|
Глава 10
|
|
|
1
|
|
| Але коли син мій увійшов у шлюбний чертог свій, він упав, і помер. | |
|
2
|
|
| І перекинули всі ми світильники, і всі співгромадяни мої піднялися утішати мене, і я спочила до ночі другого дня. | |
|
3
|
|
| Коли ж усі перестали утішати мене, щоб залишити мене у спокої, я, уставши вночі, побігла і прийшла, як бачиш, на це поле. | |
|
4
|
|
| І думаю вже не повертатися у місто, але залишатися тут, не їсти, не пити, але безперестанно плакати і поститися, доки не помру. | |
|
5
|
|
| Залишивши розмірковування, якими займався, я з гнівом відповів їй і сказав: | |
|
6
|
|
| о, найбезумніша з усіх жон! чи не бачиш скорботи нашої і що сталося з нами — | |
|
7
|
|
| що Сион, мати наша, засмучується безмірно, вкрай принижена, і плаче гірко? | |
|
8
|
|
| І тепер, коли всі ми уболіваємо і засмучуємося, тому що всі засмучені, чи будеш ти засмучуватися через одного сина твого? | |
|
9
|
|
| Запитай землю, і вона скаже тобі, що їй-то слід оплакувати падіння такої безлічі, що народжується на ній; | |
|
10
|
|
| бо всі народжені з неї від початку й інші, які мають народитися, ледь не усі гинуть, і така безліч їх віддається на знищення. | |
|
11
|
|
| Отже, хто повинен більше засмучуватися, як не та, яка втратила таку безліч, а не ти, що уболіваєш за одного? | |
|
12
|
|
| Якщо ти скажеш мені: «плач мій не подібний до плачу землі, бо я втратила плід утроби моєї, який я носила із сумом і народила у болістях; | |
|
13
|
|
| а земля — за властивістю землі; на ній теперішня безліч як відходить, так і приходить»: | |
|
14
|
|
| і я скажу тобі, що як ти з трудом народила, так і земля дає плід свій людині, яка від початку обробляє її. | |
|
15
|
|
| Тому утримайся тепер від скорботи твоєї і мужньо перенось втрату, що трапилася у тебе. | |
|
16
|
|
| Бо якщо ти визнаєш праведним визначення Боже, то у свій час одержиш сина, і між дружинами будеш прославлена. | |
|
17
|
|
| Отже, повернися у місто до чоловіка твого. | |
|
18
|
|
| Але вона сказала: не зроблю так, не повернуся в місто, але тут помру. | |
|
19
|
|
| Продовжуючи говорити з нею, я сказав: | |
|
20
|
|
| не роби цього, але послухай пораду мою. Бо скільки бід Сиону? Утішся заради скорботи Єрусалима. | |
|
21
|
|
| Бо ти бачиш, що святилище наше спустошене, вівтар наш скинутий, храм наш зруйнований, | |
|
22
|
|
| псалтир наш принижений, пісні замовкли, радість наша зникла, світло світильника нашого погасло, ковчег завіту нашого розкрадений, Святе наше осквернене, й ім’я, наречене на нас, ледь не зганьблене, діти наші потерпіли знеславлення, священики наші побиті, левити наші відведені у полон, дівчата наші осквернені, дружини наші потерпіли насильство, праведники наші захоплені, отроки наші загинули, юнаки наші у рабстві, сильні наші знемогли; | |
|
23
|
|
| і що з усього найтяжче, знамено Сиону позбавлене слави своєї, бо віддане у руки ненависників наших. | |
|
24
|
|
| Тому залиш великий сум твій, і відклади безліч скорбот, щоб помилував тебе Кріпкий, і Всевишній дарував тобі заспокоєння і полегшення трудів. | |
|
25
|
|
| При цих словах моїх до неї, несподівано засяяло лице і погляд її, і ось, вигляд зробився блискучим, так що я, переляканий нею, думав, що б це було. | |
|
26
|
|
| І ось, вона несподівано випустила настільки голосний і настільки страшний звук голосу, що від цього звуку жінки захиталася земля. | |
|
27
|
|
| І я бачив, і ось, жінка більше не являлася мені, але створювалося місто, і місце його позначалося на великих основах, і я переляканий голосно викликнув і сказав: | |
|
28
|
|
| де ангел Уриїл, який спочатку приходив до мене? бо він привів мене до такої несамовитости розуму, в якому мета мого прагнення зникла, і молитва моя обернулася на ганьбу. | |
|
29
|
|
| Коли я говорив це, він прийшов до мене; | |
|
30
|
|
| і побачив мене, і ось, я лежав, як мертвий і в непритомному стані; він узяв мене за праву руку, укріпив мене і, поставивши на ноги, сказав мені: | |
|
31
|
|
| що з тобою? від чого збентежені розум твій і почуття серця твого? від чого бентежишся? | |
|
32
|
|
| Від того, — відповів я йому, — що ти залишив мене, і я, чинячи за словами твоїми, вийшов на поле, і ось побачив і ще бачу те, про що не можу розповісти. | |
|
33
|
|
| А він сказав мені: стій мужньо, і я поясню тобі. | |
|
34
|
|
| Говори мені, господарю мій, — сказав я, — тільки не залишай мене, щоб я не помер марно; | |
|
35
|
|
| бо я бачив, чого не знав, і чув, чого не знаю. | |
|
36
|
|
| Чи почуття моє обманює мене, чи душа моя марить уві сні? | |
|
37
|
|
| Тому прошу тебе пояснити мені, рабові твоєму, цю несамовитість розуму мого. Відповідаючи мені, сказав він: | |
|
38
|
|
| слухай мене, і я навчу тебе, і поясню тобі те, що налякало тебе: бо Всевишній відкриє тобі багато таємниць. | |
|
39
|
|
| Він бачить правий шлях твій, що ти безперестанно уболіваєш за народ твій і сильно засмучуєшся за Сион. | |
|
40
|
|
| Таке значення видіння, яке перед цим явилося тобі: | |
|
41
|
|
| жона, яку ти бачив, що вона плаче, і намагався утішати, | |
|
42
|
|
| яка потім стала невидимою, але явилося тобі місто, що будується, | |
|
43
|
|
| і яка тобі розповіла про смерть сина свого, ось що означає: | |
|
44
|
|
| жона, яку ти бачив, це Сион. А що сказала тобі та, яку ти бачив, як місто, яке тільки будується, | |
|
45
|
|
| що вона тридцять років була неплідна, цим указується на те, що впродовж тридцяти років у Сионі ще не приносилася жертва. | |
|
46
|
|
| Після закінчення тридцяти років неплідна народила сина: це було тоді, коли Соломон збудував місто і приніс жертви. | |
|
47
|
|
| А що вона сказала тобі, що з трудом виховала його, це було перебування у Єрусалимі. | |
|
48
|
|
| А що син її, як вона сказала тобі, входячи у чертог свій, упав і помер, це було падіння Єрусалима. | |
|
49
|
|
| І ось, ти бачив подобу її, і як вона уболівала за сина, намагався утішати її у тім, що трапилося: то належало відкрити тобі про це. | |
|
50
|
|
| Нині ж Всевишній, бачачи, що ти страждаєш душею і всім серцем уболіваєш за нього, показав тобі світлість слави його і красу його. | |
|
51
|
|
| Для цього-то я повелів тобі жити у полі, де немає дому. | |
|
52
|
|
| Я знав, що Всевишній покаже тобі це; | |
|
53
|
|
| для того і повелів, щоб ти прийшов на поле, де не покладено основи дому. | |
|
54
|
|
| Бо не могла справа людського творіння існувати там, де почало показуватися місто Всевишнього. | |
|
55
|
|
| Отже, не бійся, і нехай не страшиться серце твоє, але ввійди і подивися на світлість і красу творіння, скільки можуть бачити очі твої. | |
|
56
|
|
| Після того почуєш, скільки можуть чути вуха твої. | |
|
57
|
|
| Ти блаженніший за багатьох і покликаний до Всевишнього, як небагато хто. | |
|
58
|
|
| На завтрашню ніч залишайся тут, | |
|
59
|
|
| і Всевишній покаже тобі видіння найвеличніших діл, які Він створить для жителів землі в останні дні. | |
|
60
|
|
| І спав я в ту ніч і у наступну, як він повелів мені. |
