|
Глава 30
|
Глава 30
|
|
1
|
1
|
|
Сія́ глаго́летъ му́жъ вѣ́рующымъ богови, и почива́ю:
|
Слова Агура, сина Іакеєвого. Натхненні слова, які сказав цей чоловік Іфиїлу, Іфиїлу й Укалу:
|
|
2
|
2
|
|
безу́мнѣє бо є́смь от всѣ́хъ человѣ́къ, и ра́зума человѣ́ческаго нѣ́сть во мнѣ́:
|
справді, я більший невіглас, ніж будь-хто з людей, і розуму людського немає у мене,
|
|
3
|
3
|
|
Бо́гъ же научи́ мя прему́дрости, и ра́зумъ святы́хъ уразумѣ́хъ.
|
і не навчився я мудрости, і пізнання святих не маю.
|
|
4
|
4
|
|
Кто́ взы́де на не́бо и сни́де? кто́ собра́ вѣ́тры въ нѣ́дра? кто́ возврати́ во́ду въ ри́зу? кто́ обдержа́ вся́ концы́ земли́? ко́є и́мя єго́? или́ ко́є и́мя сы́ну єго́, да разумѣ́єши?
|
Хто піднімався на небо і сходив? хто зібрав вітер у пригорщі свої? хто зав’язав воду в одяг? хто поставив усі межі землі? яке ім’я йому? і яке ім’я синові його? чи знаєш?
|
|
5
|
5
|
|
Вся́ бо словеса́ Бо́жія раздеже́на: защища́єтъ же са́мъ благоговѣ́ющихъ єму́.
|
Усяке слово Бога чисте; Він — щит тим, хто уповає на Нього.
|
|
6
|
6
|
|
Не приложи́ ко словесе́мъ єго́, да не обличи́тъ тя́, и ло́жь бу́деши.
|
Не додавай до слів Його, щоб Він не викрив тебе, і ти не виявився неправдомовцем.
|
|
7
|
7
|
|
Дво́є прошу́ у тебе́: не отими́ от мене́ благода́ти пре́жде уме́ртвія моєго́:
|
Дві речі я прошу в Тебе, не відмов мені, перше ніж я помру:
|
|
8
|
8
|
|
су́єтно сло́во и ло́жно дале́че от мене́ сотвори́, бога́тства же и нищеты́ не да́ждь ми́: устро́й же ми́ потре́бная и самодово́лная,
|
суєту і неправду віддали від мене, убогости і багатства не давай мені, годуй мене насущним хлібом,
|
|
9
|
9
|
|
да не насы́щься ло́жь бу́ду и реку́: кто́ мя ви́дитъ? или́ обнища́въ укра́ду и клену́ся и́менемъ Бо́жіимъ.
|
щоб, переситившись, я не зрікся Тебе і не сказав: «хто Господь?» і щоб, зубожівши, не став красти і вживати ім’я Бога мого марно.
|
|
10
|
10
|
|
Не преда́ждь раба́ въ ру́цѣ господи́на, да не когда́ проклене́тъ тя́, и исче́знеши.
|
Не лихослов раба перед господарем його, щоб він не прокляв тебе, і ти не залишився винним.
|
|
11
|
11
|
|
Ча́до зло́ клене́тъ отца́ и ма́терь не благослови́тъ.
|
Є рід, який проклинає батька свого і не благословляє матері своєї.
|
|
12
|
12
|
|
Ча́до зло́ пра́ведна себе́ су́дитъ, исхо́да же своєго́ не измы́.
|
Є рід, який чистий в очах своїх, тоді як не омитий від нечистот своїх.
|
|
13
|
13
|
|
Ча́до зло́ высо́ки о́чи и́мать, вѣ́ждома же свои́ма возно́сится.
|
Є рід — о, які зарозумілі очі його, і як підняті вії його!
|
|
14
|
14
|
|
Ча́до зло́ ме́чь зу́бы [своя́] и́мать, и члено́вныя я́ко сѣ́чиво, є́же губи́ти и пояда́ти смире́нныя от земли́ и убо́гія и́хъ от человѣ́къ.
|
Є рід, у якого зуби — мечі, і щелепи — ножі, щоб пожирати бідних на землі й убогих між людьми.
|
|
15
|
15
|
|
Пія́вица имѣ́ три́ дще́ри, любо́вію возлю́блены, и три́ сія́ не насы́тишася єя́, и четве́ртая не удовли́ся рещи́: дово́лно [ми́ є́сть].
|
У ненаситності дві дочки: «давай, давай!» Ось три невситимих, і чотири, які не скажуть: «достатньо!»
|
|
16
|
16
|
|
А́дъ и по́хоть жены́, и земля́ ненапоє́ная водо́ю и вода́ и о́гнь не реку́тъ: довлѣ́єтъ.
|
Пекло й утроба безплідна, земля, що не насичується водою, і вогонь, що не говорить: «досить!»
|
|
17
|
17
|
|
О́ко руга́ющеєся отцу́ и досажда́ющеє ста́рости ма́терни, да исто́ргнутъ є́ вра́нове от де́брія и да снѣдя́тъ є́ птенцы́ о́рли.
|
Око, що насміхається з батька і нехтує покірністю до матері, виклюють ворони дольні, і пожеруть пташенята орлині!
|
|
18
|
18
|
|
Тріє́ ми су́ть невозмо́жная уразумѣ́ти, и четве́ртаго не вѣ́мъ:
|
Три речі незбагненні для мене, і чотирьох я не розумію:
|
|
19
|
19
|
|
слѣда́ орла́ паря́ща [по возду́ху] и пути́ змі́а [ползу́ща] по ка́мени, и стези́ корабля́ плову́ща по мо́рю и путі́й му́жа въ ю́ности [єго́].
|
путі орла на небі, путі змія на скелі, путі корабля серед моря і путі чоловіка до дівчини.
|
|
20
|
20
|
|
Тако́въ пу́ть жены́ блудни́цы: я́же єгда́ сотвори́тъ, и измы́вшися, ничто́же, рече́, содѣ́яхъ нелѣ́по.
|
Така путь і дружини перелюбної; поїла й обтерла рот свій, і говорить: «я нічого поганого не зробила».
|
|
21
|
21
|
|
Тре́ми трясе́тся земля́, четве́ртаго же не мо́жетъ понести́:
|
Від трьох трясеться земля, чотирьох вона не може носити:
|
|
22
|
22
|
|
а́ще ра́бъ воцари́тся, и безу́мный испо́лнится пи́щею, и раба́ а́ще изжене́тъ свою́ госпожу́,
|
раба, коли він стає царем; нерозумного, коли він досита їсть хліб;
|
|
23
|
23
|
|
и ме́рзкая жена́ а́ще ключи́тся добру́ му́жу.
|
ганебну жінку, коли вона виходить заміж, і служницю, коли вона займає місце пані своєї.
|
|
24
|
24
|
|
Четы́ри же су́ть малѣ́йшая на земли́, сія́ же су́ть мудрѣ́йша му́дрыхъ:
|
Ось чотири малих на землі, але вони мудріші за мудрих:
|
|
25
|
25
|
|
мра́віє, и́мже нѣ́сть крѣ́пости и уготовля́ютъ въ жа́тву пи́щу:
|
мурахи — народ несильний, але влітку заготовляють їжу свою;
|
|
26
|
26
|
|
и хірогри́лли, язы́къ не крѣ́покъ, и́же сотвори́ша въ ка́меніихъ до́мы своя́:
|
гірські миші — народ слабкий, але ставлять доми свої на скелі;
|
|
27
|
27
|
|
безца́рни су́ть пру́зіє, и вою́ютъ от єди́наго повелѣ́нія благочи́нно:
|
у сарани немає царя, але виступає уся вона струнко;
|
|
28
|
28
|
|
я́щерица [Євр.: пау́къ.], рука́ми опира́ющися и удо́бь уловля́єма су́щи, живе́тъ во тве́рдехъ царе́выхъ.
|
павук лапками чіпляється, але буває у царських чертогах.
|
|
29
|
29
|
|
Тріє́ су́ть, я́же благопоспѣ́шно хо́дятъ, четве́ртоє же, є́же до́брѣ прохо́дитъ:
|
Ось троє мають струнку ходу, і четверо струнко виступають:
|
|
30
|
30
|
|
ски́менъ льво́въ крѣпча́є звѣре́й, и́же не отвраща́єтся, ни устраша́єтся скота́,
|
лев, силач між звірами, не посторониться ні перед ким;
|
|
31
|
31
|
|
и пѣ́тель ходя́ въ ко́кошѣхъ благоду́шенъ, и козе́лъ предводи́тель ста́ду, и ца́рь глаго́ляй къ наро́ду во язы́цѣ.
|
кінь і козел, [проводир стада,] і цар серед народу свого.
|
|
32
|
32
|
|
А́ще вда́си себе́ въ весе́ліє и простре́ши ру́ку твою́ со сва́ромъ, пору́ганъ бу́деши.
|
Якщо ти у зарозумілості своїй зробив дурість і помислив зле, то поклади руку на вуста;
|
|
33
|
33
|
|
Мельзи́ млеко́, и бу́детъ ма́сло. А́ще ли но́здри че́шеши, изы́детъ кро́вь: а́ще же извлече́ши словеса́, изы́дутъ су́дове и тя́жбы.
|
тому що, як збивання молока робить масло, поштовх у ніс викликає кров, так і пробудження гніву чинить сварку.
|
