|
Глава 26
|
Глава 26
|
|
1
|
1
|
|
Я́коже роса́ въ жа́тву и я́коже до́ждь въ лѣ́тѣ {Євр.: я́коже снѣ́гъ въ лѣ́тѣ и до́ждь въ жа́тву.}, та́ко нѣ́сть безу́мному че́сти.
|
Як сніг улітку і дощ під час жнив, так честь непристойна нерозумному.
|
|
2
|
2
|
|
Я́коже пти́цы отлета́ютъ и вра́бієве, та́ко кля́тва су́єтная не на́йдетъ ни на кого́же.
|
Як горобець спурхне, як ластівка полетить, так незаслужене прокляття не збудеться.
|
|
3
|
3
|
|
Я́коже би́чь коню́ и осте́нъ ослу́, та́ко же́злъ язы́ку законопресту́пну.
|
Бич для коня, вузда для осла, а палка для дурних.
|
|
4
|
4
|
|
Не отвѣща́й безу́мному по безу́мію єго́, да не подо́бенъ єму́ бу́деши:
|
Не відповідай нерозумному за глупотою його, щоб і тобі не зробитися подібним до нього;
|
|
5
|
5
|
|
но отвѣща́й безу́мному по безу́мію єго́, да не яви́тся му́дръ у себе́.
|
не відповідай нерозумному за глупотою його, щоб він не став мудрецем в очах своїх.
|
|
6
|
6
|
|
От путі́й свои́хъ поноше́ніє твори́тъ, и́же посла́ вѣ́стникомъ безу́мнымъ сло́во.
|
Підрізує собі ноги, терпить неприємність той, хто дає словесне доручення дурневі.
|
|
7
|
7
|
|
Отими́ ше́ствіє от гле́знъ и законопреступле́ніє от у́стъ безу́мныхъ.
|
Нерівно піднімаються ноги у кульгавого, — і притча у вустах дурнів.
|
|
8
|
8
|
|
И́же привязу́єтъ ка́мень въ пра́щи, подо́бенъ є́сть даю́щему безу́мному сла́ву.
|
Що той, хто вкладає коштовний камінь у пращу, те саме той, що віддає нерозумному шану.
|
|
9
|
9
|
|
Те́рнія прозяба́ютъ въ руцѣ́ пія́ницы, и порабоще́ніє въ руцѣ́ безу́мныхъ.
|
Що колючий терен у руці п’яного, те притча в устах дурнів.
|
|
10
|
10
|
|
Мно́гими волну́єтся вся́ка пло́ть безу́мныхъ, сокруша́єтся бо изступле́ніє и́хъ.
|
Сильний робить усе довільно: і нерозумного нагороджує, і всякого перехожого нагороджує.
|
|
11
|
11
|
|
Я́коже пе́съ, єгда́ возврати́тся на своя́ блево́тины, и ме́рзокъ быва́єтъ, та́ко безу́мный своє́ю зло́бою возвра́щься на сво́й грѣ́хъ. Є́сть сты́дъ наводя́й грѣ́хъ, и є́сть сты́дъ сла́ва и благода́ть.
|
Як пес повертається на блювотину свою, так нерозумний повторює дурість свою.
|
|
12
|
12
|
|
Ви́дѣхъ му́жа непщева́вша себе́ му́дра бы́ти, упова́ніє же и́мать безу́мный па́че єго́.
|
Чи бачив ти чоловіка, мудрого в очах своїх? На нерозумного більше надії, ніж на нього.
|
|
13
|
13
|
|
Глаго́летъ лѣни́вый по́сланъ на пу́ть: ле́въ на путе́хъ, на сто́гнахъ же разбо́йницы.
|
Лінивець говорить: «лев на дорозі! лев на площах!»
|
|
14
|
14
|
|
Я́коже две́рь обраща́єтся на пятѣ́, та́ко лѣни́вый на ло́жи своє́мъ.
|
Двері качаються на гаках своїх, а лінивець на постелі своїй.
|
|
15
|
15
|
|
Скры́въ лѣни́вый ру́ку въ нѣ́дро своє́ не возмо́жетъ принести́ ко усто́мъ.
|
Лінивець опускає руку свою в чашу, і йому важко донести її до рота свого.
|
|
16
|
16
|
|
Мудрѣ́йшій себѣ́ лѣни́вый явля́єтся, па́че во изоби́ліи износя́щаго вѣ́сть.
|
Лінивець в очах своїх мудріший за сімох, які відповідають обдумано.
|
|
17
|
17
|
|
Я́коже держа́й за о́шибъ пса́, та́ко предсѣда́телствуяй чужде́му суду́.
|
Хапає пса за вуха, хто, проходячи мимо, втручається в чужу сварку.
|
|
18
|
18
|
|
Я́коже врачу́єміи ме́щутъ словеса́ на человѣ́ки, срѣта́яй же сло́вомъ пе́рвый за́пнется:
|
Як той, хто прикидається несповна розуму, кидає вогонь, стріли і смерть,
|
|
19
|
19
|
|
та́ко вси́ кова́рствующіи надъ свои́ми дру́ги: єгда́ же уви́дѣни бу́дутъ, глаго́лютъ, я́ко игра́я содѣ́яхъ.
|
так — чоловік, який підступно шкодить другові своєму і потім говорить: «я тільки пожартував».
|
|
20
|
20
|
|
Во мно́зѣхъ дре́вѣхъ расте́тъ о́гнь: а идѣ́же нѣ́сть разгнѣвля́юща, умолка́єтъ сва́ръ.
|
Де немає більше дров, вогонь погасає, і де немає навушника, розбрат вщухає.
|
|
21
|
21
|
|
Огни́ще у́глію, и дрова́ огне́ви: му́жъ же клеветли́въ въ мяте́жъ сва́ра.
|
Вугілля — для жару і дрова — для вогню, а людина сварлива — для розпалення сварки.
|
|
22
|
22
|
|
Словеса́ ласка́телей мя́гка: сія́ же ударя́ютъ въ сокро́вища утро́бъ.
|
Слова навушника — як ласощі, і вони входять у нутрощі утроби.
|
|
23
|
23
|
|
Сребро́ дає́мо съ ле́стію, я́коже скуде́ль вмѣня́ємо: устнѣ́ гла́дки се́рдце покрыва́ютъ приско́рбно.
|
Що нечистим сріблом обкладена глиняна посудина, те полум’яні вуста і серце злісне.
|
|
24
|
24
|
|
Устна́ма вся́ обѣщава́єтъ пла́чай вра́гъ, въ се́рдцы же содѣва́єтъ ле́сть.
|
Вустами своїми прикидається ворог, а у серці своєму замишляє підступи.
|
|
25
|
25
|
|
А́ще тя́ мо́литъ вра́гъ ве́ліимъ гла́сомъ, не вѣ́руй єму́, се́дмь бо є́сть лука́вствій въ души́ єго́.
|
Якщо він говорить і ніжним голосом, не вір йому, тому що сім мерзот у серці його.
|
|
26
|
26
|
|
Тая́й вражду́ составля́єтъ ле́сть: открыва́єтъ же своя́ грѣхи́ благоразу́мный на со́нмищихъ.
|
Якщо ненависть прикривається наодинці, то відкриється злоба його в народному зібранні.
|
|
27
|
27
|
|
Изрыва́яй я́му и́скреннему впаде́тся въ ню́: валя́яй же ка́мень на себе́ вали́тъ.
|
Хто риє яму, той упаде в неї, і хто покотить нагору камінь, до того він повернеться.
|
|
28
|
28
|
|
Язы́къ лжи́въ ненави́дитъ и́стины, уста́ же непокрове́нна творя́тъ нестроє́ніє.
|
Неправдивий язик ненавидить уражених ним, і улесливі вуста готують падіння.
|
