Глава 12
1
Після закінчення цих договорів Лісій вирушив до царя, а юдеї зайнялися землеробством.
2
Але з місцевих воєначальників Тимофій і Аполлоній, син Генея, так само як Ієронім і Димофон, і зверх того Никанор, начальник Кіпру, не давали їм жити у спокої і безпеці.
3
Іоппійці ж зробили таке безбожне діло: вони запросили юдеїв, які жили з ними, з їхніми дружинами і дітьми сісти у приготовані ними човни, ніби не маючи проти них ніякого зла.
4
Коли ж вони погодилися, бо бажали зберегти мир і не мали ніякої підозри, тоді, за загальним вироком міста, іоппійці, відпливши, потопили їх, не менше двохсот чоловік.
5
Коли Іуда довідався про таку жорстокість, звершену над одноплемінниками, оголосив про те тим, що були з ним,
6
і, закликавши праведного Суддю Бога, пішов проти мерзенних убивць братів його, запалив уночі пристань, і спалив човни, а тих, що збіглися туди, умертвив.
7
А оскільки це місце було замкнене, то він відійшов, з наміром знову прийти і знищити всю громаду іоппійців.
8
Довідавшись же, що і жителі Іамнії хочуть так само вчинити з юдеями, які там живуть,
9
він напав уночі і на іамнитян і запалив пристань з кораблями, так що полум’я видне було в Єрусалимі за двісті сорок стадій.
10
Коли ж вони відійшли звідти на дев’ять стадій, вирушаючи проти Тимофія, то напали на них араби, не менше п’яти тисяч і п’ятисот вершників.
11
Битва була жорстока, і коли ті, що були з Іудою, за допомогою Божою здобули перемогу, то араби, які потерпіли поразку номади, просили Іуду про мир, обіцяючи доставляти їм худобу і в іншому бути корисними їм.
12
Іуда ж, розуміючи, що вони дійсно багато у чому можуть бути корисні, погодився укласти з ними мир; уклавши ж мир, вони відійшли у свої намети.
13
Ще напав він на одне місто з міцним мостом, оточене стінами і населене різними народами, на імення Каспин.
14
Жителі, сподіваючись на міцність стін і запас продовольства, поводилися дуже зухвало, лихословлячи на тих, що були з Іудою, промовляючи хулу на Бога і непристойні слова.
15
Але ті, що були з Іудою, закликавши на допомогу великого Владику миру, Який без стінопробивних машин і знарядь зруйнував Єрихон у часи Ісуса, по-звірячому кинулися на стіну.
16
За допомогою Божою вони взяли місто, і вчинили незліченні убивства, так що прилегле озеро, яке мало дві стадії у ширину, здавалося наповненим кров’ю.
17
Відійшовши звідти на сімсот п’ятдесят стадій, вони прийшли у Харак до юдеїв, називаних тувиїнами;
18
але не застали там Тимофія, який, нічого не зробивши, відійшов з цієї країни, залишивши, втім, у одному місці дуже міцну варту.
19
Тому Досифей і Сосипатр, з вождів, які були з Маккавеєм, вирушили і побили залишених Тимофієм у фортеці людей, понад десять тисяч.
20
Тоді Маккавей, розділивши своє військо на загони, поставив їх над цими загонами і кинувся на Тимофія, який мав при собі сто двадцять тисяч піших і тисячу п’ятсот кінних.
21
Коли довідався Тимофій про наближення Іуди, то відіслав дружин і дітей і решту обозу у так званий Карніон; бо ця фортеця була незручна для облоги і недоступна через тісноту всієї місцевості.
22
Коли ж показався перший загін Іуди, страх напав на ворогів, і жах охопив їх від явлення Всевидючого: вони кинулися навтіки, пориваючись один туди, інший сюди, так що більшою частиною уражувані були своїми, проколювані вістрям своїх мечів.
23
Іуда наполегливо продовжував переслідувати, убивав беззаконних, і знищив до тридцяти тисяч чоловік.
24
Сам Тимофій потрапив до рук тих, що були з Досифеєм і Сосипатром, і з великим хитруванням благав відпустити його живим, бо у нього знаходилися багатьох [юдеїв] батьки, а деяких брати, і вони не будуть пощаджені, якщо він помре.
25
Коли він багатьма словами запевнив у своїй обіцянці, що поверне їх неушкодженими, вони відпустили його, заради спасіння братів.
26
Потім Іуда пішов проти Карниона й Атаргатиона, і вибив двадцять п’ять тисяч чоловік.
27
Після перемоги над ними й ураження, Іуда вирушив проти укріпленого міста Ефрона, в якому мав перебування Лісій і безліч різноплемінних: сильні юнаки, які стояли перед стінами, воювали завзято; там же знаходилися великі запаси знарядь і стріл.
28
Але вони, закликавши на допомогу Всесильного, Який Своєю могутньою силою зищує ворогів, оволоділи цим містом і побили тих, що були у ньому, до двадцяти п’яти тисяч.
29
Піднявшись звідти, вони попрямували на місто скіфів, що знаходиться від Єрусалима на відстані шістсот стадій.
30
Але оскільки юдеї, які жили там, свідчили про прихильність, яку мають до них скіфські жителі, і про лагідне поводження з ними у часи бід:
31
то, подякувавши їм і попросивши і на майбутній час бути прихильними до роду їхнього, вони вирушили у Єрусалим, тому що наближалося свято седмиць.
32
Після свята, називаного П’ятдесятницею, пішли вони проти Горгія, воєначальника Ідумеї.
33
Виступив же Іуда з трьома тисячами піших і чотирмастами кінних.
34
Коли вони вступили у битву, сталося, що деякі юдеї впали.
35
Досифей же, один з тих, що були під начальством Вакинора, вершник, муж сильний, упіймав Горгія і, схопивши його за плащ, волік його сильно, щоб узяти проклятого у полон живим; але один з вершників фракійських наскочив на нього і відсік йому плече, і Горгій утік у Марису.
36
Коли ж ті, що були з Ездрином, довго б’ючись, знемогли, Іуда закликав на допомогу Господа, нехай буде Він началовождем у битві.
37
Почавши вітчизняною мовою піснеспіви гучним голосом, він викликнув і, несподівано кинувшись на тих, що були з Горгієм, повернув їх на втечу.
38
Потім Іуда, взявши з собою військо, вирушив у місто Одоллам, і оскільки наставав сьомий день, то вони очистилися за звичаєм і святкували суботу.
39
На другий день ті, що були з Іудою, пішли, як вимагав обов’язок, перенести тіла полеглих і покласти їх разом з родичами у батьківських гробницях.
40
І знайшли вони в кожного з померлих під хітонами присвячені іамнійським ідолам речі, що закон забороняв юдеям: і стало всім явно, з якої причини вони впали.
41
Отже, всі прославили праведного Суддю Господа, який відкриває потаємне,
42
і звернулися до молитви, благаючи, нехай буде зовсім згладжений учинений гріх; а доблесний Іуда напучував народ оберігати себе від гріхів, бачачи своїми очима, що трапилося з вини загиблих.
43
Зробивши ж збір за числом мужів до двох тисяч драхм срібла, він послав у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх, і вчинив дуже добре і благочесно, думаючи про воскресіння;
44
бо, якби він не надіявся, що полеглі у битві воскреснуть, то зайве і марно було б молитися за мертвих.
45
Але він помишляв, що тим, які померли у благочесті, уготована велика нагорода, — яка свята і благочестива думка! — Тому приніс за померлих умилостивительну жертву, щоб розрішилися від гріха.
