі і ні до чого не придатний;

бо діти, які народяться від беззаконного співжиття, суть свідки розпусти проти батьків під час допиту їх.

А праведник, якщо і рано помре, буде у спокої,

бо не в довговічності чесна старість, і не кількістю років вимірюється:

мудрість є сивина для людей, і непорочне життя — вік старости.

Як той, що благовгодив Богу, він улюблений, і, як той, що жив серед грішників, преставлений;

забраний, щоб злоба не змінила розуму його, або підступність не спокусила душу його.

Бо вправа у нечесті затьмарює добре, і хвилювання похоті розбещує розум незлобливий.

Досягнувши досконалости за короткий час, він виконав довгі літа;

бо душа його була угодна Господу, тому і прискорив він (відхід) із середовища нечестя. А люди бачили це і не зрозуміли, навіть і не подумали про те,

що благодать і милість зі святими Його і промисел про обраних Його.

Праведник, помираючи, осудить живих нечестивих, і юність, що швидко досягла досконалости, — довголітню старість неправедного;

бо вони побачать кончину мудрого і не зрозуміють, що Господь визначив про нього і для чого поставив його у безпеку;

вони побачать і знищать його, але Господь посміється з них;

і після цього будуть вони безчесним трупом і ганьбою між померлими повік, бо Він повалить їх ниць безмовними і зрушить їх з основ, і вони украй запустіють і будуть у скорботі, і пам’ять їх загине;

усвідомлюючи гріхи свої, вони постануть зі страхом, і беззаконня їхні засудять їх у лиці їх.

Тоді праведник із великою сміливістю стане перед лицем тих, які ображали його і зневажали подвиги його;

вони ж, побачивши, зніяковіють великим страхом і здивуються несподіваності спасіння його

і, розкаюючись і зітхаючи від стиснення духу, будуть говорити самі у собі: «це той самий, який був у нас колись посміховиськом і притчею наруги.

Безумні, ми вважали життя його божевіллям і смерть його безчесною!

Як же він прилічений до синів Божих, і жереб його — зі святими?

Отже, ми заблукали від путі істини, і світло правди не світило нам, і сонце не осявало нас.

Ми сповнилися ділами беззаконня і погибелі і ходили непрохідними пустелями, а путі Господнього не пізнали.

Яку користь принесла нам зарозумілість, і що дало нам багатство з марнославством?

Усе це минуло як тінь і як поголоска швидкоплинна.

Як після проходження корабля, що йде по воді, яка хвилюється, неможливо знайти ні сліду, ні стежки дна його у хвилях;

або як від птаха, який пролітає по повітрю, ніякого не залишається знаку його путі, але легке повітря, по якому вдаряють крила і яке розсікається швидкістю руху, пройдене крилами, що рухаються, і після того не залишилося ніякого знаку проходження по ньому;

або як від стріли, пущеної у ціль, розділене повітря миттєво знову сходиться, так що не можна дізнатися, де пройшла вона;

так і ми народилися і померли, і не могли показати ніякого знаку чесноти, але виснажилися у беззаконні нашому».

Бо надія нечестивого зникає, як порох, який відносить вітер, і як тонкий іній, що разноситься бурею, і як дим, що розсіюється вітром, і проходить, як пам’ять про одноденного гостя.

А праведники живуть повік; нагорода їх — у Господі, і піклування про них — у Вишнього.

Тому вони одержать царство слави і вінець краси від руки Господа, бо Він покриє їх правицею і захистить їх силою.

Він візьме всезброю — ревність свою, і творіння озброїть для помсти ворогам;

облачиться у броню — у правду, і покладе на Себе шолом — неупереджений суд;

візьме непереможний щит — святість;

суворий гнів Він вигострить, як меч, і світ ополчиться з Ним проти безумців.

Понесуться влучні стріли блискавок із хмар, як із туго натягнутого лука, полетять у ціль.

І, як із каменометного знаряддя, із люттю посиплеться град; обуриться проти них вода морська і ріки люто потоплять їх;

повстане проти них дух сили і, як вихор, розвіє їх.

Так беззаконня спустошить усю землю, і злодіяння зруйнують престоли сильних.

Отже, слухайте, царі, і розумійте, навчіться, судді країв землі!

Слухайте, володарі багатьох і ті, хто пишається перед народами!

Від Господа дана вам держава, і сила — від Вишнього, Який дослідить ваші діла і випробує наміри.

Бо ви, будучи служителями Його царства, не судили справедливо, не дотримувалися закону і не чинили за волею Божою.

Страшно і скоро Він явиться вам, — і суворий суд над начальниками,

бо менший заслуговує помилування, а сильні сильно будуть покарані.

Господь усіх не убоїться лиця і не устрашиться величі, бо Він створив і малого і великого й однаково промишляє про усіх;

але на начальників чекає суворе випробування.

Отже, до вас, царі, слова мої, щоб ви навчилися премудрости і не падали.

Бо ті, що свято охороняють святе, освятяться, і ті, хто навчився тому, знайдуть виправдання.

Отже, зажадайте слів моїх, полюбіть і навчіться.

Премудрість світла і нев’януча, і легко споглядається тими, хто любить її, і знаходиться тими, хто шукає її;

вона навіть випереджає бажаючих пізнати її.

З раннього ранку той, хто шукає її, не стомиться, бо знайде її, що сидить біля дверей його.

Думати про неї уже є досконалістю розуму, і той, хто пильнує заради неї, швидко звільниться від турбот,

бо вона сама обходить і шукає достойних її, і прихильно являється їм на шляхах, і при всякій думці зустрічається з ними.

Початок її є щире бажання навчання,

а турбота про навчання — любов, любов же — збереження законів її, а збереження законів — запорука безсмертя,

а безсмертя наближає до Бога;

тому бажання премудрости підносить до царства.

Отже, володарі народів, якщо ви насолоджуєтеся престолами і скіпетрами, то вшануйте премудрість, щоб вам царювати повіки.

Що ж є премудрість, і як вона сталася, я сповіщу,

і не приховаю від вас таємниць, але досліджу від початку народження,

і відкрию пізнання її, і не ухилюся від істини;

і не піду разом із тими, хто тане від заздрощів, бо такий не буде причастником премудрости.

Велика кількість мудрих — спасіння світу, і цар розумний — добробут народу.

Отже, учіться від слів моїх, і одержите користь.

І я людина смертна, подібна до усіх, нащадок первозданного земнородного.

І я в утробі матері утворився у плоть за десятимісячний час, згустившись у крові від сімені мужа й усолодження, з’єднаного зі сном,

і я, народившись, почав дихати загальним повітрям і впав на ту ж землю, перший голос виявив плачем однаково з усіма,

був вигодуваний у пеленах і турботах;

бо жоден цар не мав іншого початку народження:

один для усіх вхід у життя й однаковий вихід.

Тому я молився, і був дарований мені розум; я взивав, і зійшов на мене дух премудрости.

Я віддав перевагу їй над скіпетрами і престолами і багатство вважав за ніщо у порівнянні з нею;

дорогоцінного каменя я не порівняв із нею, тому що перед нею все золото — нікчемний пісок, а срібло — бруд у порівнянні з нею.

Я полюбив її більше за здоров’я і красу й обрав її, віддаючи перевагу перед світлом, тому що світло її невгасиме.

А разом із нею прийшли до мене усі блага і незліченне багатство через руки її;

я радів усьому, тому що премудрість керувала ними, але я не знав, що вона — винуватиця їх.

Без хитрощів я навчився, і без заздрощів викладаю, не приховую багатства її,

бо вона є невичерпний скарб для людей; користуючись нею, вони входять у співдружність з Богом, через дари навчання.

Тільки дав би мені Бог говорити за розумінням і достойно мислити про дароване, тому що Він є керівник до мудрости і виправник мудрих.

Бо у руці Його і ми і слова наші, і всяке розуміння і мистецтво творіння.

Сам Він дарував мені істинне пізнання існуючого, щоб пізнати устрій світу і дії стихій,

початок, кінець і середину часу, зміни поворотів і переміни часів,

коло років і положення зірок,

природу тварин і властивості звірів, рух вітрів і думки людей, відмінності рослин і силу коренів.

Пізнав я усе, і таємне і явне, бо навчила мене Премудрість, художниця всього.

Вона є дух розумний, святий, єдинородний, багаточастковий, тонкий, легкорухомий, світлий, чистий, ясний, нешкідливий, благолюбивий, швидкий, невтримний,

благодійний, людинолюбний, твердий, непохитний, спокійний, безпечальний, всевидючий і що проникає в усі розумні, чисті, найтонші духи.

Бо премудрість рухливіша за всякий рух, і за чистотою своєю крізь усе проходить і проникає.

Вона є подих сили Божої і чисте вилиття слави Вседержителя: тому ніщо осквернене не ввійде у неї.

Вона є відблиск вічного світла і чисте дзеркало дії Божої і образ благости Його.

Вона — одна, але може все, і, перебуваючи у самій собі, усе оновлює, і, переходячи з роду в рід у святі душі, готує друзів Божих і пророків;

бо Бог нікого не любить, крім того, хто живе з премудрістю.

Вона прекрасніша за сонце і перевершує сузір’я зірок; у порівнянні зі світлом вона вище;

бо світло змінюється вночі, а премудрости не перемагає злоба.

Вона швидко поширюється від одного кінця до іншого й усе влаштовує на користь.

Я полюбив її і знайшов від юности моєї, і побажав узяти її за наречену собі, і став любителем краси її.

Вона піднімає своє благородство тим, що має співжиття з Богом, і Владика усіх полюбив її:

вона таїнниця розуму Божого і виборниця діл Його.

Якщо багатство є жадане придбання у житті, то що багатше за премудрість, яка все робить?

Якщо ж розсудливість робить багато чого, то який художник краще за неї?

Якщо хто любить праведність, — плоди її є чесноти: вона навчає цнотливости і розважливости, справедливости і мужности, корисніше за які нічого немає для людей у житті.

Якщо хто бажає великої досвідчености, мудрість знає давноминуле і вгадує майбутнє, знає тонкощі слів і відповіді на загадки, дізнається наперед знамення і чудеса і наслідки років і часів.

Тому я розсудив прийняти її у співжиття із собою, знаючи, що вона буде мені радницею на добре й утішенням у турботах і печалі.

Через неї я буду мати славу у народі і честь перед старійшинами, будучи юнаком;

виявлюся проникливим на суді, і в очах сильних заслужу подив.

Коли я буду мовчати, вони будуть очікувати, і коли почну говорити, будуть слухати, і коли продовжу бесіду, покладуть руку на вуста свої.

Через неї я досягну безсмертя і залишу вічну пам’ять майбутнім після мене.

Я буду керувати народами, і племена підкоряться мені;

убояться мене, коли почують про мене, страшні тирани; у народі явлюся добрим і на війні мужнім.

Увійшовши у дім свій, я заспокоюся нею, бо у спілкуванні її немає суворости, ні у співжитті з нею скорботи, але веселощі і радість.

Розмірковуючи про це сам у собі й думаючи у серці своєму, що у спорідненні з премудрістю — безсмертя,

й у співдружності з нею — благе насолодження, і в трудах рук її — багатство, яке не зменшується, й у співбесіді з нею — розум, і в спілкуванні слів її — добра слава, — я ходив і шукав як би мені взяти її собі.

Я був юнак обдарований і душу одержав добру;

притім, будучи добрим, я увійшов і в тіло чисте.

Пізнавши ж, що інакше не можу оволодіти нею, тільки якщо дарує Бог, — і що вже було справою розуму, щоб пізнати, чий цей дар, — я звернувся до Господа і молився Йому, і говорив від усього серця мого:

Боже отців і Господи милости, що створив усе словом Твоїм

і премудрістю Твоєю упорядкував людину, щоб вона владарювала над створеними Тобою творіннями

й управляла світом свято і справедливо, і в правоті душі чинила суд!

Даруй мені Твою премудрість, що сидить перед престолом, і не відкинь мене від отроків Твоїх,

бо я раб Твій і син рабині Твоєї, людина немічна і короткочасна і слабка у розумінні суду і законів.

Та хоч би хто і довершений був між синами людськими, без Твоєї премудрости він буде визнаний за ніщо.

Ти обрав мене царем народу Твого і суддею синів Твоїх і дочок;

Ти сказав, щоб я побудував храм на святій горі Твоїй і вівтар у місті перебування Твого, за подобою святої скинії, яку Ти приготував наперед від початку.

З Тобою премудрість, яка знає діла Твої й існувала, коли Ти творив світ, і відає, що угодно перед очима Твоїми і що праве за заповідями Твоїми:

зішли її від святих небес і від престолу слави Твоєї зішли її, щоб вона сприяла мені у трудах моїх, і щоб я знав, що благоугодно перед Тобою;

бо вона усе знає і розуміє, і мудро буде керувати мною у ділах моїх, і збереже мене у своїй славі;

і діла мої будуть благоприємними, і буду судити народ Твій справедливо, і буду достойним престолу батька мого.

Бо яка людина спроможна пізнати раду Божу? або хто може зразуміти, що угодно Господу?

Помисли смертних нетверді, і думки наші помилкові,

бо тлінне тіло обтяжує душу, і ця земна храмина придушує багатотурботливий розум.

Ми ледь можемо осягати і те, що на землі, і насилу розуміємо те, що під руками, а що на небесах — хто досліджував?

Волю ж Твою хто пізнав би, якби Ти не дарував премудрости і не посилав з висоти святого Твого Духа?

І так виправилися путі тих, хто живе на землі, і люди навчилися того, що угодно Тобі,

і спаслись премудрістю.

Вона зберігала первозданного отця світу, який створений був один, і спасала його від власного його падіння:

вона дала йому силу володіти усім.

А той, хто відступив від неї, неправедний у гніві своєму, загинув від братовбивчої люті.

Заради нього землю, що потопала, знову премудрість спасла, зберігши праведника за допомогою малого дерева.

Вона ж між народами, змішаними в однодумності зла, знайшла праведника і зберегла його бездоганним перед Богом, і зберегла мужнім у жалості до сина.

Вона під час погибелі нечестивих спасла праведного, який уникнув вогню, що зійшов на п’ять міст,

від яких на свідчення нечестя залишилася земля, яка була пустою і диміла, та рослини, які не у свій час приносять плоди, і пам’ятником невірної душі — стоячий соляний стовп.

Бо вони, зневаживши премудрість, не тільки пошкодили собі тим, що не пізнали добра, але і залишили живу пам’ять про своє безумство, щоб не могли приховати того, у чому заблукали.

Премудрість же спасла від бід тих, хто служив їй.

Праведного, який утікав від братнього гніву, вона наставляла на праві путі, показала йому царство Боже і дарувала йому пізнання святих, допомагала йому у прикростях і дала велику нагороду за труди його.

Коли з користолюбства кривдили його, вона постала і збагатила його,

зберегла його від ворогів, і убезпечила від підступників проти нього, й у великій боротьбі принесла йому перемогу, щоб він знав, що благочестя сильніше за все.

Вона не залишила проданого праведника, але спасла його від гріха:

вона сходила з ним у рів і не залишала його у путах, і потім принесла йому скіпетр царства і владу над тими, які пригнічували його, показала неправдивими тих, хто звинувачував його, і дарувала йому вічну славу.

Вона звільнила святий народ і непорочне сім’я від народу, який пригнічував його,

увійшла в душу служителя Господнього і протистала страшним царям чудесами і знаменнями.

Вона винагородила святих за труди їх, вела їх шляхом дивним; і вдень була їм покровом, а вночі — зоряним світлом.

Вона перевела їх через Червоне море і провела їх крізь велику воду,

а ворогів їхніх потопила і вивергла їх із глибини безодні.

Отже, праведні заволоділи обладунком нечестивих і оспівали святе ім’я Твоє, Господи, і одностайно прославили переможну руку Твою;

бо премудрість відкрила вуста німих і зробила виразними язики немовлят.

Вона упорядкувала діла їх рукою святого пророка:

вони пройшли безлюдною пустелею, і на непрохідних місцях поставили намети;

протистали ворогам і помстилися їм;

знемагали від спраги і воззвали до Тебе, і дана була їм вода із розсіченої скелі й утамування спраги — із твердого каменя.

Бо чим покарані були вороги їх,

тим вони, знаходячись у труднощах, були облагодіяні:

замість джерела постійно плинної ріки, сморідною кров’ю збуреною,

на викриття їхнього дітовбивчого повеління, Ти несподівано дав їм велику воду,

показавши тоді через спрагу, як Ти покарав їхніх супротивників.

Бо коли вони були випробовувані, зазнаючи, між іншим, милостивого напоумлення, тоді пізнали, як мучилися у гніві засуджені нечестиві;

тому що Ти випробовував їх, як батько, повчаючи, а тих, як гнівний цар, осуджуючи, мучив.

І відсутні і присутні однаково постраждали:

їх осягла подвійна скорбота і стогін від спогаду про минуле.

Вони, коли почули, що через них покарання ті були облагодіяні, пізнали Господа.

Кого вони раніше, як відкинутого, зреклися з наругою, Тому внаслідок подій дивувалися, перетерпівши неоднакову з праведними спрагу.

А за нерозумні помисли їх неправди, за якими вони, будучи в омані, служили безсловесним плазунам і огидним чудовиськам, Ти у покарання наслав на них безліч безсловесних тварин,

щоб вони пізнали, що, чим хто згрішає, тим і карається.

Не неможливим було б для всемогутньої руки Твоєї, яка створила світ із безвидної речовини, наслати на них безліч ведмедів або лютих левів,

або невідомих новостворених лютих звірів, що або дихають вогненним подихом, або вивергають клуби диму, або кидають із очей жахливі іскри,

які не тільки ушкодженням могли знищити їх, але і жахливим виглядом погубити.

Та й без цього вони могли загинути від одного подуву, переслідувані правосуддям і розсіювані духом сили Твоєї; але Ти все влаштував мірою, числом і вагою.

Бо велика сила завжди властива Тобі, і хто протистане могутності сили Твоєї?

Весь світ перед Тобою, як коливання чашки терезів, або як крапля ранкової роси, що сходить на землю.

Ти усіх милуєш, тому що усе можеш, і покриваєш гріхи людей заради покаяння.

Ти любиш усе, що існує, і нічим не гребуєш, що створив, бо не створив би, якби щось ненавидів.

І як могло б перебувати що-небудь, якби Ти не захотів? Або як збереглося б те, що не було покликане Тобою?

Але Ти все щадиш, тому що все Твоє, душолюбний Господи.

Нетлінний Твій дух перебуває в усьому.

Тому заблудлих Ти мало-помалу викриваєш і, нагадуючи їм, у чому вони згрішають, напоумляєш, щоб вони, відступивши від зла, увірували у Тебе, Господи.

Так, погребувавши древніми жителями святої землі Твоєї,

які звершували ненависні діла чаклувань і нечестиві жертвоприношення,

і безжалісними убивцями дітей, і тими, що на жертовних бенкетах пожирали нутрощі людської плоті і крови у таємних зібраннях,

і батьками, які убивали безпомічні душі, — Ти зволив знищити їх руками батьків наших,

щоб земля, найдорожча за все у Тебе, прийняла достойне населення чад Божих.

Але і їх, як людей, Ти щадив, пославши предтечами воїнства Твого шершнів, щоб вони помалу знищували їх.

Хоч не неможливо було Тобі війною підкорити нечестивих праведним, або знищити їх страшними звірами, або грізним словом у один раз;

але Ти, помалу караючи їх, давав місце покаянню, знаючи однак, що плем’я їх негідне і зло їх уроджене, і помисли їх не зміняться повіки.

Бо сім’я їх було прокляте від початку, і не з побоювання перед будь-ким Ти допускав безкарність гріхів їхніх.

Бо хто скаже: «що Ти зробив?» або хто протистане суду Твоєму? і хто звинуватить Тебе у знищенні народів, які Ти створив? Або який захисник прийде до Тебе, із клопотанням за неправедних людей?

Бо, крім Тебе, немає Бога, який має піклування про усіх, щоб доводити Тобі, що Ти несправедливо судив.

Ні цар, ні володар не в змозі з’явитися до Тебе на очі за тих, яких Ти знищив.

Будучи праведним, Ти усім керуєш праведно, вважаючи невластивим Твоїй силі засудити того, хто не заслуговує покарання.

Бо сила Твоя є початок правди, і те саме, що Ти володарюєш над усіма, налаштовує Тебе щадити усіх.

Силу Твою Ти показуєш тим, хто не вірує всемогутності Твоїй, і у тих, що не визнають Тебе, викриваєш зухвалість;

але, володіючи силою, Ти судиш поблажливо й керуєш нами з великою милістю, бо могутність Твоя завжди у Твоїй волі.

Але такими ділами Ти повчав народ Твій, що праведний повинен бути людинолюбним, і вселяв у синів Твоїх благу надію, що Ти даєш час покаянню у гріхах.

Бо якщо ворогів синів Твоїх і достойних смерти Ти карав із такою поблажливістю і пощадою, даючи їм час і спонуку, щоб визволитися від зла,

то з якою увагою Ти судив синів Твоїх, батькам яких Ти дав клятви і завіти благих обітувань!

Отже, напоумлюючи нас, Ти караєш ворогів наших тисячократно, щоб ми, коли судимо, помишляли про Твою благість і, коли буваємо осуджені, очікували помилування.

Тому-то і тих нечестивих, які проводили життя нерозумно, Ти мучив власними їхніми мерзотами,

бо вони дуже далеко ухилилися на путях омани, обманюючись подібно до нерозумних дітей і шануючи за богів тих із тварин, які навіть і у ворогів були зневаженими.

Тому, як нерозумним дітям, на посміяння послав Ти їм і покарання.

Але, не врозумившись викривальним посміянням, вони терпіли заслужений суд Божий.

Бо те, що вони самі терпіли з досадою, те саме побачивши на тих, яких вважали богами і через яких вони каралися, вони пізнали Бога істинного, Якого раніше відрікалися знати;

тому і прийшов на них остаточний осуд.

Дійсно суєтні за природою усі люди, у яких не було відання про Бога, які через видимі досконалості не могли пізнати Сущого і, дивлячись на діла, не пізнали Винуватця,

а шанували за богів, які правлять світом, або вогонь, або вітер, або повітря, що рухається, або зоряне коло, або бурхливу воду, або небесні світила.

Якщо, зачаровуючись їх красою, вони шанували їх за богів, то повинні були б пізнати, наскільки кращий за них Господь, бо Він, Винуватець краси, створив їх.

А якщо дивувалися силі і дії їх, то повинні були б пізнати через них, наскільки могутніший Той, Хто створив їх:

бо від величі краси створінь порівняльно пізнається Винуватець буття їх.

Утім, вони менше заслуговують осуду, бо помиляються, можливо, шукаючи Бога і бажаючи знайти Його:

тому що, звертаючись до діл Його, вони досліджують і переконуються зором, що усе видиме прекрасне.

Але і вони не мають виправдання:

якщо вони стільки могли розуміти, що були спроможні досліджувати тимчасовий світ, то чому вони одразу не знайшли Господа його?

Але більш жалюгідні ті, і надії їхні — на бездушних, які називають богами діла рук людських, золото і срібло, витвори мистецтва, зображення тварин, або негідний камінь, діло давньої руки.

Або якийсь деревороб, вирубавши придатне дерево, вправно зняв з нього усю кору і, обробивши красиво, зробив з нього посудину, корисну до вжитку у житті,

а обрізки від роботи вжив на приготування їжі й наситився;

один же з обрізків, ні до чого не придатний, дерево криве і сучкувате, взявши, старанно округлив на дозвіллі і, з досвідченістю знавця обробивши його, уподібнив його образу людини,

або зробив подібним до якої-небудь низької тварини, намазав суриком і покрив фарбою поверхню його, і зафарбував у ньому усякий недолік,

і, влаштувавши для нього достойне місце, повісив його на стіні, закріпивши залізом.

Отже, щоб витвір його не упав, він наперед потурбувався, знаючи, що воно само собі допомогти не може, бо це кумир і потребує допомоги.

Молячись же перед ним про свої надбання, про шлюб і про дітей, він не соромиться говорити бездушному,

і про здоров’я волає до немічного, про життя просить мертве, про допомогу благає цілком нездатне, про подорож — не здатне ступити,

про прибутки, про ремесло і про успіх рук — зовсім не здатне робити руками, про силу просить найбезсиліше.

Ще: хтось, збираючись плисти і перепливати люті хвилі, кличе на допомогу дерево, що слабкіше за корабель, який його носить;

бо прагнення до надбань вигадало його, а художник вправно влаштував,

але промисел Твій, Отче, керує кораблем, бо Ти дав і путь у морі і безпечний шлях у хвилях;

показуючи, що Ти можеш від усього спасати, хоч би хто вирушав у море і без уміння.

Ти хочеш, щоб не марні були діла Твоєї премудрости; тому люди довіряють своє життя найменшому дереву і рятуються, проходячи по хвилях на човні.

Бо і спочатку, коли знищувані були горді велетні, надія світу, керована Твоєю рукою, використавши корабель, залишила світу сім’я роду.

Благословенне дерево, через яке буває правда!

А це рукотворне прокляте і саме, і той, хто зробив його, — за те, що зробив; а це тлінне назване богом.

Бо однаково ненависні Богу і нечестивець і нечестя його;

і зроблене разом із тим, хто зробив, буде покаране.

Тому і на ідолів язичницьких буде суд, оскільки вони серед створіння Божого зробилися мерзотою, спокусою душ людських і сіттю для ніг нерозумних.

Бо вигадка ідолів — початок блуду, і винахід їх — розтління життя.

Не було їх спочатку, і не повіки вони будуть.

Вони увійшли у світ через людське марнославство, і тому близький призначений їм кінець.

Батько, який мучиться гіркою скорботою щодо рано померлого сина, зробивши зображення його, як уже мертвої людини, потім став шанувати його, як бога, і передав підвладним таємниці і жертвоприношення.

Потім цього нечестивого звичаю, що з часом утвердився, дотримувалися, як закону, і за повелінням володарів статую шанували, як божество.

Кого в лице люди не могли шанувати через віддаленість проживання, того віддалене лице вони зображали: робили видимий образ шанованого царя, щоб цією старанністю полестити відсутньому, ніби присутньому.

До посилення ж шанування і від незнавців заохочувала старанність художника,

бо він, бажаючи, можливо, догодити володарю, подбав, щоб мистецтвом зробити подобу якнайкрасивішою;

а народ, захоплений красою оздоби, того, якого невдовзі перед тим шанували, як людину, визнав тепер божеством.

І це було спокусою для людей, тому що вони, підкоряючись або нещастю, або тиранству, неповідомлене Ім’я прикладали до каменів і дерев.

Потім не досить було для них помилятися у пізнанні про Бога, але вони, живучи у великій боротьбі неуцтва, таке велике зло називають світом.

Звершуючи або дітовбивчі жертви, або приховані таємниці, або запозичені від чужих звичаїв шалені бенкети,

вони не бережуть ні життя, ні чистих шлюбів, але один іншого або підступництвом убиває, або перелюбством кривдить.

Усіма ж без різниці володіють кров і убивство, розкрадання і підступництво, розтління, віроломство, заколот, клятвопорушення, розкрадання майна,

забуття подяки, осквернення душ, перетворення статей, безчиння шлюбів, перелюбство і розпуста.

Служіння ідолам, які недостойні найменування, є початок і причина, і кінець усякого зла,

бо вони або, забавляючись, шаленіють, або провіщають неправду, або живуть беззаконно, або швидко порушують клятву.

Надіючись на бездушних ідолів, вони не думають бути покараними за те, що несправедливо клянуться.

Але за те й інше прийде на них осудження, і за те, що нечестиво думали про Бога, звертаючись до ідолів, і за те, що неправдиво клялися, підступно зневажаючи святе.

Бо не сила тих, якими вони клянуться, але суд над тими, що грішать, завжди йде за злочином неправедних.

Але Ти, Бог наш, благий та істинний, довготерпеливий і управляєш усім милостиво.

Якщо ми і згрішаємо, ми — Твої, що визнаємо владу Твою; але ми не будемо грішити, знаючи, що ми визнані Твоїми.

Знати Тебе є повна праведність, і визнавати владу Твою — корінь безсмертя.

Не зваблює нас лукавий людський винахід, ні марний труд художників — зображення, розмальовані різними фарбами,

погляд на які збуджує у безумних похотіння і жагу до бездушного вигляду мертвого образа.

І ті, що роблять, і ті, хто має похіть, і хто шанує, є любителі зла, достойні таких надій.

Гончар мне м’яку землю, старанно ліпить усякий сосуд на служіння нам; з однієї і тієї самої глини виробляє посуд, потрібний і для чистих діл і для нечистих — усе однаково; але яке для кожного з них вживання, суддя — той самий гончар.

І суєтний трудівник з тієї самої глини ліпить суєтного бога, тоді як сам недавно народився із землі і скоро піде туди ж, звідки він узятий, і стягнеться з нього борг душі його.

Але у нього турбота не про те, що він повинен багато трудитися, і не про те, що життя його коротке; але він змагається з художниками золотих і срібних виробів, і наслідує мідників, і ставить собі у славу те, що робить мерзоти.

Серце його — попіл, і надія його мізерніша за землю, і життя його нікчемніше за бруд;

бо він не пізнав Того, Хто сотворив його і вдунув у нього живу душу і вдихнув у нього дух життя.

Вони вважають життя наше забавою і житіє прибутковою торгівлею, тому що говорять, що слід же звідкілясь здобувати прибуток, хоч би і зі зла.

Утім, такий більше за всіх знає, що він грішить, роблячи із земляної речовини тлінні сосуди і статуї.

Найбільше ж нерозумні з усіх і бідніші розумом за самих немовлят — вороги народу Твого, які пригноблюють його,

тому що вони вважають богами усіх ідолів язичницьких, у яких нема ні очей для зору, ні ніздрів для втягування повітря, ні вух для слухання, ні пальців рук для дотику, і ноги яких нездатні для ходіння.

Хоча людина зробила їх, і запозичений дух утворив їх, але ніякий чоловік не може створити бога, як він сам.

Будучи смертним, він робить нечестивими руками мертве, тому він довершеніший за божества свої, бо він жив, а ті — ніколи.

Притім вони шанують тварин найогидніших, які за безглуздістю порівняно гірші за усіх.

Вони навіть некрасиві на вигляд, як інші тварини, щоб могли приваблювати до себе, але позбавлені і схвалення Божого і благословення Його.

Тому вони достойно були покарані через подібних тварин і терзали їх багато чудовиськ.

Замість такого покарання Ти благодіяв народу Твоєму: задовольняючи примхи їх, Ти приготував їм для насичення незвичайну їжу — перепелів,

щоб ті, мучимі голодом, через огидний вигляд насланих гадів, відмовлялися і від необхідного позиву до їжі, а ці, короткочасно потерпівши нестачу, спожили незвичайну їжу.

Бо тих гнобителів повинна була осягнути невідворотна нестача, а цим тільки потрібно було показати, як мучилися вороги їхні.

І тоді, коли спостигла їх жахлива лютість звірів і вони знищувалися укусами підступних зміїв, гнів Твій не продовжився до кінця.

Але вони були збентежені на короткий час для напоумлення, отримавши знамення спасіння на спогад про заповідь закону Твого,

бо той, хто навертався, зцілявся не тим, на що дивився, але Тобою, Спасителем усіх.

І цим Ти показав ворогам нашим, що Ти — визволитель від усякого зла:

бо їх убивало жаління сарани і мух, і не знайшлося зцілення для душі їх, тому що вони були достойні мучення від цих.

А синів Твоїх не здолали і зуби отруйних зміїв, тому що милість Твоя прийшла на допомогу і зцілила їх.

Хоч вони і були уражувані для нагадування їм про слова Твої, але скоро були і зцілювані, щоб, упавши у глибоке забуття того, не позбулися Твого благодіяння.

Не трава і не пластир лікували їх, але Твоє, Господи, всецілюще слово.

Ти маєш владу життя і смерти і опускаєш до врат пекла і підносиш.

Людина зі злоби своєї убиває, але не може повернути духу, який відійшов, і не може прикликати взяту душу.

А Твоєї руки неможливо уникнути,

бо нечестиві, які зреклися пізнавати Тебе, покарані силою Твоєю, будучи переслідувані незвичайними дощами, градами і невідворотними бурями і знищувані вогнем.

Але найдивнішим було те, що вогонь сильніше діяв у воді, яка усе гасить, бо самий світ є поборник за праведних.

Іноді полум’я приборкувалося, щоб не спалити тварин, посланих на нечестивих, щоб вони, бачачи це, пізнали, що переслідуються судом Божим.

А іноді і серед води палило сильніше за вогонь, щоб знищити творіння землі неправедної.

Замість того народ Твій Ти годував їжею ангельською і послав їм, які не трудилися, з неба готовий хліб, що був приємним за смаком кожного.

Бо властивість їжі Твоєї показувала Твою любов до дітей і на задоволення бажання того, хто споживав, змінювалася за смаком кожного.

А сніг і лід витримували вогонь і не танули, щоб вони знали, що вогонь, який горить у граді і блищить у дощах, знищував плоди ворогів.

Але той самий вогонь, щоб наситилися праведні, втрачав свою силу.

Бо творіння, слугуючи Тобі, Творцю, спрямовується для покарання нечестивих і вщухає для благодіяння віруючим у Тебе.

Тому і тоді воно (творіння), змінюючись в усьому, підкорювалося Твоїй благодаті, яка годує усіх, за бажанням нужденних,

щоб сини Твої, яких Ти, Господи, полюбив, пізнали, що не види плодів годують людину, але слово Твоє зберігає віруючих у Тебе.

Бо те, що не пошкоджувалося вогнем, будучи зігріте слабким сонячним променем, одразу ж розтавало,

щоб було відомо, що треба попереджати сонце подякою Тобі і звертатися до Тебе на схід світла.

Бо надія невдячного розтане, як зимовий іній, і виллється, як негідна вода.

Великі і незбагненні суди Твої, тому ненавчені душі впали в оману.

Бо беззаконні, які задумали гнітити святий народ, в’язні темряви і полонені довгої ночі, зачинившись у домах, ховалися від вічного Промислу.

Думаючи сховатися у таємних гріхах, вони, під темним покровом забуття, розсіялися, сильно лякані і бентежені примарами,

бо і найпотаємніше місце, яке ховало їх, не спасало їх від страху, але страшні звуки навколо їх приводили їх у занепокоєння, і з’являлися люті чудовиська зі страшними лицями.

І ніяка сила вогню не могла озорити, ні яскравий блиск зірок не міг осяяти цю похмуру ніч.

Являлися їм тільки багаття, які горіли самі собою, повні жаху, і вони, боячись невидимого — примари, уявляли собі видиме ще гіршим.

Упали зваби чарівного мистецтва, і вихваляння мудрістю було піддане осміянню,

бо ті, які обіцяли відігнати від страдницької душі жахи і страхи, самі страждали на ганебну боязнь.

І хоч ніякі страхіття не турбували їх, але, переслідувані бродіннями отруйних звірів і свистами плазунів, вони зникали від страху, боячись глянути навіть на повітря, від якого нікуди не можна втекти,

бо нечестя, засуджуване власним свідченням, — боязке і, преслідуване совістю, завжди придумує жахи.

Страх є не що інше, як позбавлення допомоги від розуму.

Чим менше надії всередині, тим більше уявляється невідомість причини, що породжує муки.

І вони у цю істинно нестерпну ніч, що прийшла з глибин нестерпного пекла, приготувавшись заснути звичайним сном,

то були тривожимі страшними примарами, то розслаблювані душевним смутком, бо находив на них раптовий і неочікуваний страх.

Отже, де хто тоді був захоплений, ставав полоненим, і його ув’язнювали у цю темницю без оков.

Чи був то хлібороб або пастух, або той, хто займався працею в пустелі, усякий, будучи захопленим, підлягав цій неминучій долі;

бо усі були зв’язані одними нерозв’язними путами темряви. Чи вітер, що свистить, чи милозвучний голос птахів серед густих гілок, чи сила швидкоплинної води, чи сильний тріск падаючого каміння;

чи невидиме бігання скакаючих тварин, чи голос ревучих диких звірів, чи луна, що віддається з гірських ущелин, усе це, жахаючи їх, повергало у розслаблення.

Бо весь світ був освітлюваний ясним світлом і займався безперешкодно ділами;

а над ними одними була розпростерта важка ніч, образ темряви, що уміла колись обійняти їх; але самі для себе вони були обтяжливішими за темряву.

А для святих Твоїх було найбільше світло. І ті, чуючи голос їх, а образу не бачачи, називали їх блаженними, тому що вони не страждали.

А за те, що, бувши раніше скривдженими ними, не мстилися їм, дякували і просили прощення в тому, що змушували переносити їх.

Замість того, Ти дав їм дороговказ на незнайомому шляху — вогнесвітлий стовп, а для благополучного подорожування — нешкідливе сонце.

Бо ті достойні були позбавлення світла й ув’язнення у темряві, тому що тримали в ув’язненні синів Твоїх, через яких мало бути дане світу нетлінне світло закону.

Коли визначили вони побити дітей святих, хоч одного сина, покинутого, і спасли, у покарання за те Ти забрав безліч їхніх дітей і самих усіх погубив у великій воді.

Та ніч була провіщена батькам нашим, щоб вони, твердо знаючи обітування, яким вірили, були благосердими.

І народ Твій очікував як спасіння праведних, так і загибелі ворогів,

бо, чим Ти карав ворогів, тим самим звеличував нас, яких Ти прикликав.

Святі діти праведних таємно звершували жертвоприношення й однодумно постановили божественним законом, щоб святі однаково брали участь у тих самих благах і небезпеках, коли батьки уже співали хвали.

З супротивної ж сторони лунав безладний крик ворогів, і розносилося жалібне волання над дітьми, яких оплакували.

Однаковим судом був покараний раб із господарем, і простолюдин терпів одне і те саме з царем:

усі взагалі мали безліч мерців, померлих одинаковою смертю; і живих не вистачало для поховання, тому що в одну мить знищено було усе найдорожче їхнє покоління.

І хто не вірив нічому заради чаклунства, під час знищення первістків, визнали, що цей народ є син Божий,

бо, коли усе оточувала тиха безмовність, і ніч у своєму плині досягла середини,

зійшло з небес від царствених престолів на середину погибельної землі всемогутнє слово Твоє, як грізний воїн.

Воно несло гострий меч — незмінне Твоє повеління і, ставши, наповнило усе смертю: воно торкалося неба і ходило по землі.

Тоді раптово сильно стривожили їх мрії сновидінь, і приступили несподівані жахи;

і будучи уражуваним — один там, інший тут, напівмертвий повідомляв причину, з якої він помирав:

бо сновидіння, які стривожили їх, попередньо показали їм це, щоб вони не загинули, не знаючи того, за що терплять зло.

Хоч спокушення смерти торкнулося і праведних, і багато їх загинуло у пустелі, але недовго тривав цей гнів,

бо непорочний муж поспішив захистити їх; принісши зброю свого служіння, молитву й умилостивлення кадильне, він протистав гніву і поклав кінець біді, показавши тим, що він служитель Твій.

Він переміг знищувача не силою тілесною і не дією зброї, але словом підкорив того, хто карав, згадавши клятви і завіти батьків.

Бо коли вже купами лежали мертві одні на одних, він, ставши всередині, зупинив гнів і перепинив йому путь до живих.

На подирі його був цілий світ, і славні імена батьків були вирізані на каменях у чотири ряди, і велич Твоя — на діадимі голови його.

Цьому поступився винищувач, і цього убоявся, тому що достатньо було одного цього випробування гнівного.

А над нечестивими до кінця тяжів немилостивий гнів, бо Він передбачав і майбутні їхні діла,

що вони, дозволивши їм вирушити і з поспішністю виславши їх, розкаються і поженуться за ними,

бо, ще маючи у руках печалі і ридаючи над гробами мертвих, вони задумали інший безумний помисел, і тих, кого з благанням висилали, переслідували, як утікачів.

Тягла ж їх до того кінця доля, якої вони були гідні, і вона навела забуття на те, що трапилося, щоб вони поповнили покарання, якого не вистачало до їхніх мук,

і щоб народ Твій звершив славну подорож, а вони знайшли собі надзвичайну смерть.

Бо все творіння знову з висоти перетворилося у своїй природі, підкорюючись особливим повелінням, щоб сини Твої збереглися неушкодженими.

З’явилася хмара, яка осіняла стан, а де стояла колись вода, показалася суха земля, із Червоного моря — безперешкодна путь, і з бурхливої безодні — зелена долина.

Покриті Твоєю рукою, вони пройшли по ній усім народом, бачачи дивні чудеса.

Вони паслися, як коні, і грали, як агнці, прославляючи Тебе, Господи, Визволителя їх,

бо вони ще пам’ятали про те, що трапилося під час перебування їх там, як земля замість народження інших тварин породила скнипів, і ріка замість риб вивергла безліч жаб.

А опісля вони побачили і новий рід птахів, коли, захопившись побажанням, просили приємної їжі,

бо на утіху їм налетіли з моря перепели, а грішних спіткали покарання не без знамень, які були силою блискавок. Вони справедливо страждали за свою злобу,

бо вони дуже сильну відчували ненависть до чужоземців: інші не приймали незнайомих подорожніх, а ці поневолювали благодійних прибульців.

І мало цього, але ще буде суд на них за те, що ті вороже приймали чужих,

а ці, з радістю прийнявши тих, які потім уже користувалися однаковими правами, стали пригнічувати жахливими роботами.

Тому вони уражені були сліпотою, як ті колись біля дверей праведника, коли, будучи обійняті густою темрявою, шукали кожен входу в його двері.

Самі стихії змінилися, як в арфі звуки змінюють свій характер, завжди залишаючись тими ж звуками; це можна побачити через старанне спостереження того, що було.

Бо земні тварини перемінялися на водяних, а ті, що плавали у водах, виходили на землю.

Вогонь у воді утримував свою силу, а вода втрачала свою властивість гасити;

полум’я, навпаки, не шкодило тілам тварин, що бродять і легко руйнуються, і не танув легкотанучий сніговидний рід небесної їжі.

Так, Господи, Ти в усьому звеличив і прославив народ Твій, і не залишав його, але повсякчас і на всякому місці перебував з ним.