1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ к҃д
|
Глава 24
|
|
1
|
1
|
| И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀, въ девѧ́тое лѣ́то, въ мцⷭ҇ъ десѧ́тый, въ десѧ́тый де́нь мцⷭ҇а, гл҃ѧ: | І було до мене слово Господнє у дев’ятому році, у десятому місяці, у десятий день місяця: |
|
2
|
2
|
| сы́не человѣ́чь, напишѝ себѣ̀ и҆́мѧ днѐ сегѡ̀, ѿ негѡ́же оу҆крѣпи́сѧ ца́рь вавѷлѡ́нскїй на і҆ерⷭ҇ли́мъ, ѿ сегѡ̀ днѐ, и҆́же дне́сь, | сину людський! запиши собі ім’я цього дня, цього самого дня: у цей самий день цар Вавилонський підступить до Єрусалима. |
|
3
|
3
|
| и҆ рцы̀ при́тчꙋ къ до́мꙋ прогнѣвлѧ́ющемꙋ, и҆ рече́ши къ ни̑мъ: сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: наста́ви коно́бъ, наста́ви и҆ влі́й въ ѻ҆́нь во́дꙋ, | І промов на бунтівний дім притчу, і скажи їм: так говорить Господь Бог: постав казан, постав і налий у нього води; |
|
4
|
4
|
| и҆ ве́рзи въ ѻ҆́нь на дво́е разсѣчє́наѧ, всѧ́кое разсѣче́нїе до́брое, го́лень и҆ ра́мо, ѡ҆брѣ̑зана ѿ косте́й, | склади у нього шматки м’яса, всі кращі шматки, стегна і плечі, і наповни добірними кістками; |
|
5
|
5
|
| ѡ҆ и҆збра́нныхъ скотѡ́въ взѧ̑таѧ, и҆ подгнѣща́й костьмѝ под̾ нимѝ: возврѣ̀ и҆ воскипѣ̀, и҆ свари́шасѧ кѡ́сти є҆гѡ̀ посредѣ̀ є҆гѡ̀. | добірних овець візьми, і розпали під ним кістки, і кип’яти до того, щоб і кістки розварилися у ньому. |
|
6
|
6
|
| Тогѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: ѽ, градѐ крове́й! коно́бе, въ не́мже є҆́сть ꙗ҆́дъ, и҆ ꙗ҆́дъ не и҆зы́де и҆з̾ негѡ̀: по оу҆́дѡмъ є҆гѡ̀ и҆знесѐ, не падѐ на не́мъ жре́бїй. | Тому так говорить Господь Бог: горе місту крови! горе казану, в якому є накип і з якого накип його не сходить! шматок за шматком його викидайте з нього, не вибираючи за жеребом. |
|
7
|
7
|
| Ꙗ҆́кѡ кро́вь є҆гѡ̀ средѣ̀ є҆гѡ̀ є҆́сть, на гла́дцѣмъ ка́мени вчини́хъ ю҆̀: не пролїѧ́хъ є҆ѧ̀ на зе́млю, є҆́же покры́ти ю҆̀ земле́ю, | Бо кров його посеред нього; він залишив її на голій скелі; не на землю проливав її, де вона могла б вкритися пилом. |
|
8
|
8
|
| є҆́же навестѝ ꙗ҆́рость мою̀ (на ню̀), во ѿмще́нїе є҆́же ѿмсти́ти: да́хъ кро́вь є҆гѡ̀ на гла́дцѣмъ ка́мени, є҆́же не покры́ти є҆ѧ̀. | Щоб збудити гнів для звершення помсти, Я залишив кров його на голій скелі, щоб вона не сховалася. |
|
9
|
9
|
| Тогѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: ѽ, лю́тѣ, градѐ крове́й! а҆́зъ же возвели́чꙋ главню̀ | Тому так говорить Господь Бог: горе місту крови! і Я розкладу велике багаття. |
|
10
|
10
|
| и҆ оу҆мно́жꙋ дрова̀ и҆ возгнѣщꙋ̀ ѻ҆́гнь, ꙗ҆́кѡ да и҆ста́ютъ мѧса̀, и҆ ѡ҆скꙋдѣ́етъ ю҆ха̀, и҆ кѡ́сти и҆ста́ютъ, | Додай дров, розведи вогонь, вивари м’ясо; нехай усе загусне, і кістки перегорять. |
|
11
|
11
|
| и҆ ста́нетъ на главнѧ́хъ є҆гѡ̀, (то́щь) разгорѣ́сѧ, ꙗ҆́кѡ да и҆згори́тъ, и҆ распали́тсѧ и҆ сгори́тъ мѣ́дь є҆гѡ̀, и҆ и҆ста́етъ средѣ̀ є҆гѡ̀ нечистота̀ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆скꙋдѣ́етъ ꙗ҆́дъ є҆гѡ̀: | І коли казан буде порожній, постав його на вугілля, щоб він розгорівся, і щоб мідь його розжарилася, і розплавилася у ньому нечистота його, і весь накип його зник. |
|
12
|
12
|
| да смири́тсѧ ꙗ҆́дъ є҆гѡ̀, и҆ не и҆зы́детъ и҆з̾ негѡ̀ мно́гїй ꙗ҆́дъ є҆гѡ̀, и҆ посрами́тсѧ ꙗ҆́дъ є҆гѡ̀: | Праця буде важкою; але великий накип його не зійде з нього; й у вогні залишиться на ньому накип його. |
|
13
|
13
|
| въ нечистотѣ̀ твое́й оу҆кро́пъ, поне́же ѡ҆сквернѧ́лсѧ є҆сѝ ты̀ и҆ не ѡ҆чи́стилсѧ ѿ нечистоты̀ твоеѧ̀: и҆ что̀ бꙋ́детъ а҆́ще не ѡ҆чи́стишисѧ по се́мъ, до́ндеже и҆спо́лню ꙗ҆́рость мою̀ въ тебѣ̀; | У нечистоті твоїй така мерзота, що, скільки Я не чищу тебе, ти все нечистий; від нечистоти твоєї ти і надалі не очистишся, доки люті Моєї Я не вгамую на тобі. |
|
14
|
14
|
| А҆́зъ гдⷭ҇ь гл҃ахъ, и҆ прїи́детъ, и҆ сотворю̀, и҆ не оу҆косню̀, и҆ не пощажꙋ̀, и҆ не бꙋ́дꙋ оу҆моле́нъ: по пꙋтє́мъ твои̑мъ и҆ по помыслѡ́мъ твои̑мъ сꙋждꙋ̀ тебѣ̀, гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: сегѡ̀ ра́ди, сѐ, а҆́зъ сꙋждꙋ̀ тебѣ̀ по кро́вемъ твои̑мъ и҆ по помыслѡ́мъ твои̑мъ сꙋждꙋ̀ тебѣ̀, нечи́сте, пресловꙋ́те и҆ вели́кїй на разгнѣ́ванїе. | Я Господь, Я говорю: це прийде і Я зроблю; не скасую і не пощаджу, і не помилую. За путями твоїми і за ділами твоїми будуть судити тебе, — говорить Господь Бог. |
|
15
|
15
|
| И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ: | І було до мене слово Господнє: |
|
16
|
16
|
| сы́не человѣ́чь, сѐ, а҆́зъ взе́млю ѿ тебє̀ жела̑нїѧ ѻ҆че́съ твои́хъ въ пораже́нїи, не воспла́чи, нижѐ возрыда́й, нижѐ да прїи́дꙋтъ тебѣ̀ сле́зы, | сину людський! ось, Я візьму в тебе виразкою утіху очей твоїх; але ти не ремствуй і не плач, і сльози нехай не виступають у тебе; |
|
17
|
17
|
| возстенѝ молчѧ̀: стена́нїе кро́ве, чре́слъ пла́чь є҆́сть: да бꙋ́дꙋтъ вла́си твоѝ сплете́ни на тебѣ̀, и҆ сапо́зи твоѝ на нога́хъ твои́хъ, и҆ да не оу҆тѣ́шишисѧ оу҆стна́ми и҆́хъ, и҆ хлѣ́ба мꙋже́й да не снѣ́си. | зітхай у безмовності, плачу за померлим не звершуй; але обв’язуй себе пов’язкою і взувай ноги твої у взуття твоє, і бороди́ не закривай, і хліба від чужих не їж. |
|
18
|
18
|
| И҆ глаго́лахъ къ лю́демъ заꙋ́тра, ꙗ҆́коже заповѣ́да мѝ, и҆ оу҆́мре жена̀ моѧ̀ въ ве́черъ, и҆ сотвори́хъ заꙋ́тра, ꙗ҆́коже повелѣ́сѧ мѝ. | І після того, як говорив я зранку слово до народу, ввечері померла дружина моя, і наступного дня я зробив так, як наказано було мені. |
|
19
|
19
|
| И҆ реко́ша ко мнѣ̀ лю́дїе: не возвѣсти́ши ли на́мъ, что̀ сꙋ́ть сїѧ̑, ꙗ҆̀же ты̀ твори́ши; | І сказав мені народ: чи не скажеш нам, яке для нас значення у тому, що ти робиш? |
|
20
|
20
|
| И҆ реко́хъ къ ни̑мъ: сло́во гдⷭ҇не бы́сть ко мнѣ̀ гл҃ѧ: | І сказав я їм: до мене було слово Господнє: |
|
21
|
21
|
| рцы̀ къ до́мꙋ і҆и҃левꙋ, сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ ѡ҆скверню̀ ст҃а̑ѧ моѧ̑, велича̑нїѧ крѣ́пости ва́шеѧ, жела̑нїѧ ѻ҆че́съ ва́шихъ, и҆ и҆́хже щадѧ́тъ дꙋ́ши ва́шѧ: и҆ сы́нове ва́ши и҆ дщє́ри ва́шѧ, ꙗ҆̀же ѡ҆ста́висте, мече́мъ падꙋ́тъ: | скажи дому Ізраїлевому: так говорить Господь Бог: ось, Я віддам на наругу святилище Моє, опору сили вашої, утіху очей ваших і розраду душі вашої, а сини ваші і дочки ваші, яких ви залишили, упадуть від меча. |
|
22
|
22
|
| и҆ сотворитѐ, ꙗ҆́коже а҆́зъ сотвори́хъ: ѿ оу҆́стъ и҆́хъ не оу҆тѣ́шитесѧ и҆ хлѣ́ба мꙋже́й не снѣ́сте, | І ви будете робити те саме, що робив я; бороди́ не будете закривати, і хліба від чужих не будете їсти; |
|
23
|
23
|
| и҆ вла́си ва́ши на глава́хъ ва́шихъ, и҆ сапо́зи ва́ши на нога́хъ ва́шихъ: не бꙋ́дете терза́тисѧ, нижѐ пла́кати, и҆ и҆ста́ете въ непра́вдахъ ва́шихъ, и҆ не оу҆тѣ́шите кі́йждо бра́та своегѡ̀. | і пов’язки ваші будуть на головах ваших, і взуття ваше на ногах ваших; не будете ремствувати і плакати, але будете танути від гріхів ваших і зітхати одне перед одним. |
|
24
|
24
|
| И҆ бꙋ́детъ ва́мъ і҆езекі́иль въ чꙋ́до: по всемꙋ̀ є҆ли̑ка сотвори́хъ, сотворитѐ: є҆гда̀ прїи́дꙋтъ сїѧ̑, и҆ оу҆разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь. | І буде для вас Єзекиїль знаменням: усе, що він робив, і ви будете робити; і коли це збудеться, пізнаєте, що Я Господь Бог. |
|
25
|
25
|
| И҆ ты̀, сы́не человѣ́чь, не въ де́нь ли то́й, є҆гда̀ возмꙋ̀ ѿ ни́хъ крѣ́пость и҆́хъ, вознесе́нїе хвальбы̀ и҆́хъ, жела̑нїѧ ѻ҆́чїю и҆́хъ и҆ возноше́нїе дꙋшѝ и҆́хъ, сы́ны и҆́хъ и҆ дщє́ри и҆́хъ: | А що до тебе, сину людський, то у той день, коли Я візьму у них прикрасу слави їх, утіху очей їх і розраду душі їх, синів їх і дочок їх, — |
|
26
|
26
|
| въ то́й де́нь прїи́детъ оу҆цѣлѣ́вый къ тебѣ̀ возвѣсти́ти тебѣ̀ во оу҆́шы, | у той день прийде до тебе той, хто спасся звідти, щоб подати звістку у вуха твої. |
|
27
|
27
|
| въ то́й де́нь ѿве́рзꙋтсѧ оу҆ста̀ твоѧ̑ ко оу҆цѣлѣ́вшемꙋ, и҆ возглаго́леши и҆ не премолчи́ши ктомꙋ̀, и҆ бꙋ́деши и҆̀мъ въ чꙋ́до: и҆ оу҆вѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь. | У той день при цьому, який спасся, відкриються вуста твої, і ти будеш говорити, і не залишишся вже безмовним, і будеш знаменням для них, і пізнають, що Я Господь. |
