Глава 6
|
|
1
|
|
Через якийсь час цар послав одного старця, афінянина, примушувати юдеїв відступати від законів батьківських і не жити за законами Божими, | |
2
|
|
а також осквернити храм Єрусалимський і найменувати його храмом Юпітера Олімпійського, а храм у Гаризині, оскільки мешканці того місця прибульці, храмом Юпітера странноприїмного. | |
3
|
|
Важким і нестерпним було для народу нещастя, що настало. | |
4
|
|
Храм наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блудницями, змішувалися з жінками у самих священних притворах і вносили всередину речі недозволені. | |
5
|
|
І жертовник наповнився непотребними, забороненими законом речами. | |
6
|
|
Не можна було ні зберігати суботи, ні дотримуватися батьківських свят, ні навіть називатися юдеєм. | |
7
|
|
З тяжким примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жертви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса. | |
8
|
|
Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви, | |
9
|
|
а тих, що не погоджувалися переходити до еллінських звичаїв, убивали. Тоді-то можна було бачити справжню біду. | |
10
|
|
Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни. | |
11
|
|
Інші бігли у ближні печери, щоб потай святкувати сьомий день, але, будучи виданими Филипу, були спалені, бо вони неправедним вважали захищатися з поваги до святости дня. | |
12
|
|
Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого. | |
13
|
|
Бо те саме, що нечестивцям не дається багато часу, але швидко піддаються вони карам, є знамення великого благодіяння. | |
14
|
|
Бо не так, як до інших народів, продовжує Господь довготерпіння, щоб карати їх, коли вони досягнуть повноти гріхів, не так судив Він про нас, | |
15
|
|
щоб покарати нас після, коли вже досягнемо краю гріхів. | |
16
|
|
Він ніколи не відбирає у нас Своєї милости і, караючи нещастями, не залишає Свого народу. | |
17
|
|
Втім, нехай буде це сказано на пам’ять нам: після цих небагатьох слів повернемося до оповіді. | |
18
|
|
Був такий собі Єлеазар, з перших книжників, муж, який уже досяг старости, але дуже красивої зовнішности: його примушували, розкриваючи йому рот, їсти свиняче м’ясо. | |
19
|
|
Віддаючи перевагу славній смерті перед зганьбленим життям, він добровільно пішов на муки, і плював, | |
20
|
|
як належало тим, хто вирішив устояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати. | |
21
|
|
Тоді приставлені до беззаконного жертвоприношення, які знали цього мужа з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принести ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо, | |
22
|
|
щоб через це уникнути смерти і за давньою з ними дружбою скористатися їхнім людинолюбством. | |
23
|
|
Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше — святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть; | |
24
|
|
бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’яностолітній Єлеазар перейшов у язичництво, | |
25
|
|
і самі внаслідок мого лицемірства, заради короткого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість. | |
26
|
|
Якщо у даний час я і позбудуся мук від людей, але не уникну правиці Всемогутнього ні в цьому житті, ні після смерти. | |
27
|
|
Тому, мужньо розлучаючись тепер з життям, сам я буду гідним старости, | |
28
|
|
а юним залишу добрий приклад — охоче і мужньо приймати смерть за шановані і святі закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки. | |
29
|
|
Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим виявлену до нього доброзичливість змінили на ненависть через вищесказані слова, бо вони вважали їх божевіллям. | |
30
|
|
Готуючись уже померти під ударами, він, застогнавши, промовив: Господу, Який має досконале відання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страждання, а душею охоче терплю їх зі страху перед Ним. | |
31
|
|
І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з народу зразок доблести і пам’ятник доброчесности. |