Глава 7
1
«Озирнись, озирнись, Суламита! озирнись, озирнись, — і ми подивимося на тебе». Що вам дивитися на Суламиту, як на хоровод манаїмський?
2
О, які прекрасні ноги твої у сандаліях, дочко знана! Округлення стегон твоїх, як намисто, справа рук майстерного художника;
3
живіт твій — кругла чаша, в якій не вичерпується духмяне вино; утроба твоя — ворох пшениці, обставлений лілеями;
4
два соски твої — як двоє козенят, двійня сарн;
5
шия твоя — як стовп зі слонової кості; очі твої — озерця есевонські, що біля воріт Батраббима; ніс твій — вежа ливанська, повернена до Дамаска;
6
голова твоя на тобі, як Кармил, і волосся на голові твоїй, як пурпур; цар захоплений твоїми кучерями.
7
Яка ти прекрасна, як приваблива, люба, твоєю миловидістю!
8
Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона.
9
Подумав я: заліз би я на пальму, схопився б за гілки її; і груди твої були б замість грон винограду, і запах від ніздрів твоїх, як від яблук;
10
уста твої — як відмінне вино. Воно тече прямо до друга мого, насолоджує вуста стомлених.
11
Я належу другу моєму, і до мене звернене бажання його.
12
Прийди, любий мій, вийдемо у поле, побудем у селах;
13
зранку підемо у виноградники, подивимося, чи розпустилася виноградна лоза, чи розкрилися бруньки, чи розцвіли гранатові яблука; там я виявлю пестощі мої тобі
14
Мандрагори вже пустили пахощі, й біля дверей наших усякі чудові плоди, нові і старі: це зберегла я для тебе, мій любий!
