Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 10

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Глава 10	Глава́ і҃

1	1
У сто шістдесятому році виступив Олександр, син Антиоха Єпифана, й оволодів Птолемаїдою: і прийняли його, і він став царювати там.	И҆ въ лѣ́то сто̀ шестьдесѧ́тое взы́де а҆леѯа́ндръ сы́нъ а҆нтїо́ховъ є҆пїфа́нъ и҆ ѡ҆держа̀ птолемаі́дꙋ: и҆ прїѧ́ша є҆го̀, и҆ ца́рствова та́мѡ.
2	2
Коли почув про це цар Димитрій, зібрав дуже численне військо і вирушив проти нього на війну.	И҆ слы́ша дими́трїй ца́рь, и҆ собра̀ во́євъ мно́гѡ ѕѣлѡ̀, и҆ и҆зы́де проти́вꙋ є҆мꙋ̀ на бра́нь.
3	3
І послав Димитрій лист Іонафану з мирною пропозицією, ніби бажаючи звеличити його,	И҆ посла̀ дими́трїй ко і҆ѡнаѳа́нꙋ є҆пїстѡ́лїи словесы̀ ми́рными, велича́ѧ є҆го̀.
4	4
бо говорив: попередимо укласти з ним мир, перш ніж він укладе з Олександром проти нас:	Рече́ бо: предвари́мъ сотвори́ти ми́ръ съ ни́мъ, пре́жде не́же сотвори́тъ со а҆леѯа́ндромъ проти́вꙋ на́съ:
5	5
тоді він пригадає все зло, яке ми зробили проти нього і братів його і народу його.	воспомѧ́нетъ бо всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же сотвори́хомъ на него̀ и҆ на бра́тїю є҆гѡ̀ и҆ на ꙗ҆зы́къ є҆гѡ̀.
6	6
І він дав йому владу набирати військо і готувати зброю, щоб бути союзником його, і повелів віддати йому заручників, які знаходилися у фортеці.	И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ вла́сть собира́ти во́ины и҆ оу҆готовлѧ́ти ѻ҆рꙋ̑жїѧ, и҆ бы́ти є҆мꙋ̀ дрꙋ́гомъ є҆гѡ̀, и҆ зало́гъ, и҆́же бѣ̀ въ краегра́дїи, повелѣ̀ ѿда́ти є҆мꙋ̀.
7	7
Іонафан прийшов у Єрусалим і прочитав листи вголос усьому народу і тим, що були у фортеці;	И҆ прїи́де і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ прочтѐ є҆пїстѡ́лїи во оу҆слы́шанїе всѣ̑мъ лю́демъ и҆ и҆̀же ѿ краегра́дїѧ.
8	8
і убоялись усі великим страхом, почувши, що цар дав йому владу набирати військо;	И҆ оу҆страши́шасѧ стра́хомъ ве́лїимъ, є҆гда̀ оу҆слы́шаша, ꙗ҆́кѡ дадѐ є҆мꙋ̀ ца́рь вла́сть собира́ти во́ины.
9	9
а ті, що були у фортеці, видали Іонафану заручників, і він повернув їх батькам їхнім.	И҆ преда́ша и҆̀же ѿ краегра́дїѧ і҆ѡнаѳа́нꙋ зало́гъ, и҆ ѿдадѐ и҆̀хъ роди́телємъ и҆́хъ.
10	10
І жив Іонафан у Єрусалимі; і почав будувати і відновлювати місто,	И҆ ѡ҆бита̀ і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ нача̀ созида́ти и҆ ѡ҆бновлѧ́ти гра́дъ,
11	11
і сказав виконавцям робіт, щоб вони будували стіни і навколо гори Сион для міцности з чотирикутних каменів, — і робили так.	и҆ речѐ ко творѧ́щымъ дѣла̀ созида́ти стѣ́ны и҆ го́рꙋ сїѡ́нъ ѡ҆́крестъ ѿ ка́менїй четвероꙋго́лныхъ ко оу҆твержде́нїю, и҆ сотвори́ша си́це.
12	12
Тоді іноплемінники, які були у фортецях, побудованих Вакхидом, утекли:	И҆ побѣго́ша и҆ноплемє́нницы, и҆̀же бѧ́хꙋ въ тверды́нехъ, ꙗ҆̀же созда̀ вакхі́дъ:
13	13
кожен залишив своє місце і пішов у свою землю.	и҆ ѡ҆ста́ви кі́йждо мѣ́сто своѐ и҆ ѿи́де въ зе́млю свою̀.
14	14
Тільки у Вефсурі залишилися деякі з тих, які залишили закон і заповіді, бо це місце служило для них притулком.	Ѻ҆ба́че въ веѳсꙋ́рѣ ѡ҆ста́шасѧ нѣ́цыи ѿ ѡ҆ста́вльшихъ зако́нъ и҆ за́пѡвѣди (бж҃їѧ): бѣ́ бо и҆̀мъ оу҆бѣ́жище.
15	15
І почув цар Олександр про ті обіцянки, які Димитрій послав Іонафану, і розповіли йому про битви і хоробрі подвиги, які звершили Іонафан і брати його, і про труднощі, які перенесли вони.	И҆ слы́ша а҆леѯа́ндръ ца́рь ѡ҆бѣща̑нїѧ, є҆ли̑ка посла̀ дими́трїй і҆ѡнаѳа́нꙋ, и҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ бра̑ни и҆ мꙋ́жєства, ꙗ҆̀же сотворѝ то́й и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, и҆ трꙋды̀, ꙗ҆̀же и҆мѣ́хꙋ.
16	16
Тоді він сказав: чи знайдемо ми ще такого чоловіка, як цей? Зробимо ж його нашим другом і союзником.	И҆ речѐ: є҆да̀ ѡ҆брѧ́щемъ ко́его мꙋ́жа такова̀; и҆ нн҃ѣ сотвори́мъ є҆го̀ въ дрꙋ́га и҆ спобо́рника на́шего.
17	17
І написав і послав йому лист у таких словах:	И҆ написа̀ є҆пїстѡ́лїи и҆ посла̀ є҆мꙋ̀ по словесє́мъ си̑мъ, глаго́лѧ:
18	18
«Цар Олександр братові Іонафану — радуватися.	ца́рь а҆леѯа́ндръ бра́тꙋ і҆ѡнаѳа́нꙋ ра́доватисѧ:
19	19
Почули ми про тебе, що ти — муж, міцний силою і гідний бути нашим другом.	слы́шахомъ ѡ҆ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ си́ленъ є҆сѝ крѣ́постїю и҆ оу҆го́денъ є҆сѝ бы́ти на́мъ дрꙋ́гъ:
20	20
Отже, ми поставляємо тебе нині первосвящеником народу твого; і ти будеш називатися другом царя (він послав йому порфиру і золотий вінець), і будеш тримати нашу сторону і зберігати дружбу з нами».	и҆ нн҃ѣ поста́вихомъ тѧ̀ дне́сь а҆рхїере́а ꙗ҆зы́ка твоегѡ̀, и҆ є҆́же дрꙋ́гомъ царе́вымъ нарица́тисѧ (и҆ посла̀ є҆мꙋ̀ порфѵ́рꙋ и҆ вѣне́цъ зла́тъ), и҆ мꙋ́дрствовати та̑ѧжде съ на́ми и҆ снабдѣва́ти дрꙋ́жбꙋ къ на́мъ.
21	21
І вдягнувся Іонафан у священний одяг у сьомому місяці сто шістдесятого року у свято кущів, і зібрав військо і заготував безліч зброї.	И҆ ѡ҆блече́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ во свѧтꙋ́ю ри́зꙋ седма́гѡ мцⷭ҇а лѣ́та сто̀ шестьдесѧ́тагѡ, въ де́нь пра́здника сѣнопотче́нїѧ, и҆ собра̀ си̑лы и҆ оу҆гото́ва ѻ҆рꙋ̑жїѧ мнѡ́га.
22	22
І почув про це Димитрій і засмутився, і сказав:	И҆ слы́ша дими́трїй словеса̀ сїѧ̑, и҆ ѡ҆печа́лисѧ ѕѣлѡ̀, и҆ речѐ:
23	23
що це ми зробили, що Олександр випередив нас укласти дружбу з юдеями для підкріплення себе?	что̀ сїѐ сотвори́хомъ, ꙗ҆́кѡ предварѝ на́съ а҆леѯа́ндръ соста́вити дрꙋ́жбꙋ со і҆ꙋдє́и во оу҆твержде́нїе;
24	24
Напишу і я їм слова вітання, похвали і обіцянок, щоб були вони на допомогу мені.	напишꙋ̀ и҆ а҆́зъ и҆̀мъ словеса̀ проси́тєлнаѧ и҆ возвышє́нїѧ и҆ да́ры, ꙗ҆́кѡ да бꙋ́дꙋтъ со мно́ю въ по́мощь.
25	25
І послав їм лист у таких словах: «Цар Димитрій народу юдейському — радуватися.	И҆ написа̀ и҆̀мъ по словесє́мъ си̑мъ: ца́рь дими́трїй ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскомꙋ ра́доватисѧ:
26	26
Чули ми і раділи, що ви зберігаєте договори наші, перебуваєте у дружбі з нами і не схиляєтеся до ворогів наших.	поне́же сохрани́сте завѣ́ты къ на́мъ и҆ пребыва́сте въ дрꙋ́жбѣ на́шей и҆ не пристꙋпи́сте ко врагѡ́мъ на́шымъ, слы́шахомъ и҆ ра́довахомсѧ:
27	27
Продовжуйте і нині зберігати вірність нам, — і ми віддамо вам добром за те, що ви робите для нас:	и҆ нн҃ѣ пребыва́йте є҆щѐ сохрани́ти къ на́мъ вѣ́рꙋ, и҆ воздади́мъ ва́мъ блага̑ѧ, и҆́хже ра́ди творитѐ съ на́ми,
28	28
зробимо вам багато поступок і дамо вам дари.	и҆ ѡ҆ста́вимъ ва́мъ да̑ни мнѡ́ги, и҆ дади́мъ ва́мъ да́ры:
29	29
Нині ж дозволяю вам і звільняю всіх юдеїв від податей і мита з соли і з вінців;	и҆ нн҃ѣ свобо́дныхъ творю̀ ва́съ и҆ ѡ҆ставлѧ́ю всѣ̑мъ і҆ꙋде́ѡмъ да̑ни и҆ цѣ́нꙋ ѿ со́ли и҆ ѿ вѣнцє́въ:
30	30
і за третю частину насіння і половинну частину плодів з дерев, які належать мені, віднині і надалі я відміняю брати з землі Юдейської і з трьох областей, приєднаних до неї від Самарії і Галилеї, від нинішнього дня і на вічні часи.	и҆ є҆́же вмѣ́стѡ трети́ны сѣ́мене и҆ вмѣ́стѡ полови́ны плода̀ древе́снагѡ надлежа́щагѡ мѝ взѧ́ти, ѡ҆ставлѧ́ю ѿ дне́сь и҆ пото́мъ, є҆́же не взима́ти ѿ землѝ і҆ꙋ́дины и҆ ѿ трїе́хъ стра́нъ прилежа́щихъ є҆́й, ѿ самарі́и и҆ галїле́и, и҆ ѿ дне́шнѧгѡ днѐ и҆ въ вѣ́чное вре́мѧ:
31	31
І Єрусалим нехай буде священним і вільним, і краї його, десятини і прибутки його.	и҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ да бꙋ́детъ ст҃ъ и҆ свобо́денъ со предѣ̑лы свои́ми, и҆ десѧти̑ны и҆ да̑ни:
32	32
Надаю і владу над фортецею Єрусалимською і надаю право первосвященикові поставити у ній людей, яких він сам обере, для охорони її;	ѡ҆ставлѧ́ю и҆ вла́сть краегра́дїѧ є҆́же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ даю̀ а҆рхїере́ю, да поста́витъ въ не́мъ мꙋ́жы, и҆̀хже а҆́ще и҆збере́тъ са́мъ, храни́ти є҆го̀:
33	33
і всяку людину з юдеїв, узяту в полон із землі Юдейської, в усьому царстві моєму відпускаю на волю задарма: нехай усі будуть вільні від повинностей за себе і за худобу свою.	и҆ всѧ́кꙋ дꙋ́шꙋ і҆ꙋде́йскꙋю, ꙗ҆́же плѣне́на є҆́сть ѿ землѝ і҆ꙋ́дины, во все́мъ ца́рствѣ мое́мъ ѡ҆ставлѧ́ю свобо́днꙋ тꙋ́не, и҆ всѝ да ѡ҆ста́вѧтсѧ ѿ да́ней и҆ скотѡ́въ свои́хъ:
34	34
Усі свята і суботи і новомісяччя, і дні встановлені — три дні перед святом і три дні після свята, — усі ці дні нехай будуть днями пільги і волі всім юдеям, які знаходяться у моєму царстві.	и҆ всѝ пра́здницы и҆ сꙋббѡ̑ты и҆ новомчⷭ҇їѧ и҆ дні́е вчине́ннїи, и҆ трѝ дни̑ пре́жде пра́здника и҆ трѝ дни̑ по пра́здницѣ, да бꙋ́дꙋтъ всѝ дні́е свобо́ды и҆ ѡ҆ставле́нїѧ всѣ̑мъ і҆ꙋде́ѡмъсꙋ́щымъ во ца́рствїи мое́мъ:
35	35
Ніхто не буде мати права пригноблювати й обтяжувати кого-небудь з них ні в якій справі.	и҆ никто̀ и҆мѣ́ти бꙋ́детъ вла́сти дѣ́лати и҆ стꙋжа́ти комꙋ̀ ѿ ни́хъ ѡ҆ всѧ́цѣй ве́щи:
36	36
І нехай з юдеїв записуються у царські війська до тридцяти тисяч чоловік, — і їм буде даватися платня нарівні з усіма військами царськими.	и҆ да напи́шꙋтсѧ ѿ і҆ꙋдє́й въ во́ины ца̑рскїѧ до три́десѧти ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ да дадꙋ́тсѧ и҆̀мъ ѡ҆бро́цы, ꙗ҆́коже подоба́етъ всѣ̑мъ во́ємъ ца̑рскимъ:
37	37
І з них нехай поставляються начальниками над великими фортецями царськими, з них же нехай поставляються і над справами царства, що вимагають вірности, і їх приставники і начальники нехай будуть з них же, і нехай вони живуть за своїми законами, як повелів цар у землі Юдейській.	и҆ да поста́вѧтсѧ ѿ ни́хъ въ тверды́нехъ ца́рскихъ ве́лїихъ, и҆ ѿ си́хъ поста́вѧтсѧ на потрє́бы ца́рства сꙋ́щыѧ въ вѣ́рность: и҆ сꙋ́щїи над̾ ни́ми и҆ нача̑лницы да бꙋ́дꙋтъ ѿ ни́хъ, и҆ да хо́дѧтъ въ зако́нѣхъ свои́хъ, ꙗ҆́коже повелѣ̀ ца́рь въ землѝ і҆ꙋ́динѣ:
38	38
І три області, приєднані до Юдеї від країни Самарійської, нехай залишаться приєднаними до Юдеї, щоб вважатися і бути їм однією і не підлягати іншій владі, крім влади первосвященика.	и҆ трѝ предѣ́лы, прилежа́щїи і҆ꙋде́и ѿ страны̀ самарі́йскїѧ, да приложа́тсѧ ко і҆ꙋде́и, да вмѣнѧ́тсѧ бы́ти под̾ є҆ди́нымъ, є҆́же не послꙋ́шати и҆ны́ѧ вла́сти, но то́кмѡ а҆рхїере́а:
39	39
Птолемаїду з округом її я віддаю у дар святилищу в Єрусалимі на витрати, потрібні для святилища;	птолемаі́дꙋ и҆ предѣ́лы є҆ѧ̀ да́хъ въ да́ръ ст҃ы̑мъ, сꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, на прили́чное и҆ждиве́нїе ст҃ы̑мъ,
40	40
я ж даю щорічно п’ятнадцять тисяч сиклів срібла з царських зборів з належних місць.	и҆ а҆́зъ да́мъ на ко́еждо лѣ́то пѧтьна́десѧть ты́сѧщъ сі̑кль сребра̀ ѿ сокро́вищъ ца́рскихъ ѿ мѣ́стъ прилежа́щихъ:
41	41
І все інше, чого не віддали ті, що завідують зборами, як у попередні роки, віднині будуть віддавати на роботи храму.	и҆ всѧ́кое и҆зли́шнее, є҆́же не возда́ша ѿ потре́бъ, ꙗ҆́коже въ пе́рвыхъ лѣ́тѣхъ, ѿнн҃ѣ дадꙋ́тъ въ дѣла̀ хра́мꙋ:
42	42
Понад те п’ять тисяч сиклів срібла, які брали від прибутків святилища з щорічного збору, і ті уступаються, як такі, що належать священикам, які служать.	и҆ свы́ше си́хъ пѧ́ть ты́сѧщъ сі́клей сребра̀, и҆̀хже взима́хꙋ ѿ потре́бъ свѧти́лища, ꙗ҆́коже въ пре́жнихъ лѣ́тѣхъ ѿ собра́нїѧ на всѧ́кое лѣ́то, и҆ сїѧ̑ ѡ҆ставлѧ́ютсѧ, поне́же надлежа́тъ сїѧ̑ жерцє́мъ слꙋжа́щымъ:
43	43
І всі, які втечуть у храм Єрусалимський і в усі межі його з причини повинностей царських і всіх інших, нехай будуть вільні з усім, що належить їм у царстві моєму.	и҆ є҆ли́цы а҆́ще прибѣ́гнꙋтъ къ це́ркви сꙋ́щей во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ и҆ во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀, ѡ҆долже́ни сꙋ́ще ца́рскими и҆ всѧ́кою ве́щїю, да ѿрѣша́ютсѧ, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка сꙋ́ть и҆̀мъ во ца́рствїи мое́мъ:
44	44
І на спорудження й оновлення святилища кошти будуть видаватися зі зборів царських.	и҆ созида́ти и҆ ѡ҆бновлѧ́ти дѣла̀ ст҃ы́хъ, и҆ и҆ждиве́нїе да́стсѧ ѿ сокро́вища ца́рскагѡ:
45	45
І на побудову стін Єрусалима й укріплення їх навколо — кошти будуть видаватися з прибутків царських, а також — на побудову стін у Юдеї».	и҆ є҆́же созида́ти стѣ́ны і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ оу҆тверди́ти ѡ҆́крестъ, и҆ и҆ждиве́нїе да́стсѧ ѿ собра́нїѧ ца́рска, и҆ є҆́же созда́ти стѣ́ны во і҆ꙋде́и.
46	46
Іонафан і народ, вислухавши ці слова, не повірили їм і не прийняли їх, бо згадали про ті великі біди, які наніс Димитрій ізраїльтянам, жорстоко пригнобивши їх,	Є҆гда́ же оу҆слы́ша і҆ѡнаѳа́нъ и҆ лю́дїе словеса̀ сїѧ̑, не вѣ́роваша и҆̀мъ, нижѐ прїѧ́ша, ꙗ҆́кѡ помѧнꙋ́ша ѕло́бꙋ ве́лїю, ю҆́же сотворѝ во і҆и҃ли, и҆ ѡ҆скорбѝ и҆̀хъ ѕѣлѡ̀.
47	47
і віддали перевагу союзу з Олександром, бо він перший зробив їм мирні пропозиції, — і допомагали йому у війнах в усі дні.	И҆ благоволи́ша ѡ҆ а҆леѯа́ндрѣ, ꙗ҆́кѡ се́й бы́сть и҆̀мъ нача́лникъ слове́съ ми́рныхъ, и҆ споборѧ́хꙋ є҆мꙋ̀ во всѧ̑ дни̑.
48	48
Цар Олександр зібрав велике військо й ополчився проти Димитрія.	И҆ собра̀ ца́рь а҆леѯа́ндръ си́лꙋ ве́лїю и҆ ѡ҆полчи́сѧ проти́вꙋ дими́трїа.
49	49
І вступили два царі у битву, і військо Димитрія кинулося навтіки; Олександр переслідував його, і переміг,	И҆ сотвори́ша бра́нь два̀ царѧ̑, и҆ побѣжѐ по́лкъ дими́трїевъ, и҆ гна̀ є҆го̀ а҆леѯа́ндръ и҆ оу҆крѣпи́сѧ на ни́хъ.
50	50
і дуже наполегливо продовжував битву до самого заходження сонця, — і впав Димитрій у цей день.	И҆ превозмо́же бра́нь ѕѣлѡ̀, до́ндеже за́йде со́лнце, и҆ падѐ дими́трїй въ де́нь ѡ҆́нъ.
51	51
Після того Олександр відправив послів до Птоломея, царя Єгипетського, з такими словами:	И҆ посла̀ а҆леѯа́ндръ ко птоломе́ю царю̀ є҆гѵ́петскомꙋ послы̀ по словесє́мъ си̑мъ, рекі́й:
52	52
«я повернувся у землю царства мого і сів на престолі батьків моїх, прийняв верховну владу, розбив Димитрія і став володарем країни нашої.	поне́же возврати́хсѧ въ зе́млю ца́рства моегѡ̀, и҆ сѣдо́хъ на престо́лѣ ѻ҆тє́цъ мои́хъ, и҆ ѡ҆держа́хъ нача́лство, и҆ сокрꙋши́хъ дими́трїа, и҆ воз̾ѡблада́хъ страно́ю на́шею,
53	53
Я вступив з ним у битву, і він розбитий нами і військо його, і сіли ми на престолі царства його.	и҆ соста́вихъ проти́вꙋ є҆гѡ̀ ра́ть, и҆ сокрꙋши́сѧ то́й и҆ ѡ҆полче́нїе є҆гѡ̀ ѿ на́съ, и҆ сѣдо́хомъ на престо́лѣ ца́рства є҆гѡ̀:
54	54
Отже, укладімо тепер дружбу між нами, і ти дай мені дочку твою за дружину, і буду я тобі зятем і дам тобі і їй дари, гідні тебе».	и҆ нн҃ѣ соста́вимъ междꙋ̀ на́ми дрꙋ́жбꙋ, и҆ нн҃ѣ да́ждь мнѣ̀ дще́рь твою̀ въ женꙋ̀, и҆ бꙋ́дꙋ зѧ́ть тво́й, и҆ да́мъ тебѣ̀ да́ры, и҆ є҆́й достѡ́йнаѧ тебє̀.
55	55
І відповідав цар Птоломей так: «щасливий день, в який ти повернувся у землю батьків твоїх і сів на престолі царства їх.	И҆ ѿвѣща̀ ца́рь птоломе́й глаго́лѧ: бла́гъ де́нь, въ ѻ҆́ньже возврати́лсѧ є҆сѝ въ зе́млю ѻ҆тє́цъ твои́хъ и҆ сѣ́лъ є҆сѝ на престо́лѣ ца́рства и҆́хъ:
56	56
Нині я виконаю для тебе те, про що ти писав, тільки ти вийди до мене у Птолемаїду, щоб нам бачити один одного, і я поріднюся з тобою, як ти сказав».	и҆ нн҃ѣ сотворю̀ тѝ, ꙗ҆̀же писа́лъ є҆сѝ: но срѧ́щисѧ во птолемаі́дѣ, ꙗ҆́кѡ да ви́димъ дрꙋ́гъ дрꙋ́га, и҆ бꙋ́деши мѝ зѧ́ть, ꙗ҆́коже ре́клъ є҆сѝ.
57	57
І вирушив Птоломей з Єгипту сам і Клеопатра, дочка його, і прибули у Птолемаїду в сто шістдесят другому році.	И҆ и҆зы́де птоломе́й ѿ є҆гѵ́пта са́мъ и҆ клеопа́тра дщѝ є҆гѡ̀, и҆ внидо́ша во птолемаі́дꙋ лѣ́та сто̀ шестьдесѧ́тъ втора́гѡ.
58	58
Цар Олександр зустрів його, і він видав за нього Клеопатру, дочку свою, і влаштував шлюб її у Птолемаїді, як личить царям, з великою пишнотою.	И҆ срѣ́те є҆го̀ а҆леѯа́ндръ ца́рь: и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ клеопа́трꙋ дще́рь свою̀ и҆ сотворѝ бра́къ є҆ѧ̀ во птолемаі́дѣ, ꙗ҆́коже ца́рїе во сла́вѣ вели́цѣй.
59	59
Писав також цар Олександр Іонафану, щоб він вийшов до нього назустріч.	И҆ написа̀ а҆леѯа́ндръ ца́рь і҆ѡнаѳа́нꙋ прїитѝ во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀.
60	60
І вирушив Іонафан у Птолемаїду з пишністю, — і відрекомендувався обом царям і обдарував їх і наближених до них сріблом і золотом і багатьма дарами, і придбав благовоління їх.	И҆ и҆́де со сла́вою во птолемаі́дꙋ и҆ срѣ́те ѻ҆́ба царѧ̑: и҆ дадѐ и҆́ма сребро̀ и҆ зла́то и҆ дрꙋгѡ́мъ и҆́хъ, и҆ да́ры мнѡ́ги, и҆ ѡ҆брѣ́те благода́ть пред̾ ни́ма.
61	61
І зібралися проти нього мужі зловредні із середовища Ізраїля, мужі беззаконні, щоб обмовити його; але цар не послухав їх.	И҆ собра́шасѧ на́нь мꙋ́жїе гꙋби́телє ѿ і҆и҃лѧ, мꙋ́жїе беззако́ннїи клевета́ти на́нь. и҆ не внѧ́тъ и҆̀мъ ца́рь.
62	62
І повелів цар зняти з Іонафана одяг його і одягти його у порфиру, — і зробили так.	И҆ повелѣ̀ ца́рь совлещѝ і҆ѡнаѳа́на съ ри́зъ є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆блещѝ є҆го̀ въ порфѵ́рꙋ. и҆ сотвори́ша та́кѡ.
63	63
І посадив його цар із собою і сказав своїм правителям: вийдіть з ним на середину міста і проголосіть, щоб ніхто не смів обмовляти його ні в якій справі і (*щоб) ніхто не турбував його ніякою справою.	И҆ посадѝ є҆го̀ ца́рь съ собо́ю и҆ речѐ нача́лникѡмъ свои̑мъ: и҆зыди́те съ ни́мъ на средꙋ̀ гра́да и҆ проповѣ́дите ни є҆ди́номꙋ клевета́ти на́нь ни ѡ҆ є҆ди́нѣй ве́щи, и҆ ни є҆ди́нъ є҆мꙋ̀ да стꙋжи́тъ ѡ҆ всѧ́цѣмъ глаго́лѣ.
64	64
Коли обмовники побачили славу його, як він був проголошуваний і як убраний у порфиру, всі розбіглися.	И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆ви́дѣша клеветницы̀ сла́вꙋ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже проповѣ́даша, и҆ ѡ҆блече́на є҆го̀ порфѵ́рою, и҆ бѣжа́ша всѝ.
65	65
Так прославив його цар і вписав його у число перших друзів, і призначив його воєначальником і обласним правителем.	И҆ просла́ви є҆го̀ ца́рь, и҆ написа̀ є҆го̀ въ пе́рвыхъ дрꙋзѣ́хъ, и҆ поста́ви є҆го̀ воево́дꙋ и҆ оу҆ча́стника нача́лства.
66	66
І повернувся Іонафан у Єрусалим з миром і радістю.	И҆ возврати́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ ми́ромъ и҆ весе́лїемъ.
67	67
Але у сто шістдесят п’ятому році прийшов із Криту Димитрій, син Димитрія, у землю батьків своїх.	И҆ въ лѣ́то сто̀ шестьдесѧ́тъ пѧ́тое прїи́де дими́трїй сы́нъ дими́трїевъ ѿ кри́та въ зе́млю ѻ҆тє́цъ свои́хъ.
68	68
Почувши про це, цар Олександр дуже засмутився і повернувся в Антиохію.	И҆ слы́ша а҆леѯа́ндръ ца́рь, и҆ ѡ҆печа́лисѧ ѕѣлѡ̀, и҆ возврати́сѧ во а҆нтїохі́ю.
69	69
І поставив Димитрій воєначальником Аполлонія, правителя Келе-Сирії,– і він зібрав велике військо і розташувався станом біля Іамнії і послав до первосвященика Іонафана сказати:	И҆ поста́ви дими́трїй а҆поллѡ́нїа сꙋ́щаго ѿ кїлїсѷрі́и: и҆ собра̀ си́лꙋ ве́лїю, и҆ ѡ҆полчи́сѧ во і҆амні́и, и҆ посла̀ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ а҆рхїере́ю, глаго́лѧ:
70	70
ти тільки один підносишся над нами, я ж був підданий осміянню і посоромленню через тебе. Навіщо ти протистоїш нам у горах?	ты́ ли є҆ди́нъ возно́сишисѧ на ны̀, а҆́зъ же бы́хъ въ посмѣ́хъ и҆ въ поноше́нїе тебє̀ ра́ди: и҆ чесѡ̀ ра́ди ты̀ вла́стелствꙋеши над̾ на́ми въ гора́хъ;
71	71
Якщо ти надієшся на твої військові сили, то зійди до нас на рівнину, і там ми поміряємося, бо зі мною військо міст.	нн҃ѣ оу҆̀бо, а҆́ще надѣ́ешисѧ въ си́лахъ твои́хъ, и҆зы́ди къ на́мъ на по́ле и҆ и҆скꙋси́мсѧ тꙋ̀ междꙋ̀ собо́ю, ꙗ҆́кѡ со мно́ю є҆́сть си́ла градѡ́въ:
72	72
Запитай і дізнайся, хто я та інші, що допомагають нам, і скажуть тобі: неможливо вам устояти перед лицем нашим, бо двічі втікали батьки твої у землі своїй.	вопросѝ и҆ наꙋчи́сѧ, кто̀ є҆́смь; и҆ про́чїи помога́ющїи на́мъ, и҆ глаго́лютъ: нѣ́сть ва́мъ стоѧ́нїѧ ногѝ пред̾ лице́мъ на́шимъ, ꙗ҆́кѡ два́щи въ бѣ́гъ ѡ҆брати́шасѧ ѻ҆тцы̀ твоѝ въ землѝ и҆́хъ:
73	73
І нині ти не можеш устояти проти такої кінноти і такого війська на рівнині, де немає ні каменів, ні ущелин, ні місця для захисту.	и҆ нн҃ѣ не возмо́жеши стерпѣ́ти ко́нника и҆ си́лы таковы́ѧ въ по́ли, и҆дѣ́же нѣ́сть ка́мене, ни стѣны̀, ни мѣ́ста къ бѣжа́нїю.
74	74
Коли Іонафан вислухав ці слова Аполлонія, то подвигся духом і, обравши десять тисяч мужів, вийшов з Єрусалима, і брат його Симон зійшовся з ним на допомогу йому.	Є҆гда́ же оу҆слы́ша і҆ѡнаѳа́нъ словеса̀ а҆поллѡ́нїєва, подви́жесѧ мы́слїю, и҆ и҆збра̀ де́сѧть ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ и҆зы́де и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ сни́десѧ съ ни́мъ сі́мѡнъ бра́тъ є҆гѡ̀ въ по́мощь є҆мꙋ̀.
75	75
І розташувався станом біля Іоппії; але не впустили його у місто, тому що в Іоппії була сторо́жа Аполлонія, і вони почали воювати проти неї.	И҆ ѡ҆полчи́сѧ на і҆ѻппі́ю, и҆ застꙋпи́ша є҆мꙋ̀ ѿ гра́да, ꙗ҆́кѡ стра́жа а҆поллѡ́нїева въ і҆ѻппі́и бы́сть, и҆ ра́товаша ю҆̀.
76	76
Тоді налякані жителі відчинили йому місто, й Іонафан оволодів Іоппією.	И҆ оу҆боѧ́вшесѧ ѿверзо́ша и҆̀же и҆з̾ гра́да, и҆ ѡ҆блада̀ і҆ѡнаѳа́нъ і҆ѻппі́ею.
77	77
Почувши про це, Аполлоній узяв три тисячі кінноти і велике військо і пішов до Азота, ніби роблячи перехід, а тим часом пішов на рівнину, тому що мав безліч кінноти і надіявся на неї.	И҆ слы́ша а҆поллѡ́нїй, и҆ собра̀ трѝ ты́сѧщы кѡ́нникъ и҆ си́лꙋ ве́лїю, и҆ и҆́де во а҆зѡ́тъ а҆́ки пꙋтьше́ствꙋѧ, и҆ а҆́бїе и҆зы́де на по́ле, занѐ и҆мѣ́ѧше мно́жество кѡ́нникъ и҆ надѣ́ѧшесѧ на ни́хъ.
78	78
Іонафан же переслідував його до Азоту, і вступили війська у битву.	И҆ гна̀ і҆ѡнаѳа́нъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ во а҆зѡ́тъ, и҆ срази́шасѧ полцы̀ на ра́ть.
79	79
Тим часом Аполлоній залишив тисячу вершників у потайному місці позаду них;	И҆ ѡ҆ста́ви а҆поллѡ́нїй ты́сѧщꙋ кѡ́нникъ созадѝ и҆́хъ въ та́йнѣ.
80	80
але Іонафан довідався, що є засідка позаду нього. І обступили військо його і кидали у народ стріли з ранку до вечора,	И҆ позна̀ і҆ѡнаѳа́нъ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть заса́да созадѝ є҆гѡ̀. и҆ ѡ҆крꙋжи́ша по́лкъ є҆гѡ̀ и҆ стрѣлѧ́хꙋ на лю́ди ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера,
81	81
народ же стояв, як наказав Іонафан; нарешті вершники стомилися.	лю́дїе же стоѧ́ша, ꙗ҆́коже заповѣ́да і҆ѡнаѳа́нъ: и҆ оу҆трꙋди́шасѧ ко́ни и҆́хъ.
82	82
Тоді Симон підвів військо своє і напав на загін, бо вершники знемогли, — і були розбиті ним і кинулися навтіки.	И҆ приведѐ сі́мѡнъ си́лꙋ свою̀ и҆ нападѐ на по́лкъ: кѡ́нницы бо оу҆трꙋжде́ни бѧ́хꙋ, и҆ сокрꙋши́шасѧ ѿ негѡ̀ и҆ побѣго́ша,
83	83
І розсіялися вершники по рівнині й утекли в Азот, і увійшли у Бетдагон, капище їхнє, щоб урятуватися.	и҆ кѡ́нницы расточи́шасѧ по по́лю и҆ бѣго́ша во а҆зѡ́тъ, и҆ внидо́ша въ виѳдагѡ́нъ ка́пище є҆гѡ̀, є҆́же оу҆цѣлѣ́ти.
84	84
Але Іонафан спалив Азот і навколишні міста і взяв здобич їх, і капище Дагона з тими, що втекли у нього, спалив вогнем.	И҆ пожжѐ і҆ѡнаѳа́нъ а҆зѡ́тъ и҆ гра́ды и҆̀же бѣ́хꙋ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀, и҆ взѧ̀ коры̑сти и҆́хъ и҆ ка́пище дагѡ́ново, и҆ вбѣ́гшихъ въ нѐ пожжѐ ѻ҆гне́мъ.
85	85
І було полеглих від меча зі спаленими до восьми тисяч мужів.	И҆ бы́сть па́дшихъ мече́мъ съ сожже́ными ꙗ҆́кѡ ѻ҆́смь ты́сѧщъ мꙋже́й.
86	86
Вирушивши звідти, Іонафан розташувався станом навпроти Аскалона; але жителі міста вийшли до нього назустріч з великою почестю.	И҆ ѿи́де ѿтꙋ́дꙋ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ прїи́де во а҆скалѡ́нъ, и҆ и҆зыдо́ша ѿ гра́да во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ въ сла́вѣ вели́цѣй.
87	87
І повернувся Іонафан з усіма, що були з ним, у Єрусалим, маючи при собі багато здобичі.	И҆ возврати́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ сꙋ́щими съ ни́мъ, и҆мꙋ́ще коры̑сти мнѡ́ги.
88	88
Коли цар Олександр почув про ці події, то знову вшанував Іонафана	И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша а҆леѯа́ндръ ца́рь словеса̀ сїѧ̑, и҆ приложѝ просла́вити і҆ѡнаѳа́на:
89	89
і послав йому золоту пряжку, яка за звичаєм давалася царським родичам, і подарував йому Аккарон і всю область його у спадкоємне володіння.	и҆ посла̀ є҆мꙋ̀ гри́внꙋ златꙋ́ю ꙗ҆́коже ѡ҆бы́чай є҆́сть даѧ́ти сро́дникѡмъ царє́вымъ, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ а҆ккарѡ́нъ и҆ всѧ̑ предѣ́лы є҆гѡ̀ во ѡ҆держа́нїе.

← Глава 9

Глава 11 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт