Глава 15
1
Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою.
2
Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говорили: «не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим»;
3
тоді цей нечестивець запитав: «невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день суботній?»
4
І коли вони відповіли: «є живий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день»,
5
то він сказав: «а я — господар на землі, який повеліває взяти зброю і виконати царську службу». Втім, він не встиг звершити свого наміру.
6
Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою.
7
Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одержить заступництво від Господа.
8
Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя.
9
Втішаючи їх обітницями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю.
10
Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв.
11
Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння.
12
Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот, — бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський.
13
Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю.
14
І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий.
15
Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав:
16
візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів.
17
Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці.
18
Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм.
19
Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі.
20
Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було поставлене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках, —
21
Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним.
22
У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела, — і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч.
23
І нині, Господи небес, пошли доброго ангела перед нами на страх і трепет ворогам.
24
Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив.
25
Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками,
26
а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами.
27
Руками воюючи, а серцями молячися Богу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою.
28
Закінчивши діло і радісно повертаючись, вони дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні.
29
Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою.
30
Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора і руку з плечем і несли в Єрусалим.
31
Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жертовником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці,
32
і, показавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався,
33
наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму.
34
Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неоскверненим місце Своє!
35
Голову ж Никанора повісив він на фортеці як видиме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої.
36
І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, шанувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сирською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого.
37
Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово.
38
Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені.
39
Неприємно пити окремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець.
