|
Глава 9
|
Глава́ ѳ҃
|
|
1
|
1
|
| Близько того ж часу Антиох безславно повертався з меж Персії. | Тогѡ́ же вре́мене а҆нтїо́хъ съ безче́стїемъ возврати́сѧ ѿ персі́ды. |
|
2
|
2
|
| Бо він увійшов у так званий Персеполь і мав намір пограбувати храм і оволодіти містом. Тому збігся народ, і взялися за зброю, й Антиох, змушений жителями втікати, повинен був із соромом повернутися назад. | Вни́де бо во гра́дъ глаго́лемый персе́поль и҆ покꙋси́сѧ расхи́тити хра́мъ и҆ гра́дъ ѡ҆бдержа́ти: тогѡ̀ ра́ди мно́жествꙋ оу҆стреми́вшꙋсѧ, къ по́мощи ѻ҆рꙋ́жїй ѡ҆брати́шасѧ: и́ та́кѡ слꙋчи́сѧ прогна́номꙋ а҆нтїо́хꙋ ѿ градожи́телей со сра́момъ возврати́тисѧ. |
|
3
|
3
|
| Коли знаходився він біля Екбатани, донесли йому про те, що трапилося з Никанором і з Тимофієм. | Сꙋ́щꙋ же є҆мꙋ̀ при є҆квата́нѣ, возвѣсти́шасѧ є҆мꙋ̀ содѣ̑ѧннаѧ при нїкано́рѣ и҆ тїмоѳе́и. |
|
4
|
4
|
| Запалавши гнівом, він думав зігнати на юдеях зло на тих, що змусили його втікати; тому наказав погоничеві колісниці безперестанно гнати і прискорювати подорож, тоді як небесний суд уже йшов слідом за ним. Бо він сказав із зарозумілістю: кладовищем для юдеїв зроблю Єрусалим, коли прийду туди. | Возне́ссѧ же ꙗ҆́ростїю, мнѧ́ше и҆ прогна́вшихъ є҆го̀ ѕло́бꙋ нанестѝ на і҆ꙋдє́и: сегѡ̀ ра́ди повелѣ̀ возни́цѣ непреста́ннѡ гонѧ́щемꙋ соверша́ти ше́ствїе, нбⷭ҇номꙋ сꙋдꙋ̀ понꙋжда́ющꙋ є҆го̀, си́це бо гордели́вѣ речѐ: гро́бищное мѣ́сто і҆ꙋде́ємъ і҆ерⷭ҇ли́мъ, прише́дъ та́мѡ, сотворю̀. |
|
5
|
5
|
| Але всевидючий Господь, Бог Ізраїлів, уразив його незцілимим і невидимим ударом: як тільки скінчив він ці слова, схопили його нестерпний біль живота і жорстокі внутрішні муки, | Всеви́децъ же гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ поразѝ є҆го̀ неизцѣ́льною и҆ неви́димою ꙗ҆́звою: и҆зре́кшꙋсѧ бо є҆гѡ̀ сло́вꙋ, а҆́бїе ѡ҆б̾ѧ́тъ є҆го̀ оу҆тро́бнаѧ неизѣ́льнаѧ болѣ́бзнь и҆ гѡ́рькїѧ внꙋ́трєннїѧ мꙋ̑ки, |
|
6
|
6
|
| і цілком праведно; бо він багатьма і надзвичайними муками терзав утроби інших. | ѕѣлѡ̀ пра́веднѣ, ꙗ҆́кѡ мно́гими и҆ стра́нными напа́стьми и҆ны́хъ оу҆трѡ́бы мꙋ́чи. Ѻ҆́нъ же ника́коже ѿ киче́нїѧ (своегѡ̀) преста̀: |
|
7
|
7
|
| Але він ніскільки не залишав своєї гордости, і ще більше сповнювався зарозумілости, дихаючи вогнем люті на юдеїв і наказуючи прискорювати подорож. Тоді сталося, що він упав з колісниці, яка неслася швидко, і тяжким падінням пошкодив усі члени тіла. | є҆ще́ же и҆ горды́ни и҆сполнѧ́шесѧ, ѻ҆гне́мъ ды́шꙋщь ꙗ҆́рости на і҆ꙋдє́и и҆ заповѣ́давъ оу҆скори́ти ше́ствїе: слꙋчи́сѧ же и҆ па́сти є҆мꙋ̀ ѿ колесни́цы со оу҆стремле́нїемъ и҆дꙋ́щїѧ, и҆ лю́тымъ паде́нїемъ па́дшемꙋ всѧ̑ оу҆ды пло́ти сокрꙋши́ти. |
|
8
|
8
|
| І той, який тільки що думав з гордости, більш ніж людської, повелівати хвилями моря і думав на терезах зважити висоти гір, повалений був на землю, і несений був на ношах, показуючи всім явну силу Божу, | Ѻ҆́нъ же, и҆́же ма́лѡ пре́жде мнѧ́й волна́мъ мѡрски́мъ повелѣва́ти, ѿ го́рдости па́че человѣ́чи, и҆ мѣ́риломъ высотꙋ̀ го́ръ мнѧ́сѧ и҆змѣ́рити, до землѝ смире́нъ на носи́лѣ носѧ́шесѧ, ꙗ҆́внꙋю бж҃ию си́лꙋ всѣ̑мъ показꙋ́ѧ: |
|
9
|
9
|
| так що з тіла нечестивця у безлічі виповзала черва, і ще у живого випадали частини тіла від хвороб і страждань; запах же смороду від нього нестерпний був у цілому війську. | ꙗ҆́кѡ и҆ ѿ тѣлесѐ нечести́вагѡ че́рвїю кипѣ́ти, и҆ живꙋ́щꙋ въ болѣ́знехъ и҆ въ мꙋче́нїихъ, пло́ти є҆гѡ̀ и҆злїѧ́тисѧ ѿ смра́да же є҆гѡ̀ и҆ гно́ѧ всѝ во́ини гнꙋша́хꙋсѧ. |
|
10
|
10
|
| І того, який незадовго перед тим мріяв торкатися зірок небесних, ніхто не міг носити через нестерпний сморід. | И҆ ма́лѡ пре́жде небе́сныхъ ѕвѣ́здъ каса́тисѧ мнѧ́щаго никто́же можа́ше носи́ти, смра́да ра́ди лю́тагѡ. |
|
11
|
11
|
| Тепер-то, будучи розтрощеним, почав він залишати свою велику гордовитість і приходити до пізнання, коли за покаранням Божим страждання його посилювалися з кожною хвилиною. | Ѿсю́дꙋ оу҆̀бо нача̀ ѿ многїѧ горды́ни своеѧ̀ престава́ти оу҆ѧ́звленъ и҆ въ позна́нїе приходи́ти (наꙋче́нъ) бж҃їею ꙗ҆́звою повсеча́стнѡ оу҆множее болѣ́зни своеѧ̀ прїемлѧ. |
|
12
|
12
|
| Сам не в силах зносити свого смороду, він так говорив: праведно підкорятися Богу, і смертному не слід думати гордовито бути рівним Богу. | И҆ є҆гда̀ нижѐ са́мъ смра́да своегѡ̀ терпѣ́ти можа́ше, та́кѡ речѐ: пра́ведно є҆́сть повинꙋ́тисѧ бг҃ови, и҆ сме́ртнꙋ сꙋ́щꙋ ра̑внаѧ бг҃ови не мꙋ́дрствовати го́рдѣ. |
|
13
|
13
|
| Нечестивець молив Господа, Який вже не милував його, і говорив: | Молѧ́шесѧ же скве́рный ко никогда̀ хотѧ́щемꙋ поми́ловати є҆го̀ вл҃цѣ̀, та́кѡ глаго́лѧ: |
|
14
|
14
|
| «Святе місто, яке поспішав я зрівняти з землею і зробити кладовищем, оголошую вільним; | сты́й оу҆́бѡ гра́дъ, є҆го́же тща́хсѧ пришедъ во пра́хъ ѡ҆брати́ти и҆ мѣ́сто гро́бищное созда́ти, свобо́денъ ѡ҆ста́влю, |
|
15
|
15
|
| юдеїв, яких вирішив не дозволяти ховати, а викидати разом з дітьми їхніми хижим птахам і звірам, зроблю всіх рівними афінянам; | і҆ꙋде́євъ же, и҆̀хже хотѣ́хъ нижѐ погребе́нїе сподо́бите, но пти́цємъ ѕвѣрє́мъ на растерза́нїе преда́ти со младє́нцы, всѣ́хъ и҆̀хъ ра́вныхъ а҆ѳине́ѡмъ сотворю̀: |
|
16
|
16
|
| святий храм, який колись пограбував, прикрашу найкращими дарами, священні сосуди поверну всі, і ще у більшій кількості, і необхідні для жертов витрати буду робити з моїх прибутків; | хра́мъ же ст҃ы́й, є҆го́же пре́жде ѡ҆гра́бихъ, предо́брыми да̑ры оу҆крашꙋ̀, и҆ свѧщє́нныѧ сосꙋ́ды мно́гѡ бо́лше всѧ̑ возда́мъ, и҆ подоба́ющаѧ къ же́ртвамъ и҆ждивє́нїю ѿ свои́хъ дохо́дѡвъ пода́мъ: |
|
17
|
17
|
| понад те сам зроблюсь юдеєм, і, проходячи по всякому населеному місцю, буду звіщати силу Божу». | къ си̑мъ же и҆ і҆ꙋде́аниномъ бы́ти, и҆ всѧ́кое мѣ́сто ѡ҆бита́емо проходи́ти, и҆ проповѣ́дати бж҃їю держа́вꙋ и҆́мамъ. |
|
18
|
18
|
| Але коли болі ніскільки не зменшувалися, бо прийшов уже на нього праведний суд Божий, він, упавши у відчай, написав до юдеїв лист, який мав значення благання, такого змісту: | Но ника́коже престаю́щымъ болѣ́знемъ, на́йде бо на́нь првⷣный бж҃їй сꙋ́дъ, ѡ҆ себѣ̀ ѿча́ѧвсѧ, писа̀ ко і҆ꙋде́ѡмъ ниженапи́санное посла́нїе, моле́нїѧ чи́нъ и҆мꙋ́щее, содержа́щее же сїѧ̑: |
|
19
|
19
|
| «Цар і воєначальник Антиох добрим юдеям-громадянам — багато радуватися, і бути здоровими і благоденствувати. | предѡ́брымъ гра́жданѡмъ і҆ꙋде́ѡмъ ѕѣлѡ̀ ра́доватисѧ и҆ здра́вствовати и҆ благоде́нствовати, ца́рь а҆нтїо́хъ и҆ страти́гъ: |
|
20
|
20
|
| Якщо ви здорові з дітьми вашими, і справи ваші йдуть за вашим бажанням, то я воздаю Богу найбільшу подяку, покладаючи надію на небо. | а҆́ще здра́вствꙋете и҆ ча̑да, и҆ (и҆мѣ̑нїѧ) ва̑шѧ но мы́сли ва́мъ сꙋ́ть, благодарю̀ оу҆́бѡ бг҃ꙋ вели́кимъ благодаре́нїемъ, на нб҃о оу҆пова́нїе и҆мѣ́ѧ: |
|
21
|
21
|
| Я ж лежу у хворобі і з любов’ю згадую про вашу шанобливість і прихильність до мене. Повертаючись з меж Персії і зазнавши тяжкої хвороби, я за потрібне вважаю подбати про загальну безпеку всіх. | а҆́зъ же въ не́мощи лежа́щь, ва́шꙋ че́сть и҆ благопрїѧ́тство воспомина́хъ любе́знѡ: возвраща́ѧсѧ ѿ персі́дскихъ мѣ́стъ и҆ впа́дъ въ болы́знь тѧ́жкꙋ, нꙋ́жно возмнѣ́хъ попече́нїе воз̾имѣ́ти ѡ҆ ѻ҆́бщемъ всѣ́хъ оу҆твержде́нїи: |
|
22
|
22
|
| Хоч я не впадаю у відчай і маю повну надію звільнитися від хвороби, | не ѿчаѧва́ѧсѧ ѡ҆ себѣ̀, но оу҆пова́нїе мно́го и҆мѣ́ѧ и҆збѣжа́ти недꙋ́га, |
|
23
|
23
|
| але, знаючи, що і батько мій, коли воював у верхніх країнах, оголосив наступника, | зрѧ́ же, ꙗ҆́кѡ и҆ ѻ҆те́цъ мо́й, въ нѧ́же времена̀ въ вы́шнихъ мѣ́стѣхъ воева̀, показа̀ и҆мꙋ́щаго прїѧ́ти по не́мъ нача́лство, |
|
24
|
24
|
| щоб, коли станеться що-небудь несподіване, або оголошена буде якась незгода, жителі країни знали, кому надане правління, і не бентежилися; | да а҆́ще что̀ проти́вно слꙋчи́тсѧ и҆лѝ возвѣсти́тсѧ что̀ бѣ́дственно, вѣ́дꙋще сꙋ́щїи по страна́мъ, комꙋ̀ вла́сть ввѣ́рена, не смꙋтѧ́тсѧ: |
|
25
|
25
|
| понад те зауважуючи, що навколишні володарі і сусідні з нашою державою спостерігають час і вичікують, який буде кінець, я призначив царем сина мого Антиоха, якого я вже часто під час походів у верхні сатрапії дуже багатьом з вас доручав і представляв; і йому я написав особисто. | къ си̑мъ же помышлѧ́ю прїлежа́щихъ могꙋ́тникѡвъ и҆ сосѣ́дей ца́рствїю вре́мене оу҆смотрѧ́ющихъ и҆ слꙋ́чаѧ ѡ҆жидающихъ, ѡ҆ѣ́ѧви́хъ сы́на моего̀ а҆нтїо́ха царе́мъ, є҆го́же мно́гаши ѡ҆бходѧ́щь вы̑шнїй сатра̑пїи мнѡ́гимъ ѿ ва́съ препорꙋча́хъ и҆ представлѧ́хъ, писа́хъ же къ немꙋ̀, ꙗ҆̀же нижа́е пи̑сана сꙋ́ть: |
|
26
|
26
|
| Отже, переконую вас і прошу, щоб ви, пам’ятаючи мої благодіяння взагалі і зокрема, зберегли вашу теперішню прихильність до мене і до сина мого. | молю̀ оу҆̀бо ва́съ и҆ прошꙋ̀, да по́мнѧще благодѣѧ̑нїѧ во ѻ҆́бще и҆ ѡ҆со́бнѡ, кі́йждо содержитѐ сꙋ́щее благопрїѧ́тство ко мнѣ̀ и҆ сы́нꙋ моемꙋ̀: |
|
27
|
27
|
| Бо я впевнений, що він, ідучи за моїм бажанням, буде поводитися з вами милостиво і людинолюбно». | оу҆пова́ю бо, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́нъ кро́тцѣ и҆ человѣколю́бнѣ, послѣ́дꙋющь моемꙋ̀ произволе́нїю, соѡбща́тисѧ ва́мъ бꙋ́детъ. |
|
28
|
28
|
| Так цей людиновбивця і богохульник, перетерпівши тяжкі страждання, які заподіював іншим, скінчив життя на чужій стороні у горах найжалюгіднішою смертю. | Мꙋжеꙋбі́йца оу҆̀бо и҆ хꙋ́льникъ ѕлѣ̑йшаѧѣ пострада́въ, ꙗ҆́коже и҆ны̑мъ сотворѝ, въ стра́нствѣ̀, на гора́хъ бѣ́дною сме́ртїю и҆зчезѐ. |
|
29
|
29
|
| Тіло його привіз Филип, співвихованець його, який, боячись сина Антиохового, відійшов до Птоломея Филопатора в Єгипет. | Пренесе́ же тѣ́ло є҆гѡ̀ фїлі́ппъ све́рстникъ є҆гѡ̀: и҆́же и҆ оу҆боѧ́всѧ сы́на а҆нтїо́хова ко птоломе́ю фїломи́торꙋ во є҆гѵ́петъ ѿи́де. |
Паперове видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.