|
Книга Юдифі*
|
ю^ди'џъ
|
|
* Перекладена з грецької.
|
|
|
Глава 1
|
Глvа, а~”
|
|
1
|
1
|
|
У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому місті Ниневії, — у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах
|
Арфаћа'тъ б^о цр~ь меDскїи ѓ^бья мно'ги ја^зы'ки подъ црsтво свое И$ то'и соꙁда` граD си'лныи ѕњ'ло, е^гоже и^менова` е^к#ваџа'нисъ. эT ка'менїи четвероё^го'лных# те'саныхъ сътвори` стњ'ны е^го, въ высотђ лакотъ, о~, и^ въ широтђ` лакоть, л~.
|
|
2
|
2
|
|
і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів,
|
столпы` же е^го поста'ви въ высотђ`, ла'котъ, р~, четвероё^го'лны б^о иX сътвори`. простра'нъство же и^хъ эT мњста до мњ'ста, к~, стђ'пенїи нога'ма.
|
|
3
|
3
|
|
і поставив над воротами вежі в сто ліктів, які мали в основі до шістдесяти ліктів ширини;
|
поста'ви же вра'та е^го ме'ждђ столпомъ” И$ славя'шеся ја^ко си'лныи въ си'лђ во'и свои^хъ, и^ въ сла'вђ колесни'ць свои^хъ”
|
|
4
|
4
|
|
а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів:
|
Въ лњто б^о в~і, црsтва свое^го. навходоносо'ръ цр~ь а^сљ=рїискїи, и^же црsтвова в ниневїи` гра'дњ вели'цњмъ
|
|
5
|
5
|
|
у ті дні цар Навуходоносор почав війну проти царя Арфаксада на великій рівнині, яка у межах Рагава.
|
вое^ва проти'вђ а^рфаћа'тђ” И$ ѓ^бъшеD е^го на' поли вели'цњ, и^же и^менђеTся рагаv
|
|
6
|
6
|
|
До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда.
|
ё^ рњки е^фрата, и^ ти'гра, и^ а^досона, на' поли е^рїѓ'хъ цр~я` е^ликорьска” Тогда` вᲆзвышено е^сᲄь црsтво навходоносо'рово и^ срDце е^го въꙁнесеся ѕњло,
|
|
7
|
7
|
|
І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я,
|
и^ посла` къ всњмъ и^же ѓ^бита'хђ в киликїи`, и^ въ дама'сцњ, и^ ливанњ,
|
|
8
|
8
|
|
і між народами Кармила і Галаада й у верхній Галилеї і на великій рівнині Ездрилон,
|
и^ къ ја^ꙁы'комъ и^же сђть в# кармелїя и^ кеда'рᲇ, и^ къ ѓ^бита'телем# галиле'искимᲆ на' поли вели'цњ е^здрелонњ,
|
|
9
|
9
|
|
і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській
|
и^ къ всњм# и^же бяхђ въ самарїи` ѓ^бо'нђ странђ` і^ѓ^рда'на, даже и^ до і^ерsли'ма, и^ все'и земли е^се'иско'и.
|
|
10
|
10
|
|
до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії.
|
до'ндеже прїидетъ до го'ръ е^џїѓ'пъскихъ.
|
|
11
|
11
|
|
Але всі, хто жив у всіх цих землях, знехтували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті.
|
къ тњмъ же всњмъ посла` послы` навходоносорᲆ цр~ь а^сљ=рїискїи. и^же вс^и е^дїнодђшно противи'шася, и^ эTпђстиша и^хъ пра'здны и^ беZ чести эTи^до'ша”
|
|
12
|
12
|
|
Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто живе в землі Моава, і синів Аммона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів.
|
Тогда` раZгнњ'вася навходоносоръ цр~ь на вси` земли тїи. ꙁакля'ся престо'ломъ црsтва свое^го, да м#стиTся эT всњхъ стра'нъ си'хъ”
|
|
13
|
13
|
|
І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфаксада, усю кінноту його і усі колісниці його,
|
|
|
14
|
14
|
|
й оволодів містами його, дійшов до Екбатан, зайняв укріплення, спустошив вулиці міста і красу його перетворив на ганьбу.
|
|
|
15
|
15
|
|
А Арфаксада схопив на горах Рагава і, проколовши його списом своїм, у той же день погубив його.
|
|
|
16
|
16
|
|
Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, — він і всі союзники його — велика безліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.
|
|
|
Глава 2
|
Глаv, в~”
|
|
1
|
1
|
|
У вісімнадцятому році, у двадцять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління — зробити, як він сказав, помсту всій землі.
|
Лњта, г~і, навходоносо'ра цр~я, к~в дн~е, мsца пр'ьваh” Бы'сть сло'во въ домђ` навходоносо'ра цр~я а^сљ=рїиска да м#стится.
|
|
2
|
2
|
|
Скликавши всіх служителів і всіх сановників своїх, він відкрив їм таємницю свого наміру і своїми вустами визначив всіляке зло тій землі.
|
и^ воꙁва` всњхъ старњишинъ и^ вое^водъ и^ꙁбра'нныхᲆ свои^хъ. і^ и^мњ с ни'ми та'инђ совњта свое^го, повњда помышленїе свое` в немъ быти. да повинитъ всю` землю свое^мђ црsтвђ,
|
|
3
|
3
|
|
І вони вирішили погубити всіх, хто не підкорився слову вуст його.
|
и^ речен#ное ё^гоDно бы'сть всњмъ”
|
|
4
|
4
|
|
Після закінчення своєї наради, Навуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому:
|
И$ възва` навходоносоръ цр~ь ѓ^лофе'рна нача'лника вое'мъ своиM, и^ рече е^мђ”
|
|
5
|
5
|
|
так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, — піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, —
|
|
|
6
|
6
|
|
і вийдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх.
|
И$ꙁыиди на всњ црsтва запаDныя, проти'вђ сихъ наипаче и^же ё^ничижи'ша повеленїе мое.
|
|
7
|
7
|
|
І оголосиш їм, щоб вони готували землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування.
|
|
|
8
|
8
|
|
Доли і потоки наповняться їхніми пораненими, і ріка, загачена трупами їхніми, переповниться;
|
|
|
9
|
9
|
|
а полонених їхніх я розсію по краях усієї землі.
|
|
|
10
|
10
|
|
Ти ж, вирушивши, заволодій для мене всіма межами їх: які самі здадуться тобі, тих ти збережи до дня викриття їх;
|
да не эTпђ'ститъ ѓ%котвое н^и е^ді'номђ црsтвђ,
|
|
11
|
11
|
|
а непокірливих нехай не пощадить око твоє: віддавай їх на смерть і на пограбування по усій землі твоїй.
|
всякъ же граD ё^тверженъ покори'шъ мн^њ”
|
|
12
|
12
|
|
Бо живий я, — і міцне царство моє: що сказав, те зроблю моєю рукою.
|
|
|
13
|
13
|
|
Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я наказав тобі, і не барися з виконанням.
|
|
|
14
|
14
|
|
Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського,
|
Тогда ѓ^лофе'рнᲆ возва вое^во'ды и^ правители людеи си'лы а^сљ=рїискїя.
|
|
15
|
15
|
|
відрахував для битви добірних чоловіків, як повелів йому господар його, сто двадцять тисяч, і кінних стрільців дванадцять тисяч,
|
и^ съчита мђжїи хра'брыхъ къ бра'ни ја%коже повелњ е^мђ цр~ь, Wр~, и^ Wк~. пњшецъ вои^нникъ, и^ ко'нникъ стрњл#цовъ, Wв~і”
|
|
16
|
16
|
|
і привів їх у такий порядок, яким шикується військо, яке йде на битву.
|
И$ повелњ преDи^ти` всемђ воиньствђ
|
|
17
|
17
|
|
Він узяв дуже багато верблюдів, ослів і мулів для обозу їх, а овець, волів і кіз для продовольства їх — без числа,
|
въ мно'жествњ безъ числа` вер#блюD. и^ си'мъ ја%же довлњюT во'и мно'жества пи'ща воло'въ и^ ско'товъ, ста'да же ѓ%вчая и%мже не бњ` числа`.
|
|
18
|
18
|
|
і багато їжі для усіх, і дуже багато золота і срібла з царського дому.
|
ѓ^би'лїе эT все'я сљ=рїя въ прохо'дъ свои ё^гото'вати повелњ, зла'та б^о и^ сребра` эT до'мђ цр~ева взя` съ собою мно'го ѕњ'ло.
|
|
19
|
19
|
|
І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице землі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю.
|
і^ и^зы'де то'и и^ вс^е во'иньство съ колесни'цами и^ конники и^ съ стрњлцы,
|
|
20
|
20
|
|
І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку їм.
|
и^же покры'ша лице земли ја%ко прђѕи”
|
|
21
|
21
|
|
Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії.
|
Є$гда же преи^де предњ'лы а^сљ=рїискїя. прїидетъ къ вели'кимъ горамъ а%нге, и^же сђть ѓ^шђ'юю киликїи`.
|
|
22
|
22
|
|
Звідти, взявши все військо своє, піших і кінних і колісниці свої, він вирушив у нагірну країну;
|
і^ и^зыиде въ вся` гра'ды иX, и^ ѓ^бья` вс^я ѓ^держа'нїа”
|
|
23
|
23
|
|
розбив фудян і лудян і пограбував усіх синів Рассиса і синів Ісмаїла, які жили у пустелі на південь до землі Хеллеонської.
|
Раꙁрђши же граD мелоџитъ богаT ѕњло. и^ плени' же вс^и сн~ове џарси'съ. и^ сн~ве и^змаи^ли и^же бяхђ проти'вђ лица` пђсты'ни, и^ къ ю'гђ земли хеллонᲆ.
|
|
24
|
24
|
|
Потім, переправившись через Євфрат, він пройшов Месопотамію і зруйнував усі високі міста біля потоку Аврон до входу в море.
|
и^ прешеD е^фра'тъ” И$ прїиде въ месопота'мїю, и^ съкрђши вс^и гра'ды вели'цы и^же бя'хђ т^ђ эT пото'ка ма'мᲆврїиска, да'же прїиде къ мо'рю.
|
|
25
|
25
|
|
Зайнявши межі Киликії, він вибив усіх, хто протистояв йому і, пройшовши до країв Іафета, які лежать на південь на передній стороні Аравії,
|
и^ ѓ^бья предњлы и^хᲆ эT киликїя даже до конца ја^џетъ и^же сђть къ ю'гђ.
|
|
26
|
26
|
|
обійшов навкруги усіх синів Мадіама, спалив житла їхні і пограбував стада їхні.
|
и^зведе же всњхъ сн~овъ мадїамль, и^ плњни` вс^е бога'тество и^хᲆ. всXњ же противля'ющиXся е^мђ и^ꙁби` мечеM”
|
|
27
|
27
|
|
Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча.
|
И$ посемъ прїиде на' поле дама'ска въ дн~и жа'твы, и^ поQже сњ'анная вс^я. всњх же древъ и^ винограD повелњ посещи.
|
|
28
|
28
|
|
Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, — і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.
|
и^ нападе страхъ е^го на всњхъ ѓ^бита'ющихъ на' земли”
|
|
Глава 3
|
Глvа, г~”
|
|
1
|
1
|
|
І послали до нього вісників з такою мирною пропозицією:
|
Тогда' же посла'ша мђжїе послы` своя эT всњхъ гра'довъ и^ предњлъ, цр~їе и^ кня'ѕи, сљ=рїистїи, и^ месопотамїи и^ сљ=рїи, сова'ла, и^ ливїя, и^ киликїя, и^же пришеDши къ ѓ^лофе'рнђ реко'ша.
|
|
2
|
2
|
|
ось ми, раби великого царя Навуходоносора, схиляємося перед тобою: роби з нами, що тобі завгодно.
|
да преста'нетъ гнњвᲆ твои и^же е^сть наD на'ми. лђчше б^о е^сть да жи'ви сђщи слђжимъ навходоносо'рђ цр~ю вели'комђ, и^ поDрђчни бђдемъ тебњ, нежели ё'мремъ со и^мњнїемъ нашимъ непокори'вшеся”
|
|
3
|
3
|
|
Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш.
|
Вся'къ градъ на'шъ и^ дръжа'нїе, вси` го'ры и^ хлъми и^ по'ля и^ сᲄа'дA воло'въ и^ ѓ^ве'ць и козло'въ, ко'нїи же и^ вельблю'довъ, и^ вс^я бога'тъства наша и^ домоча'дцы преD тобо'ю сђть, бђдTђ вся` по сђдђ твое^мђ.
|
|
4
|
4
|
|
Ось і міста наші і ті, що живуть у них, — раби твої: йди і роби з ними, як буде угодно очам твоїм.
|
та'коy и^ мы и^ сн~ове наши раби` твои` е^смы`. прїиди' къ намъ господине ми'рне и^ владњи работою нашею ја%ко годњ т^и е^сть”
|
|
5
|
5
|
|
І прийшли до Олоферна чоловіки і передали йому ці слова.
|
|
|
6
|
6
|
|
Тоді він прийшов у приморську країну з військом своїм, оточив високі міста вартою і взяв із них добірних чоловіків у соратники собі.
|
Тогда` сошеDше з го'ръ в са'дники в си'лњ вели'цњ, и^ ѓ^бья'тъ всякъ гра'дъ, и^ вся` ѓ^бита'ющая на земли. эT вся'кого же гра'да взя` себњ помо'щниковъ мђжїи крњпкиX і^ и^ꙁбра'нныхъ къ бра'ни.
|
|
7
|
7
|
|
А вони і вся околиця їх прийняли його з вінками, ликами і тимпанами.
|
толи'ко же стра'хъ велїи на страны` сїя нападе` ја%ко вењмъ гра'домъ, ѓ^бита'ющїи нача'лницы и^ чsтни въкђпњ съ гража'ны и^ꙁыидо'ша въ срњте'нїе е^мђ на пђть. прїемлющи е^го со вњнцы` и^ со свњща'ми. въспњва'ющи и^ веселя'щеся в тим#па'нњхъ и^ трђбаX.
|
|
8
|
8
|
|
Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога.
|
сїя б^отворя'щи сверњпьства срDца е^го ё^кроти'ти возмого'ша, ја%же и^ гра'ды и^хъ раꙁори`, и^ лњсы` и^хъ моли'твеныя посњче`, заповњда б^о е^мђ навходоносо'ръ цр~ь. да всњхъ бого'въ ꙁе'м#скихъ и^стреби'тъ, токмо да то'и са'мъ нарече'тся бо'г#. и^ эT тњхъ роже'нїи и^же ѓ^лофе'рновњ си'лњ покорятся.
|
|
9
|
9
|
|
Прийшовши до Ездрилона біля Дотеї, що лежить навпроти великої тіснини Юдейської,
|
проходя'щи же сљ=рїю сова'льскђю и^ вс^ю а^п#памїю, и^ месопотамїю. прїиде къ и^дђме'ѓM в ꙁе'млю гаваѓ'тъскђ,
|
|
10
|
10
|
|
він розташувався між Гаваєм і містом скіфів і залишався там цілий місяць, щоб зібрати весь обоз свого війська.
|
и^ плени` гра'ды и^хъ, и^ пребысть т^ђ тридесяᲄь дн~їи в ни'х же собра'ти повелњ` вси` во'и си'лы свое'я”
|
|
Глава 4
|
Глvа, д~”
|
|
1
|
1
|
|
Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святилища їх і віддав їх на знищення,
|
Тогда слы'шащи сїя сн~ове і^и^л~еви, и^же ѓ^бита'хђ въ ꙁемли` і^ё'динњ,
|
|
2
|
2
|
|
дуже, дуже злякалися його і тремтіли за Єрусалим і храм Господа Бога свого;
|
ё^страшишася ѕњло эT лица` е^го. тре'петъ и^ ё'жасъ нападе` на ниX. да не тоже сътвориT і^ерsлі'мђ и^ цр~кви гн~и. и^же сътвори прочимъ гра'домъ и^ хра'момъ и^хъ.
|
|
3
|
3
|
|
бо нещодавно повернулися вони з полону, нещодавно увесь народ юдейський зібрався, й освячені від осквернення сосуди, жертовник і дім Господній.
|
|
|
4
|
4
|
|
Вони послали в усі краї Самарії і Конії, і Ветерона і Вельмена, і Єрихона, і в Хову й Есору, і в рівнину Салимську,
|
и^ посла'шA по все'и самарїи ѓ%крsтъ даy до е^ри'хона и^
|
|
5
|
5
|
|
зайняли усі вершини високих гір, відгородили стінами селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок війни, тому що ниви їхні недавно були зжаті,
|
ѓ^блего'ша вси връси го'ръ. и^ стњна'ми ѓ^гради'ша ё'лицы и^хъ. и^ собра'ша ѓ^би'лїя въ ё^готованїе ѓ^полъче'нїя”
|
|
6
|
6
|
|
а великий священик Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Ветомесфема, що лежить навпроти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма,
|
Сщ~енъникъ же і^елеа^ки'мъ писа` къ всњмъ, и^же бя'хђ противђ е^з#дрело'на, и^же е^сть противъ по'ля вели'каго бли'ꙁᲆ дотаиM, и^ всњмъ по кои'хъ пђть бы'ти можа'ше,
|
|
7
|
7
|
|
щоб вони зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було перешкодити тим, що приходили, тому що тісним був прохід навіть для двох людей.
|
да ѓ^блягђтъ го'ры и%миже пђть бы'ти можа'ше къ і^ерsлі'мђ. и^ тђ` да стрегђтъ гдњ` тњснота` пђть бы'ти можа'ше межDђ го'ръ.
|
|
8
|
8
|
|
Сини Ізраїля зробили так, як повелів їм великий священик Іоаким і старійшини всього народу ізраїльського, що перебували у Єрусалимі.
|
и^ сътвори'ша та'ко сн~ове і^и^л~еви ја%коy повелњ` и^мъ сщ~енникъ гн~ь і^елїакиM.
|
|
9
|
9
|
|
І з великою щирістю взивали до Бога всі мужі Ізраїля і смирили душі свої з великою ревністю:
|
И$ възва` весь по'лкъ къ г~ђ б~ђ настоянїе вели'ко, и^ смири'шася дш~ами свои'ми въ по'стњ и^ въ мл~тваX
|
|
10
|
10
|
|
вони і дружини їхні, і діти їхні, і худоба їхня; і всякий прибулець, і найманець, і куплений за срібло наклали веретища на стегна свої.
|
ѓ^ни` и^ же'ны и^хъ” И$ ѓ^блеко'шася сщ~енн#ицы въ вре'тища,
|
|
11
|
11
|
|
І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища,
|
и^ младе'нцы своя положи'ша на земли` противђ лица` хра'ма гн~я.
|
|
12
|
12
|
|
вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу.
|
и^ ѓ^лта'рь гн~ь покриша вре'тищи. и^ възваша къ г~ђ б~ђ і^и^л~евђ е^ді'нодђшно, да не дадђтся въ плњнъ младенцы ихъ, и^ же'ны и^хъ въ раздњле'нїе, и^ гра'ды иX въ и^стребле'нїе, и^ ст~ая и^хъ въ ѓ^скверне'нїе, да не да'ны бђдTђ въ порђганїе ја^зы'коM”
|
|
13
|
13
|
|
І Господь почув голос їхній і зглянувся на скорботу їхню; і в усій Юдеї й Єрусалимі народ багато днів постився перед святилищем Господа Вседержителя.
|
Тогда е^лїакиM сщ~енниk гн~ь вели'кїи ѓ^бъхожда'ше весь лю'д# і^и^л~ьскїи, и^ гл~а иM рекђщи” Вњсᲄе ја%ко ё^слы'шиT г~ь б~ъ мл~твы ва'ша, а^ще живђще пребђдете въ по'стњ, и^ въ мл~твахъ преD гм~ъ. и^ памятъствова'ти и%мате мољ=сїа раба` гн~я, и^же лю'ди а^м#мали'тьстїи надњю'щися въ си'лњ свое'и, и^ ѓ^ вельмо'жᲆствњ свое^мъ, и^ ѓ^ во'ехъ свои^хъ, и^ ѓ^ щи'тњхъ свои^хъ, и^ ѓ^ колесни'цаX свои^хъ, и^ ѓ^ вса'дницњхъ свои^хъ, не желњзомъ ѓ^плъча'ющи, н^о моли'твами ст~ыми свои^ми моля'щися ѓ^долњлъ. та'ко да бђдђтъ вси` вра'зи і^и^л~еви, а%ще прилежите в тоM дњлњ чт^о нача'сте. сего ради б^о ё^че'нїемъ е^го моля'щися пребыва'хђ преD лицеM гн~имъ.
|
|
14
|
14
|
|
А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу.
|
такоже и^ тїи и^же жрътвђ приношахђ г~ђ б~ђ, препоја%саны въ вре'тища приноша'хђ жрътвђ гн~ю,
|
|
15
|
15
|
|
На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.
|
и^ посы'паша пе'пеломъ на главы своя. и^ всњмъ срDцем# своиM моля'хђ г~а б~а, да посети'тъ лю'ди своя і^и^л~я”
|
|
Глава 5
|
Глvа, е~”
|
|
1
|
1
|
|
Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили стінами кожну вершину високої гори, а на рівнинах влаштували перешкоди.
|
Възвњще'но же бы'сть ѓ^лофе'рнђ нача'лникђ во'и а^сљ=рїискиX. и^же сн~ове і^и^л~еви ё^гото'вахђся на сђпроᲄивленїе на горах# пђтїе ѓ^блего'ша.
|
|
2
|
2
|
|
Він дуже розгнівався і, покликавши всіх начальників Моава і вождів Аммона і всіх правителів приморської країни, сказав їм:
|
и^ ја%ростїю ѕњло разгорњся, въ ја%рости вели'цњ” И$ възва` вся` кн~ѕя моа'вля, и^ вое^воды аMмони'тьстїи.
|
|
3
|
3
|
|
скажіть мені, сини Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього,
|
и^ рече и^мъ. р#цњте м^и чт^о е^сть лю'дїе сїи. и^же гора'ми ѓ^бладаюT, и^л^и и^же, и^ каковы и^ коли'ки сђть гра'ды и^хъ, и^ какова` е^сть си'ла иX и^л^и кое бђдетъ мно'жество и^хъ, и^л^и кто` цр~ь во'евъ и^хъ,
|
|
4
|
4
|
|
і чому вони більше за усіх, хто живе на заході, уперто не хочуть вийти мені назустріч?
|
чесо ради выше всњхъ и^же ѓ^бъдержа'тъ въсто'къ сїи. погръдњша на'ми и^ не и^ꙁыидо'ша въ срњте'нїе на'мъ да воспрїимђтъ насъ с миромъ”
|
|
5
|
5
|
|
Ахиор, проводир усіх синів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст раба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагірній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого.
|
ТогDа а^хїѓ'ръ вое^вода всњмъ сн~омъ а^м#мо'нимъ эTвњща`, и^ рече, а^ще въсхо'щеши слы'шати господи'не мои рекђ и%стиннђ преD тобо'ю, ѓ^ лю'дехъ сихъ и^же на гора'хъ ѓ^бита'ютъ. и^ не и^зы'идетъ сло'во ло'жно эT ё'стъ моиX,
|
|
6
|
6
|
|
Цей народ походить від халдеїв.
|
лю'дїе тїи эT колњна хаlде'искA сђть.
|
|
7
|
7
|
|
Колись вони оселилися в Месопотамії, тому що не хотіли служити богам батьків своїх, які були в землі Халдейській,
|
тїи пре'жде въ месопота'мїи ѓ^бита'ша. ја^ко не хотњша послњдовати бого'мъ эTц~ъ свои^хъ, и^же ѓ^бита'ша в земли` халдњистњи,
|
|
8
|
8
|
|
і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, — і вони втекли в Месопотамію і довго там жили.
|
ѓ^ставля'ющи б^о чи'ны эTц~ъ свои^хъ и^же при мно'жествњ бого'въ бы'ша, н^о е^ді'наго б~а нбsнаго что'ша.
|
|
9
|
9
|
|
Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби.
|
и^же повелњ` и^мъ да и^зы'идђтъ эTтђдђ и^ ѓ^бита'ютъ въ хара'нњ”
|
|
10
|
10
|
|
Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, поки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому.
|
Є$гда' же бысть гла'дъ по все'и земли` тои. и^до'ша въ е^гљ=петъ. таможе по четыриста лњтехъ тако ё^мно'жени сђть, и^же множесᲄво иX не можаше сочте'но бы'ти”
|
|
11
|
11
|
|
І постав на них цар Єгипетський, ужив проти них хитрість, обтяжуючи їх працею і виробленням цегли, і зробив їх рабами.
|
Є$гда' же ѓ^тягча'ше и^хъ цр~ь е^гљ=петъскїи работою, въ созида'нїи гра'довъ своиX сᲆ бла'та и^ пли'нџы”
|
|
12
|
12
|
|
Тоді вони воззвали до Бога свого, — і Він уразив усю землю Єгипетську невиліковними виразками, — і єгиптяни прогнали їх від себе.
|
И$ възва'ша къ г~ђ б~ђ свое^мђ, сїи же порази` всю` зе'млю е^гљ=пет#скђю ја%звами разли'чными. Є$гда' же и^знга'ша и^хъ е^гљ=птяне эT себе, и^ преста` ја%зва эT нихъ,
|
|
13
|
13
|
|
Бог висушив перед ними Червоне море
|
и^ паки и^хъ въсхотњ` пои^мати, и^ къ свое'и работњ` ѓ^брати'ти. бњжа'щимъ же и^мъ б~ъ нбsныи мо'ре раздњли` та'ко, сюдђ и^ сю'дђ и^ во'ды ја%ко стњны сᲄа'ша. ѓ^ни' же прои^до'шA по' сђхђ посредњ, мо'ря” Є$гда' же постиꙁа'хђ и^хъ е^гљ=птяне безъчи'слено мно'жество во'и, и^ та'ко покры` и^хъ вода`, и^же не ѓ^ста` эT ниX ни е^ді'нъ, и^же дњло послњднимъ въꙁвњсти'ти.
|
|
14
|
14
|
|
і вів їх шляхом Сини і Кадис-Варні; вони вигнали усіх, хто жив у цій пустелі;
|
и^ е^гда же прои^до'ша море чрьмное, и^ внидо'ша въ пђсты'ню горы` сљ=на'и, в ни'хже никогдаже чл~къ ѓ^бита'ти възмо'же. ни сн~ъ чл~ческїи когда тамо почи`. і^ и^сто'чники горкы` ё^слаже'ни сђть и^мъ на пи'тїе, и^ по лњтехъ четыредеся'техъ бра'шно съ нб~си и^мњша.
|
|
15
|
15
|
|
оселилися в землі аморреїв, своєю силою знищили усіх есевонитян, перейшли Йордан, успадкували всю нагірну країну
|
и^ гдњ къгда и^до'ша без лђка и^ стрlњ без# щи'та и^ меча`. б~ъ и^хъ ѓ^плъча` и^ ѓ^долњва'ше, и^ не бњ` противля'ю^щагося и^мъ” То'кмо когда эTстђпи'ша эT слђжбы г~а б~а свое^го, и^ коль кра'тъ поклони'шася бого'мᲆ чю'ждимъ, ра'звњ б~а свое^го, преда'ни сђть въ плњнъ и^ в поноше'нїе, ја%коже пока'яшася и^же эTстђпи'ша эT слђжбы г~а б~а свое^го, даде` и^мъ б~ъ нбsныи крњпость въ ѓ^долњнїе,
|
|
16
|
16
|
|
і, прогнавши від себе Хананея, Ферезея, Ієвусея, Сихема і всіх гергесеян, жили у ній багато днів.
|
паки же ханане'я цр~я, и^ евђсе'я, и^ ферезе'я, и^ хетџе'я, и^ е^ве'я, и^ а^мъморе'я, и^ всњхъ силныхъ въ е^сево'нњ ѓ^долњша, и^ зе'млю и^хъ и^ гра'ды и^хъ ѓ^дръжа'ша,
|
|
17
|
17
|
|
І доки не згрішили перед Богом своїм, щастя було з ними, тому що з ними Бог, який ненавидить неправду.
|
и^ даже доколњ не съгрњши'ша преD бм~ъ своиM бы'ша с# си'ми бл~гая. б~ъ б^о и^хъ ненави'дитъ безако'нїя,
|
|
18
|
18
|
|
Але коли вони ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами.
|
и^же и^ прежDе тњхъ лњтъ е^гда` эTстђпи'ша эT пђти` ја%же даде` и^мъ б~ъ, е^же ходи'ти в не'мъ. и^ потребле'ни быша плњне'нїемъ эT мно'гихъ ја^зы'къ, и^ мно'ꙁи ю%ꙁницы и^зведе'ни сђть в зе'млю не свою”
|
|
19
|
19
|
|
Нині ж, навернувшись до Бога свого, вони повернулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня.
|
Нн~њ же възвраᲄи'шася к# г~ђ б~ђ свое^мђ эT расточе'нїя, ја%же расᲄоче'ни бы'ша и^ съе^дини'шася въ е^дин#ство, и^ въꙁы'идо'ша на го'ры сїя вся`. и^ па'ки владњ'ютᲆ і^ерsлі'моM гдњ сђть ст~ая ст~ыX”
|
|
20
|
20
|
|
І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх.
|
Сего ра'ди господине мои въꙁыщи` а^ще е^сть кая беꙁаконїя и^хъ преD бм~ъ и^хъ. вꙁы'идемъ к нимъ. ја%ко предаю'щи предасть и^хъ б~ъ тебњ. и^ бђдђтъ повинни поD и'го си'лњ твое'и”
|
|
21
|
21
|
|
А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Господь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, — і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.
|
А$ще л^и не съгрњши'ша лю'дїе сїи преD гм~ъ бм~ъ свои^мъ, не мо'жемъ проти'витися и^мъ. ја^ко г~ь б~ъ защи'титъ и^хъ, и^ бђдемъ в поноше'нїе всея земли`”
|
|
22
|
22
|
|
Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв навколо намету, почав нарікати, а вельможі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його;
|
И$ бы'сть е^гда` преста` гл~ати а^хїѓ'ръ словеса` сїя, и^ раз#гнњвашася вси` вельмо'жи ѓ^лофе'рновы. и^ помышля'хђ ё^би'ти е^го
|
|
23
|
23
|
|
тому що ми не побоїмося синів Ізраїля: це — народ, у якого немає ні війська, ні сили для міцного ополчення.
|
рекђщи дрђгъ къ дрђгђ. кто` е^сть се'и и^же гл~етъ да сн~ове і^и^л~еви могђщи проти'витися цр~ю навходоносо'рђ и^ во'емъ е^го” Чл~цы беꙁъѓ^рђжни и^ беꙁъси'лнїи неё^че'ни бра'немъ. да позна'етъ а^хїѓръ, ја%ко ё^слав#ствђ'етъ нами”
|
|
24
|
24
|
|
Отже, підемо, повелителю Олоферне, — і вони стануть здобиччю всього війська твого.
|
Въꙁы'идеM на го'ры, и^ е^гда по'имани бђдђтъ си'лнїи и^хъ тогда` и^ ѓ'нъ с ними же мечемъ прободенъ бђдетъ. да вњдятъ вси` ја^зы'цы ја%ко навходоносо'р# бо'гъ земли` е^сть, и^ кро'мњ того нњсть и%ного”
|
|
Глава 6
|
Глvа, ѕ~”
|
|
1
|
1
|
|
Коли затих шум навколо зібрання, Олоферн, воєначальник війська ассирійського, сказав Ахиору перед усім народом іноплемінників і всіх синів Моава:
|
Бы'сть же е^гда` преста` гл~ати. раꙁгнњ'вася ѓ^лофе'рнъ ја%ростїю ве'лїею ѕњ'ло, рече къ а^хїѓ'рђ.
|
|
2
|
2
|
|
хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, — і Бог їхній не спасе їх.
|
ја%ко пррoчествоваl е^си намъ рекђщи и^же лю'ди і^и^л~евы ꙁащитя'тся эT б~а свое^го. а^зъ покажђ тебњ, ја%ко нњ'сть б~ъ то'кмо навходоносо'ръ.
|
|
3
|
3
|
|
Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней.
|
е^гда` побїемъ и^хᲆ всњхᲆ ја%ко чл~ка е^ді'наго”
|
|
4
|
4
|
|
Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами, і не стане стопа ніг їхніх проти нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, — і не даремні будуть слова повелінь його.
|
Тогда` и^ т^ы с ними, а^сљ=рїискимъ мече'мъ поги'бнеши, и^ ве'сь і^и^л~ь с тобо'ю погђбле'нїемъ расточа'тся” И$ поꙁна'еши ја%ко навходоносо'ръ г~ь е^сть все'и земли`.
|
|
5
|
5
|
|
А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту.
|
|
|
6
|
6
|
|
Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, — і ти упадеш між пораненими їхніми.
|
е^гда ме'чь воя мое^го про'идеT срDце твое, и^ прободе'нъ паде'ши, междђ ја%звеныхъ людїи і^и^л~ьтьскиX.
|
|
7
|
7
|
|
Раби мої відведуть тебе в нагірну країну і залишать в одному з міст на висотах,
|
|
|
8
|
8
|
|
і ти не помреш там, доки не будеш з ними знищений.
|
и^ не въста'неши бо'ле до'ндеже и^стреби'шися с ни'ми”
|
|
9
|
9
|
|
Якщо ж ти сподіваєшся в серці твоєму, що вони не будуть взяті, то нехай не спадає лице твоє. Я сказав, і жодне зі слів моїх не пропаде.
|
Па'ки же а^ще пррoчествотвое и%стинно ча'еши не и^ꙁмњни'тся лице твое, и^ блњ'досᲄь и^же ѓ%бразъ твои вᲆздержи'тᲆ эTи^деT эT тебе, а^ще словеса` моя` сїа мни'ши и^спо'лнитися не мо'гђтъ” И$ поꙁна'еши и^же вкђ'пњ с ни'ми сїа и^скђси'ши. ꙁане` эT сего ча'са тњмъ лю'демᲆ съдрђжи'шися. да когда` досто'ины мое^го меча` мђ'ки въспрїе'млютъ, тогда` и^ т^ы вкђ'пњ м#ще'ніеM да поDлежи'ши”
|
|
10
|
10
|
|
І наказав Олоферн рабам своїм, які стояли в наметі його, взяти Ахиора, відвести його у Ветилую і віддати в руки синів Ізраїля.
|
Тогда` повелњ` ѓ^лофе'рнъ рабо'мъ свои^мъ да пои^маютъ а^хїѓ'ра, и^ ведђтъ е^го въ' градъ веџђлїю, и^ предадђтъ е^го в рђ'ки сн~овомъ і^и^л~евыM”
|
|
11
|
11
|
|
Раби його схопили і вивели його за стан на поле, а із середовища рівнини піднялися в нагірну країну і прийшли до джерел, що були під Ветилуєю.
|
И$ вꙁя'ша е^го раби` ѓ^лофе'рновы, и^до'ша чрезъ по'ле”
|
|
12
|
12
|
|
Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням.
|
И$ е^гда же когда` приближа'хђся къ гора'мъ, и^ꙁыидо'ша проти'въ и^хъ пра'щницы”
|
|
13
|
13
|
|
А вони, підійшовши під гору, зв’язали Ахиора і, залишивши його кинутим біля підошви гори, пішли до свого господаря.
|
Тїи же ё^клоня'ющися на страны горы`, и^ привяꙁа'ша а^хїѓ'ра къ дре'вђ рђка'ма и^ нога'ма, и^ та'ко свя'ꙁана эT ве'рвиць ѓ^ста'виша е^го, и^ ѓ^брати'шася къ господи'нђ свое^мђ”
|
|
14
|
14
|
|
Сини ж Ізраїля, які вийшли зі свого міста, зупинилися над ним і, розв’язавши його, привели у Ветилую, і представили його начальникам свого міста,
|
Сн~ове же і^и^л~еви и^сходя'ще эT веџђлїа, прїидо'ша къ немђ, и^ раꙁрњши'вше е^го приведо'ша въ веџђлїю, и^ поста'виша е^го посреd людїи въпраша'ющи. чт^о е^сть ве'щь сїа и^же свя'зана а^сљ=рїане ѓ^ста'виша т^я”
|
|
15
|
15
|
|
якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хаврій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла.
|
Вᲆ дн~ехъ сихъ бя'хђ т^ђ нача'лницы, і^ѓ^сїя сн~ъ ми'хоv, эT колњ'на симеѓ'нова, и^ хармїа и^же и^менованъ гоџонїель,
|
|
16
|
16
|
|
Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зібрання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося.
|
посредњ ста'рецъ и^ посредњ всњхъ людїи”
|
|
17
|
17
|
|
Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля.
|
А$хїѓ'ръ повњ'да вс^я и^же эT ѓ^лофе'рна въпрошенъ быs, и^ ка'ко лю'дїе ѓ^лофе'рновы хотя'хђ того ради словеси` ё^би'ти е^го, і^ и'м#же ѓ%браꙁомᲆ то'и ѓ^лофе'рнᲆ раꙁгнњ'вася, повелњ` е^го сея ра'ди вины преда'ти лю'демъ і^и^л~ьтьскимъ. да е^гда` ѓ^долњ'етъ сн~овоM і^и^л~евоM. тогда` и^ мене` а^хїѓ'ра раꙁли'чными повелњ` погђби'ти мђ'ками, сего ра'ди и^же реко'хъ, б~ъ нбsныи ꙁащити'тель и^хъ е^сть”
|
|
18
|
18
|
|
Тоді народ упав, поклонився Богу і воззвав:
|
Є$гда же а^хїѓ'ръ вс^я сїя въꙁвњсти, ве'сь по'лкъ па'дъ на лице` кла'няющеся г~ђ б~ђ, и^ ѓ'бщимъ скорбњ'нїемъ и^ пла'чемъ е^ді'нодђшно мл~твы своя` г~ђ б~ђ въꙁлїа'ша, гл~ющи”
|
|
19
|
19
|
|
Господи, Боже Небесний! подивися на їхню гординю і помилуй смиренність роду нашого, і зглянься на лице освячених Тобі у цей день.
|
Ги~ б~е нб~си и^ ꙁеMли` ё^ꙁри` горды'ню и^хъ, и^ при'ꙁри на на'ше смире'нїе, и^ лице` ст~ымъ твоиM воньми`, и^ ја%ви ја%ко не ѓ^ста'виши надњ'ющихся на' тя, а^ смири` надњ'ющихся ѓ^ себњ и^ эT свое'я си'лы славящися”
|
|
20
|
20
|
|
І втішили Ахиора і похвалили його.
|
Сконча'ша б^о плаq и^ мл~твђ и^же ве'сь дн~ь моли'шася, и^ ё^тњшиша а^хїѓ'ра рекђщи. б~ъ эTц~ъ на'шиX е^гоже т^ы си'лђ проповњ'да, то'и тебᲇ сїя да'сть въꙁдая'нїя, да и^хъ на'ипаче т^ы погибель ё%ꙁриши” Є$гда б^о г~ь б~ъ на'шъ вда'сть сїю свободђ рабо'мъ свои^мъ, бђ'детъ и^ с тобо'ю г~ь б~ъ и^ посредњ насъ, ја%ко го'дњ тебњ, та'ко съ твои^ми всњми, и^ живе'ши с на'ми”
|
|
21
|
21
|
|
Потім Озія взяв його із зібрання у свій дім і зробив бенкет для старійшин, — і цілу ніч ту вони закликали Бога Ізраїлевого на допомогу.
|
Тогда` ѓ^сїя е^гда` сконча'ся совњтъ, прїя` е^го в до'мъ свои, и^ сътвори` вече'рю ве'лїю, и^ съꙁва'нымъ всњмъ преꙁви'теромъ вкђ'пњ, и^споlненомъ поще'нїемъ ё^крњпи'шася” Посе'мъ па'ки съꙁва'ни вс^и лю'дїе всю` но'щъ моли'шася въкђ'пњ прося'ще по'мощи эT г~а б~а і^и^л~ева”
|
|
Глава 7
|
Глvа, з~”
|
|
1
|
1
|
|
На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих.
|
Олофе'рнъ же въ дрђгїи дн~ь ꙁаповњ'да во'емъ свои^мъ, да вꙁы'идђтъ проти'вђ веџђлїя”
|
|
2
|
2
|
|
І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч.
|
Бњша же пњшец# бра'нныX Wр~, и^ Wк~. и^ всаDниk, к~Wв. кро'мњ тXњ мђжіи и^же ѓ^б#я'лᲆ плњне'нїемᲆ, і^ и^ꙁведе'ни бя'хђ эT всXњ предњ'лъ и^ эT гра'дъ ю%ноши вся'кїя
|
|
3
|
3
|
|
Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.
|
вс^и сїи ё^готова'шася въкђ'пњ къ бра'ни проти'въ сн~овомъ і^и^л~евоM, и^ прїидо'ша по странњ горы` да'же до верха` и^же ꙁри'тъ на дотаи^мъ, эT мњста и^же рече'тся белма да'же до хел#мо'на, и^же е^сть проти'вђ е^ꙁдрелоn”
|
|
4
|
4
|
|
Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги.
|
Сн~ове же і^и^л~еви ја%ко ви'дњша мно'жество и^хъ, падо'ша на ꙁемли` посыпа'ющїи пе'пелᲆ на главы` своя`, е^ді'нодђшно моля'щися. да г~ь б~ъ і^и^л~евъ млsть свою` пока'жеT на лю'дехъ своиX”
|
|
5
|
5
|
|
І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.
|
И$ прїя'ша ѓ^рђж'їя своя` бра'нная, сњдо'ша по мњ'стомъ и^же тњсноты пђтя` стезя` и^справля'ютъ междђ гора'ми. и^ бя'хђ стрегђще ве'сь дн~ь и^ но'щь”
|
|
6
|
6
|
|
На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї,
|
Тогда ѓ^лофе'рнъ е^гда` ѓ^бы'иде ѓ%крsтъ гра'да,
|
|
7
|
7
|
|
оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу.
|
и^ ѓ^брњте и^сто'чникъ и^же въꙁлїя'ше во'дђ вожде'нђ и^хъ эT страны` ю%жески вн^њ гра'да водяшеся, и^ повелњ` пресњчи трђ'бы ѓ%ны и^ми'же вода` хожда'ше. бя'хђ б^о недале'че эT стњ'нъ и^ кла'дяѕь эT ниXже та'ино ви'дњны бы'ша че'рплюще во'дђ на прохлаже'нїе па'че не'же на питїе”
|
|
8
|
8
|
|
Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали:
|
Но сн~ове а^м#мо'ни, и^ моа'вли, пристђпи'ша къ ѓ^лофе'рнђ рекђщи,
|
|
9
|
9
|
|
вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.
|
|
|
10
|
10
|
|
Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір.
|
сн~ове і^и^л~еви не в копїи, ни вᲆ стрњлаX ё^пова'ютъ, н^о го'ры ꙁащища'ютъ и^хъ. и^ ё^пасђть и^хъ хо'лми, въ стремле'нїи поста'влени”
|
|
11
|
11
|
|
Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого.
|
Сего раd без# брани мо'жеши премощи иX,
|
|
12
|
12
|
|
Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори;
|
поста'ви стра'жи ко кла'дяѕеM да не чр'ъплютъ эT ни'хъ воды`,
|
|
13
|
13
|
|
тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста.
|
без# меча` б^о ё^бїеши и^хъ и^бо ё^трђже'ни сђть предадђтъ гра'дъ свои кое^гоже мняT и^же не въꙁможемъ ѓ^долњти, ꙁане` и^же на гора'хъ поста'вленъ”
|
|
14
|
14
|
|
І будуть знемагати вони від голоду, і дружини їхні і діти їхні, і раніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого;
|
|
|
15
|
15
|
|
і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром.
|
|
|
16
|
16
|
|
Сподобалися ці слова їхні Олоферну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали.
|
И$ ё^го'дна бы'сть словеса` с^и преD ѓ^лофе'рноM, и^ преD нача'лники е^го.
|
|
17
|
17
|
|
І рушив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля.
|
и^ поста'ви ѓ%крестъ со'тницы по всњмъ кла'дяѕеM”
|
|
18
|
18
|
|
А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.
|
|
|
19
|
19
|
|
Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них.
|
|
|
20
|
20
|
|
Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісниці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,
|
Сїа стра'жа, к~, дн~їи, бы'сть и^споlнена, ѓ^скђдњша ё^бо събра'нїя воD всњмъ ѓ^бита'ющимъ веџђлїи,
|
|
21
|
21
|
|
спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою.
|
та'ко да не бы'сть внђтри гра'да воды` эTкђ'дђ насыти'тися и^ ни е^ді'нᲆ дн~ь, поне` въ мњ'рђ да'шеся лю'демъ вода` на вся'къ дн~ь”
|
|
22
|
22
|
|
І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили.
|
|
|
23
|
23
|
|
Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, — юнаки, дружини і діти, — і з голосним воланням говорили усім старійшинам:
|
Тогда` снидо'шася къ ѓ^сїи ю%ноши и^ вс^и мђж'и и^ же'ны и^ ѓ'троки вс^и вкђ'пᲇ е^ді'ногла'сно реко'ша,
|
|
24
|
24
|
|
нехай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура;
|
сђ'дитᲆ г~ь б~ъ междђ на'ми и^ тобо'ю, ја%ко сътвори'лъ е^си на наs ѕла'я, не хотя'щи гл~ати ми'рная съ а^сљ=рїя'ны,
|
|
25
|
25
|
|
і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю.
|
и^ того ра'ди преда` наs б~ъ в рђ'кђ и^хъ” Тᲇ'мже нњсть и^же помо'жетъ е^гда` преD ѓ^чи'ма и^хᲆ въ жа'ждњ скончаеMся, и^ в погђбле'нїе вели'ко”
|
|
26
|
26
|
|
Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його,
|
И$ нн~њ сᲆбери'те всњхъ и^же въ' градњ сђть, да во'лею вс^и предади'мся лю'демъ ѓ^лофе'рновымъ”
|
|
27
|
27
|
|
бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.
|
Лђ'че е^сть намᲆ да быхоM сђще живи въ плњне'нїи хвали'ли г~а б~а, неже ё%мремъ, и^ бђ'демъ въ поноше'нїе всњмъ лю'демъ, да не ви'димъ жены на'ша и^ мла'денцы на'ша мр~тви, преD ѓ^чи'ма на'шима”
|
|
28
|
28
|
|
Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день.
|
днsе въ свњдњтельство прїемлеM нб~о и^ ꙁе'млю, и^ б~а эTц~ъ на'шиX, и^же м#сᲄиTся намъ по грњхомъ на'шимᲆ, да ё^же преда'ите граD в рђ'кђ во'емъ ѓ^лофе'рновымъ, да бђ'детъ коне'цъ на'шъ кра'токъ въ ё^стахъ меча`, и^же дол#ѕње сътвориTся эT сђхоты жа'жDи”
|
|
29
|
29
|
|
І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голосно волали до Господа Бога.
|
И$ е^гда` сїа реко'ша бы'сть пла'чь и^ рыда'нїе ве'лїе въ лю'дехъ всњхᲆ, по мно'ги ча'сы е^ді'нымъ гла'сомъ въꙁопи'ша къ г~ђ б~ђ рекђщи. съгрњши'хомъ съ эTц~ы на'шими, неправо дњяхомъ, и^ беꙁ#законова'хомъ, Ты^ г~и и^же кро'токъ е^си поми'лђи наs, и^ въ твоеM накаꙁа'нїи м#сти беꙁако'нїя на'ша, и^ не преда'и и^сповњдающихъ т^я, лю'демъ и^же не вњ'дятъ т^я. да не рекђтъ междђ ја^ꙁы'къ, гд^њ е^сть б~ъ и^хъ, и^ е^гда` тњ'мъ во'племъ, и^ тњмъ пла'чемъ ё^трђ'ждьшеся, ѓ^слабле'ни молча'хђ,
|
|
30
|
30
|
|
Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця.
|
тогда` въста` ѓ^сїя ѓ^блїя'нъ слеꙁа'ми рече, ра'вни дш~ею бђ'дите бра'тїе, е^ще` пяти дн~їи жде'мъ эT г~а б~а млрsдїя, да ја%роs свою` эTсњче'тъ, и^ да'сть сла'вђ и^мени свое^мђ”
|
|
31
|
31
|
|
Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами.
|
А$ще ли же по пяти дн~еX не прїидетъ помощъ, сътвори'мъ сїа словеса` и^же гл~аста”
|
|
32
|
32
|
|
І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.
|
|
|
Глава 8
|
Глvа, и~”
|
|
1
|
1
|
|
У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.
|
И$ бы'сть е^гда` слы'ша сїя словеса` і^ю^ди'џъ в#дови'ца, и^же б^њ дщи мера'рина, сн~а и^доћова, сн~а і^ѓ'сифля. сн~а ѓсїина, сн~а е^лаи^на, сн~а и^а^мино'рова, сн~а гедеѓ'нова, сн~а раџаи'мова, сн~а а^хи'това, сн~а меlхїева сн~а е^на'нова, сн~а венаџа'нова, сн~а салаџїи^лева, сн~а симеѓ'нова, сн~а рђви'мова”
|
|
2
|
2
|
|
Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю;
|
И$ мђж'ъ е^я` бы'сть манаси'съ, и^же ё%мре въ дн~и жа'твы ја^чме'ня”
|
|
3
|
3
|
|
тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном.
|
Настоя'ше б^о наD привяꙁа'ющая рђкоя'ти в по'ли. и^ прїиде ꙁно'и на главђ` е^го, и^ ё%мре въ бетђлїи гра'дњ свое^мъ, и^ погребе'нъ быs т^ђ съ эTц~ы свои^ми”
|
|
4
|
4
|
|
І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці.
|
Бњ же і^ю^ди'џъ ѓ^ста` жена` е^го вдови'цею ё^же лњта тр^и и^ мsць, ѕ~.
|
|
5
|
5
|
|
Вона зробила для себе на покрівлі дому свого намет, поклала на стегна свої веретище, і був на ній одяг удівства її.
|
и^ на вы'ш#ше до'мђ свое^го сътвори'ла себњ ᲄа'ино жили'ще, в не'м#же съ ѓ^трокови'цами свои^ми ꙁатворе'на живя'ше” І$ и^мњ'ющи на чре'слњхъ свои^хъ вре'тище,
|
|
6
|
6
|
|
Вона постилась усі дні удівства свого, крім днів перед суботами і субот, днів перед новомісяччями і новомісяч, і свят і торжеств дому Ізраїлевого.
|
постя'шеся вс^я дн~и живота` свое^го, кро'мᲇ сђбо'ты, и^ новомњ'сячїя. и^ праꙁDниk до'мђ і^и^л~ева”
|
|
7
|
7
|
|
Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла.
|
Бњ же лњ'па ѓ^браꙁоM ѕњ'ло, е'иже мђ'жъ свои ѓ^ста'вилъ бога'тьства мно'га, и^ домоча'дцы ё^мно'жены, и^ ѓ^держа'нїе, воло'въ и^ ѓ^вецъ и^ ста'дъ мно'гихъ по'лна”
|
|
8
|
8
|
|
І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка.
|
И$ б^њ сїя въ все'мъ сла'вна, ја%ко боя'шеся г~а б~а ѕњ'ло. не бњ и^же кт^о г~леT ѓ^ не'и сло'во ѕл^о”
|
|
9
|
9
|
|
Почула вона про лихі слова народу проти начальника, тому що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам,
|
Сїя б^о е^гда` слы'ша ја%ко ѓ^сїа сщ~енникъ ѓ^бњща` по пяти дн~ехъ преда'ти гра'дъ,
|
|
10
|
10
|
|
і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.
|
и^ посла` къ преꙁви'теромъ хабри и^ харми.
|
|
11
|
11
|
|
Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам.
|
и^ прїидо'ша къ не'и, и^ рече и^мъ, чт^о е^сть с^е и^же и^зво'ли и^ѓ^сїя, да предаs граD а^сирїѓ^мъ, а^ще ли межDђ пяти дн~їи не прїидетъ вамъ по'мощь.
|
|
12
|
12
|
|
Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських?
|
и^ кто е^сте в^ы и^же и^скђша'ете г~а б~а.
|
|
13
|
13
|
|
Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседержителя, але ніколи нічого не довідаєтеся;
|
|
|
14
|
14
|
|
тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозумієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого!
|
и^ нњ'сть сїе сло'во и^же млsть приꙁовеT, н^о на'ипаче ја%рость въꙁ#бђ'дитъ, и^ гнњ'въ вож#же'т#”
|
|
15
|
15
|
|
Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших.
|
Положи'сте в^ы вре'мя млsти гн~я, и к воли ва'шеи дн~ь поста'вили е^сте е^мђ” Но^ ја%же тръпе'ливъ е^сть г~ь, сего ради пока'емся того. и^ эTпђще'нїя е^го и^ꙁлїя'нїемъ сле'знымъ и^спро'симъ.
|
|
16
|
16
|
|
Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському.
|
не м#сти'тъ г~ь б~ъ та'ко ја%ко чл~кᲆ, ни гнњ'вается ја%ко сн~ъ чл~чь”
|
|
17
|
17
|
|
Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно.
|
И$ сего ра'ди смири'мъ е^мђ` дш~и на'ши, и^ дх~омъ съкрђше'ннымᲆ и^ смире'ннымъ слђжа'ще е^мђ, речеM же съ пла'чемъ г~ђ б~ђ, да по во'ли свое'и сътво'ритᲆ с на'ми млsть свою`. да ја%ко съскорбле'но е^сть срDце на'ше въ го'рдости и^хъ, та'коже да на'шиM смире'нїемъ ё^тњшимся.
|
|
18
|
18
|
|
Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні,
|
ја%ко нњсмы послњдовали грњхђ эTц~ъ на'шиX, и^же ѓ^ста'виша б~а свое^го, и^ поклони'шася богоM чю'ждимъ”
|
|
19
|
19
|
|
за що батьки наші віддані були мечу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами.
|
Є$гоже ра'ди грњха да'ни сђть въ погђбле'нїе меча` и^ въ расхище'нїе, и^ въ стыдњ'нїе врагомъ свои^мъ”
|
|
20
|
20
|
|
Але ми не знаємо іншого Бога, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду.
|
Мы' же и%ного б~а не вњмы кромњ е^го, по'ждемᲆ смире'нне ё^тњшенїя е^го,
|
|
21
|
21
|
|
Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші будуть розграбовані, і Він стягне осквернення їх від уст наших,
|
|
|
22
|
22
|
|
і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами;
|
и^ въꙁы'щеT кровь нашђ эT ја^ꙁвле'нїа вра'гъ на'шихъ. и^ сми'ритъ вс^и ја^ꙁы'цы, е^ли'цы въста'ютъ на' ны.
|
|
23
|
23
|
|
тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя.
|
и' сътвори'тъ и^хъ безъ чести г~ь б~ъ на'шъ”
|
|
24
|
24
|
|
Отже, брати, покажімо братам нашим, що від нас залежить життя їхнє, і на нас утверджуються і святині, і дім Господній, і жертовник.
|
И$ нн~њ бра'тїя в^ы и^же е^сте преꙁви'тери вᲆ лю'дехъ бж~їихъ, на ваs възы'щTђся дш~а и^хъ” Сего ради ва'шими прещенїи въздви'гнете срDца и^хъ,
|
|
25
|
25
|
|
За все це подякуємо Господу Богу нашому, Який випробовує нас, як і батьків наших.
|
да въспомина'ютъ на и^скђше'нїе эTц~ъ на'шихъ. и^скђше'ни сђще и^спра'вяT слђженїе г~ђ б~ђ свое^мђ.
|
|
26
|
26
|
|
Згадайте, що́ Він зробив з Авраамом, чим спокушав Ісаака, що́ було з Яковом у Сирській Месопотамії, коли він пас овець Лавана, брата матері своєї:
|
воспомина'юще памяTни быᲄи на сїе ка'ко эTц~ъ наj а^враа'мъ и^скђшенъ е^сть” И$ по мно'ѕXњ скђшенїихъ дрђгъ бж~їи нареqся Та'коже і^саа'къ, і^ и^а'ковъ, и^ мољ=сїи и^ вс^и любя'щїи г~а б~а по мно'ѕњхъ и^скђшенїихъ и^зыидо'ша эT ми'ра въ вњрњ”
|
|
27
|
27
|
|
як їх спокушав Він не для катування серця їх, так і нам не мститься, а тільки для напоумлення карає Господь тих, хто наближається до Нього.
|
Тїи же и^же и^скђшенїя не прїя'ша, съ стра'хомᲆ гн~имъ, и^ нетръпњнїи свое^мъ, в поношенїе роп#танїе свое приноси'ли преD гм~ъ и^стреблени сђть эT гђби'теля и^ эT ꙁмїи погибо'ша” Сего ради и^ м^ы не м#стиMся сихъ ра'ди ве'щеи и^хже тръпиM. н^о мня'щи за грњхи наши сїя стра'жDемъ и^ боиMся страда'нїа малњ'иша сђть ја%звы бж~їя. и^же прїидо'ша раби е^го къ на'шемђ и^справле'нїю, а^ не погђбленїю.
|
|
28
|
28
|
|
Озія сказав їй: усе, що ти сказала, сказала від доброго серця, і ніхто не буде противитися словам твоїм,
|
и^ рече и^ѓ^сїя и^ преꙁви'тери, вс^я и^же гл~ала е^си и%стинна сђть. и^ нњсть въ словесњхъ твоиX н^и е^ді'но хђленїе”
|
|
29
|
29
|
|
бо не з сьогоднішнього тільки дня відома мудрість твоя, але від початку днів твоїх весь народ знає розум твій і добрі почуття твого серця.
|
|
|
30
|
30
|
|
Але народ знеміг від спраги і примусив нас зробити так, як ми сказали їм, і зобов’язав нас клятвою, якої ми не порушимо.
|
|
|
31
|
31
|
|
Помолись же за нас, бо ти жінка побожна, і Господь пошле дощ для наповнення водосховищ наших, і ми більше не будемо знемагати від спраги.
|
Нн~њ б^о моли ꙁа насъ, ја%ко жена` ст~а е^си, и^ бл~гочестива.
|
|
32
|
32
|
|
Юдиф сказала їм: послухайте мене, — і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів.
|
и^ рече и^мъ і^ю^ди'џъ, вњсᲄе б^о ја%ко эT б~а сђть ја%же рекоX” Та'коже і^ и^скђси'те, эT' бг~а л^и сђть сїя, ја%же помы'слихъ сътвори'ти” И$ моли'теся да крњпокъ сътвори'тъ г~ь б~ъ совњтᲆ мо'и”
|
|
33
|
33
|
|
Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою.
|
Ста'ните в^ы ё^ забра'ла но'щи сея, и^ а'ꙁъ и^ꙁыдђ съ а'брою мое'ю. и^ моли'теся, да ја%ко рекли е^сте, въ дн~и пять да посњтиT г~ь лю'ди своа і^и^л~я”
|
|
34
|
34
|
|
Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити.
|
Вы' же не хо'щђ да пои%щете дња'нїе мое. и^ доколњ не эTвњща'ю ва'мъ ничт^о и%но, сътвори'те то'кмо мл~твђ за' мя кᲆ г~ђ б~ђ на'шемђ”
|
|
35
|
35
|
|
І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим!
|
И$ рече к не'и ѓ^сїя нача'лниk і^ё^де'и. и^ди` въ ми'ре, и^ г~ь бђдетъ с тобо'ю, въ эTм#щенїе вра'гомъ на'шимъ,
|
|
36
|
36
|
|
І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.
|
и^ ѓ^браща'ющися эTи^до'ша эT не'я”
|
|
Глава 9
|
Глvа, џ~”
|
|
1
|
1
|
|
А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала:
|
Отше'д#шимъ же и^мъ тогда` вни'де і^ю^ди'џъ въ мл~твениk свои. и^ ѓ^блече'ся въ вре'тище посы'па пе'пелъ на главђ` свою. и^ паде` ни'ць преD гм~ъ въпїяше рекђщи.
|
|
2
|
2
|
|
Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили.
|
г~и бж~е эTц~а моеh симеѓ'на и^же да'лъ е^си е^мђ ме'чь, въ ѓ^тᲆм#ще'нїе и^ноплеме'нникомъ, и^же расᲄлители бы'ша въ ск#ве'рности свое'и. и^ ѓ^бнажи'ша пло'ть дв~ы въ стђдъ.
|
|
3
|
3
|
|
І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх,
|
|
|
4
|
4
|
|
і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову!
|
и^ да'лъ е^си же'ны иX въ плњне'нїе. и^ дще'ри и^хъ в пои^ма'нїе. и^ весь плњнъ на раꙁделе'нїе рабо'мъ твоиM и^же ревнова'ли ре'вность твою. помози' ми молю' тя г~и бж~е мои мнᲇ вдови'цњ.
|
|
5
|
5
|
|
Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося;
|
ты' бо сътвори'лъ е^си преQняя. і^ и'на потњхъ помы'слилᲆ е^си
|
|
6
|
6
|
|
що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений.
|
и^ бы'сть сїе е^же реклъ е^си” Вси` б^о пђтїе твои` ё^гото'вани сђть, и^ твои` сђдбы` въ твое^мъ провњдњнїи поста'вилъ е^си.
|
|
7
|
7
|
|
Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни.
|
ё'зри на станы` а^сљ=рїискїя нн~њ” ЈА/коже нњкогда при'зрњлъ е^си на плъки е^гљ=пет#скїя е^гда` ꙁа рабы` твои'ми ѓ^рђжнїи теча'хђ. надњю'щися в колесњхъ и^ въ ко'нницњхъ свои^хъ, и^ въ множесᲄвњ брани'телеи. н^о при'зрњлъ е^си на во'я и^хъ. и^ тмы` ё^медли'ша иX, и^ потопи` и^хъ бе'з#дна, и^ во'ды покры'ша и^хъ” Тако да бђдђтъ и^ тїи г~и бж~е. и^же надњ'ются на мно'жество свое`, и^ в колесњхъ свои^хъ. и^ во вса'дницњхъ и^ въ стрњла'хъ своиX и^ в сђлицахъ сла'вятся” И$ невњ'дяT ја%коты` е^си г~ь б~ъ нашъ, и^же сокрђши'ши бра'ни эT нача'ла,
|
|
8
|
8
|
|
Господь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника.
|
и^ г~ь ё^бо и%мя е^сть тебњ” Възъдви'гни мы'ш#цђ твою` ја^ко эT нача'ла, и^ съкрђши си'лђ и^хъ в си'лњ твое'и” да паде'тъ крњпость и^хъ въ гнњвњ твое^мъ. и^же ѓ^бњща'ются ѓ^скверᲆни'ти ст~ая твоя. и^ погђби'ти завњтъ и%мени твое^го, и^ эTја%ти мечем# свои^мъ ро'гъ прsтла твое^го.
|
|
9
|
9
|
|
Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я.
|
сътвори` г~и да мечемъ и%стовымъ е^го, горды'ня эTсњче'тся,
|
|
10
|
10
|
|
Вустами хитрощів моїх урази раба перед вождем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою;
|
и^ да ё^ло'вится ѓ^чи'ма свои'ма на' мя. и^ да ё^ја^зви'ши е^го лњ'пыми гл~ъми ё'сᲄъ мои^хъ. да'и же м^и въ срDци дръзнове'нїе, да ё^ничижђ` того си'лђ, и^ ѓ^бращђ` е^го. Бђдетъ б^о сїе въ па'мять и%мени твое^мђ, е^гда рђка же'ньска ё^бїетъ е^го.
|
|
11
|
11
|
|
бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних.
|
нњсть б^о въ мно'жествњ си'ла твоя г~и, ни в ко'нехъ си'лныхъ во'ля твоя, ниy го'рдїи эT нача'ла ё^годи'ша тебњ. н^о смире'ннїи и^ кротцїи всегда` тебᲇ ё^годи'ша
|
|
12
|
12
|
|
Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою,
|
моле'нїеM” Бж~е нб~семъ и^ творче во'дъ. и^ г~и всего сътворе'нїя. ё^слы'ши м^я бњднђю моля'щђся, и^ твое'я си'лныя млsти ча'ющи.
|
|
13
|
13
|
|
зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх.
|
въспомяни` г~и на завњтᲆ твои. и^ да'и слово въ ё^ста` моя`, и^ въ срDци мое^мъ совњтъ ё^крњпи`, да до'мъ твои въ ст~ыни пребываеT.
|
|
14
|
14
|
|
Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.
|
и^ вс^и ја^ꙁы'цы поꙁна'ютъ ја%коты` е^си б~ъ е^ді'нъ, и^ нњсть и%наго развњ тебе”
|
|
Глава 10
|
Глvа, і~”
|
|
1
|
1
|
|
Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова,
|
Бы'сть же е^гда преста` въпи'ти къ г~ђ.
|
|
2
|
2
|
|
то піднялася на ноги, покликала служницю свою і ввійшла в дім, в якому вона проводила суботні дні і свята свої.
|
въста` эT мњста на не'м#же лежа` просте'р#та къ г~ђ б~ђ възва' же а%брђ свою. и^сходящи въ до'мъ свои
|
|
3
|
3
|
|
Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, обмила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся й одягла на голову пов’язку, вдяглася в одяг веселощів своїх, у який вона вбиралася у дні життя чоловіка свого Манассії;
|
и^ совлече с# себе вре'тище и^ ѓ^де'ждђ вдовства свое^го и^ ё^мы` тњло свое. и^ пома'зася мастьми и^ ми'ромъ бл~говоннымъ, и^ распростре вла'сы главы` свое'я. и^ наста'ви ми'трђ на главђ` свою. и^ ѓ^блечеся ѓ^дња'нїеM бл~гостыня свое'я,
|
|
4
|
4
|
|
взула ноги свої в сандалії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спокусити очі чоловіків, які побачать її.
|
и^ на но'ѕњ свои` плесници прїа и^ нараMницђ швенђ цвњтїеM и^ ё^серяꙁи и^ перьстени и^ всњми красоᲄами свои'ми ё^краси'ся е'йже и^ г~ь даде красотђ. и^ ја%ко вс^я сїя сложенїя не эT похо'ти блDђства, н^о эT преподо'бїя” И$ сего ради г~ь съпоспњшествова красотњ ея`. да не то'щною красото'ю всњмъ ѓ^чесемъ ја^ви'тся.
|
|
5
|
5
|
|
І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.
|
и^ въꙁложи на а'брђ ѓ^трокови'цђ свою, лагвицђ вина' и^ сосђдъ і^е^ле'я, и^ крђпъ, и^ смокви и^ хлъбъ и^ сы'ръ,
|
|
6
|
6
|
|
Вийшовши до воріт міста Ветилуї, вони знайшли Озію і старійшин міста, Хаврина і Хармина, що стояли біля них.
|
і^ и^доста. е^гда же прїидо'сᲄа къ вра'томъ гра'да, и^ ѓ^брњте ждђща і^ѓ^сїю, и^ преꙁви'теры граDски.
|
|
7
|
7
|
|
Коли вони побачили її і переміну в її обличчі й одязі, дуже дивувалися красі її і сказали їй:
|
ви'дњвше ю& ё^жасошася дивя'щеся ѕњло красотњ ея`. ѓ^баче ничтоy въпроси'ша ю&,
|
|
8
|
8
|
|
Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу
|
н^о пђсти'ша ю& проити рекђщи. б~ъ эTц~ъ на'шихъ да дасть тебњ блгDть. и^ весь совњтъ срDца твое^го, свое'ю си'лою да ё^крᲇпиT и^ да славиTся ѓ^ тебњ і^ерsли'мъ, и^ да бђ'детъ и^мя твое в# числњ прпDбныX и^ пра'веDныхъ” И$ реко'ша вс^и сђщїи` т^ђ е^ді'ногла'сно. бђ'ди т^о бђ'ди.
|
|
9
|
9
|
|
і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала.
|
|
|
10
|
10
|
|
Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася від їхніх очей.
|
і^ю^ди'џъ же моля'щися г~ђ б~ђ прои^де сквоѕњ вра'та и^ а'бра ея`”
|
|
11
|
11
|
|
Вони йшли прямо долиною і зустріла Юдиф передова варта ассиріян,
|
Бы'сть же е^гда` схожда'ше съ горы`, слн~цђ въсходя'щђ и^ срњтоша ю& стра'жи а^сљ=рїистїи.
|
|
12
|
12
|
|
і взяли її і запитали: чия ти, звідки йдеш і куди вирушаєш? Вона сказала: я дочка євреїв, і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення.
|
и^ ја%ша ю& рекђщи, эTкђ'дђ грядеши и^ ка'мо и^де'ши. ѓ^на' же эTвᲇща дщ^и е^смь е^врњ'иска. сего ради и^ꙁбњгохъ эT лица` иX, ја%ко бђ'дђщая проразђмњхъ ја%ко дадђтся ваM въ плњненїе” Того ра'ди и^же ё^ничижи'ша ваs, не восхотњша б^о предаᲄися ва'мъ. дабы ѓ^брњли млsть преD ѓ^чи'ма ва'шима,
|
|
13
|
13
|
|
Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа.
|
и^ мышляX в но'щь сїю сама` въ себњ рекђщи” И$дђ` къ лицђ` кня'зя ѓ^лофе'рна да скажђ е^мђ таиная и^хъ. и^ покажђ е^мђ и%мже прих'одомъ мо'жетъ ѓ^бъја%ти и^хᲆ. та'ко да не поги'бнеT н^и е^ді'нъ эT во'и е^го”
|
|
14
|
14
|
|
Коли ці люди слухали слова її і вдивлялися в обличчя її, — вона здалася їм чудом краси, і вони сказали їй:
|
И$ е^гда` ё^слы'шахђ словеса` сїа смотряхђ лица` ея`, и^ б^њ ѓ^чи'ма иX ди'вно. и^ чюдя'хђся красотњ ея` ѕњло. и^ реко'ша к не'и,
|
|
15
|
15
|
|
ти врятувала душу твою, поспішивши прийти до господаря нашого; іди ж до намету його, а наші проводять тебе, поки не передадуть тебе йому на руки.
|
съхрани'ла е^си живо'тъ свои сего ради ја^ко си'цевъ ѓ^брњла е^си совњтъ, да и%деши къ господи'нђ на'шемђ”
|
|
16
|
16
|
|
Коли ти станеш перед ним,– не бійся серцем твоїм, але вислови слова твої, і він тебе облагодіє.
|
И$ сїя вњждь ја^ко е^гда` преDста'неши преD ни'мᲆ бл~готебњ бђ'детъ, и^ бђ'деши любезнᲇиши въ срDцы е^го”
|
|
17
|
17
|
|
І, вибравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна.
|
Ведо'ша же ея` къ станђ ѓ^лоферновђ.
|
|
18
|
18
|
|
У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї;
|
и^ е^гда` вни'де преD лице е^го, а%бїе ё^ја^ꙁви'ся ѓ^лофернъ видњнїем#”
|
|
19
|
19
|
|
і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка, тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю.
|
Реко'ша же к не'мђ ѓ%троцы е^го, кт^о ё^ничижиT лю'ди е^врњ'иски и^же та'ки кра'сны же'ны и^мњ'ютъ. да ка'ко не воꙁмо'жемъ ѓ^полча'тися проти'вђ иX”
|
|
20
|
20
|
|
Тим часом ті, що спали при Олоферні, і всі служителі його вийшли і ввели її в намет.
|
|
|
21
|
21
|
|
Олоферн відпочивав на своїй постелі за завісою, прикрашеною пурпуром, золотом, смарагдом і коштовними каменями.
|
Ви'дящиy і^ю^диg ѓ^лофе'рна сњдя'щи поD ꙁавњсою и^же бы'сть эT перфи'ры и^ ꙁла'та і^ и^ꙁмAрагда и^ ка'менїемъ драгимъ сплетена.
|
|
22
|
22
|
|
Коли йому доповіли про неї, він вийшов у переднє відділення намету, і перед ним несли срібні лампади.
|
|
|
23
|
23
|
|
Коли Юдиф представилася йому і служителям його, всі здивувалися красі обличчя її. Вона, впавши на лице, поклонилася йому, і служителі його підняли її.
|
и въꙁрњвше въ лице е^го и^ поклони'ся е^мђ паDши на' ꙁемлю. и^ въꙁдвиго'ша ю& раби` ѓ^лоферновы по повелњнїю господи'на свое^го”
|
|
Глава 11
|
Глаv, а~і”
|
|
1
|
1
|
|
Олоферн сказав їй: підбадьорся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився служити Навуходоносору, царю всієї землі.
|
Тогда` ѓ^лофернъ рече ко і^ю^ди'џњ, ра'достна бђ'ди дш~ею и^ не ё^жасаися въ срDци твоеM ја%ко а%ꙁъ никогда'же поби'хᲆ мђ'жа и^же хотя'ше слђжи'ти навходоносо'рђ цр~ю”
|
|
2
|
2
|
|
І тепер, якби народ твій, який живе у нагірній країні, не зневажив мене, я не підняв би на них списа мого; але вони самі це зробили для себе.
|
А/ще не бы` лю'дїе твои` ё^ничи'жиша мене`, не въꙁдви'гнђлъ б^ы копїя мое'го на ни'хъ”
|
|
3
|
3
|
|
Скажи ж мені: чому ти втекла від них і прийшла до нас? Ти знайдеш собі тут порятунок; не бійся: ти будеш жива у цю ніч і після,
|
Нн~њ же рци м^и кое'я ра'ди вины эTи'де эT ни'хъ, и^ ё^годнотебњ да прїидеши к на'мъ”
|
|
4
|
4
|
|
тому що тебе ніхто не скривдить, навпаки, всякий буде благодіяти тобі, як буває з рабами господаря мого, царя Навуходоносора.
|
|
|
5
|
5
|
|
Юдиф сказала йому: вислухай слова раби твоєї; нехай раба говорить перед лицем твоїм: я не скажу неправди господареві моєму у цю ніч.
|
И$ реq е^мђ і^ю^диg прїими словеса` рабы'ня твое'я господи'не мо'и.
|
|
6
|
6
|
|
І якщо ти зробиш за словами раби твоєї, то Бог через тебе зробить діло, і господар мій не помилиться у своїх намірах.
|
ја%ко а^ще сътвори'ши по словесеM рабы'ня твое'я, и^ г~ь б~ъ сътвориT съвръше'нно дњло с тобо'ю.
|
|
7
|
7
|
|
Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його.
|
жи'въ е^сть вои^стин#нђ навходоносор# цр~ь ꙁе'мъскїи, и^ живеT си'ла е^го и^же е^сть въ тебњ къ эTм#щенїю всњмъ лю'демъ лђка'вымъ” ЈА/ко не тоkмо чл~ци послђжа'тъ е^мђ тебе ради. н^о и^ ѕвњрїе польстїи послђшаюT е^го”
|
|
8
|
8
|
|
Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах.
|
Възвњсти б^о ся мђ'дрость твоа всMњ јаꙁы'комъ, и^ просла'вися въ все'и вселеннњи ја%коты е^ді'нъ бл~гъ и^ си'ленᲆ въ всемъ црsтвњ е^го, и^ наказа'нїе твое всњмъ вла'стемъ проповњдаеTся,
|
|
9
|
9
|
|
А що говорив Ахиор у зібранні твоєму, ми чули слова його, тому що чоловіки Ветилуї залишили його в живих, і він розповів їм усе, про що говорив тобі.
|
и^ не пота'ится чт^о гл~алъ е^сть а^хїѓ'рђ, ни'же т^о вњсться чт^о е^мђ повелњлъ е^си сътвори'ти.
|
|
10
|
10
|
|
Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сло́ва його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм.
|
вњсᲄь б^о г~ь б~ъ на'шъ и^же прогнњва'хомъ и& въ грњсњхъ на'шихъ, и^же гл~аше прoрки свои^ми к лю'демъ, да' предасᲄь и^хъ в рђки врагомъ за грњхи и^хъ”
|
|
11
|
11
|
|
Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, — оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід;
|
и^ ја%ко зна'ютъ сн~ове і^и^л~еви и^же прогнњва'ша г~а б~а свое^го” Сего ради стра'хъ твои на ни'хъ е^сть,
|
|
12
|
12
|
|
тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, — і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу.
|
и^ наипа'че паки гла'дъ тръпя'тъ, и^ за ѓ^скђденїе же воDныа, ради жа'жды съ ме'рътвыми съчета'ютъся” Па'ки и^ сїя совњтђ'ютъ да ё^бїютᲆ ско'ты своя, и^ пїютъ кро'вь и^хъ,
|
|
13
|
13
|
|
Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу.
|
и^ ст~ая г~а б~а свое^го и^же заповњ'да не ѓ^сяꙁа'ти, пшени'цы вина` і^ еле'я и^ сїя помы'слиша воꙁда'ти, и^ хотяT раꙁдая'ти въ снњдь, и^хже ни рђками бы ся и^мњли ѓ^сяꙁа'ти”
|
|
14
|
14
|
|
Вони послали у Єрусалим, оскільки і тамтешні жителі робили це, принести на те дозвіл від зборів старійшин.
|
|
|
15
|
15
|
|
І як тільки дана буде їм звістка, і вони зроблять це, то в той же день будуть віддані тобі на поразку.
|
Сего ради ја%ко сїя творитъ, и%стин#но е^сть да в# погђбле'нїе дадђтся.
|
|
16
|
16
|
|
Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них,
|
и^же а^зъ раба` твоя поꙁна'ющи и^ꙁбњго'х# эT нихъ, и^ посла' мя г~ь б~ъ сїя тебњ въꙁвњсти'ти”
|
|
17
|
17
|
|
бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, — і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин.
|
А/ꙁъ б^о раба` твоа молю'ся г~ђ б~ђ и^ нн~њ сђще прDе тобо'ю, да и^зы'идетъ раба` твоя и^ помо'лиTся г~ђ б~ђ, и^ рече` мн^њ. е^гда` въꙁда'сть и^мъ ꙁа грњхи` и^хъ,
|
|
18
|
18
|
|
Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, — і ніхто з них не протистане тобі.
|
и^ прише'дши възвњщђ` тебњ”
|
|
19
|
19
|
|
Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, — і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе.
|
Тако да а'зᲆ приведђ` ᲄебе посредᲇ і^ерsли'ма, і^ и'маши вс^и лю'ди і^и^л~евы ја%ко ѓ%вцы, и^хже нњсть па'стыря. и^ не ла'етъ ни е^діn пе'съ противђ тебе, ја%ко сїя мн^њ речена сђть по провидњнїю бж~їю” И$ ја^ко раꙁгнњ'вася на нихъ г~ь б~ъ иX, сего ради по'слана е^смь въꙁвњсᲄи'ти тебњ”
|
|
20
|
20
|
|
Сподобалися слова її Олоферну і всім слугам його. Вони дивувалися мудрості її і говорили:
|
Оу^го'дны же вся` словеса` сїа предъ ѓ^лофе'рномъ и^ ѓ'троки е^го, и^ дивя'хђся премђдрости е^я` гл~ахђ дрђгъ къ' дрђгђ,
|
|
21
|
21
|
|
від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами.
|
нњсть та'ка жена` на ꙁемли` на смотрњнїе, и^ въ красоᲄђ и^ в чю'в#ство словесе'мъ”
|
|
22
|
22
|
|
Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, — загибель.
|
И$ рече к не'и ѓ^лофе'рнъ, бл~го сътвори б~ъ твои и^же посла` тебе прежде людїи, да даси` и^хъ в рђки на'ша”
|
|
23
|
23
|
|
Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.
|
И$ ја%ко бл~га е^сть ѓ^бњща'нїя твоя, а^ще съᲄвори'тъ сїя мн^њ б~ъ твои, т^о бђдеT и^ б~ъ мои. и^ ты` в домђ` навходоносо'ровњ вели'ка бђдеши, і^ и'мя твое прославится по все'и земли`”
|
|
Глава 12
|
Глvа, в~і”
|
|
1
|
1
|
|
І наказав ввести її туди, де зберігалися срібні сосуди його, і звелів їй користуватися їжею від столу його і пити вино його.
|
Тогда` повелњ` ѓ^лофе'рнъ ѓ%трокомъ свои^мъ, да въведђтъ і^ю^ди'џъ, въ сокро'вищная храни'лища” И$ повелњ` т^ђ пребы'ти е'и, и ё^ста'ви чт^о и^мњша да'ти ја%сти эT стола` е^го,
|
|
2
|
2
|
|
Але Юдиф сказала: не буду їсти цього, щоб не було спокуси, але нехай подають мені те, що принесене зі мною.
|
е^мђже эTвњща` і^ю^ди'џъ и^ рече, нн~њ не въꙁмогђ` ја%сти эT сих# е^же мн^њ повелишъ дая'ти, да не прїидетъ на' мя со'блаꙁнъ, эT сиX и^же принесо'хъ съ собо'ю да ја%мᲆ.
|
|
3
|
3
|
|
Олоферн сказав їй: а коли вичерпається те, що з тобою, звідки ми візьмемо, щоб подавати тобі подібне до цього? Бо серед нас немає нікого з роду твого.
|
и^ реq е'и ѓ^лофе'рнъ а^ще ѓ^скђдњюT ᲄебњ сїа ја%же принесе'на сђть с тобою, чт^о сᲆᲄво'риM тебњ.
|
|
4
|
4
|
|
Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив.
|
и^ рече і^ю^ди'џъ жива` еs дш~а твоя господи'не мои, ја%ко не снњмъ вся` сїя раба` твоя`, до'ндеy сътвори'тъ г~ь б~ъ рђкою мое^ю сїя ја%же помы'слихъ”
|
|
5
|
5
|
|
І ввели її слуги Олоферна в намет, і спала вона до півночі; а перед ранковою сторожею встала
|
И$ въведоша ея` ѓ%троцы е^го в# жили'ще и^же ꙁаповњ'да
|
|
6
|
6
|
|
і послала сказати Олоферну: нехай дасть господар мій повеління, щоб рабі твоїй дозволили виходити на молитву.
|
і^ и^спроси'ла е^гда вни'де, да дае'тся е'и свобода` в# нощи прежде свњтлости и^сходи'ти во'нъ на мл~твђ и^ помоли'тися г~ђ б~ђ”
|
|
7
|
7
|
|
Олоферн наказав своїм охоронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору.
|
И$ заповњ'да ѓ^лофе'рнъ стра'жемъ свои^мъ, да ја%ко ё^го'дно бђдетъ е'и и^зы'идеT и^ вни'деT, помоли'тися г~ђ б~ђ свое^мђ потри дн~и” І$ и^схожDаше в но'щи въ ё^до'л# къ веџђлїи, и^ ё^мыва'шеся въ и^сᲄо'чницњ
|
|
8
|
8
|
|
І, виходячи, молилася Господу Богу Ізраїлевому, щоб Він направив путь її до спасіння синів Його народу.
|
жи'вемъ” И$ ја%ко въсхожDаше моля'ше г~а б~а і^и^л~ева, да и^спра'виT пђть е^я` на и^збавле'нїе лю'демᲆ своиM.
|
|
9
|
9
|
|
Після повернення вона перебувала у наметі чистою, а надвечір приносили їй їжу.
|
и^ входя'щи чи'ста пребыва'ше в# жили'щи, до'ндеже прїиметъ пи'щђ свою въ ве'черъ”
|
|
10
|
10
|
|
У четвертий день Олоферн зробив бенкет для одних слуг своїх і не запросив до прислуговування нікого з приставлених до служіння.
|
И$ бы'сть въ четве'ртыи дн~ь, сътвори` ѓ^лофе'рнъ вече'рю рабо'мъ свои^мъ,
|
|
11
|
11
|
|
І сказав євнухові Вагою, який управляв усім, що в нього було: іди і переконай єврейську жінку, яка у тебе, прийти до нас їсти і пити з нами:
|
и^ рече къ вага'вђ е^внђ'хђ свое^мђ, и^ди` и^ моли` е^вре'яныню, да во'лею и^ꙁво'литъ ѓ^бита'ти со мно'ю”
|
|
12
|
12
|
|
соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її.
|
Поно'сно б^о е^сть преD а^сљ=рїаны, а^ще жена посмњ'етъ мђжа недњ'юща, и^ неѓ^сяза'на эT него и^зыидет#”
|
|
13
|
13
|
|
Вагой, вийшовши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора.
|
Тогда вни'де вага'въ къ і^ю^ди'џњ и^ рече, не ё^сра'мися блага'я ѓ^трокови'це вни'ти къ господи'нђ мое^мђ, да прїимеши честь преD лице'мъ е^го, и^ яси` с ни'мъ и^ пїеши вино` въ весе'лїи”
|
|
14
|
14
|
|
Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї.
|
Є$мђже і^ю^ди'џъ эTвњща`, ка'я е^смь да проти'влюся господи'нђ мое^мђ, все е^же бђдетъ преD ѓ^чи'ма е^го бл~го и^ ё^го'дно сътворю`. а^ е'же чт^о люби'мо е^мђ т^о и^ мн^њ бђдетъ прїятно вс^я дн~и живота` мое^го.
|
|
15
|
15
|
|
Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них.
|
и^ въста` ё^краси'ся ѓ^дњја%нїемъ свои^м#,
|
|
16
|
16
|
|
Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її.
|
и^ вшеDши ста` преD лицемъ е^го. срDце же ѓ^лофе'рново смђщено б^њ, ꙁане възгорњся по'хоть е^го.
|
|
17
|
17
|
|
І сказав їй Олоферн: пий же і веселися з нами.
|
и^ рече к не'и ѓ^лофе'рнъ, пїи нн~њ и^ я'жъ въ блгsти, ја%ко ѓ^брњ'ла е^си ми'лость предо мною.
|
|
18
|
18
|
|
А Юдиф сказала: буду пити, господарю, тому що сьогодні життя моє звеличилося в мені більше, ніж в усі дні від народження мого.
|
и^ реq і^ю^ди'џъ пи'ти и%мамъ господи'не, ја^ко въꙁвели'чена е^сть дш~а моя днsь паче всњхъ дн~їи мои^хъ.
|
|
19
|
19
|
|
І вона брала, їла і пила перед ним те, що приготувала служниця її.
|
и^ вꙁя` и^ ја%сть и^ пи'тъ пред ни'мъ, ё^гото'ван#ная е'и эT рабы'ня ея`”
|
|
20
|
20
|
|
А Олоферн милувався нею і пив вина дуже багато, скільки не пив ніколи, ні в один день від народження.
|
И$ въжделњ'нъ бы'сть ѓ^лофе'рнъ к не'и, пиT же вина` мно'го ѕњло, ја%коᲄа'ко никогда` пи'тъ въ животњ` свое^мъ”
|
|
Глава 13
|
Глvа, г~і”
|
|
1
|
1
|
|
Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.
|
Єгда же бы'сть ве'черъ тща'шася ѓ%троцы е^го въ станы` воя`, и^ ꙁаключи` вага'въ две'ри ло'жница и^ эTи'де” Бя'хђ же вс^и преможе'ни эT вина`.
|
|
2
|
2
|
|
У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.
|
и^ю'диџъ же е^ді'на б^њ в ло'жницњ, и^ ѓ^лофе'рнъ лежа'ше въ посте'ли ѕњ'ло пїя'нъ и^ ё^спе` крњп'ко”
|
|
3
|
3
|
|
Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.
|
Рече же и^ю^ди'џъ ѓ^трокови'цы свое'и, да стои^тъ вн^њ преD ло'жницею и^ стреже'тъ”
|
|
4
|
4
|
|
Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,
|
И$ ста и^ю^ди'џъ преD посте'лею моля'щися съ слеꙁа'ми, и^ дви'жђще ё^стна'ми. въ молча'нїи рекђщи, ё^крњпи м^я г~и б~е і^и^л~евъ, и^ при'зри в сїи ча'съ на дњ'ло рђ'къ моиX,
|
|
5
|
5
|
|
бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас.
|
ја%коже ѓ^бњща'лъ е^си і^ерsли'мђ гра'дђ твое^мђ въꙁвели'чити, да съвершђ сїе ја%же ё^мы'слихъ, ё^пова'юще въꙁмо'жно бы'ти тобо'ю семђ”
|
|
6
|
6
|
|
Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна, вона зняла з нього меч його
|
И$ е^гда` сїе рече, пристђ'пль къ столпђ и^же бы'сть ё^ главы` посте'ли е^го, и^ ме'чь е^го и^же на не'мъ привя'занъ вися'ше и^ꙁвлече`”
|
|
7
|
7
|
|
і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день.
|
Є$гда же и^ꙁвлече ја%тᲆ за власы главы` е^го и^ рече, ё^крњпи м^я г~и в сїи чаs”
|
|
8
|
8
|
|
І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову
|
И$ ё^да'ри два'жды въ вы'ю е^го, и^ эTсᲇче главђ` е^го,
|
|
9
|
9
|
|
і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдовзі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна,
|
и^ взя` завњсђ эT столповъ, и^ ѓ^бви` трђпᲆ е^го без# главы`” И$ пома'лњ и^ꙁы'иде вн^њ, и^ даде` главђ` ѓ^лофе'рновђ рабы'ни свое'и,
|
|
10
|
10
|
|
а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.
|
и^ повелњ` вложи'ти ю& в# пїрђ свою`” І$ и^ꙁыидо'ста дво'е по ѓ^бы'чаю свое^мђ вн^њ по'лка ја%ко на мл~твђ, и^ проидо'ста стра'жи до'ломъ ѓ%крsтъ, и^ прїидо'ста къ вра'томъ граDскиM”
|
|
11
|
11
|
|
Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні.
|
И$ въпїя'ше и^ю^ди'џъ и^ꙁдале'ча къ стра'жемъ стњ'ннымъ гл~юще, эTверꙁи'те вра'та ја%ко с на'ми е^сть г~ь б~ъ и^же сътвори` си'лђ въ і^и^л~и”
|
|
12
|
12
|
|
Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста.
|
И$ бы'сᲄь е^гда` ё^слы'шаша мђ'жи глаs е^я`, и^ въꙁва'ша преꙁви'теръ граDскихъ”
|
|
13
|
13
|
|
І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх.
|
И$ притеко'ша к не'и эT ма'ла да'же и^ до вели'ка. ја%ко не ё^пова'хђ ктомђ ви'дњти е^я`” И$ въже'гши свњти'лники ѓ^быидо'ша ю& ѓ^крsтᲆ вс^и”
|
|
14
|
14
|
|
Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.
|
ѓ^на же въстђпи'вши на вы'ш#шее мњ'сто повелњ` сътвори'ти молча'нїе” Є$гдаy вс^и молча'хђ рече и^ю^ди'џъ, хвали'те г~а б~а на'шего и^же не ѓ^ста'ви ё^пова'ющихъ на'нь, и^ мене` рабђ` свою напоlнилъ млsти свое^я, ю^же ѓ^бњща` до'мђ і^и^л~евђ, и^ закла'лъ рђко'ю мое^ю вра'га людїи свои^хъ в сїю но'щь”
|
|
15
|
15
|
|
І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки.
|
І$ и^ꙁя'т# эT пи'ры главђ ѓ^лофе'рновђ и^ покаꙁа` и^м#, рекђщи, с^е глава` ѓ^лофе'рнова нача'лника во'и а^сљ=рїискихъ” И$ с^е покрыва'ло е^го поD ни'мже лежа'ше пїя'нъ, и^дњже пораꙁи е^го рђко'ю же'ньскою г~ь б~ъ на'шъ”
|
|
16
|
16
|
|
Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха.
|
Но жи'въ г~ь б~ъ ја%ко съхрани м^я а^гг~лъ е^го, е^гда` та'мо и^дя'хъ и^ бњ'хъ та'мо, та'коже е^гда` възврати'хся сњ'мо. и^ не попђсᲄи м^я г~ь б~ъ рабђ` свою` ѓ^сквеrни'ти, и^ непови'ннђ грњха` ѓ^брати` м^я к вамъ, ра'дђющђся въ ѓ^долњнїи е^го, и^ въ эTше'ствїи мое^мъ, и^ ѓ^ и^ꙁбавле'нїи` ва'шеM”
|
|
17
|
17
|
|
Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!
|
И$сповњда'иᲄеся е^мђ вси ја%ко бл~гъ, ја%ко в# вњ'къ млsть е^го” Вси же поклони'шася гв~и реко'ша к не'и. блsви т^я г~ь б~ъ в си'лњ свое'и и^же тобо'ю нивъчто'же и^ꙁведе враги на'ша”
|
|
18
|
18
|
|
А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;
|
ѓ^сїя же нача'лникъ людїи і^и^л~евъ рече к не'и, бл~жена е^си т^ы дщи гм~ъ бм~ъ вы'шнимъ паче всXњ же'нъ на ꙁемли`” Блsвенъ г~ь б~ъ и^же сътвори` нб~о и^ зе'млю, и^же и^справи тебе` въ эTсњче'нїе главы` нача'лника вра'гъ на'шихъ,
|
|
19
|
19
|
|
бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.
|
і^ и'же днеs и^мя твое та'ко въꙁвели'чилъ, да не эTи^детъ хвала` твоя` эT ё%стъ члчsкихъ, да въспомина'ютъ си'лђ гн~ю въ вњ'ки,
|
|
20
|
20
|
|
Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!
|
и^же не пощадњ'ла е^си живота` свое^го, печа'ли ради и^ ско'рбїи ро'да твое^го, н^о въспомогла` е^си паде'нїю преD лицеM г~а б~а на'шего” И$ реко'ша вси лю'дїе бђ'ди т^о бђ'ди т^о”
|
|
Глава 14
|
Глvа, д~і”
|
|
1
|
1
|
|
Юдиф сказала їм: послухайте ж мене, брати, візьміть цю голову і повісьте на зубцях вашої стіни.
|
Тогда` а^хїо'рᲆ возва'нъ прїиде, и^ рече е^мђ и^ю^ди'џъ, г~ь б~ъ і^и^л~евъ е^мђже т^ы свњдњтельствова'лъ е^си ја%ко эTм#сти'тъ врагоM своиM, се'и е^сть и^же эTсњклъ главђ` всњ'мъ невњ'рнымъ в сїю но'щь рђко'ю мое^ю. и^ да позна'еши ја%коᲄако е^сть, се глава` ѓ^лофе'рнова, и^же противле'нїемъ горды'ня свое^я ё^ничижи` б~а і^и^л~ева, и^ тебњ смр~тїю претя'ше, рекђщи, е^гда` плњне'ни бђ'дђтъ лю'дїе і^и^л~евы, тогда` повелю` мече'мъ пробости ребра твоя`.
|
|
2
|
2
|
|
Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте.
|
ви'дящи же а^хїѓ'ръ главђ` ѓ^лофе'рновђ ё^жасе'ся страхомъ ве'лїемъ, и^ паде лице'м# на ꙁемли` и^ смя те'ся дш~а е^го”
|
|
3
|
3
|
|
Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас.
|
Посе'м же е^гда бы'сᲄь в себњ, припаде` к нога'ма і^ю^ди'џинима поклони'ся е'и и^ рече. блsвена ты` гм~ъ бм~ъ твои^мъ въ все'мъ жили'щи і^а'ковли, ја%ко въ всњхъ ја^ꙁы'цехъ и^же ё^слы'шатъ и%мя твое. възвели'чится и%ми г~ь б~ъ і^и^л~евъ тебе ра'ди”
|
|
4
|
4
|
|
А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху.
|
Рече же і^ю^ди'џъ къ всњмъ лю'демъ, ё^слы'шите м^я бра'тїе възвњ'сите главђ` сїю на стњна'хъ на'шихъ.
|
|
5
|
5
|
|
Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.
|
и^ е^гда` въꙁы'идетъ сл~нце, воꙁмњте ко'ждо васъ ѓ^рђжїе свое і^ и^ꙁыидњте внеза'пђ. не ја%ко сходя'ще сᲆ горы` н^о ја%ко вᲆчиня'щеся на ниX.
|
|
6
|
6
|
|
І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом.
|
Тогда стра'жїе понђжде'ни бђдђт#, да бњжа'тъ къ нача'лникђ свое^мђ возбђди'ти е^го на ѓ^полъче'нїе. е^гдаy вое^во'ды притекђтъ къ ло'жницы ѓ^лофе'рновњ и^ ѓ^бря'щђтъ е^го беꙁъгла'вна пови'та во кро'вᲇ е^го, нападеT на ни'хъ стра'хъ.
|
|
7
|
7
|
|
Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються.
|
е^гда же поꙁна'ете бњжащихъ и^хъ, и^дњте же по ни'хᲆ дер#зновенно, ја^ко г~ь б~ъ съкрђшит# поD но'ги ва'ша”
|
|
8
|
8
|
|
Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними.
|
|
|
9
|
9
|
|
Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті.
|
|
|
10
|
10
|
|
Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.
|
Тога` а^хїѓ'ръ видњ си'лђ ја^же сътвори г~ь б~ъ і^и^л~евъ, ѓ^ста'вль совњтъ ја^зы'ческъ, и^ вњрова г~ђ б~ђ, и^ ѓ^брњꙁася. приложе'н# е^сть к лю'демъ і^и^л~евымъ, и^ все` наслњдїе ро'да е^го, даже до дне'шняго дн~е”
|
|
11
|
11
|
|
Коли настав ранок, повісили голову Олоферна на стіну; кожен чоловік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори.
|
А$бїе же е^гда въꙁы'иде сл~нце і^ и^звњ'сиша на стњна'хъ главђ` ѓ^лофе'рновђ. и^ вꙁя` ко'ждо мђжъ ѓ^рђжїе свое, і^ и^ꙁыидо'ша со велики'м# ꙁвђкомъ и^ во'племъ”
|
|
12
|
12
|
|
Сини Ассура, побачивши їх, послали до своїх начальників, а вони пішли до вождів, до тисячоначальників і до всякого проводиря свого.
|
Сїе же ви'дяще стра'жи, притеко'ша къ ло'жницы ѓ^лофе'рновњ” І$ и'же бњхђ въ стане'хъ приходя'щи преD вхоже'нїем# ло'жницы перђщи нога'ми да въꙁбђдятъ е^го, звђкъ хотяще творя'хђ, да не эT тXњ и^же възбђжDа'хђ е^го. но эT шђмя'щихъ въꙁбнеT ѓ^лофернъ ни е^ді'нъ б^о смњя'ше ло'жницђ нача'лника а^сљ=рїискаго эTвръсᲄи, и^л^и вни'ти”
|
|
13
|
13
|
|
Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними.
|
Но е^гда прїидо'ша вое^во'ды е^го, и^ ты'сящники и вси` большїи старњишины во'и а^сљ=рїискихъ, реко'ша посте'лникомъ, вни'дњте и^ въꙁбђди'те е^го. ја%ко и^зошли` мы'ши и^с пещеr свои^хъ дръꙁнђша поё^сти'ти насъ на ѓ^плъче'нїе”
|
|
14
|
14
|
|
Вагой увійшов і постукав у двері намету, бо думав, що він спить з Юдиф’ю.
|
Тогда е^внђхъ вагаv вни'де въ ло'жницђ е^го ста` преD ꙁапо'ноM и^ плеска'ше рђка'ма. мня'ше б^о е^го спя'ща съ і^юди'џою.
|
|
15
|
15
|
|
Коли ж ніхто не відгукнувся йому, то, відчинивши, ввійшов у спальню і знайшов, що Олоферн мертвий лежить біля порогу і голова його знята з нього.
|
н^о е^гда` ничтоy слы'ша, пристђпи` бли'ꙁъ ꙁапо'ны и^ въꙁдви'глъ ю&. и^ ви'дњ трђпъ ѓ^лофе'рновъ беꙁъ главы` въ свое'и кро'ви лежа'щь на ꙁемли`.
|
|
16
|
16
|
|
І він голосно викликнув із плачем, стогоном і сильним воланням, і розірвав свій одяг.
|
възопи` гла'сомᲆ ве'лїимъ съ пла'чемъ, и^ раꙁдра` ѓ^дњнїе свое”
|
|
17
|
17
|
|
Потім увійшов у намет, у якому перебувала Юдиф, і не знайшов її. Тоді він вискочив до народу і закричав:
|
И$ вше'дъ въ ста'нъ и^дњже бњ` і^ю^диџъ и^ не ѓ^брњте` ея`. і^ и^ꙁбњже внњ` к лю'демъ и^
|
|
18
|
18
|
|
раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому.
|
рече, е^ді'нA жена` е^вре'иска соᲄвори` срамотђ` в домђ` цр~я навходоносо'ра. се б^о ѓ^лофе'рнъ лежи'тъ на ꙁемли` беꙁъгла'венъ”
|
|
19
|
19
|
|
Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.
|
сїе же е^гда слы'шаша начаlницы си'лы а^сљрїискїя, растерꙁа'ша ри'ꙁы своя и^ несно'сенъ стра'хъ и^ тре'петъ паде` на ни'хъ, и^ смяте'ся срDце и^хъ преꙁњлне” И$ бы'сть во'пль си'ленъ ѕњло посредњ стано'въ и^хъ”
|
|
Глава 15
|
Глvа, е~і”
|
|
1
|
1
|
|
Коли ті, що були в наметах, почули про те, що сталося, то збентежилися,
|
Єгда' же ё^слы'шаша вс^и во'и а^сљ=рїистїи ѓ^лофе'рна ё^сњче'на.
|
|
2
|
2
|
|
і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни.
|
эTи%де ё'мъ и^ совTњ эT ниX, и^ толи'котрепетоM сᲄра'хоM содви'гнени. бњ'гъство в защищенїе прїемлюще. та'ко да ни е^ді'нъ гл~аше съ и%скренимъ своиM, н^о ё^клони'вше главы и^ ѓ^ста'виша вс^я, и^ꙁбњжаᲄи тща'хђся эT е^вре'и, и^хже въѓ^рђже'ныхъ противђ себе прїити` слы'шаша. бњго'ша по пђтеX по'льскихъ и^ стезя'хъ хо'лъм#скихъ.
|
|
3
|
3
|
|
І ті, що розташувалися табором у нагірній країні біля Ветилуї, також кинулися тікати. Тоді сини Ізраїля, кожен із них войовничий чоловік, погналися за ними.
|
ви'дящи б^о сн~ове і^и^л~еви бњгђщихъ въслњдоваша и^хъ, трђбя'ще въ трђбы и^ въпїяхђ въ слњдъ и^хъ.
|
|
4
|
4
|
|
Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх.
|
а^сљ=рїяне же не сое^дине'ни бњжа'хђ стреM гла'въ. сн~ве же і^и^л~еви е^ді'номысльно погоня'щи пораꙁи'ша всњхъ, и^хже постиго'ша.
|
|
5
|
5
|
|
Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагірної країни, тому що їм сповіщено було про те, що́ трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Дамаск і за межі його.
|
посла' же і^ѓ^сїя послы` по всњмъ гра'домъ и^ странаM і^и^л~евыM и^ вся'ка страна` и^ гра'дъ и^ꙁбра'нны ю%ноша посла` въ слњдъ и^хъ, и^ пости'гше и^хъ и^ꙁби'ша я& мече'мъ, и^ прїидо'ша на кра'и предњлъ свои^хъ.
|
|
6
|
6
|
|
Інші жителі Ветилуї напали на стан ассирійський, розграбували його і дуже збагатилися.
|
ѓ^ста'вшїи же въ веџђлїи гра'ди, вᲆꙁыидо'ша на станы` а^сљрїискїя. и^ плњнъ и^ коры'сти бњжа'щихъ во'и вꙁя'ша, и^ ѓ^богати'шася ѕњло.
|
|
7
|
7
|
|
А сини Ізраїля, які повернулися після ураження, оволоділи рештою; і села і селища в нагірній країні і на рівнині одержали велику здобич, тому що її була дуже велика кількість.
|
ѓ^долњвшїи же ѓ^брати'шася ко веџђлїи, вся' же плњне'наа иX взя'ша съ собо'ю. та'ко ја%ко не бњ числа` ѓ^вца'мᲆ и^ ско'томъ и^ всњмъ дви'жђщимся, эT ма'ла даже и^ до вели'ка вси ѓ^богатњша эT плњне'нїя и^х#.
|
|
8
|
8
|
|
Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жили у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її.
|
и^ѓ^а^ки'м# же а^рхїере'и эT і^ерsлима прїиде въ веџђлїю съ всњми преꙁви'теры свои^ми. ви'дњти і^ю^ди'џъ,
|
|
9
|
9
|
|
Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика слава нашого роду.
|
ѓ^на' же е^гда и^зы'иде противђ и^хъ. блsвиша ю& вси` е^ді'ногла'сно рекђщи. ты` е^си похва'ла і^ерsлимђ, ты` весе'лїе і^и^л~ю, ты` че'сть людїи нашихъ.
|
|
10
|
10
|
|
Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!
|
ты` сътвори'ла е^си ѕњло мђжески, и^ ё^крᲇпле'но е^сть срDце твое. ја^ко чистотђ` въꙁлюбила е^си, и^ по мђжи своеM и%ного не вњси” Того ради и^ рђка` гн~я ё^крњпи` т^я, и^ бђдеши блsвена въ вњки” И$ рече весь по'лкъ, бђди т^о бђди.
|
|
11
|
11
|
|
Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них.
|
въ три'десятих же днехъ е^два` со'браны сђть користи во'и а^сљ=рїискихъ, людми` і^и^л~евыми. вся' и^же бяхђ ѓ^лофе'рнова, эT злаᲄа и^ сребра` и^ ѓ^дњя'нїе свњтло и^ ка'менїе драгое и^ вся сосђды и^ строе'нїе, сїя вся эTда'ша лю'дїе і^ю^диџи.
|
|
12
|
12
|
|
І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею,
|
|
|
13
|
13
|
|
і поклали на себе оливкові вінки — вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах.
|
и^ та'ко вси сн~ове і^и^л~еви ра'довахђся съ жена'ми и^ ча'ды, и^гра'юще въ ѓ^рга'ны и^ гђсли”
|
|
14
|
14
|
|
Юдиф почала перед усім Ізраїлем подячну пісню, і увесь народ підспівував цю пісню.
|
Тогда` и^ю^ди'џъ похвали г~а, и^ въспњ пњ'снь сїю рекђщи.
|
|
Глава 16
|
Глvа, ѕ~і”
|
|
1
|
1
|
|
І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його;
|
начни'те г~ђ вᲆ тиMпа'нњхъ, по'ите б~ђ нашемђ въ кимъвалXњ, въспо'иᲄе е^мђ пњснь но'вђ. ра'дђитеся преD ниM, и^ призываите и^ мя е^го”
|
|
2
|
2
|
|
тому що Він є Бог Господь, Який сокрушає війни, тому що Він ополчився за мене серед народу і вивів мене від руки моїх переслідувачів.
|
Гь~ сокрђша'а бра'ни, г~ь и^мя е^го. и^же посᲄа'ви станы своа посреd людїи своиX, е^же и^зба'вити на'съ эT рђ'кђ всњхъ вра'гъ на'шиX”
|
|
3
|
3
|
|
Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і безліч їх загатили воду в джерелах, і кіннота їх покрила пагорби.
|
Прїиде а^сђръ эT горъ эT сњ'вера, въ мно'жествњ крњ'пости свое^я. е^гоже мно'жество ё^ста'ви рњ'ки и^ ко'ни и^хъ покры'ша ё^до'лїя”
|
|
4
|
4
|
|
Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немовлят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить.
|
Рече же съжгђ` предњ'лы моя`, и^ ю'ноша моа ё^би'ти мече'мъ, и^ младе'нцы мои` дати въ расхище'нїе, и^ дв~ы въ плњне'нїе”
|
|
5
|
5
|
|
Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки.
|
Но б~ъ всемогїи ꙁапя е^мђ, и^ предалᲆ е^го в рђ'цњ женњ, и^ посрами е^го”
|
|
6
|
6
|
|
Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його;
|
ЈА/ко не паде си'лныи и^хъ эT ю%ноши, а^ни сн~ове крњпча'ишихъ рђ'къ порази'ша е^го, а^ни велицыи гига'нти ста'ша проти'вђ е^мђ. н^о и^ю^ди'џъ дщи мерарина в лњпотњ лица свое^го ё^ја^ꙁви е^го”
|
|
7
|
7
|
|
тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю,
|
Съвлече'ся ѓ^дњя'нїа вдо'въства, и^ ѓ^блече'ся въ ѓ^дњя'нїе весе'лїя, в ра'дость сн~омъ і^и^л~евыM. пома'ꙁа лице свое ма'стїю,
|
|
8
|
8
|
|
прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг.
|
и^ съплете власы главы` свое^я поD ми'трђ на прелще'нїе е^го,
|
|
9
|
9
|
|
Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його.
|
плесни'цы е^я` въсхити'ша ѓ%чи е^го. красота` е^я` ё^лови дш~ђ е^го. и^ эTсњче мече'мъ главђ` е^го”
|
|
10
|
10
|
|
Перси жахнулися від відваги її, і ми́дяни розгубилися від сміливости її.
|
Оу^страши'шася лю'дїе прьстїи крњ'пости е^я, и^ лю'дїе меDстїи дерзости е^я`”
|
|
11
|
11
|
|
Тоді вигукнули смиренні мої, — і вони злякалися; немічні мої, — і вони знітилися; піднесли голос свій, — і вони кинулися тікати.
|
Тогда` въꙁопи'ша по'лки а^сирїистїи, внегда` ја^ви'шася смире'нїи мои` погиба'юще жа'ждею.
|
|
12
|
12
|
|
Сини молодих дружин кололи їх і, як дітям рабів-утікачів, наносили їм рани; вони загинули від ополчення Господа мого.
|
сн~ове ю%нотъ поби'ша и^хъ, и^ ја%ко ѓ%трокъ бњжа'щихъ ꙁакла'ша и^хъ, і^ и^ꙁгибо'ша въ ѓ^полче'нїи преD лицемъ г~а б~а мое^го.
|
|
13
|
13
|
|
Заспіваю Господу моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний!
|
пњ'снь въспоеM влDцњ г~ђ пњснь но'вђ пои^мъ б~ђ на'шемђ” А$дона'и г~ь вели'къ е^си т^ы, и^ пресвњтелъ в си'лњ, е^гоже ѓ^долњти никтоже мо'жетъ.
|
|
14
|
14
|
|
Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму.
|
тебњ слђжитъ все творе'нїе твое. ја%ко рече и^ бы'ша посла дх~ъ свои и^ създа'шася. и^ нsњ противля'ющагося гла'сђ твое^мђ”
|
|
15
|
15
|
|
Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, розтануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий.
|
Горы эT ѓ^снова'нїя дви'гнђтся съ водами, ка'менїе ја%ко во'скъ раста'етᲆ преD лице'мъ твои^мъ”
|
|
16
|
16
|
|
Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий.
|
И$ боя'щїи же ся тебе г~и, вели'цы бђдђт# преD тобо'ю вы'нђ”
|
|
17
|
17
|
|
Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно.
|
Го'ре ја^ꙁы'кђ въста'ющемђ на лю'ди моя`. г~ь ё^бо всемогїи эTмще'нїе въꙁда'стъ и^мъ. и^ въ дн~ь сђдныи посњти'тъ и^хъ, дая` ѓ%гнь и^ че'рвь въ пло'ть и^хъ, да жгђщися терпя'тъ въ вњ'ки”
|
|
18
|
18
|
|
Коли прийшли в Єрусалим, вони поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої.
|
И$ бы'сть по ѓ^долњ'нїи, и^ вси лю'дїе снидо'шаs въ і^ерsлимъ поклони'тися г~ђ б~ђ” И$ а'бїе по ѓ^чище'нїи принесо'ша всясож#же'нїя, и^ жрътвы ѓ^бњща'нїя”
|
|
19
|
19
|
|
Юдиф же принесла всі сосуди Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу.
|
И$ю^ди'џъ же вся съсђды бра'нныя ѓ^лофе'рновы ја%же да'ша е'и людїе, и^ ꙁавњсђ ю%же сама вꙁя` даде` въ прокля'тїе вњчнаго въспомина'нїя”
|
|
20
|
20
|
|
Народ веселився у Єрусалимі перед святилищем три місяці, і Юдиф перебувала з ними.
|
И$ бы'ша лю'дїе веселя'щеся ра'достїю по чи'нђ ст~ыхᲆ, и^ три мsцы ра'дость сего ѓ^долњ'нїя празнова'ша съ и^ю^ди'џою”
|
|
21
|
21
|
|
Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час славною по всій землі.
|
По днехъ же сиX е^ді'нᲆ ко'жDо ѓ^брати'ся въ своя си” И ю^ди'џᲆ вели'ка бы'сть въ виџђлїи и^ просла'вися и%мя ея` въ все'и ꙁемли` і^и^л~евњ”
|
|
22
|
22
|
|
Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Манассія помер і відійшов до народу свого.
|
Поне'же дана` бы'сть е'и чистота къ красотњ е^я`, и^ не поꙁна` мђж'а во вся дн~и живоᲄа свое^го, по ё^мертвїи манасеи мђж'а е^я`”
|
|
23
|
23
|
|
Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти років, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манассії.
|
И$ въ дн~и пра'ꙁдника хожда'ше съ вели'кою сла'вою” Пребы'сть же в домђ мђж'а свое^го лњтᲆ, р~е, и^ ѓ^ста'ви а%брђ рабђ` свою` свобоDнђ” И$ ё'мре і^ё^ди'џъ и^ погребе'на со мђж'емъ своиM въ виџђлїи”
|
|
24
|
24
|
|
Дім Ізраїля оплакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Манассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого.
|
И$ пла'кашася е^я` вси лю'дїе, ꙁ~, дн~їи”
|
|
25
|
25
|
|
І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її.
|
Въ всњхъ же дн~ехъ живота` е^я`, не бысть смђща'ющаго людїи і^и^л~евыхъ” Но и^ по смр~ти е^я лњта многа” дн~ь же пра'зDника сего ѓ^долњ'нїа эT е^вре'и в число` ст~ымъ дн~емъ прие'млется, и^ праꙁнђеᲄся и^ми да'же и^ до днесь”
|
Категорії
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.