|
Глава 17
|
Глава 17
|
|
1
|
1
|
|
Лу́чше укру́хъ хлѣ́ба со сла́стію въ ми́рѣ, не́жели до́мъ испо́лненъ мно́гихъ благи́хъ и непра́ведныхъ же́ртвъ со бра́нію.
|
Краще шматок сухого хліба, і з ним мир, ніж дім, повний заколотої худоби, з розбратом.
|
|
2
|
2
|
|
Ра́бъ смы́сленъ облада́єтъ влады́ки безу́мными, въ бра́тіихъ же раздѣли́тъ [имѣ́ніє] на ча́сти.
|
Розумний раб панує над безпутним сином і між братами розділить спадщину.
|
|
3
|
3
|
|
Я́коже искуша́єтся въ пещи́ сребро́ и зла́то, та́ко избра́нная сердца́ у Го́спода.
|
Плавильня — для срібла, і горно — для золота, а серця випробовує Господь.
|
|
4
|
4
|
|
Злы́й послу́шаєтъ язы́ка законопресту́пныхъ, пра́ведный же не внима́єтъ устна́мъ лжи́вымъ.
|
Злодій дослухається до вуст беззаконних, неправдомовець слухається язика пагубного.
|
|
5
|
5
|
|
Руга́йся убо́гому раздража́єтъ сотво́ршаго єго́, ра́дуяйся же о погиба́ющемъ не обезвини́тся: ми́луяй же поми́лованъ бу́детъ.
|
Хто знущається з убогого, той хулить Творця його; хто радіє нещастю, той не залишиться непокараним [а милосердий помилуваний буде].
|
|
6
|
6
|
|
Вѣне́цъ ста́рыхъ ча́да ча́дъ: похвала́ же ча́домъ отцы́ и́хъ. Вѣ́рному ве́сь мі́ръ бога́тство, невѣ́рному же ниже́ пѣ́нязь.
|
Вінець старих — сини синів, і слава дітей — батьки їхні. [У вірного цілий світ багатства, а в невірного — ні гроша.]
|
|
7
|
7
|
|
Неприли́чны су́ть безу́мному устнѣ́ вѣ́рны, ниже́ пра́ведному устнѣ́ лжи́вы.
|
Непристойна для нерозумного поважна мова, тим більше знатному — вуста неправдиві.
|
|
8
|
8
|
|
Мзда́ благода́тей наказа́ніє употребля́ющымъ: и а́може а́ще обрати́тся, успѣ́єтъ.
|
Подарунок — дорогоцінний камінь в очах того, хто володіє ним: куди не звернеться він, матиме успіх.
|
|
9
|
9
|
|
И́же таи́тъ оби́ды, и́щетъ любве́: а и́же ненави́дитъ скрыва́ти, разлуча́єтъ дру́ги и дома́шнія.
|
Хто прикриває провину, той шукає любови; а хто знову нагадує про неї, той віддаляє друга.
|
|
10
|
10
|
|
Сокруша́єтъ преще́ніє се́рдце му́драго: безу́мный же біє́мь не чу́вствуєтъ [ра́нъ].
|
На розумного сильніше діє догана, ніж на дурня сто ударів.
|
|
11
|
11
|
|
Прекосло́вія воздви́жетъ вся́къ злы́й: Госпо́дь же а́нгела неми́лостива по́слетъ на́нь.
|
Підбурювач шукає тільки зла; тому жорстокий ангел буде посланий проти нього.
|
|
12
|
12
|
|
Впаде́тъ попече́ніє му́жу смы́сленну: безу́мніи же размышля́ютъ зла́я.
|
Краще зустріти людині ведмедицю, позбавлену дітей, ніж дурня з його глупотою.
|
|
13
|
13
|
|
И́же воздає́тъ зла́я за блага́я, не подви́гнутся зла́я изъ до́му єго́.
|
Хто за добро відплачує злом, від дому того не відійде зло.
|
|
14
|
14
|
|
Вла́сть дає́тъ словесе́мъ нача́ло пра́вды: предводи́телствуєтъ же ску́дости пря́ и бра́нь.
|
Початок сварки — як прорив води; залиш сварку раніше, ніж розгориться вона.
|
|
15
|
15
|
|
И́же су́дитъ пра́веднаго непра́веднымъ, непра́веднаго же пра́веднымъ, нечи́стъ и ме́рзокъ у Го́спода.
|
Хто виправдовує нечестивого і хто звинувачує праведного — обоє мерзота перед Господом.
|
|
16
|
16
|
|
Вску́ю бя́ше имѣ́ніє безу́мному? стяжа́ти бо прему́дрости безсе́рдый не мо́жетъ. И́же высо́къ твори́тъ сво́й до́мъ, и́щетъ сокруше́нія: остроптѣва́яй же учи́тися впаде́тъ во зла́я.
|
До чого скарб у руках нерозумного? Для придбання мудрости у нього немає розуму. [Хто високим робить свій дім, той шукає, як розбитися; а хто ухиляється від навчання, впаде в біди.]
|
|
17
|
17
|
|
На вся́ко вре́мя дру́гъ да бу́детъ тебѣ́, бра́тія же въ ну́ждахъ поле́зни да бу́дутъ: сего́ бо ра́ди ражда́ются.
|
Друг любить повсякчас і, як брат, з’явиться під час нещастя.
|
|
18
|
18
|
|
Му́жъ безу́менъ пле́щетъ и ра́дуєтся себѣ́, я́коже поруча́яйся испору́читъ дру́га своєго́, на свои́хъ же устна́хъ о́гнь сокро́вищствуєтъ.
|
Чоловік бідний на розум дає руку і ручається за ближнього свого.
|
|
19
|
19
|
|
Грѣхолю́бецъ ра́дуєтся сва́ромъ, а жестокосе́рдый не усря́щетъ благи́хъ.
|
Хто любить сварки, той любить гріх, і хто високо піднімає ворота свої, той шукає падіння.
|
|
20
|
20
|
|
Му́жъ удобопрело́жный язы́комъ впаде́тъ во зла́я: се́рдце же безу́мнаго болѣ́знь стяжа́вшему є́.
|
Підступне серце не знайде добра, і лукавий язик потрапить у біду.
|
|
21
|
21
|
|
Не весели́тся оте́цъ о сы́нѣ ненака́заннѣмъ: сы́нъ же му́дръ весели́тъ ма́терь свою́.
|
Породив хто дурня, — собі на лихо, і батько нерозумного не порадіє.
|
|
22
|
22
|
|
Се́рдце веселя́щеся благоимѣ́тися твори́тъ: му́жу же печа́льну засы́шутъ ко́сти.
|
Веселе серце доброчинне, як лікування, а сумовитий дух сушить кістки.
|
|
23
|
23
|
|
Пріє́млющему да́ры непра́ведно въ нѣ́дра не предуспѣва́ютъ путіє́: нечести́вый же укланя́єтъ пути́ пра́вды.
|
Нечестивий бере подарунок з пазухи, щоб викривити путі правосуддя.
|
|
24
|
24
|
|
Лице́ разу́мно му́жа прему́дра, о́чи же безу́мнаго на концѣ́хъ земли́.
|
Мудрість — перед лицем розумного, а очі дурня — на краю землі.
|
|
25
|
25
|
|
Гнѣ́въ отцу́ сы́нъ безу́менъ, и болѣ́знь ро́ждшей єго́.
|
Нерозумний син — досада батькові своєму і засмучення для матері своєї.
|
|
26
|
26
|
|
Тщеты́ твори́ти му́жу пра́ведну не добро́, ниже́ преподо́бно навѣ́товати власте́мъ пра́веднымъ.
|
Недобре й звинувачувати правого, і бити вельмож за правду.
|
|
27
|
27
|
|
И́же щади́тъ глаго́лъ произнести́ же́стокъ, разу́менъ: долготерпѣли́вый же му́жъ прему́дръ, лу́чше и́щущаго нау́ки.
|
Розумний стриманий у словах своїх, і розсудливий холоднокровний.
|
|
28
|
28
|
|
Несмы́сленному вопроси́вшу о му́дрости, му́дрость вмѣни́тся: нѣ́ма же кто́ себе́ твори́тъ, возмни́тся разу́менъ бы́ти.
|
І нерозумний, коли мовчить, може здатися мудрим, і хто закриває вуста свої — розсудливим.
|
