Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 4

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Глава 4	Глава́ д҃

1	1
А вищезгадуваний Симон, зробившись зрадником скарбів і батьківщини, зводив наклепи на Онію, ніби він сам заохочував Іліодора і був винуватцем зла.	Предрѣче́нный же сі́мѡнъ, и҆́же ѡ҆ сре́бреницѣхъ и҆ ѻ҆те́чествѣ доноси́тель сотвори́сѧ, ѕлосло́вѧше ѻ҆иі́ю, а҆́кибы то́й и҆лїодѡ́ра и҆ поѡщрѧ́лъ къ си̑мъ и ѕло́бъ содѣ́телб бы́лъ.
2	2
Благодійника міста, піклувальника за єдиноплемінників і ревнителя законів, він насмілився називати супротивником правителя.	И҆ благодѣ́телѧ гра́дꙋ и҆ защи́тника свои́хъ люді́й и҆ ревни́телѧ зако́нѡвъ (бж҃їихъ) дерза́ше нарица́ти навѣ́тникомъ веще́й.
3	3
Коли ж ворожнеча дійшла до того, що через одного з довірених людей Симона стали звершуватися вбивства:	Враждѣ́ же въ толи́ко происходѧ́щей, ꙗ҆́кѡ чрез̾ нѣ́коего ѿ дрꙋгѡ́въ сі́мѡновыхъ и҆ оу҆бі̑йства соверша́хꙋсѧ,
4	4
тоді Онія, бачачи, що боротьба небезпечна, що Аполлоній, як воєначальник Келе-Сирії і Фінікії, шаленіє, збільшуючи злобу Симона,	созерца́ѧ ѻ҆ні́а лю́тость прѣ́нїѧ, и҆ а҆поллѡ́нїа неи́стовствовати, ꙗ҆́кѡ кїлисѷрі́и и҆ фїнїкі́и воево́дꙋ, оу҆множа́юща ѕло́бꙋ сі́мѡновꙋ, ко царю̀ ѿи́де,
5	5
вирушив до царя, не як обвинувач співгромадян, але маючи на увазі користь кожного й усього народу,	не быва́ѧй гра́жданъ клеветни́къ, но по́льзꙋ во ѻ҆́бществѣ и҆ на є҆ди́нѣ всемꙋ̀ мно́жествꙋ промышлѧ́ѧ:
6	6
бо він бачив, що без царського захисту неможливо мирно влаштувати справи, і Симон не залишить свого безумства.	ви́дѧше бо, ꙗ҆́кѡ без̾ царе́ва про́мысла не мо́щно полꙋчи́ти ми́ра ктомꙋ̀ веще́мъ, и҆ ꙗ҆́кѡ сі́мѡнъ не ѿста́витъ бꙋ́йства.
7	7
Але коли помер Селевк, і одержав царство Антиох, прозваний Єпифаном, тоді домагався священноначалля Іасон, брат Онії,	Ѡ҆ста́вльшꙋ же житїѐ селе́ѵкꙋ и҆ прїе́мшꙋ ца́рство а҆нтїо́хꙋ, и҆́же нарица́шесѧ є҆пїфа́нъ, жела́ше і҆асѡ́нъ бра́тъ ѻ҆ні́инъ а҆рхїере́йства,
8	8
пообіцявши царю при побаченні триста шістдесят талантів срібла і з деяких прибутків вісімдесят талантів.	вни́де ко царю̀, ѡ҆бѣщава́ѧ є҆мꙋ̀ сребра̀ тала̑нтъ три́ста шестьдесѧ́тъ и҆ ѿ прихо́дѡвъ нѣ́кїихъ и҆ны́хъ тала̑нтъ ѻ҆́смьдесѧтъ.
9	9
Понад те обіцяв і ще підписати сто п’ятдесят талантів, якщо надано йому буде владою його влаштувати училище для тілесних вправ юнаків і писати єрусалимлян антиохійцями.	Къ си̑мъ же ѡ҆бѣщава́ше и҆ и҆ны́хъ написа́ти сто̀ пѧтьдесѧ́тъ, а҆́ще пода́стсѧ вла́стїю є҆гѡ̀ оу҆чи́лище ю҆́ныхъ є҆мꙋ̀ поста́вити и сꙋ́щихъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ а҆нтїохі́анами писа́ти.
10	10
Коли цар дав згоду, і він одержав владу, негайно почав схиляти одноплемінників своїх до еллінських звичаїв.	Соизво́лившꙋ же царю̀, и҆ нача́лство ѡ҆держа́въ, а҆́бїе на ꙗ҆зы́ческїй ѡ҆бы́чай є҆диноплемє́нныѧ своѧ̑ преводи́ти нача̀.
11	11
Він відкинув людинолюбно надані юдеям царські пільги за клопотанням Іоана, батька Евполемового, який посилав посольство до римлян про дружбу і союз; порушуючи законні установи, він вводив супротивні закону звичаї.	И҆ оу҆ста́влєннаѧ і҆ꙋде́ѡмъ человѣколю̑бїѧ ца̑рскаѧ чрез̾ і҆ѡанна ѻ҆тца̀ є҆ѵполе́ма, и҆́же бѧ́ше посло́мъ ѡ҆ дрꙋ́жбѣ и҆ споборе́нїи къ ри́млѧнѡмъ, ѿри́нꙋ: и҆ закѡ́нныѧ оу҆́бѡ гражда̑нскїѧ разорѧ́ѧ оу҆ста́вы, беззакѡ́нныѧ ѡ҆бы̑чаи нововвожда́ше.
12	12
Навмисно під самою фортецею побудував він училище для тілесних вправ юнаків і, залучивши кращих з юнаків, підводив їх під соромітну покришку.	Тща́телнѣ бо под̾ са́мымъ краегра́дїемъ оу҆чи́лище поста́ви, и҆ и҆зрѧ́днѣйшихъ ю҆́ношъ покори́въ, под̾ пета́съ ввожда́ше.
13	13
Так з’явилася схильність до еллінізму і зближення з іноплемінництвом унаслідок непомірного нечестя Іасона, цього безбожника, а не первосвященика,	И҆ си́це бѣ̀ оу҆се́рдїе нѣ́кое ко є҆́ллинствꙋ и҆ оу҆спѣ́хъ ꙗ҆зы́ческагѡ жи́телства, ра́ди безмѣ́рнагѡ, нечести́вагѡ, а҆ не а҆рхїере́а і҆асѡ́на, беззако́нїѧ.
14	14
так що священики перестали бути ревними до служіння жертовнику і, нехтуючи храм і будучи недбалими до жертв, поспішали брати участь у противних закону іграх палестри за закликом кинутого диска.	Ꙗ҆́кѡ не ктомꙋ̀ ѡ҆ слꙋ́жбахъ ѻ҆лта́рныхъ оу҆се́рдни бѧ́хꙋ жерцы̀, но хра́мъ оу҆́бѡ презира́юще и҆ ѡ҆ же́ртвахъ нерадѧ́ще, тща́хꙋсѧ прича̑стницы бы́ти пале́стрѣ беззако́ннагѡ преда́нїѧ, по произзыва́нїи и҆гра́лищнагѡ крꙋ́га.
15	15
Ні у що ставили вони вітчизняну пошану; тільки еллінські почесті визнавали найкращими.	И҆ ѻ҆те́чєскїѧ оу҆́бѡ чє́сти ни во что́же вмѣнѧ́хꙋ, є҆́ллинскїѧ же сла̑вы предѡ́бры бы́ти мнѧ́хꙋ:
16	16
За це спіткало їх тяжке відвідування, і ті самі, з якими вони змагалися у способі життя і хотіли в усьому уподібнитися, стали їхніми ворогами і мучителями;	и҆́хже ра́ди ѡ҆б̾ѧ́тъ ѧ҆̀ лю́тое ѡ҆бстоѧ́нїе, и҆ ѡ҆ и҆́хже ревнова́хꙋ наставле́нїихъ, и҆ весьма̀ и҆̀мъ хотѧ̀хꙋ оу҆подо́битисѧ си́хъ врагѡ́въ и҆ мꙋчи́телей и҆мѣ́ѧхꙋ.
17	17
бо нечестиво чинити проти Божественних законів неможливо безкарно, як показує час, що настає після того.	Нечествовати бо въ бжⷭ҇твенныхъ зао́нѣхъ неꙋдо́бь: но сїѧ̑ послѣ́дꙋющее вре́мѧ и҆звѣсти́тъ.
18	18
Коли святкувалися у Тирі п’ятирічні ігри, і цар був присутній там,	Бы́вшꙋ же пѧтолѣ́тномꙋ три́знищꙋ въ тѵ́рѣ и҆ царю̀ сꙋ́щꙋ та́мѡ,
19	19
тоді нечестивий Іасон послав туди глядачами антиохійців з Єрусалима, щоб доставити триста драхм срібла на жертву Геркулесу; але самі ті, що принесли, просили не вживати їх на жертву, вважаючи це непристойним, а призначити на інші витрати:	посла̀ і҆асѡ́нъ стꙋ́дныхъ смотри́телей и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма а҆нтїохі́аны сꙋ́щыѧ, несꙋ́щыѧ сребра̀ дїдра́хмъ три́ста въ же́ртвꙋ и҆раклі́евꙋ, ѡ҆ и҆́хже и҆ молѧ́хꙋ прине́сшїи, да не оу҆потреблѧ́ютъ въ же́ртвꙋ, ꙗ҆́кѡ не досто́итъ, но во и҆ны̑ѧ росхо́ды и҆̀хъ ѿложи́ти.
20	20
отже, ним послані ці гроші у жертву Геркулесу від імені того, хто посилав, а тими, що принесли, вони обернені на влаштування гребних суден.	Посла̀ оу҆̀бо сїѧ̑ ра́ди посла́вшагѡ въ же́ртвꙋ и҆раклі́евꙋ, ра́ди же прине́сшихъ на строе́нїе кораблеце́й тривесе́лныхъ.
21	21
Коли потім Аполлоній, син Менесфея, був посланий у Єгипет з нагоди сходження на престіл царя Птоломея Филометора, Антиох запідозрив його у ворожості до себе і почав намагатися убезпечити себе проти нього; тому, вирушивши в Іоппію, він прийшов до Єрусалима.	По́сланꙋ же бы́вшꙋ во є҆гѵ́петъ а҆поллѡ́нїю сы́нꙋ менесте́овꙋ ко птоломе́ю фїломе́терꙋ царю̀, торжества̀ ра́ди воспрїѧ́тїѧ престо́ла, возмнѣ́въ а҆нтїо́хъ чꙋ́жда є҆го̀ бы́ти свои́хъ веще́й, ѡ҆ свое́мъ без̾ѡпа́сствѣ печа́шесѧ: тогѡ̀ ра́ди во і҆ѻппі́ю прише́дъ, дости́же во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
22	22
Чудово прийнятий Іасоном і містом, він увійшов при світильниках і вигуках, і звідти вирушив з військом у Фінікію.	Великолѣ́пнѡ же ѿ і҆асѡ́на и҆ гра́да прїѧ́тъ, со свѣщьмѝ свѣ́тлыми и҆ хвала́ми вни́де: та́же си́це въ фїнїкі́ю съ во́инствомъпо́йде.
23	23
Після трьох років Іасон послав Менелая, брата вищезгаданого Симона, щоб він доставив цареві гроші і зробив представлення деяких потрібних справ.	По трелѣ́тнѣмъ же вре́мени посла̀ і҆асѡ́нъ менела́а бра́та предрѣче́ннагѡ сі́мѡна несꙋ́ща царю̀ сре́бреники и҆ ѡ҆ ве́щехъ нꙋ́жныхъ представле́нїе соверши́ти и҆мꙋ́щаго.
24	24
Він же, представившись цареві і підлестивши його владі, захопив собі священноначалля, надбавивши триста талантів срібла проти Іасона.	Ѻ҆́нъ же предста́въ царю̀ и҆ возвели́чивъ є҆го̀ въ лицѐ вла́сти ра́ди, на себѐ восто́рже а҆рхїере́йство, положи́въ свы́ше і҆асѡ́на тала̑нтъ сребра̀ три́ста.
25	25
Одержавши від царя накази, він повернувся, не принісши з собою нічого гідного первосвященства, а тільки гнів жорстокого тирана і лють дикого звіра.	Прїе́мь же ѿ царѧ̀ повелѣ̑нїѧ прїи́де, ничто́же оу҆́бѡ носѧ̀ досто́йно а҆рхїере́йства, ꙗ҆́рость же же́стокагѡ мꙋчи́телѧ и ѕвѣ́рѧ лю́тагѡ гнѣ́въ и҆мѣ́ѧ.
26	26
Так Іасон, який обманув свого брата, сам був обманутий іншим і, як вигнанець, відійшов у країну Аммонитську.	И҆ і҆асѡ́нъ оу҆́бѡ, и҆́же своего̀ бра́та ко́знїю оу҆ловѝ, са́мъ ко́знїю оу҆ловле́нъ ѿ и҆на́гѡ, бѣгле́цъ во а҆мані́тскꙋю странꙋ̀ и҆згна́нъ бы́сть.
27	27
Менелай же одержав владу, але ніскільки не турбувався про обіцяні цареві гроші, хоч Сострат, начальник міської фортеці, і робив вимоги,	Менела́й же нача́лство оу҆́бѡ ѡ҆держа̀, ѡ҆ сре́брениѣхъ же царе́ви ѡ҆бѣща́нныхъ ничто́же радѧ́ше:
28	28
бо на ньому лежав збір данин; з цієї причини обоє вони були викликані царем.	творѧ́щꙋ же и҆стѧза́нїе сѡстра́тꙋ краегра́дїѧ є҆па́рхꙋ, къ семꙋ́ бо надлежа́ще да́ней дѣ́ло, тоѧ̀ ра́ди вины̀ ѻ҆́ба ко царю̀ при́звани.
29	29
Менелай залишив спадкоємцем первосвященства брата свого Лисимаха, а Сострат — Кратита, начальника кіпрян.	И҆ менела́й оу҆́бѡ ѡ҆ста́ви а҆рхїере́йства прее́мника лѷсїма́ха бра́та своего̀, сѡстра́тъ же крати́та, и҆́же бѣ̀ над̾ кѵ̑прѧны.
30	30
У той час, як це відбувалося, збунтувалися тарсяни і маллоти за те, що вони віддані були у дар Антиохиді, наложниці царській.	И҆ є҆гда̀ сїѧ̑ дѣ́ѧхꙋсѧ, слꙋчи́сѧ та́рсѧнѡмъ и҆ малѡ́тѡмъ крамолꙋ̀ воздви́гнꙋти, сегѡ̀ ра́ди, ꙗ҆́кѡ а҆нтїохі́дѣ нало́жницѣ царе́вѣ въ да́ръ ѿда́ни бы́ша.
31	31
Тому цар поспішно вирушив, щоб дати лад справам, залишивши замість себе Андроника, одного з почесних сановників.	Ско́рѡ оу҆̀бо ца́рь прїи́де оу҆кроти́ти ве́щы, ѡ҆ста́вѧ намѣ́стника а҆ндроні́ка є҆ди́наго ѿ кнѧзе́й свои́хъ.
32	32
Тоді Менелай, думаючи скористатися сприятливою нагодою, викрав із храму деякі золоті сосуди і подарував Андронику, а інші продав у Тирі й навколишніх містах.	Возмнѣ́въ же менела́й воспрїѧ́ти себѣ̀ вре́мѧ благополꙋ́чно, златы̑ѧ иѣ̑кїѧ сосꙋ́ды ѿ це́ркве оу҆кра́дъ дарова̀ а҆ндроні́кꙋ и҆ и҆́на продадѐ въ тѵ́ръ и҆ во ѡ҆крє́стныѧ гра́ды.
33	33
Достовірно дізнавшись про те, Онія викрив його і відійшов у безпечне місце — Дафну, що лежить біля Антиохії.	Ꙗ҆̀же ꙗ҆́внѡ позна́въ ѻ҆ні́а, ѡ҆блича́ше є҆го̀, ѿше́дъ въ мѣ́сто без̾ѡпа́сное, въ дафнїю бли́з̾ а҆нтїохі́и лежа́щꙋю.
34	34
Тому Менелай, заставши наодинці Андроника, просив його убити Онію; і він, прийшовши до Онії і підступно запевнивши його, давши руку з клятвою, хоч і був у підозрі, переконав його вийти зі сховища і негайно убив, не посоромившись правди.	Ѿтꙋ́дꙋ менела́й взе́мъ на є҆ди́нѣ а҆ндроні́ка, молѧ́ше да оу҆бїе́тъ ѻ҆ні́ю. Ѻ҆́нъ же прише́дъ ко ѻ҆ні́и, и҆ оу҆вѣща́въ ле́стїю, и҆ десни́цꙋ съ клѧ́твою да́въ, а҆́ще и҆ въ подозрѣ́нїи бѣ̀, оу҆совѣ́това и҆з̾ без̾ѡпа́снагѡ мѣ́ста и҆зы́ти, є҆го́же и҆ а҆́бїе заключи́въ оу҆бѝ, не оу҆стыдѣ́всѧ пра́вды.
35	35
Цим роздратовані були не тільки юдеї, але і багато хто з інших народів, і обурювалися на беззаконне убивство цього мужа.	Сеѧ́ же ра́ди вины̀ не то́кмѡ і҆ꙋде́є, но мно́зи и҆ ѿ и҆ны́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ иегодова́хꙋ и҆ скорбѧ́хꙋ ѡ҆ непра́ведньмъ мꙋ́жа оу҆бі́йствѣ.
36	36
Коли ж цар повернувся з країн Киликії, то юдеї, які були у місті, (*разом) з обуреними еллінами донесли йому, що Онію вбили безвинно.	Возвратившꙋсѧ же царю̀ ѿ кїлїкі́йскихъ мѣ́стъ, сꙋ́щїи во гра́дѣ і҆ꙋде́є пристꙋпи́ша просѧ́ще (сꙋда̀) кꙋ́пнѡ съ ненави́дѧщими беззакѡ́нїѧ є҆́ллинами ѡ҆ безви́ннѣмъ оу҆бі́йствѣ ѻ҆ні́инѣ.
37	37
Антиох, душевно засмучений і розчулений співчуттям, оплакував чесноти і велике благочестя померлого,	Ѡ҆скорби́всѧ оу҆̀бо дꙋше́ю а҆нтїо́хъ (ѻ҆ні́и ра́ди) и҆ преклони́въ на ми́лость, и҆ сле́зы и҆злїѧ́въ ѡ҆ цѣломꙋ́дрїи сконча́вшагѡсѧ и҆ ѡ҆ мно́зѣмъ благонра́вїи
38	38
й у гніві на Андроника, негайно знявши з нього порфиру і роздерши одяг, наказав водити його по всьому місту і на тому самому місці, де він злочинно погубив Онію, стратити вбивцю; чим Господь і воздав йому заслужену кару.	и҆ раз̾ѧри́всѧ дꙋше́ю, а҆́бїе со а҆ндроні́ка порфѵ́рꙋ совле́къ и҆ ѻ҆дє́жды ѡ҆бодра́въ, по всемꙋ̀ гра́дꙋ повелѣ́въ ѡ҆бводи́ти, на то́мже мѣ́стѣ, и҆дѣ́же ѻ҆ні́ю нечести́вѡ оу҆бѝ, та́мѡ оу҆бі́йцꙋ погꙋбѝ, гдⷭ҇ꙋ досто́йнꙋю є҆мꙋ̀ ка́знь воздаю́щꙋ.
39	39
Коли ж у місті було вчинено багато святотатств Лисимахом, зі зволення Менелая, і рознеслася про те чутка, то народ повстав на Лисимаха, бо викрадено було багато золотих сосудів.	Є҆гда́ же мнѡ́га свѧщеннограби́тєлства во гра́дѣ содѣ̑лана бы́ша ѿ лѷсїма́ха со менела́евымъ совѣ́томъ, и҆ и҆зы́де вѣ́сть внѣ̀, собра́сѧ мно́жество на лѷсїма́ха, мнѡ́гимъ оу҆жѐ златы̑мъ сосꙋ́дѡмъ и҆знесє́нымъ бы́вшымъ.
40	40
Коли повстав народ, сповнений гніву, то Лисимах озброїв до трьох тисяч чоловік і почав беззаконне насильство під проводом одного тирана, старого літами і не менш застарілого у безумстві.	Наро́дѡмъ же востаю́щымъ и҆ гнѣ́ва и҆спо́лнєннымъ, воѡрꙋжи́въ лѷсїма́хъ трѝ ты́сѧщы, нача̀ беззако́нными рꙋка́ми ѡ҆би́дѣти, предводи́телствꙋющꙋ нѣ́коемꙋ мꙋчи́телю престарѣ́вшꙋсѧ во́зрастомъ, па́че же безꙋ́мїемъ.
41	41
Побачивши таке насильство Лисимаха, одні схопили каміння, інші — товсті кілки, а деякі, хапаючи з землі пилюку, кидали всі разом на людей Лисимаха,	Оу҆разꙋмѣ́вше же и҆ оу҆си́лїе лѷсїмахово, и҆ні́и ка́менїе, и҆ні́и дрекѡ́лїѧ тѡ́лстаѧ восхи́тиша, нѣ́цыи же бли́з̾ лежа́щїй пра́хъ взе́мше, на сꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ лѷсїма́ха мета́ша.
42	42
і таким чином багатьох з них поранили, інших уразили, і всіх змусили тікати, а самого святотатця умертвили біля скарбниці.	Сеѧ̀ ра́ди вины̀ мно́гихъ оу҆́бѡ ѿ ни́хъ оу҆ѧзви́ша, нѣ́кщхъ же и҆ низложи́ша, всѣ́хъ же въ бѣ́гъ ѡ҆брати́ша: самаго́ же свѧщеннограби́телѧ при сокро́вищнѣмъ храни́лищи оу҆би́ша.
43	43
Щодо цього відбувся суд над Менелаєм.	Ѡ҆ си́хъ же сꙋ́дъ на менела́а настоѧ́ше.
44	44
Коли цар прибув у Тир, то послані від зібрання старійшин три мужі представили йому скаргу.	Є҆гда́ же прїи́де ца́рь въ тѵ́ръ, къ немꙋ̀ сꙋде́бное дѣ́ло принесо́ша по́сланнїи трѝ мꙋ̑жа ѿ старѣ́йшинъ.
45	45
Менелай, уже взятий, обіцяв Птоломею, синові Дорименовому, великі гроші, якщо він ублагає за нього царя.	И҆ оу҆жѐ премога́емь менела́й ѡ҆бѣща̀ птоломе́ю сы́нꙋ дорѷме́новꙋ мнѡ́ги сре́бреники да́ти на оу҆толе́нїе царѧ̀.
46	46
І Птоломей, відкликавши царя у притвор під приводом відпочинку, перекрутив справу.	Поѧ́тъ оу҆̀бо ѡ҆со́бь птоломе́й въ нѣ́кїй притво́ръ а҆́ки прохлажда́юшасѧ царѧ̀, превратѝ,
47	47
Менелая, винуватця всього зла, звільнив від звинувачень, а нещасних, які, якби і перед скіфами говорили, були б відпущені незасудженими, засудив на смерть.	и҆ всеѧ̀ оу҆́бѡ ѕло́бы вино́внаго менела́а свободѝ ѿ вины̀, а҆ бѣ́дныхъ, и҆̀же а҆́ще бы и҆ пред̾ скѵ̑ѳы глаго́лали, ѿпꙋще́ни бы́ли бы́ша неѡсꙋжде́ни, си́хъ на сме́рть ѡ҆сꙋдѝ.
48	48
Так швидко понесли несправедливу страту ті, що говорили на захист міста, народу і священних сосудів.	Ско́рѡ оу҆̀бо непра́веднꙋ ка́знь претерпѣ́ша и҆̀же ѡ҆ гра́дѣ и҆ лю́дехъ и҆ ѡ҆ свѧще́нныхъ сосꙋ́дѣхъ доноси́вшїи.
49	49
Тиряни, обурюючись на те, щедро доставили потрібне для поховання їх.	Сеѧ̀ ра́ди вины̀ и҆ тѵ́рѧне, вознегодова́вще ѡ҆ беззако́нїи, на погребе́нїе и҆́хъ ще́дрѡ препода́ша.
50	50
А Менелай, завдяки користолюбству начальників, утримав за собою владу і, зростаючи у злобі, зробився жорстоким ворогом громадян.	Менела́й же ра́ди лихои́мства ѡ҆блада́ющихъ пребыва́ше во вла́сти, возраста́ющь ѕло́бою, вели́кїй гра́жданѡмъ навѣ́тникъсотвори́всѧ.

← Глава 3

Глава 5 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт