1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ д҃і
|
Глава 14
|
|
1
|
1
|
| И҆ прїидо́ша ко мнѣ̀ мꙋ́жїе ѿ ста́рєцъ і҆и҃левыхъ и҆ сѣдо́ша предо мно́ю. | І прийшли до мене кілька людей зі старійшин Ізраїлевих і сіли перед лицем моїм. |
|
2
|
2
|
| И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ: | І було до мене слово Господнє: |
|
3
|
3
|
| сы́не человѣ́чь, мꙋ́жїе сі́и положи́ша помышлє́нїѧ своѧ̑ на сердца́хъ свои́хъ и҆ мꙋче́нїе непра́вдъ свои́хъ поста́виша пред̾ лице́мъ свои́мъ: а҆́ще ѿвѣща́ѧй ѿвѣща́ю и҆̀мъ; | сину людський! Ці люди впустили ідолів своїх у серце своє і поставили спокусу нечестя свого перед лицем своїм: чи можу Я відповідати їм? |
|
4
|
4
|
| Сегѡ̀ ра́ди глаго́ли къ ни̑мъ и҆ рече́ши и҆̀мъ: сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: человѣ́къ человѣ́къ ѿ до́мꙋ і҆и҃лева, и҆́же а҆́ще положи́тъ мы̑сли своѧ̑ въ се́рдцы свое́мъ и҆ мꙋче́нїе непра́вды своеѧ̀ оу҆чини́тъ пред̾ лице́мъ свои́мъ и҆ прїи́детъ ко проро́кꙋ, а҆́зъ гдⷭ҇ь ѿвѣща́ю є҆мꙋ̀ ѡ҆ си́хъ, и҆́миже держи́тсѧ мы́сль є҆гѡ̀: | Тому говори з ними і скажи їм: так говорить Господь Бог: якщо хто з дому Ізраїлевого впустить ідолів своїх у серце своє і поставить спокусу нечестя свого перед лицем своїм, і прийде до пророка, — то Я, Господь, чи можу, при безлічі ідолів його, дати йому відповідь? |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ да оу҆клонѧ́тъ до́мъ і҆и҃левъ сердца́мъ и҆́хъ оу҆далє́нымъ ѿ менє̀ помышле́ньми и҆́хъ. | Нехай дім Ізраїлів зрозуміє в серці своєму, що усі вони через своїх ідолів зробилися чужими для Мене. |
|
6
|
6
|
| Сегѡ̀ ра́ди рцы̀ до́мꙋ і҆и҃левꙋ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ: ѡ҆брати́тесѧ и҆ ѿврати́тесѧ ѿ начина́нїй ва́шихъ и҆ ѿ всѣ́хъ нече́стїй ва́шихъ, и҆ ѡ҆брати́те ли́ца ва̑ша ко мнѣ̀: | Тому скажи дому Ізраїлевому: так говорить Господь Бог: наверніться і відверніться від ідолів ваших, і від усіх мерзот ваших відверніть лице ваше. |
|
7
|
7
|
| занѐ человѣ́къ человѣ́къ ѿ до́мꙋ і҆и҃лева и҆ ѿ прише́лцєвъ прише́дшихъ ко і҆и҃леви, и҆́же а҆́ще оу҆дали́тсѧ ѿ менє̀ и҆ положи́тъ мы̑сли своѧ̑ на се́рдцы свое́мъ и҆ мꙋче́нїе непра́вды своеѧ̀ оу҆чини́тъ пред̾ лице́мъ свои́мъ и҆ прїи́детъ ко проро́кꙋ є҆́же вопроси́ти є҆мꙋ̀ менѐ, а҆́зъ гдⷭ҇ь ѿвѣща́ю є҆мꙋ̀, въ не́мже держи́тсѧ ѻ҆́нъ, | Бо якщо хто з дому Ізраїлевого і з прибульців, які живуть у Ізраїля, відійде від Мене і допустить ідолів своїх у серце своє, і поставить спокусу нечестя свого перед лицем своїм, і прийде до пророка запитати Мене через нього, — то Я, Господь, чи дам йому відповідь від Себе? |
|
8
|
8
|
| и҆ оу҆твержꙋ̀ лицѐ моѐ на человѣ́ка того̀ и҆ положꙋ̀ є҆го̀ въ поги́бель и҆ въ потребле́нїе и҆ и҆зве́ргꙋ є҆го̀ ѿ среды̀ люді́й мои́хъ, и҆ оу҆вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь. | Я поверну лице Моє проти тієї людини і скрушу її на знамення і притчу, і знищу її з народу Мого, і пізнаєте, що Я Господь. |
|
9
|
9
|
| И҆ проро́къ а҆́ще прельсти́тсѧ и҆ рече́тъ сло́во, а҆́зъ гдⷭ҇ь прельсти́хъ проро́ка того̀, и҆ прострꙋ̀ рꙋ́кꙋ мою̀ на́нь и҆ потреблю̀ є҆го̀ ѿ среды̀ люді́й і҆и҃левыхъ. | А якщо пророк допустить звабити себе і скаже слово так, ніби Я, Господь, навчив цього пророка, то Я простягну на нього руку Мою і знищу його з народу Мого, Ізраїля. |
|
10
|
10
|
| И҆ прїи́мꙋтъ непра́вдꙋ свою̀ по непра́вдѣ вопроша́ющагѡ, и҆ по непра́вдѣ та́кожде проро́кꙋ бꙋ́детъ, | І понесуть провину беззаконня свого: яка провина того, хто запитує, така буде провина і пророка, |
|
11
|
11
|
| ꙗ҆́кѡ да не прельща́етсѧ ктомꙋ̀ до́мъ і҆и҃левъ ѿ менє̀, и҆ да не ѡ҆сквернѧ́ютсѧ ктомꙋ̀ во всѣ́хъ грѣсѣ́хъ свои́хъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ мѝ въ лю́ди, а҆́зъ же бꙋ́дꙋ и҆̀мъ въ бг҃а, гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь. | щоб надалі дім Ізраїлів не ухилявся від Мене і щоб більше не оскверняли себе всякими беззаконнями своїми, але щоб були Моїм народом, і Я був їхнім Богом, — говорить Господь Бог. |
|
12
|
12
|
| И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ: | І було до мене слово Господнє: |
|
13
|
13
|
| сы́не человѣ́чь, землѧ̀ а҆́ще согрѣши́тъ мѝ, є҆́же па́стисѧ грѣхо́мъ, прострꙋ̀ рꙋ́кꙋ мою̀ на ню̀ и҆ сотрꙋ̀ оу҆твержде́нїе хлѣ́бное и҆ пꙋщꙋ̀ на ню̀ гла́дъ и҆ возмꙋ̀ съ неѧ̀ человѣ́ки и҆ скоты̀, | сину людський! якби яка земля згрішила переді Мною, віроломно відступивши від Мене, і Я простяг на неї руку Мою, і знищив у ній хлібну опору, і послав на неї голод, і став губити на ній людей і худобу; |
|
14
|
14
|
| и҆ а҆́ще бꙋ́дꙋтъ сі́и трїѐ мꙋ́жїе средѣ̀ є҆ѧ̀, нѡ́е и҆ данїи́лъ и҆ і҆́ѡвъ, ті́и во пра́вдѣ свое́й спасꙋ́тсѧ, гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: | і якби знайшлися у ній ці три мужі: Ной, Даниїл та Іов, — то вони праведністю своєю спасли б тільки свої душі, — говорить Господь Бог. |
|
15
|
15
|
| а҆́ще и҆ ѕвѣ̑ри ѕлы̑ѧ напꙋщꙋ̀ на зе́млю и҆ оу҆мꙋ́чꙋ ю҆̀, и҆ бꙋ́детъ въ па́гꙋбꙋ, и҆ не бꙋ́детъ проходѧ́щагѡ сквозѣ̀ ю҆̀ ѿ лица̀ ѕвѣре́й, | Або, якби Я послав на цю землю лютих звірів, які осиротили б її, і вона через звірів зробилася б пустелею непрохідною: |
|
16
|
16
|
| и҆ а҆́ще бꙋ́дꙋтъ трїѐ сі́и мꙋ́жїе средѣ̀ є҆ѧ̀, живꙋ̀ а҆́зъ, гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь, ни сы́нове, ни дщє́ри и҆́хъ спасꙋ́тсѧ, но то́кмѡ сі́и є҆ди́ни спасꙋ́тсѧ, а҆ землѧ̀ въ потребле́нїе бꙋ́детъ: | то ці три мужі серед неї, — живу Я, — говорить Господь Бог, — не спасли б ні синів, ні дочок, а вони, тільки вони спаслися б, земля ж зробилася б пустелею. |
|
17
|
17
|
| а҆́ще же наведꙋ̀ на тꙋ̀ зе́млю ме́чь и҆ рекꙋ̀: ме́чь да про́йдетъ зе́млю, и҆ возмꙋ̀ ѿ неѧ̀ человѣ́ка и҆ скота̀, | Або, якби Я навів на ту землю меч і сказав: «меч, пройди по землі!», і став знищувати на ній людей і худобу, |
|
18
|
18
|
| и҆ трїѐ мꙋ́жїе сі́и бꙋ́дꙋтъ средѣ̀ є҆ѧ̀, живꙋ̀ а҆́зъ, гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь, не и҆зба́вѧтъ ни сынѡ́въ, ни дще́рей свои́хъ, но ті́и є҆ди́ни спасꙋ́тсѧ: | то ці три мужі серед неї, — живу Я, — говорить Господь Бог, — не спасли б ні синів, ні дочок, а вони тільки спаслися б. |
|
19
|
19
|
| а҆́ще же и҆ сме́рть пꙋщꙋ̀ на зе́млю ѻ҆́нꙋ и҆ и҆злїю̀ ꙗ҆́рость мою̀ на ню̀ въ кро́ви, є҆́же потреби́ти ѿ неѧ̀ человѣ́ки и҆ скоты̀, | Або, якби Я послав на ту землю моровицю і вилив на неї лють Мою у кровопролитті, щоб знищити на ній людей і худобу: |
|
20
|
20
|
| нѡ́е же и҆ данїи́лъ и҆ і҆́ѡвъ бꙋ́дꙋтъ посредѣ̀ є҆ѧ̀, живꙋ̀ а҆́зъ, гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь, ни сы́нове, ни дщє́ри не ѡ҆ста́нꙋтъ и҆̀мъ, ті́и же во пра́вдѣ свое́й спасꙋ́тсѧ и҆ и҆зба́вѧтъ дꙋ́шы своѧ̑. | то Ной, Даниїл та Іов серед неї, — живу Я, — говорить Господь Бог, — не спасли б ні синів, ні дочок; праведністю своєю вони спасли б тільки свої душі. |
|
21
|
21
|
| Сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: а҆́ще же и҆ четы́ри мє́сти моѧ̑ лю̑тыѧ пꙋщꙋ̀ на і҆ерⷭ҇ли́ма, ме́чь и҆ гла́дъ, и҆ ѕвѣ̑ри лю̑ты и҆ сме́рть, є҆́же потреби́ти ѿ негѡ̀ человѣ́ки и҆ скоты̀, | Бо так говорить Господь Бог: якщо і чотири тяжкі кари Мої: меч, і голод, і лютих звірів, і моровицю пошлю на Єрусалим, щоб знищити у ньому людей і худобу, |
|
22
|
22
|
| и҆ сѐ, ѡ҆ста́влени въ не́мъ спасе́ннїи ѿ негѡ̀, сі́и и҆зведꙋ́тъ сы̑ны и҆ дщє́ри: сѐ, ті́и и҆зы́дꙋтъ къ ва́мъ, и҆ оу҆́зрите пꙋти̑ и҆́хъ и҆ помышлє́нїѧ и҆́хъ, и҆ раска́етесѧ ѿ ѕлы́хъ, ꙗ҆̀же наведо́хъ на і҆ерⷭ҇ли́мъ, всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же наведо́хъ на́нь, | і тоді залишиться в ньому залишок, сини і дочки, які будуть виведені звідти; ось, вони вийдуть до вас, і ви побачите поведінку їхню і діла їхні, і утішитеся у тій біді, яку Я навів на Єрусалим, у всьому, що Я навів на нього. |
|
23
|
23
|
| и҆ оу҆тѣ́шатъ ва́съ: поне́же оу҆́зрите пꙋти̑ и҆́хъ и҆ оу҆мышлє́нїѧ и҆́хъ, и҆ оу҆разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ не всꙋ́е сотвори́лъ є҆́смь всѧ̑, є҆ли̑ка сотвори́хъ въ не́мъ, гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь. | Вони утішать вас, коли ви побачите поведінку їхню й діла їхні; і пізнаєте, що Я недарма зробив усе те, що зробив у ньому, — говорить Господь Бог. |
