Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 2

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Глава 2	Глава́ в҃

1	1
Наблизився час помирати Давиду, і заповідав він синові своєму Соломону, говорячи:	И҆ прибли́жишасѧ даві́дꙋ дні́е оу҆мре́ти є҆мꙋ̀, и҆ заповѣ́да соломѡ́нꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀, глаго́лѧ:
2	2
ось, я відходжу в путь усієї землі, ти ж будь твердим і будь мужнім	а҆́зъ ѿхождꙋ̀ въ пꙋ́ть всеѧ̀ землѝ: ты́ же крѣпи́сѧ, и҆ бꙋ́ди мꙋ́жъ соверше́нъ,
3	3
і зберігай завіт Господа Бога твого, ходячи путями Його і дотримуючись уставів Його і заповідей Його, і визначень Його і постанов Його, як написано в законі Мойсеєвому, щоб бути тобі розсудливим у всьому, що будеш робити, і скрізь, куди звернешся;	и҆ сохранѝ завѣ́тъ гдⷭ҇а бг҃а твоегѡ̀, є҆́же ходи́ти во всѣ́хъ пꙋте́хъ є҆гѡ̀, храни́ти за́пѡвѣди є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆правда̑нїѧ є҆гѡ̀, и҆ сꙋдбы̑ є҆гѡ̀ и҆ свидѣ̑нїѧ є҆гѡ̀, пи̑саннаѧ въ зако́нѣ мѡѷсе́овѣ: да разꙋмѣ́еши ꙗ҆̀же сотвори́ши по всѣ̑мъ, є҆ли̑ка заповѣ́дахъ тебѣ̀:
4	4
щоб Господь виконав слово Своє, яке Він сказав про мене, говорячи: «якщо сини твої будуть стежити за путями своїми, щоб ходити переді Мною в істині від усього серця свого і від усієї душі своєї, то не припиниться муж від тебе на престолі Ізраїлевім».	да оу҆тверди́тъ гдⷭ҇ь сло́во своѐ, є҆́же речѐ ѡ҆ мнѣ̀, гл҃ѧ: а҆́ще сохранѧ́тъ сы́нове твоѝ пꙋти̑ своѧ̑, є҆́же ходи́ти предо мно́ю во и҆́стинѣ всѣ́мъ се́рдцемъ свои́мъ и҆ все́ю дꙋше́ю свое́ю, гл҃ѧ: не и҆скорени́тсѧ тебѣ̀ мꙋ́жъ съ престо́ла і҆и҃лева:
5	5
Ще: ти знаєш, що зробив мені Іоав, син Саруїн, як учинив він із двома вождями війська ізраїльського, з Авениром, сином Нировим, і Амессаєм, сином Ієферовим, як він умертвив їх і пролив кров бранну під час миру, обагривши кров’ю бранною пояс на стегнах своїх і взуття на ногах своїх:	и҆ ты̀ вѣ́си, є҆ли̑ка сотворѝ мнѣ̀ і҆ѡа́въ сы́нъ сарꙋ́инъ, є҆ли̑ка сотворѝ двѣма̀ воево́дама си́лъ і҆и҃левыхъ, а҆вени́рꙋ сы́нꙋ ни́ровꙋ и҆ а҆месса́ю сы́нꙋ і҆еѳе́ровꙋ, и҆ оу҆бѝ и҆́хъ, и҆ и҆злїѧ̀ крѡ́ви бра́ни въ ми́рѣ, и҆ дадѐ кро́вь непови́нныхъ на по́ѧсѣ свое́мъ, и҆́же на чре́слѣхъ є҆гѡ̀, и҆ на сапозѣ̀ свое́мъ сꙋ́щемъ на нозѣ̀ є҆гѡ̀:
6	6
вчини за мудрістю твоєю, щоб не відпустити сивини його мирно в пекло.	и҆ сотвори́ши по мꙋ́дрости твое́й, и҆ не сведе́ши ста́рости є҆гѡ̀ съ ми́ромъ во а҆́дъ:
7	7
А синам Верзеллія галаадитянина зроби милість, щоб вони були між тими, хто годується за твоїм столом, бо вони прийшли до мене, коли я втікав від Авессалома, брата твого.	сынѡ́мъ же верзеллі́и галааді́тина сотвори́ши ми́лость, и҆ да бꙋ́дꙋтъ съ ꙗ҆дꙋ́щими трапе́зꙋ твою̀: ꙗ҆́кѡ та́кѡ прибли́жишасѧ мнѣ̀, внегда̀ бѣжа́ти мнѣ̀ ѿ лица̀ а҆вессалѡ́ма бра́та твоегѡ̀:
8	8
Ось ще в тебе Семей, син Гери веніамитянина з Бахурима; він лихословив мене тяжким лихослів’ям, коли я йшов у Маханаїм; але він вийшов назустріч мені біля Йордану, і я поклявся йому Господом, говорячи: «я не умертвлю тебе мечем».	и҆ сѐ, съ тобо́ю семе́й сы́нъ гира́нь сы́нъ і҆емені́инъ ѿ ваꙋрі́ма, и҆ то́й проклѧ́ мѧ проклѧ́тїемъ го́рькимъ, въ де́нь въ ѻ҆́ньже и҆схожда́хъ въ полкѝ: и҆ то́й сни́де на срѣ́тенїе мѝ на і҆ѻрда́нъ, и҆ клѧ́хсѧ є҆мꙋ̀ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ, глаго́лѧ: не оу҆бїю́ тѧ ѻ҆рꙋ́жїемъ:
9	9
Ти ж не залиш його безкарним; бо ти людина мудра і знаєш, що тобі зробити з ним, щоб звести сивину його у крові в пекло.	и҆ да не ѡ҆безвини́ши є҆го̀, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ мꙋ́дръ є҆сѝ ты̀, и҆ оу҆вѣ́си что̀ сотвори́ши є҆мꙋ̀, и҆ сведе́ши ста́рость є҆гѡ̀ съ кро́вїю во а҆́дъ.
10	10
І спочив Давид з батьками своїми і похований був у місті Давидовому.	И҆ оу҆́спе даві́дъ со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ погребе́нъ бы́сть во гра́дѣ даві́довѣ.
11	11
Царював Давид над Ізраїлем сорок років: у Хевроні царював він сім років і тридцять три роки царював у Єрусалимі.	И҆ бы́сть дні́й, въ нѧ́же ца́рствова даві́дъ во і҆и҃ли, четы́редесѧть лѣ́тъ: въ хеврѡ́нѣ ца́рствова се́дмь лѣ́тъ, во і҆ерⷭ҇ли́мѣ же три́десѧть трѝ лѣ̑та.
12	12
І сів Соломон на престолі Давида, батька свого, і царювання його було дуже міцним.	И҆ соломѡ́нъ сѣ́де на престо́лѣ даві́да ѻ҆тца̀ своегѡ̀ сы́нъ двана́десѧти лѣ́тъ, и҆ оу҆гото́васѧ ца́рствїе є҆гѡ̀ ѕѣлѡ̀.
13	13
І прийшов Адонія, син Аггифи, до Вирсавії, матері Соломона, [і поклонився їй]. Вона сказала: чи з миром прихід твій? І сказав він: з миром.	И҆ вни́де а҆дѡ́нїа сы́нъ а҆ггі́ѳинъ къ вирсаві́и ма́тери соломѡ́ни, и҆ поклони́сѧ є҆́й. Ѻ҆на́ же речѐ: ми́ръ ли вхо́дъ тво́й; И҆ речѐ: ми́ръ.
14	14
І сказав він: у мене є слово до тебе. Вона сказала: говори.	И҆ речѐ: сло́во мнѣ̀ къ тебѣ̀. И҆ речѐ є҆мꙋ̀: глаго́ли.
15	15
І сказав він: ти знаєш, що царство належало мені, і весь Ізраїль звертав на мене погляди свої, як на майбутнього царя; але царство відійшло від мене і дісталося братові моєму, бо це було йому від Господа;	И҆ речѐ є҆́й: ты̀ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ мнѣ̀ бѣ̀ ца́рство, и҆ на мѧ̀ ве́сь і҆и҃ль положѝ лицѐ своѐ, є҆́же ца́рствовати, и҆ ѡ҆брати́сѧ ца́рство, и҆ бы́сть бра́тꙋ моемꙋ̀, ꙗ҆́кѡ ѿ гдⷭ҇а бы́сть є҆мꙋ̀:
16	16
тепер я прошу тебе про одне, не відмов мені. Вона сказала йому: говори.	и҆ нн҃ѣ проше́нїѧ є҆ди́нагѡ а҆́зъ прошꙋ̀ ѿ тебє̀, не ѿвратѝ лица̀ своегѡ̀. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ вирсаві́а: глаго́ли.
17	17
І сказав він: прошу тебе, поговори з царем Соломоном, бо він не відмовить тобі, щоб він дав мені Ависагу сунамитянку за дружину.	И҆ речѐ къ не́й: рцы̀ къ соломѡ́нꙋ царю̀, ꙗ҆́кѡ не и҆́мать ѿврати́ти лица̀ своегѡ̀ ѿ тебє̀, и҆ дабы̀ мѝ да́лъ а҆вїса́гꙋ сꙋмантѧны́ню въ женꙋ̀.
18	18
І сказала Вирсавія: добре, я поговорю про тебе з царем.	И҆ речѐ вирсаві́а: до́брѣ, а҆́зъ и҆́мамъ глаго́лати ѡ҆ тебѣ̀ къ царю̀.
19	19
І увійшла Вирсавія до царя Соломона говорити йому про Адонію. Цар встав перед нею, і поклонився їй, і сів на престолі своєму. Поставили престіл і для матері царя, і вона сіла праворуч від нього	И҆ вни́де вирсаві́а пред̾ царѧ̀ соломѡ́на глаго́лати є҆мꙋ̀ ѡ҆ а҆дѡ́нїи. И҆ воста̀ ца́рь на срѣ́тенїе є҆́й, и҆ поклони́сѧ є҆́й, и҆ сѣ́де на престо́лѣ свое́мъ: и҆ поста́виша престо́лъ дрꙋгі́й ма́тери царе́вѣ, и҆ сѣ́де ѡ҆деснꙋ́ю є҆гѡ̀,
20	20
і сказала: я маю до тебе одне невелике прохання, не відмов мені. І сказав їй цар: проси, мати моя; я не відмовлю тобі.	и҆ речѐ є҆мꙋ̀: проше́нїѧ ма́ла є҆ди́нагѡ а҆́зъ прошꙋ̀ оу҆ тебє̀, не ѿвратѝ лица̀ моегѡ̀. И҆ речѐ къ не́й ца́рь: просѝ, ма́ти моѧ̀, ꙗ҆́кѡ не ѿвращꙋ́сѧ ѿ тебє̀.
21	21
І сказала вона: дай Ависагу сунамитянку Адонії, братові твоєму, за дружину.	И҆ речѐ: да́ждь а҆вїса́гꙋ сꙋмантѧны́ню а҆дѡ́нїи бра́тꙋ твоемꙋ̀ въ женꙋ̀.
22	22
І відповідав цар Соломон і сказав матері своїй: а навіщо ти просиш Ависагу сунамитянку для Адонії? проси йому також і царство; тому що він мій старший брат, і йому священик Авиафар і Іоав, син Саруїн, [воєначальник, друг].	И҆ ѿвѣща̀ ца́рь соломѡ́нъ и҆ речѐ ма́тери свое́й: вскꙋ́ю ты̀ про́сиши а҆вїса́ги сꙋмантѧны́ни а҆дѡ́нїи; є҆щѐ просѝ є҆мꙋ̀ и҆ ца́рства, ꙗ҆́кѡ то́й бра́тъ мо́й бо́лшїй менє̀, и҆ є҆мꙋ̀ а҆вїа́ѳаръ і҆ере́й, и҆ є҆мꙋ̀ і҆ѡа́въ сы́нъ сарꙋ́инъ воево́да дрꙋ́гъ.
23	23
І поклявся цар Соломон Господом, говорячи: те і те нехай зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо не на свою душу сказав Адонія таке слово;	И҆ клѧ́тсѧ ца́рь соломѡ́нъ гдⷭ҇емъ, глаго́лѧ: сїѧ̑ да сотвори́тъ мнѣ̀ бг҃ъ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, ꙗ҆́кѡ на дꙋ́шꙋ свою̀ глаго́ла а҆дѡ́нїа сло́во сїѐ:
24	24
нині ж, — живий Господь, Який укріпив мене і посадив мене на престолі Давида, батька мого, і Який влаштував мені дім, як говорив Він, — нині ж Адонія повинен померти.	и҆ нн҃ѣ жи́въ гдⷭ҇ь, и҆́же оу҆гото́ва мѧ̀, и҆ посади́ мѧ на престо́лѣ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ даві́да, и҆ то́й сотвори́ ми до́мъ, ꙗ҆́коже гл҃а гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ дне́сь оу҆́мретъ а҆дѡ́нїа.
25	25
І послав цар Соломон Ванею, сина Іодаєвого, який уразив його, і він помер.	И҆ посла̀ ца́рь соломѡ́нъ рꙋко́ю ване́а сы́на і҆ѡда́ева, и҆ оу҆бѝ є҆го̀, и҆ оу҆́мре а҆дѡ́нїа въ то́й де́нь.
26	26
А священику Авиафару цар сказав: іди в Анафоф на твоє поле; ти гідний смерти, але в даний час я не умертвлю тебе, бо ти носив ковчег Владики Господа перед Давидом, батьком моїм, і терпів усе, що терпів батько мій.	И҆ а҆вїа́ѳарꙋ і҆ере́ю речѐ ца́рь: тецы̀ ты̀ во а҆наѳѡ́ѳъ на село̀ твоѐ, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ сме́рти є҆сѝ ты̀ въ дне́шнїй де́нь, но не оу҆мерщвлю̀ тебѐ, ꙗ҆́кѡ носи́лъ є҆сѝ кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ пред̾ ѻ҆тце́мъ мои́мъ (даві́домъ), и҆ ꙗ҆́кѡ ѡ҆ѕло́бленъ бы́лъ є҆сѝ во всѣ́хъ, и҆́миже ѡ҆ѕло́бленъ бѣ̀ ѻ҆те́цъ мо́й.
27	27
І відсторонив Соломон Авиафара від священства Господнього, і сповнилося слово Господа, яке сказав Він про дім Ілія в Силомі.	И҆ и҆згна̀ соломѡ́нъ а҆вїа́ѳара, є҆́же не бы́ти є҆мꙋ̀ і҆ере́емъ гдⷭ҇нимъ, ꙗ҆́коже сбы́тисѧ словесѝ гдⷭ҇ню, є҆́же гл҃а на до́мъ и҆лі́евъ въ силѡ́мѣ.
28	28
Чутка про це дійшла до Іоава, — бо Іоав схилявся на бік Адонії, а на бік Соломона не схилявся, — і втік Іоав у скинію Господню і схопився за роги жертовника.	И҆ слꙋ́хъ до́йде до і҆ѡа́ва сы́на сарꙋ́ина, ꙗ҆́кѡ і҆ѡа́въ послѣ́дова а҆дѡ́нїи, и҆ въ слѣ́дъ соломѡ́нь не оу҆клони́сѧ. И҆ бѣжа̀ і҆ѡа́въ въ ски́нїю гдⷭ҇ню, и҆ ꙗ҆́тсѧ рогѡ́въ ѻ҆лтаре́выхъ.
29	29
І донесли царю Соломону, що Іоав утік у скинію Господню і що він біля жертовника. І послав Соломон Ванею, сина Іодаєвого, говорячи: піди, умертви його [і поховай його].	И҆ возвѣсти́ша соломѡ́нꙋ, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ бѣжа̀ і҆ѡа́въ въ ски́нїю гдⷭ҇ню, и҆ сѐ, держи́тсѧ рогѡ́въ ѻ҆лтаре́выхъ. И҆ посла̀ ца́рь соломѡ́нъ ко і҆ѡа́вꙋ, глаго́лѧ: что́ ти бы́сть, ꙗ҆́кѡ оу҆бѣжа́лъ є҆сѝ во ѻ҆лта́рь; И҆ речѐ і҆ѡа́въ: ꙗ҆́кѡ оу҆боѧ́хсѧ ѿ лица̀ твоегѡ̀, и҆ бѣжа́хъ ко гдⷭ҇ꙋ. И҆ посла̀ соломѡ́нъ ване́а сы́на і҆ѡда́ева, глаго́лѧ: и҆дѝ, и҆ оу҆бі́й є҆го̀, и҆ погребѝ є҆го̀.
30	30
І прийшов Ванея в скинію Господню і сказав йому: так сказав цар: виходь. І сказав той: ні, я хочу померти тут. Ванея передав це царю, говорячи: так сказав Іоав, і так відповів мені.	И҆ прїи́де ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ ко і҆ѡа́вꙋ въ ски́нїю гдⷭ҇ню, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сїѧ̑ глаго́летъ ца́рь: и҆зы́ди. И҆ речѐ і҆ѡа́въ: не и҆зы́дꙋ, но да здѣ̀ оу҆мрꙋ̀. И҆ возврати́сѧ ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ и҆ речѐ царю̀, глаго́лѧ: сїѧ̑ глаго́ла і҆ѡа́въ и҆ сїѧ̑ ѿвѣща̀ мнѣ̀.
31	31
Цар сказав йому: зроби, як він сказав, і умертви його і поховай його, і зніми невинну кров, пролиту Іоавом, з мене і з дому батька мого;	И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: и҆дѝ и҆ сотворѝ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́коже речѐ, и҆ оу҆бі́й є҆го̀, и҆ погребѝ є҆го̀, и҆ ѿимѝ дне́сь кро́вь, ю҆́же тꙋ́не пролїѧ̀ і҆ѡа́въ, ѿ менє̀ и҆ ѿ до́мꙋ ѻ҆тца̀ моегѡ̀:
32	32
нехай поверне Господь кров його на голову його за те, що він убив двох мужів невинних і кращих за нього: вразив мечем, без відома батька мого Давида, Авенира, сина Нирового, воєначальника ізраїльського, і Амессая, сина Ієферового, воєначальника юдейського;	и҆ возвратѝ гдⷭ҇ь кро́вь непра́вды є҆гѡ̀ на главꙋ̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже нападѐ на два̀ мꙋ̑жа пра́вєдна и҆ бла̑га па́че є҆гѡ̀, и҆ оу҆бѝ и҆̀хъ ѻ҆рꙋ́жїемъ: и҆ ѻ҆те́цъ мо́й даві́дъ не разꙋмѣ̀ кро́ве и҆́хъ, а҆вени́ра сы́на ни́рова, воево́дꙋ і҆и҃лева, и҆ а҆месса́ѧ сы́на і҆еѳе́рова, воево́дꙋ і҆ꙋ́дина:
33	33
нехай обернеться кров їх на голову Іоава і на голову потомства його повіки, а Давиду і потомству його, і дому його і престолу його нехай буде мир навіки від Господа!	и҆ возврати́сѧ кро́вь и҆́хъ на главꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆ на главꙋ̀ сѣ́мене є҆гѡ̀ во вѣ́ки: даві́дꙋ же и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀, и҆ до́мꙋ є҆гѡ̀, и҆ престо́лꙋ є҆гѡ̀ ми́ръ да бꙋ́детъ до вѣ́ка ѿ гдⷭ҇а.
34	34
І пішов Ванея, син Іодаїв, і вразив Іоава, і умертвив його, і він був похований у домі своєму в пустелі.	И҆ взы́де ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ и҆ нападѐ на него̀, и҆ оу҆бѝ є҆го̀, и҆ погребѐ є҆го̀ въ домꙋ̀ є҆гѡ̀ въ пꙋсты́ни.
35	35
І поставив цар Соломон Ванею, сина Іодаєвого, замість нього над військом; [управління ж царством було в Єрусалимі,] а Садока священика поставив цар [первосвящеником] замість Авиафара. [І дав Господь Соломону розуміння і мудрість дуже велику і обширний розум, як пісок при морі. І Соломон мав розум вище за розум усіх синів сходу і всіх мудрих єгиптян. І взяв за себе дочку фараона і ввів її в місто Давидове, доки не побудував дому свого і, по-перше, дому Господнього і стіни навколо Єрусалима; за сім років закінчив він будівництво. І було у Соломона сімдесят тисяч чоловік, які носили важкі речі, і вісімдесят тисяч каменосіків у горах. І зробив Соломон море і підпори, і великі лазні і стовпи, і джерело надворі і мідне море, і побудував замок і укріплення його, і розділив місто Давидове. Тоді дочка фараона перейшла з міста Давидового в дім свій, який він побудував їй; тоді побудував Соломон стіну навколо міста. І приносив Соломон тричі на рік всепалення і мирні жертви на жертовнику, який він спорудив Господу, і куріння звершував на ньому перед Господом, і закінчив будівництво дому. Головних приставників над роботами Соломоновими було три тисячі шістсот, які керували народом, що виконував роботи. І побудував він Ассур, і Магдон, і Газер, і Вефорон вишній і Валалаф; але ці міста він побудував після побудови дому Господнього і стіни навколо Єрусалима. І ще за життя Давид заповідав Соломону, говорячи: ось у тебе Семей, син Гери, сина Ієминиїного з Бахурима; він лихословив мене тяжким лихослів’ям, коли я йшов у Маханаїм; але він вийшов назустріч мені біля Йордану, і я присягнув йому Господом, говорячи: «я не умертвлю тебе мечем». Ти ж не залиш його безкарним, бо ти людина мудра і знаєш, що тобі зробити з ним, щоб звести сивину його в крові у пекло.]	сѐ, съ тобо́ю семе́й сы́нъ гира́нь, сы́нъ сѣ́мене і҆емені́ина, ѿ хеврѡ́на: се́й клѧ́ше мѧ̀ клѧ́твою оу҆кори́зненною, въ де́нь въ ѻ҆́ньже и҆до́хъ въ полкѝ: и҆ то́й сни́де въ срѣ́тенїе мѝ на і҆ѻрда́нъ, и҆ клѧ́хсѧ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇емъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ не оу҆мерщвлю̀ є҆го̀ ѻ҆рꙋ́жїемъ: и҆ нн҃ѣ да не ѡ҆безвини́ши є҆го̀, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ смы́сленъ є҆сѝ ты̀, и҆ разꙋмѣ́еши ꙗ҆̀же сотвори́ши є҆мꙋ̀, и҆ сведе́ши ста́рость є҆гѡ̀ съ кро́вїю во а҆́дъ.
36	36
І послав цар і покликав Семея і сказав йому: побудуй собі дім в Єрусалимі і живи тут, і нікуди не виходь звідси;	И҆ посла́въ ца́рь соломѡ́нъ, призва̀ семе́а и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сози́жди себѣ̀ до́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ сѣдѝ та́мѡ, и҆ не и҆сходѝ ѿтꙋ́дꙋ ника́може:
37	37
і знай, що в той день, у який ти вийдеш і перейдеш потік Кедрон, неодмінно помреш; кров твоя буде на голові твоїй.	и҆ бꙋ́детъ въ де́нь и҆схо́да твоегѡ̀, и҆ пре́йдеши пото́къ ке́дрскїй, разꙋмѣ́ѧ разꙋмѣ́й, ꙗ҆́кѡ сме́ртїю оу҆́мреши: кро́вь твоѧ̀ бꙋ́детъ на главѣ̀ твое́й. И҆ заклѧ́тъ є҆го̀ ца́рь въ де́нь то́й.
38	38
І сказав Семей цареві: добре; як наказав господар мій цар, так зробить раб твій. І жив Семей в Єрусалимі довгий час.	И҆ речѐ семе́й къ царю̀: бла́гъ глаго́лъ, є҆го́же глаго́лалъ є҆сѝ, го́споди мо́й царю̀: та́кѡ сотвори́тъ ра́бъ тво́й. И҆ сѣ́де семе́й во і҆ерⷭ҇ли́мѣ трѝ лѣ̑та.
39	39
Але через три роки трапилося, що у Семея двоє рабів утекли до Анхуса, сина Маахи, царя Гефського. І сказали Семею, говорячи: ось, раби твої в Гефі.	И҆ бы́сть по трїе́хъ лѣ́тѣхъ, и҆ бѣжа́ста два̀ раба̑ семє́ина ко а҆гхꙋ́сꙋ сы́нꙋ мааха́инꙋ, царю̀ ге́ѳскꙋ. И҆ возвѣсти́ша семе́ю, глаго́люще: сѐ, рабѝ твоѝ во ге́ѳѣ.
40	40
І встав Семей, і осідлав осла свого, і вирушив у Геф до Анхуса шукати рабів своїх. І повернувся Семей і привів рабів своїх з Гефа.	И҆ воста̀ семе́й, и҆ ѡ҆сѣдла̀ ѻ҆слѧ̀ своѐ, и҆ и҆́де во ге́ѳъ ко а҆гхꙋ́сꙋ взыска́ти рабы̑ своѧ̑: и҆ по́йде семе́й, и҆ приведѐ рабы̑ своѧ̑ ѿ ге́ѳа.
41	41
І донесли Соломону, що Семей ходив з Єрусалима у Геф і повернувся.	И҆ возвѣсти́ша соломѡ́нꙋ, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ семе́й ходѝ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма въ ге́ѳъ и҆ возвратѝ рабы̑ своѧ̑.
42	42
І пославши, покликав цар Семея і сказав йому: чи не клявся я тобі Господом і чи не оголошував тобі, говорячи: «знай, що в той день, у який ти вийдеш і підеш куди-небудь, неодмінно помреш»? і ти сказав мені: «добре»;	И҆ посла̀ ца́рь и҆ призва̀ семе́а и҆ речѐ къ немꙋ̀: не заклѧ́хъ ли тѧ̀ гдⷭ҇емъ, и҆ засвидѣ́телствовахъ тебѣ̀, глаго́лѧ: въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь и҆зы́деши и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ по́йдеши на де́сно и҆лѝ на шꙋ́ее, разꙋмѣ́ѧ разꙋмѣ́й, ꙗ҆́кѡ сме́ртїю оу҆́мреши; и҆ ре́клъ мѝ є҆сѝ: бла́гъ глаго́лъ, є҆го́же слы́шахъ:
43	43
навіщо ж ти не дотримав наказу, який я дав тобі перед Господом із клятвою?	и҆ что̀ ꙗ҆́кѡ не сохрани́лъ є҆сѝ клѧ́твы гдⷭ҇ни и҆ за́повѣди, ю҆́же заповѣ́дахъ на тѧ̀;
44	44
І сказав цар Семею: ти знаєш і знає серце твоє все зло, яке ти зробив батькові моєму Давиду; нехай же поверне Господь злість твою на голову твою!	И҆ речѐ ца́рь къ семе́ю: ты̀ вѣ́си всю̀ ѕло́бꙋ твою̀, ю҆́же вѣ́сть се́рдце твоѐ, ꙗ҆̀же сотвори́лъ є҆сѝ даві́дꙋ ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀: и҆ возвратѝ гдⷭ҇ь ѕло́бꙋ твою̀ на главꙋ̀ твою̀:
45	45
а цар Соломон нехай буде благословенний, і престіл Давида нехай буде непохитним перед Господом повіки!	и҆ ца́рь соломѡ́нъ благослове́нъ, и҆ престо́лъ даві́довъ бꙋ́детъ гото́въ пред̾ гдⷭ҇емъ во вѣ́ки.
46	46
і повелів цар Ванеї, синові Іодаєвому, і він пішов і вразив Семея, і той помер.	И҆ заповѣ́да ца́рь соломѡ́нъ ване́ю сы́нꙋ і҆ѡда́евꙋ: и҆ и҆зы́де, и҆ оу҆бѝ є҆го̀, и҆ оу҆́мре (семе́й).

← Глава 1

Глава 3 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт