|
Глава 15
|
|
|
1
|
|
| Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою. | |
|
2
|
|
| Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говорили: «не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим»; | |
|
3
|
|
| тоді цей нечестивець запитав: «невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день суботній?» | |
|
4
|
|
| І коли вони відповіли: «є живий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день», | |
|
5
|
|
| то він сказав: «а я — господар на землі, який повеліває взяти зброю і виконати царську службу». Втім, він не встиг звершити свого наміру. | |
|
6
|
|
| Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою. | |
|
7
|
|
| Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одержить заступництво від Господа. | |
|
8
|
|
| Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя. | |
|
9
|
|
| Втішаючи їх обітницями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю. | |
|
10
|
|
| Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв. | |
|
11
|
|
| Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння. | |
|
12
|
|
| Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот, — бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський. | |
|
13
|
|
| Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю. | |
|
14
|
|
| І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий. | |
|
15
|
|
| Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав: | |
|
16
|
|
| візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів. | |
|
17
|
|
| Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці. | |
|
18
|
|
| Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм. | |
|
19
|
|
| Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі. | |
|
20
|
|
| Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було поставлене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках, — | |
|
21
|
|
| Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним. | |
|
22
|
|
| У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела, — і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч. | |
|
23
|
|
| І нині, Господи небес, пошли доброго ангела перед нами на страх і трепет ворогам. | |
|
24
|
|
| Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив. | |
|
25
|
|
| Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками, | |
|
26
|
|
| а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами. | |
|
27
|
|
| Руками воюючи, а серцями молячися Богу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою. | |
|
28
|
|
| Закінчивши діло і радісно повертаючись, вони дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні. | |
|
29
|
|
| Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою. | |
|
30
|
|
| Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора і руку з плечем і несли в Єрусалим. | |
|
31
|
|
| Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жертовником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці, | |
|
32
|
|
| і, показавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався, | |
|
33
|
|
| наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму. | |
|
34
|
|
| Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неоскверненим місце Своє! | |
|
35
|
|
| Голову ж Никанора повісив він на фортеці як видиме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої. | |
|
36
|
|
| І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, шанувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сирською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого. | |
|
37
|
|
| Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово. | |
|
38
|
|
| Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені. | |
|
39
|
|
| Неприємно пити окремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець. |
