Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 10

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Глава 10	Глава́ і҃

1	1
Вийшовши звідти, приходить у краї Юдейські, по той бік Йордану. Знову збирається до Нього народ, і, за звичаєм Своїм, Він знову навчав їх.	И҆ ѿтꙋ́дꙋ воста́въ пре́йде въ предѣ́лы і҆ꙋдє́йскїѧ, [чрез̾ странꙋ̀, ꙗ҆́же] ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на. И҆ снидо́шасѧ па́ки наро́ди къ немꙋ̀: и҆ ꙗ҆́кѡ ѡ҆бы́чай и҆мѣ̀, па́ки оу҆ча́ше и҆̀хъ.
2	2
Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитися з жінкою?	(Заⷱ҇ м҃г҃.) И҆ пристꙋ́пльше фарїсе́є вопроси́ша є҆го̀: а҆́ще досто́итъ мꙋ́жꙋ женꙋ̀ пꙋсти́ти; и҆скꙋша́юще є҆го̀.
3	3
Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей?	Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: что̀ ва́мъ заповѣ́да мѡѷсе́й;
4	4
Вони сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист і розлучатись.	Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: мѡѷсе́й повелѣ̀ кни́гꙋ распꙋ́стнꙋю написа́ти, и҆ пꙋсти́ти.
5	5
Ісус відповів їм: через жорстокосердя ваше написав вам заповідь цю.	И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: по жестосе́рдїю ва́шемꙋ написа̀ ва́мъ за́повѣдь сїю̀:
6	6
На початку ж творіння чоловіком і жінкою створив їх Бог.	ѿ нача́ла же созда́нїѧ, мꙋ́жа и҆ женꙋ̀ сотвори́лъ ѧ҆̀ є҆́сть бг҃ъ:
7	7
Ось чому залишить чоловік батька свого і матір	сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ста́витъ человѣ́къ ѻ҆тца̀ своего̀ и҆ ма́терь
8	8
і пристане до жінки своєї, і будуть обоє єдиною плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть.	и҆ прилѣпи́тсѧ къ женѣ̀ свое́й, и҆ бꙋ́дета ѻ҆́ба въ пло́ть є҆ди́нꙋ: тѣ́мже оу҆жѐ нѣ́ста два̀, но пло́ть є҆ди́на:
9	9
Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає.	є҆́же оу҆̀бо бг҃ъ сочета̀, человѣ́къ да не разлꙋча́етъ.
10	10
У домі ученики Його знову запитали Його про те саме.	И҆ въ домꙋ̀ па́ки оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ ѡ҆ се́мъ вопроси́ша є҆го̀.
11	11
Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею.	И҆ гл҃а и҆̀мъ: (Заⷱ҇ м҃д҃.) и҆́же а҆́ще пꙋ́ститъ женꙋ̀ свою̀ и҆ ѡ҆же́нитсѧ и҆но́ю, прелюбы̀ твори́тъ на ню̀:
12	12
І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить.	и҆ а҆́ще жена̀ пꙋ́ститъ мꙋ́жа [мꙋ́жа своего̀] и҆ посѧ́гнетъ за и҆но́го, прелюбы̀ твори́тъ.
13	13
Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили.	И҆ приноша́хꙋ къ немꙋ̀ дѣ́ти, да ко́снетсѧ и҆́хъ: оу҆чн҃цы́ же преща́хꙋ приносѧ́щымъ.
14	14
Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже.	Ви́дѣвъ же і҆и҃съ негодова̀ и҆ речѐ и҆̀мъ: ѡ҆ста́вите дѣте́й приходи́ти ко мнѣ̀ и҆ не брани́те и҆̀мъ, тацѣ́хъ бо є҆́сть црⷭ҇твїе бж҃їе:
15	15
Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього.	а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: и҆́же а҆́ще не прїи́метъ црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆троча̀, не и҆́мать вни́ти въ нѐ.
16	16
І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх.	И҆ ѡ҆б̾е́мь и҆̀хъ, возло́жь рꙋ́цѣ на ни́хъ, блгⷭ҇влѧ́ше и҆̀хъ.
17	17
Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати?	(Заⷱ҇ м҃е҃.) И҆ и҆сходѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ на пꙋ́ть, прите́къ нѣ́кїй и҆ покло́ньсѧ на колѣ̑нꙋ є҆мꙋ̀, вопроша́ше є҆го̀: оу҆чт҃лю бл҃гі́й, что̀ сотворю̀, да живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дствꙋю;
18	18
Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог.	І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: что̀ мѧ̀ глаго́леши бл҃га; никто́же бл҃гъ, то́кмѡ є҆ди́нъ бг҃ъ.
19	19
Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір.	За́пѡвѣди вѣ́си: не прелюбы̀ сотвори́ши: не оу҆бі́й: не оу҆кра́ди: не лжесвидѣ́телствꙋй: не ѡ҆би́ди: чтѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́терь.
20	20
Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї.	Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю, сїѧ̑ всѧ̑ сохрани́хъ ѿ ю҆́ности моеѧ̀.
21	21
Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест.	І҆и҃съ же воззрѣ́въ на́нь, возлюбѝ є҆го̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: є҆ди́нагѡ є҆сѝ не доконча́лъ: и҆дѝ, є҆ли̑ка и҆́маши, прода́ждь и҆ да́ждь ни́щымъ, и҆ и҆мѣ́ти и҆́маши сокро́вище на нб҃сѝ: и҆ прїидѝ (и҆) ходѝ в̾слѣ́дъ менє̀, взе́мъ кре́стъ.
22	22
Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство.	Ѻ҆́нъ же дрѧ́хлъ бы́въ ѡ҆ словесѝ [ѡ҆ словесѝ се́мъ], ѿи́де скорбѧ̀: бѣ́ бо и҆мѣ́ѧ стѧжа̑нїѧ мнѡ́га.
23	23
І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже.	И҆ воззрѣ́въ і҆и҃съ гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: (Заⷱ҇ м҃ѕ҃.) ка́кѡ неꙋдо́бь и҆мꙋ́щїи бога́тство въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́дꙋтъ.
24	24
Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже!	Оу҆чн҃цы́ же оу҆жаса́хꙋсѧ ѡ҆ словесѣ́хъ є҆гѡ̀. І҆и҃съ же па́ки ѿвѣща́въ гл҃а и҆̀мъ: ча̑да, ка́кѡ неꙋдо́бь оу҆пова́ющымъ на бога́тство въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́ти:
25	25
Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже.	оу҆до́бѣе бо є҆́сть велбꙋ́дꙋ сквозѣ̀ и҆глинѣ̑ оу҆́шы проитѝ, не́же бога́тꙋ въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́ти.
26	26
Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись?	Ѻ҆ни́ же и҆́злиха дивлѧ́хꙋсѧ, глаго́люще къ себѣ̀: то̀ кто̀ мо́жетъ спасе́нъ бы́ти;
27	27
Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові.	Воззрѣ́въ же на ни́хъ і҆и҃съ гл҃а: оу҆ человѣ̑къ невозмо́жно, но не оу҆ бг҃а: всѧ̑ бо возмѡ́жна сꙋ́ть оу҆ бг҃а.
28	28
І почав Петро говорити Йому: ось ми все залишили і пішли слідом за Тобою.	Нача́тъ же пе́тръ глаго́лати є҆мꙋ̀: сѐ, мы̀ ѡ҆ста́вихомъ всѧ̑ и҆ в̾слѣ́дъ тебє̀ и҆до́хомъ.
29	29
Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія	Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: никто́же є҆́сть, и҆́же ѡ҆ста́вилъ є҆́сть до́мъ, и҆лѝ бра́тїю, и҆лѝ сєстры̀, и҆лѝ ѻ҆тца̀, и҆лѝ ма́терь, и҆лѝ женꙋ̀, и҆лѝ ча̑да, и҆лѝ се́ла, менє̀ ра́ди и҆ є҆ѵⷢ҇лїа ра́ди:
30	30
і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, — домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці — життя вічне.	а҆́ще не прїи́метъ стори́цею нн҃ѣ во вре́мѧ сїѐ, домѡ́въ, и҆ бра́тїй, и҆ се́стръ, и҆ ѻ҆тца̀, и҆ ма́тере, и҆ ча̑дъ, и҆ се́лъ, во и҆згна́нїи, и҆ въ вѣ́къ грѧдꙋ́щїй живо́тъ вѣ́чный:
31	31
І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.	мно́зи же бꙋ́дꙋтъ пе́рвїи послѣ́дни, и҆ послѣ́днїи пе́рви.
32	32
Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися.	Бѧ́хꙋ же на пꙋтѝ, восходѧ́ще во і҆ерⷭ҇ли́мъ: и҆ бѣ̀ варѧ́ѧ и҆̀хъ і҆и҃съ, и҆ оу҆жаса́хꙋсѧ, и҆ в̾слѣ́дъ и҆дꙋ́ще, боѧ́хꙋсѧ. (Заⷱ҇ м҃з҃.) И҆ пое́мь па́ки ѻ҆бана́десѧть, нача́тъ и҆̀мъ гл҃ати, ꙗ҆̀же хотѧ́хꙋ є҆мꙋ̀ бы́ти:
33	33
Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам;	ꙗ҆́кѡ, сѐ, восхо́димъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй пре́данъ бꙋ́детъ а҆рхїере́ѡмъ и҆ кни́жникѡмъ, и҆ ѡ҆сꙋ́дѧтъ є҆го̀ на сме́рть, и҆ предадѧ́тъ є҆го̀ ꙗ҆зы́кѡмъ:
34	34
і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне.	и҆ порꙋга́ютсѧ є҆мꙋ̀, и҆ оу҆ѧ́звѧтъ є҆го̀, и҆ ѡ҆плю́ютъ є҆го̀, и҆ оу҆бїю́тъ є҆го̀: и҆ въ тре́тїй де́нь воскрⷭ҇нетъ.
35	35
Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо.	И҆ пред̾ него̀ прїидо́ста і҆а́кѡвъ и҆ і҆ѡа́ннъ, сы̑на зеведе́єва, глагѡ́люща: оу҆чт҃лю, хо́щева, да, є҆́же а҆́ще про́сива, сотвори́ши на́ма.
36	36
Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам?	Ѻ҆́нъ же речѐ и҆́ма: что̀ хо́щета, да сотворю̀ ва́ма;
37	37
Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй.	Ѡ҆́на же рѣ́ста є҆мꙋ̀: да́ждь на́мъ, да є҆ди́нъ ѡ҆ деснꙋ́ю тебє̀ и҆ є҆ди́нъ ѡ҆ шꙋ́юю тебє̀ сѧ́дева во сла́вѣ твое́й.
38	38
Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?	І҆и҃съ же речѐ и҆́ма: не вѣ́ста, чесѡ̀ про́сита: мо́жета ли пи́ти ча́шꙋ, ю҆́же а҆́зъ пїю̀, и҆ кр҃ще́нїемъ, и҆́мже а҆́зъ кр҃ща́юсѧ, крⷭ҇ти́тисѧ;
39	39
Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся;	Ѡ҆́на же рѣ́ста є҆мꙋ̀: мо́жева. І҆и҃съ же речѐ и҆́ма: ча́шꙋ оу҆́бѡ, ю҆́же а҆́зъ пїю̀, и҆спїе́та, и҆ кр҃ще́нїемъ, и҆́мже а҆́зъ кр҃ща́юсѧ, крⷭ҇ти́тасѧ:
40	40
але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене — не від Мене залежить, а кому уготовано.	а҆ є҆́же сѣ́сти ѡ҆ деснꙋ́ю менє̀ и҆ ѡ҆ шꙋ́юю, нѣ́сть мнѣ̀ да́ти, но и҆̀мже оу҆гото́вано є҆́сть.
41	41
І, почувши, десять почали гніватись на Якова та Іоана.	И҆ слы́шавше де́сѧть, нача́ша негодова́ти ѡ҆ і҆а́кѡвѣ и҆ і҆ѡа́ннѣ.
42	42
Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними.	І҆и҃съ же призва́въ и҆̀хъ, гл҃а и҆̀мъ: вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ мнѧ́щїисѧ владѣ́ти ꙗ҆зы̑ки, соѡдолѣва́ютъ и҆̀мъ, и҆ вели́цыи и҆́хъ ѡ҆блада́ютъ и҆́ми:
43	43
Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою.	не та́кѡ же бꙋ́детъ въ ва́съ: но и҆́же а҆́ще хо́щетъ въ ва́съ вѧ́щшїй бы́ти, да бꙋ́детъ ва́мъ слꙋга̀:
44	44
І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом.	и҆ и҆́же а҆́ще хо́щетъ въ ва́съ бы́ти ста́рѣй, да бꙋ́детъ всѣ̑мъ ра́бъ:
45	45
Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох.	и҆́бо сн҃ъ чл҃вѣ́чь не прїи́де, да послꙋ́жатъ є҆мꙋ̀, но да послꙋ́житъ и҆ да́стъ дꙋ́шꙋ свою̀ и҆збавле́нїе за мнѡ́ги.
46	46
Приходять до Єрихона. І коли Він з учениками Своїми і численним людом виходив з Єрихона, син Тимеїв, Вартимей, сліпий, сидів при дорозі і просив милостиню.	(Заⷱ҇ м҃и҃.) И҆ прїидо́ша во і҆ерїхѡ́нъ. И҆ и҆сходѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ ѿ і҆ерїхѡ́на, и҆ оу҆чн҃кѡ́мъ є҆гѡ̀, и҆ наро́дꙋ мно́гꙋ, сы́нъ тїме́овъ варті́мей слѣпы́й сѣдѧ́ше при пꙋтѝ, просѧ̀.
47	47
Почувши, що це Ісус Назорей, він почав кричати і говорити: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене.	И҆ слы́шавъ, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ назѡрѧни́нъ є҆́сть, нача́тъ зва́ти и҆ глаго́лати: сн҃е дв҃довъ і҆и҃се, поми́лꙋй мѧ̀.
48	48
І примушували його мовчати багато хто, він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене!	И҆ преща́хꙋ є҆мꙋ̀ мно́зи, да оу҆молчи́тъ: ѻ҆́нъ же мно́жае па́че зва́ше: сн҃е дв҃довъ, поми́лꙋй мѧ̀.
49	49
Ісус зупинився і сказав його покликати. Кличуть сліпого і кажуть йому: не бійся, вставай, кличе тебе.	И҆ ста́въ і҆и҃съ, речѐ є҆го̀ возгласи́ти. И҆ возгласи́ша слѣпца̀, глаго́люще є҆мꙋ̀: дерза́й, воста́ни, зове́тъ тѧ̀.
50	50
Той скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса.	Ѻ҆́нъ же ѿве́ргъ ри̑зы своѧ̑, воста́въ прїи́де ко і҆и҃сови.
51	51
Відповідаючи йому, Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів.	И҆ ѿвѣща́въ гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: что̀ хо́щеши, да сотворю̀ тебѣ̀; Слѣпы́й же глаго́ла є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю, да прозрю̀.
52	52
Ісус сказав йому: йди, віра твоя спасла тебе. І відразу він прозрів, і пішов дорогою за Ісусом.	І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: и҆дѝ: вѣ́ра твоѧ̀ сп҃се́ тѧ. И҆ а҆́бїе прозрѣ̀ и҆ по і҆и҃сѣ и҆́де въ пꙋ́ть.

← Глава 9

Глава 11 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт