1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ л҃г
|
Глава 33
|
|
1
|
1
|
| И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ: | І було до мене слово Господнє: |
|
2
|
2
|
| сы́не человѣ́чь, глаго́ли ко сынѡ́мъ люді́й твои́хъ и҆ рече́ши къ ни̑мъ: землѧ̀, на ню́же а҆́зъ а҆́ще наведꙋ̀ ме́чь, и҆ по́ймꙋтъ лю́дїе землѝ человѣ́ка є҆ди́наго ѿ себє̀ и҆ поста́вѧтъ є҆го̀ себѣ̀ во стра́жа, | сину людський! виречи слово до синів народу твого і скажи їм: якщо Я на яку-небудь землю наведу меч, і народ тієї землі візьме із середовища свого людину і поставить її у себе стражем; |
|
3
|
3
|
| и҆ оу҆́зритъ ме́чь грѧдꙋ́щь на зе́млю, и҆ вострꙋ́битъ трꙋбо́ю, и҆ проповѣ́сть лю́демъ, | і вона, побачивши меч, який іде на землю, засурмить у трубу і застереже народ; |
|
4
|
4
|
| и҆ оу҆слы́шитъ оу҆слы́шавый гла́съ трꙋбы̀, а҆ не сохрани́тсѧ, и҆ на́йдетъ ме́чь и҆ пости́гнетъ є҆го̀, кро́вь є҆гѡ̀ на главѣ̀ є҆гѡ̀ бꙋ́детъ: | і якщо хто буде слухати голос труби, але не остереже себе, — то, коли меч прийде і захопить його, кров його буде на його голові. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ слы́ша гла́съ трꙋбы̀ и҆ не сохрани́сѧ, кро́вь є҆гѡ̀ на не́мъ бꙋ́детъ: а҆ се́й, поне́же сохрани́сѧ, дꙋ́шꙋ свою̀ и҆зба́вилъ. | Голос труби він чув, але не остеріг себе, кров його на ньому буде; а хто остерігся, той спас життя своє. |
|
6
|
6
|
| И҆ стра́жъ, а҆́ще оу҆ви́дитъ ме́чь грѧдꙋ́щь, и҆ не вострꙋ́битъ трꙋбо́ю, (и҆ не проповѣ́сть лю́демъ,) и҆ лю́дїе не ѡ҆хранѧ́тъ себѐ, и҆ наше́дъ ме́чь во́зметъ ѿ ни́хъ дꙋ́шꙋ, та̀ оу҆́бѡ беззако́нїѧ ра́ди своегѡ̀ взѧ́сѧ, а҆ кро́ве є҆ѧ̀ ѿ рꙋкѝ стра́жа взыщꙋ̀. | Якщо ж страж бачив меч, який іде, і не засурмив у трубу, і народ не був застережений, — то, коли прийде меч і візьме у когось із них життя, цей схоплений буде за гріх свій, але кров його стягну від руки стража. |
|
7
|
7
|
| И҆ ты̀, сы́не человѣ́чь, во стра́жа да́хъ тѧ̀ до́мꙋ і҆и҃левꙋ, и҆ оу҆слы́шиши ѿ оу҆́стъ мои́хъ сло́во, и҆ проповѣ́си и҆̀мъ ѿ менє̀. | І тебе, сину людський, Я поставив стражем дому Ізраїлевого, і ти будеш чути з уст Моїх слово і напоумляти їх від Мене. |
|
8
|
8
|
| Є҆гда̀ рекꙋ̀ грѣ́шникꙋ: грѣ́шниче, сме́ртїю оу҆́мреши: и҆ не бꙋ́деши глаго́лати (грѣ́шникꙋ), є҆́же сохрани́тисѧ нечести́вомꙋ, (є҆́же ѡ҆брати́тсѧ є҆мꙋ̀) ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ (и҆ жи́вꙋ бы́ти є҆мꙋ̀), то́й беззако́нникъ во беззако́нїи свое́мъ оу҆́мретъ, а҆ кро́ве є҆гѡ̀ ѿ рꙋкѝ твоеѧ̀ взыщꙋ̀. | Коли Я скажу беззаконникові: «беззаконнику! ти смертю помреш», а ти не будеш нічого говорити, щоб застерегти беззаконника від путі його, — то беззаконник той помре за гріх свій, але кров його стягну від руки твоєї. |
|
9
|
9
|
| А҆́ще же ты̀ проповѣ́си нечести́вомꙋ пꙋ́ть є҆гѡ̀, є҆́же ѡ҆брати́тисѧ ѿ негѡ̀, и҆ не ѡ҆брати́тсѧ съ пꙋтѝ своегѡ̀, то́й въ нече́стїи свое́мъ оу҆́мретъ, а҆ ты̀ дꙋ́шꙋ твою̀ и҆зба́вилъ є҆сѝ. | Якщо ж ти застерігав беззаконника від путі його, щоб він навернувся від нього, але він від путі свого не навернувся, — то він помирає за гріх свій, а ти спас душу твою. |
|
10
|
10
|
| И҆ ты̀, сы́не человѣ́чь, рцы̀ до́мꙋ і҆и҃левꙋ: си́це рѣ́сте глаго́люще: пре́лєсти на́шѧ и҆ беззакѡ́нїѧ на̑ша въ на́съ сꙋ́ть, и҆ мы̀ въ ни́хъ та́емъ, и҆ ка́кѡ на́мъ живы̑мъ бы́ти; | І ти, сину людський, скажи дому Ізраїлевому: ви говорите так: «злочини наші і гріхи наші на нас, і ми танемо у них: як же можемо ми жити?» |
|
11
|
11
|
| Рцы̀ и҆̀мъ: живꙋ̀ а҆́зъ, гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь, не хощꙋ̀ сме́рти грѣ́шника, но є҆́же ѡ҆брати́тисѧ нечести́вомꙋ ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ и҆ жи́вꙋ бы́ти є҆мꙋ̀: ѡ҆браще́нїемъ ѡ҆брати́тесѧ ѿ пꙋтѝ ва́шегѡ ѕла́гѡ: и҆ вскꙋ́ю оу҆мира́ете, до́ме і҆и҃левъ; | Скажи їм: живу Я, — говорить Господь Бог: не хочу смерти грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був. Наверніться, наверніться від злих путів ваших; для чого помирати вам, доме Ізраїлів? |
|
12
|
12
|
| И҆ ты̀, сы́не человѣ́чь, рцы̀ ко сынѡ́мъ люді́й твои́хъ: пра́вда првⷣника не и҆зба́витъ є҆го̀, въ ѻ҆́ньже де́нь прельсти́тсѧ: и҆ беззако́нїе беззако́нника не оу҆бїе́тъ, въ ѻ҆́ньже де́нь ѡ҆брати́тсѧ ѿ беззако́нїѧ своегѡ̀: и҆ првⷣникъ не мо́жетъ спасти́сѧ въ де́нь грѣха̀ своегѡ̀. | І ти, сину людський, скажи синам народу твого: праведність праведника не спасе у день злочину його, і беззаконник за беззаконня своє не упаде у день навернення від беззаконня свого, так само як і праведник у день гріха свого не може залишитися у живих за свою праведність. |
|
13
|
13
|
| Є҆гда̀ рекꙋ̀ првⷣникꙋ: жи́знїю жи́въ бꙋ́деши: се́й же оу҆пова́ѧ на пра́вдꙋ свою̀ и҆ сотвори́тъ беззако́нїе, всѧ̑ пра̑вды є҆гѡ̀ не воспомѧнꙋ́тсѧ, въ непра́вдѣ свое́й, ю҆́же сотворѝ, въ то́й оу҆́мретъ. | Коли Я скажу праведнику, що він буде живий, а він понадіється на свою праведність і зробить неправду, — то всі праведні діла його не пом’януться, і він помре від неправди своєї, яку вчинив. |
|
14
|
14
|
| И҆ є҆гда̀ рекꙋ̀ нечести́вомꙋ: сме́ртїю оу҆́мреши: и҆ ѡ҆брати́тсѧ ѿ грѣха̀ своегѡ̀ и҆ сотвори́тъ сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ, | А коли скажу беззаконникові: «ти смертю помреш», і він навернеться від гріхів своїх і буде творити суд і правду, |
|
15
|
15
|
| и҆ зало́гъ ѿда́стъ и҆ восхище́ное возврати́тъ, беззако́нникъ въ за́повѣдехъ жи́зни ходи́ти бꙋ́детъ, є҆́же не сотвори́ти непра́вды, жи́знїю жи́въ бꙋ́детъ и҆ не оу҆́мретъ: | якщо цей беззаконник поверне заставу, за вкрадене заплатить, буде ходити за законами життя, не роблячи нічого поганого, — то він буде живий, не помре. |
|
16
|
16
|
| всѝ грѣсѝ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же согрѣшѝ, не помѧнꙋ́тсѧ: поне́же сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ сотворѝ, жи́въ бꙋ́детъ въ ни́хъ. | Жоден із гріхів його, які він учинив, не пом’янеться йому; він став творити суд і правду, він буде живий. |
|
17
|
17
|
| И҆ рекꙋ́тъ сы́нове люді́й твои́хъ: непра́въ пꙋ́ть гдⷭ҇ень. И҆ сѐ, пꙋ́ть и҆́хъ непра́въ. | А сини народу твого говорять: «неправий путь Господа», тоді як їх путь неправий. |
|
18
|
18
|
| Є҆гда̀ соврати́тсѧ првⷣникъ ѿ пра́вды своеѧ̀ и҆ сотвори́тъ беззако́нїе, и҆ оу҆́мретъ въ не́мъ. | Коли праведник відступив від праведности своєї і почав чинити беззаконня, — то він помре за те. |
|
19
|
19
|
| И҆ є҆гда̀ грѣ́шникъ возврати́тсѧ ѿ беззако́нїѧ своегѡ̀ и҆ сотвори́тъ сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ, то́й жи́въ бꙋ́детъ въ ни́хъ. | І коли беззаконник навернувся від беззаконня свого і став творити суд і правду, він буде за те живий. |
|
20
|
20
|
| И҆ сѐ є҆́сть, є҆́же реко́сте: непра́въ пꙋ́ть гдⷭ҇ень. Комꙋ́ждо по пꙋтє́мъ є҆гѡ̀ сꙋждꙋ̀ ва́мъ, до́ме і҆и҃левъ. | А ви говорите: «неправий путь Господа!» Я буду судити вас, доме Ізраїлів, кожного за путями його. |
|
21
|
21
|
| И҆ бы́сть во второена́десѧть лѣ́то, мцⷭ҇а вторагѡна́десѧть, въ пѧ́тый де́нь мцⷭ҇а плѣне́нїѧ на́шегѡ, прїи́де ко мнѣ̀ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма оу҆цѣлѣ́вый глаго́лѧ: плѣне́нъ бы́сть гра́дъ. | У дванадцятому році нашого переселення, у десятому місяці, у п’ятий день місяця, прийшов до мене один із тих, хто врятувався з Єрусалима, і сказав: «зруйновано місто!» |
|
22
|
22
|
| И҆ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ бы́сть на мнѣ̀ въ ве́черъ, пре́жде прише́ствїѧ є҆гѡ̀, и҆ ѿве́рзе оу҆ста̀ моѧ̑, до́ндеже прїи́де ко мнѣ̀ заꙋ́тра: и҆ ѿвє́рзшаѧсѧ оу҆ста̀ моѧ̑ не затвори́шасѧ ктомꙋ̀. | Але ще до приходу цього, який урятувався, ввечері була на мені рука Господа, і Він відкрив мені вуста, перше ніж той прийшов до мене зранку. І відкрилися вуста мої, і я вже не був безмовний. |
|
23
|
23
|
| И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ: | І було до мене слово Господнє: |
|
24
|
24
|
| сы́не человѣ́чь, живꙋ́щїи на ѡ҆пꙋстѣ́вшихъ мѣ́стѣхъ во землѝ і҆и҃левѣ глаго́лютъ: є҆ди́нъ бѧ́ше а҆враа́мъ и҆ ѡ҆держа́ше зе́млю, а҆ мы̀ мно́жайшїи є҆смы̀, на́мъ дана̀ є҆́сть землѧ̀ во ѡ҆держа́нїе. | сину людський! ті, що живуть на опустілих місцях у землі Ізраїлевій, говорять: «Авраам був один, і одержав у володіння землю цю, а нас багато; отже, нам дана земля ця у володіння». |
|
25
|
25
|
| Тогѡ̀ ра́ди рцы̀ и҆̀мъ: си́це гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: поне́же съ кро́вїю ꙗ҆́сте и҆ ѻ҆́чи ва́ши воздвиго́сте ко кꙋмі́рѡмъ и҆ кро́вь пролива́ете, и҆ зе́млю ли наслѣ́дите; | Тому скажи їм: так говорить Господь Бог: ви їсте з кров’ю і зводите очі ваші до ідолів ваших, і проливаєте кров; і хочете володіти землею? |
|
26
|
26
|
| ста́сте съ мече́мъ ва́шимъ, сотвори́сте ме́рзѡсти, и҆ кі́йждо женꙋ̀ бли́жнѧгѡ своегѡ̀ ѡ҆скверни́сте, и҆ та́кѡ ли зе́млю и҆́мате наслѣ́дити; | Ви спираєтеся на меч ваш, робите мерзоти, оскверняєте один дружину іншого, і хочете володіти землею? |
|
27
|
27
|
| Тогѡ̀ ра́ди рцы̀ и҆̀мъ: сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: живꙋ̀ а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ падꙋ́тъ мече́мъ сꙋ́щїи во ѡ҆пꙋстѣ́вшихъ, и҆ и҆̀же на лицы̀ по́лѧ, ѕвѣрє́мъ пѡ́льнымъ предадꙋ́тсѧ на и҆з̾ѧде́нїе, и҆ сꙋ́щыѧ во градѣ́хъ и҆ и҆̀же въ пеще́рахъ сме́ртїю поражꙋ̀, | Ось що скажи їм: так говорить Господь Бог: живу Я! ті, які на місцях розорених, упадуть від меча; а хто у полі, того віддам звірам на поживу; а які в укріпленнях і печерах, ті помруть від моровиці. |
|
28
|
28
|
| и҆ да́мъ зе́млю на ѡ҆пꙋстѣ́нїе, и҆ поги́бнетъ го́рдость крѣ́пости є҆ѧ̀, и҆ ѡ҆пꙋстѣ́ютъ го́ры і҆и҃лєвы, зане́же не бꙋ́детъ проходѧ́щагѡ: | І зроблю землю пустелею з пустель, і горда могутність її припиниться, і гори Ізраїлеві спорожніють, так що не буде перехожих. |
|
29
|
29
|
| и҆ оу҆вѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь: и҆ сотворю̀ зе́млю и҆́хъ пꙋ́стꙋ, и҆ ѡ҆пꙋстѣ́етъ всѣ́хъ ра́ди ме́рзостей и҆́хъ, ꙗ҆̀же сотвори́ша. | І пізнають, що Я Господь, коли зроблю землю пустелею з пустель за всі мерзоти їх, які вони робили. |
|
30
|
30
|
| И҆ ты̀, сы́не человѣ́чь, сы́нове люді́й твои́хъ глаго́лющїи ѡ҆ тебѣ̀ оу҆ забра̑лъ и҆ во вратѣ́хъ дворѡ́въ, и҆ глаго́лютъ кі́йждо ко бли́жнемꙋ своемꙋ̀ и҆ кі́йждо ко бра́тꙋ своемꙋ̀, глаго́люще: собери́мсѧ и҆ оу҆слы́шимъ и҆сходѧ̑щаѧ ѿ оу҆́стъ гдⷭ҇нихъ. | А про тебе, сину людський, сини народу твого розмовляють біля стін і у дверях домів і говорять один одному, брат братові: «підіть і послухайте, яке слово вийшло від Господа». |
|
31
|
31
|
| И҆ прихо́дѧтъ къ тебѣ̀, ꙗ҆́коже схо́дѧтсѧ лю́дїе, и҆ сѣдѧ́тъ лю́дїе моѝ пред̾ тобо́ю, и҆ послꙋ́шаютъ глаго́лѡвъ твои́хъ, и҆ не сотворѧ́тъ и҆́хъ: поне́же лжа̀ во оу҆стѣ́хъ и҆́хъ, и҆ в̾слѣ́дъ скве́рнъ и҆́хъ се́рдце и҆́хъ хо́дитъ. | І вони приходять до тебе, як на народне зборище, і сідає перед лицем твоїм народ Мій, і слухають слова твої, але не виконують їх; бо вони в устах своїх роблять з цього забаву, серце їхнє захоплюється користю їх. |
|
32
|
32
|
| И҆ бꙋ́деши и҆̀мъ ꙗ҆́кѡ гла́съ пѣ́снивца сладкогла́снагѡ благосли́чнагѡ, и҆ оу҆слы́шатъ глаго́лы твоѧ̑, и҆ не сотворѧ́тъ и҆́хъ. | І ось, ти для них — як забавний співак із приємним голосом і який добре грає; вони слухають слова твої, але не виконують їх. |
|
33
|
33
|
| И҆ є҆гда̀ прїи́деши, рекꙋ́тъ: сѐ, прїи́де. И҆ оу҆вѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ бѣ̀ средѣ̀ и҆́хъ. | Але коли збудеться, — ось, вже і збувається, — тоді пізнають, що серед них був пророк. |
