|
Глава 14
|
|
|
1
|
|
| Через три роки дійшла чутка до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з сильним сухопутним і морським військом | |
|
2
|
|
| і, оволодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія. | |
|
3
|
|
| Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровільно осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника, | |
|
4
|
|
| у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки, які вважалися приналежностями храму, — і в цей день Алким нічого не зробив. | |
|
5
|
|
| Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це: | |
|
6
|
|
| так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту. | |
|
7
|
|
| Тому я, позбавлений честі предків моїх, тобто священноначалля, прийшов тепер сюди, | |
|
8
|
|
| по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш. | |
|
9
|
|
| Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм: | |
|
10
|
|
| доки залишається Іуда, не може бути спокою. | |
|
11
|
|
| Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія. | |
|
12
|
|
| Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, призначивши його воєначальником у Юдею, послав його, | |
|
13
|
|
| давши наказ, щоб Іуду умертвити, спільників його розсіяти, Алкима ж поставити первосвящеником великого храму. | |
|
14
|
|
| Тоді язичники, які втекли з Юдеї від Іуди, натовпами сходилися до Никанора у надії, що нещастя і біди юдеїв зробляться для них благоденством. | |
|
15
|
|
| Юдеї ж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій. | |
|
16
|
|
| За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау. | |
|
17
|
|
| Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику поразку. | |
|
18
|
|
| Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся вирішити справу кровопролиттям; | |
|
19
|
|
| тому послав Посидонія, Феодота і Маттафію — укласти з юдеями мир. | |
|
20
|
|
| Після довгого розмірковування про це, і коли вождь сповістив про те народ, склалася одностайна думка, і вони погодилися на переговори | |
|
21
|
|
| і призначили день, у який би зійтися їм разом наодинці, і коли він настав, поставили для кожного особливі сідалища. | |
|
22
|
|
| Іуда ж поставив у зручних місцях озброєних людей напоготові, щоб від ворогів раптово не пішло якого-небудь лиходійства, — і мали вони мирну нараду. | |
|
23
|
|
| Никанор пробув у Єрусалимі деякий час, і не зробив нічого недоречного, і відпустив зібраний народ. | |
|
24
|
|
| Він постійно мав Іуду з собою і душевно прихилився до цього мужа; | |
|
25
|
|
| переконав його одружитися, щоб народжувати дітей. Іуда одружився, заспокоївся і насолоджувався життям. | |
|
26
|
|
| Алким же, бачачи взаємну їх один до одного прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем. | |
|
27
|
|
| Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Маккавея в Антиохію у кайданах. | |
|
28
|
|
| Коли довідався про це Никанор, то знітився, і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого. | |
|
29
|
|
| Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю. | |
|
30
|
|
| Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора. | |
|
31
|
|
| Коли останній довідався, що Іуда майстерно випередив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли священики приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа. | |
|
32
|
|
| Коли ж вони з клятвою говорили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає, | |
|
33
|
|
| то він, простягнувши правицю на храм, поклявся, сказавши: якщо ви не видасте мені Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, розкопаю жертовник, і збудую тут славний храм Діонису. | |
|
34
|
|
| Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здіймаючи руки до неба, благали постійного Захисника народу нашого і говорили: | |
|
35
|
|
| Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьому бути місцем Твого перебування між нами. | |
|
36
|
|
| І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні. | |
|
37
|
|
| Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв. | |
|
38
|
|
| Він у попередні смутні часи стояв на боці юдейства і з усією старанністю віддавав за юдейство і тіло і душу. | |
|
39
|
|
| Никанор, бажаючи показати, яку він має ненависть проти юдеїв, послав понад п’ятсот воїнів, щоб схопити його, | |
|
40
|
|
| бо думав, що, взявши його, заподіє їм нещастя. | |
|
41
|
|
| Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже наказано було принести вогню, щоб запалити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем, | |
|
42
|
|
| бажаючи краще доблесно вмерти, ніж потрапити до рук беззаконників і негідно знечестити своє благородство. | |
|
43
|
|
| Але оскільки удар виявився від поспіху неточним, а натовп уже вривався у двері, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу. | |
|
44
|
|
| Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт. | |
|
45
|
|
| Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяжкі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі. | |
|
46
|
|
| Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихання, скінчив таким способом життя. |
