|
Глава 4
|
Глава́ д҃
|
|
1
|
1
|
| Тоді відповів мені посланий до мене ангел, якому ім’я Уриїл, | Тогда̀ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ а҆́гг҃лъ, и҆́же по́сланъ бѣ̀ ко мнѣ̀, є҆мꙋ́же и҆́мѧ оу҆рїи́лъ, |
|
2
|
2
|
| і сказав: серце твоє занадто далеко зайшло у цьому віці, що ти помишляєш осягнути путь Всевишнього. | и҆ речѐ мѝ: во оу҆́жасѣ и҆зстꙋпѝ се́рдце твоѐ въ вѣ́цѣ се́мъ, поне́же хо́щеши пости́гнꙋти пꙋти̑ вы́шнѧгѡ. А҆́зъ же ѿвѣша́хъ: |
|
3
|
3
|
| Я відповів: так, господарю мій. Він же сказав мені: три путі посланий я показати тобі і три подоби запропонувати тобі. | та́кѡ є҆́сть, го́споди мо́й. Ѻ҆́нъ же ко мнѣ̀ речѐ си́це: трѝ пꙋти̑ по́сланъ є҆́смь показа́ти тебѣ̀ и҆ трѝ подѡ́бїѧ предложи́ти пред̾ тобо́ю: |
|
4
|
4
|
| Якщо ти одну з них поясниш мені, то і я покажу тобі путь, яку бажаєш ти бачити, і навчу тебе, звідки пішло серце лукаве. | ѿ ни́хже є҆гда̀ мѝ є҆ди́но и҆з̾ѧви́ши, и҆ а҆́зъ тѝ покажꙋ̀ пꙋ́ть, є҆го́же жела́еши ви́дѣти, и҆ наꙋчꙋ̀ тѧ̀, ѿкꙋ́дꙋ є҆́сть се́рдце лꙋка́во. |
|
5
|
5
|
| Тоді я сказав: говори, господарю мій. Він же сказав мені: йди і зваж вагу вогню, або виміряй мені подув вітру, або поверни мені день, який уже минув. | И҆ реко́хъ: возвѣстѝ, го́споди мо́й. И҆ речѐ ко мнѣ̀: и҆дѝ и҆ и҆звѣ́си мѝ ѻ҆гнѧ̀ тѧ́гость, и҆лѝ и҆змѣ́ри дыха́нїе вѣ́тра, и҆лѝ возвратѝ вспѧ́ть де́нь, и҆́же мимои́де. |
|
6
|
6
|
| Яка людина, — відповів я, — може зробити те, чого ти вимагаєш від мене? | А҆́зъ же ѿвѣша́хъ и҆ реко́хъ: кто̀ ѿ человѣ̑къ мо́жетъ сотвори́ти, ѡ҆ ни́хже мѧ̀ вопроша́еши; |
|
7
|
7
|
| А він сказав мені: якби я запитав тебе, скільки осель у серці морському, або скільки джерел у самій основі безодні, або скільки жил над твердю, або які межі у раю, | Ѻ҆́нъ же речѐ ко мнѣ̀: а҆́ще бы́хъ вопроси́лъ тѧ̀, глаго́лѧ: ко́ль мно́гѡ жили́щъ є҆́сть въ се́рдцы морстѣ́мъ, и҆лѝ ко́ль мно́гѡ и҆сто́чникѡвъ въ нача́лѣ бе́здны, и҆лѝ ко́ль мно́гѡ жи̑лъ є҆́сть над̾ тве́рдїю небе́сною, и҆лѝ кі́и сꙋ́ть предѣ́лы ра́йстїи; |
|
8
|
8
|
| ти, можливо, сказав би мені: «у безодню я не схо́див, і в пекло також, і на небо ніколи не піднімався». | не́гли ѿвѣща́лъ бы мѝ є҆сѝ: въ бе́зднꙋ не снидо́хъ, ни во а҆́дъ є҆щѐ, нижѐ на небеса̀ когда̀ взыдо́хъ: |
|
9
|
9
|
| Тепер же я запитав тебе тільки про вогонь, вітер і день, який ти пережив, і про те, без чого ти бути не можеш, і на це ти не відповів мені. | нн҃ѣ же ѡ҆ се́мъ не вопроси́хъ тѧ̀, то́чїю ѡ҆ ѻ҆гнѝ и҆ ѡ҆ вѣ́трѣ и҆ ѡ҆ днѝ, въ ѻ҆́ньже є҆сѝ пребыва́лъ, и҆ без̾ си́хъ веще́й бы́ти не мо́жеши: и҆ ты̀ ѡ҆ си́хъ ничто́же мѝ ѿвѣща́лъ є҆сѝ. |
|
10
|
10
|
| І сказав мені: ти і того, що твоє і з тобою від юности, не можеш пізнати; | И҆ речѐ мѝ: ты̀ си́хъ, ꙗ҆̀же твоѧ̑ сꙋ́ть и҆ съ тобо́ю возрасто́ша, позна́ти не мо́жеши: |
|
11
|
11
|
| як же сосуд твій міг би вмістити у собі путь Всевишнього і у цьому вже помітно розтлінному віці зрозуміти розтління, яке очевидне в очах моїх? | и҆ ка́кѡ сосꙋ́дъ тво́й возмо́жетъ вмѣсти́ти пꙋти̑ вы́шнѧгѡ, и҆ оу҆жѐ мі́рꙋ ѿвнѣ̀ растлѣ́ннꙋ сꙋ́щꙋ, оу҆разꙋмѣ́ти раслѣ́нїе ꙗ҆́вное пред̾ лице́мъ мои́мъ; |
|
12
|
12
|
| На це сказав я: краще було б нам зовсім не бути, ніж жити у нечесті і страждати, не знаючи, чому. | И҆ реко́хъ къ немꙋ̀: лꙋ́чше на́мъ дабы̀ є҆смы̀ не бы́ли, не́жели є҆щѐ живꙋ́щымъ жи́ти въ нече́стїихъ и҆ претерпѣва́ти и҆ не вѣ́дати, ко́еѧ ра́ди ве́щи. |
|
13
|
13
|
| Він же у відповідь сказав мені: ось, я вирушив у польовий ліс, і застав дерева, що тримали раду. | Ѻ҆́нъ же ѿвѣща̀ мѝ и҆ речѐ: ше́дъ и҆до́хъ въ дꙋбра́вꙋ древе́съ по́льныхъ, и҆дѣ́же древа̀ совѣ́тъ сотвори́ша |
|
14
|
14
|
| Вони говорили: «прийдіть, і підемо й оголосимо війну морю, щоб воно відступило перед нами, і ми там виростимо для себе інші ліси». | глаго́люще: прїиди́те и҆ и҆́демъ и҆ дви́гнемъ бра́нь на мо́ре, да оу҆стꙋ́питъ на́мъ, и҆ да сотвори́мъ себѣ̀ и҆ны̑ѧ дꙋбра̑вы: |
|
15
|
15
|
| Подібним чином і хвилі морські мали нараду: «прийдіть», — говорили вони, — «піднімемося і завоюємо ліси польові, щоб і там придбати для себе інше місце». | та́кожде и҆ вѡ́лны мѡрскі́ѧ совѣ́тъ сотвори́ша глаго́лющѧ: по́йдемъ и҆ дви́гнемъ бра́нь на лѣ́сы пѡ́льныѧ, да побѣди́вшѧ и҆̀хъ воспрїи́мемъ себѣ̀ та́мѡ и҆но́е мѣ́сто: |
|
16
|
16
|
| Але задум лісу виявився марним, бо прийшов вогонь і спалив його. | и҆ бы́сть оу҆мышле́нїе дꙋбра́вы пра́здно, поне́же прїи́де ѻ҆́гнь и҆ пожжѐ ю҆̀, |
|
17
|
17
|
| Подібним чином скінчився і задум хвиль морських, бо став пісок, і перешкодив їм. | та́кожде и҆ оу҆мышле́нїе во́лнъ морски́хъ, поне́же ста̀ песо́къ и҆ оу҆держа̀ и҆̀хъ: |
|
18
|
18
|
| Якби ти був суддею їх, кого б ти став виправдовувати або кого звинувачувати? | и҆ є҆гда́ бы є҆сѝ бы́лъ сꙋдїѧ̀ и҆́хъ, ко́его бы є҆сѝ ѿ си́хъ ѡ҆правда́лъ, и҆лѝ ко́его ви́нна сотвори́лъ; |
|
19
|
19
|
| Справді, відповів я, задуми їх були суєтні, бо земля дана лісу, дане місце і морю, щоб носити свої хвилі. | Ѿвѣща́хъ а҆́зъ и҆ рѣ́хъ: вои́стиннꙋ въ совѣ́тъ сꙋ́етенъ вда́шасѧ, поне́же землѧ̀ дана̀ є҆́сть лѣсѡ́мъ, и҆ мо́рю мѣ́сто, є҆́же носи́ти вѡ́лны своѧ̑. |
|
20
|
20
|
| Він же у відповідь сказав мені: справедливо розсудив ти; чому ж ти не судив таким самим чином себе самого? | Ѻ҆́нъ же речѐ ко мнѣ̀: пра́вѡ разсꙋди́лъ є҆сѝ: чесѡ́ же ра́ди себѐ не сꙋ́диши; |
|
21
|
21
|
| Бо як земля дана лісу, а море хвилям його, так ті, що живуть на землі, можуть розуміти тільки те, що на землі; а ті, що живуть на небесах, можуть розуміти те, що на висоті небес. | поне́же ꙗ҆́коже землѧ̀ дꙋбра́вамъ дана̀ є҆́сть и҆ мо́ре волна́мъ свои̑мъ (дано̀ є҆́сть): та́кѡ и҆̀же ѡ҆бита́ютъ на землѝ, то́кмѡ ве́щы назє́мныѧ разꙋмѣ́ти мо́гꙋтъ, а҆ сꙋ́щїи на нб҃сѣ́хъ, ꙗ҆̀же на высотѣ̀ нб҃съ. |
|
22
|
22
|
| І відповів я, і сказав: молю Тебе, Господи, нехай дасться мені сенс розуміння. | И҆ ѡ҆вѣша́хъ и҆ реко́хъ: молю́тисѧ, го́споди, да мнѣ̀ да́стсѧ оу҆́мъ разꙋмѣ́нїѧ, |
|
23
|
23
|
| Не хотів я запитувати Тебе про вище, а про те, що щодня буває у нас: чому Ізраїль відданий на наругу язичникам? чому народ, який Ти полюбив, відданий нечестивим племенам, і закон батьків наших доведений до нікчемности, і писаних постанов ніде немає? | не бо̀ хотѣ́хъ вопроси́ти ѡ҆ вы́шнихъ твои́хъ, но ѡ҆ си́хъ, ꙗ҆̀же всегда̀ въ на́съ быва́ютъ, чесѡ̀ ра́ди і҆и҃ль да́нъ въ порꙋга́нїе ꙗ҆зы́кѡмъ; и҆ чесѡ̀ ра́ди лю́дїе твоѝ возлю́бленнїи даны̀ ꙗ҆зы́кѡмъ нечєсти́вымъ; и҆ чесѡ̀ ра́ди зако́нъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ въ па́гꙋбꙋ низведе́нъ бы́сть, и҆ оу҆строє́нїѧ пи̑саннаѧ нигдѣ̀ сꙋ́ть; |
|
24
|
24
|
| Переходимо з віку цього, як сарана, життя наше минає у страху і жаху, і ми зробилися недостойними милосердя. | и҆ преидо́хомъ ѡ҆ вѣ́ка а҆́ки прꙋ́зи и҆ живе́мъ въ вели́цѣмъ стра́сѣ и҆ оу҆́жасѣ, и҆ недосто́йни є҆смы̀ ми́лости твоеѧ̀ наслѣ́дити: |
|
25
|
25
|
| Але що зробить Він з ім’ям Своїм, яке наречене на нас? ось про що я запитував. | но что̀ сотвори́тъ и҆́мени своемꙋ̀, є҆́же мы̀ нарица́емъ; сїѧ̑ сꙋ́ть, є҆гѡ́же а҆́зъ вопроси́хъ. |
|
26
|
26
|
| Він же відповів мені: чим більше будеш випробовувати, тим більше будеш дивуватися; бо швидко поспішає вік цей до свого завершення, | Ѻ҆́нъ же ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ: коли́кѡ бо́лѣе и҆спыта́ти бꙋ́деши, толи́кѡ бо́лѣе и҆ оу҆диви́шисѧ, поне́же ско́рѡ спѣши́тъ вѣ́къ преитѝ |
|
27
|
27
|
| і не може вмістити того, що обіцяно праведним у майбутні часи, бо вік цей наповнений неправдою і немочами. | и҆ не мо́жетъ носи́ти, ꙗ҆̀же въ бꙋ̑дꙋщаѧ времена̀ пра́вєднымъ ѡ҆бѣща̑нна сꙋ́ть, |
|
28
|
28
|
| А про те, що ти запитував мене, скажу тобі: посіяне зло, але ще не прийшов час викорінення його. | поне́же непра́вды и҆спо́лнь вѣ́къ се́й и҆ не́мощей: а҆ ѡ҆ ни́хже вопроша́еши, возвѣщꙋ̀ тебѣ̀: насѣ́ѧно бо є҆́сть ѕло̀, и҆ не оу҆̀ прїи́де погꙋбле́нїе є҆гѡ̀: |
|
29
|
29
|
| Тому, доки посіяне не буде вирване, і місце, на якому насіяне зло, не скасується, — не прийде місце, на якому посіяне добро. | а҆́ще оу҆́бѡ не преврати́тсѧ, є҆́же насѣ́ѧно є҆́сть, и҆ не оу҆стꙋ́питъ мѣ́сто, и҆дѣ́же насѣ́ѧно лꙋка́вство, не прїи́детъ, и҆дѣ́же насѣ́ѧно є҆́сть бла́го: |
|
30
|
30
|
| Бо зерно злого сімені посіяне у серці Адама від початку, і скільки нечестя породило воно до цього часу і буде родити до того часу, поки не настане молотьба! | поне́же ѕла́къ сѣ́мене ѕла́гѡ всѣ́ѧнъ є҆́сть въ се́рдце а҆да́мово и҆з̾ нача́ла, и҆ ко́ль мно́гѡ ѕла̀ родѝ и҆ донн҃ѣ и҆ ражда́етъ, до́ндеже прїи́детъ млаче́нїе; |
|
31
|
31
|
| Розсуди у собі, скільки зерно злого насіння породило плодів нечестя! | разсꙋди́ же въ себѣ̀ ѕла́къ ѕла́гѡ сѣ́мене, коли́къ пло́дъ нече́стїѧ породѝ; |
|
32
|
32
|
| Коли буде пожате незліченне колосся його, який величезний знадобиться для цього тік! | є҆гда̀ пожа́ти бꙋ́дꙋтъ кла́си, и҆̀мже нѣ́сть числа̀, ко́ль ве́лїю молотьбꙋ̀ начнꙋ́тъ твори́ти; |
|
33
|
33
|
| Як же і коли це буде? — запитав я його; чому наші літа малі і нещасливі? | И҆ ѿвѣща́хъ и҆ рѣ́хъ: ка́кѡ и҆ когда̀ сїѧ̑ (бꙋ́дꙋтъ); и҆ чесѡ̀ ра́ди кра̑тка и҆ ѕла̑ лѣ̑та на̑ша; |
|
34
|
34
|
| Не поспішай підніматися, — відповів він, — вище за Всевишнього; бо марно поспішаєш бути вище за Нього: занадто далеко заходиш. | И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ мѝ: не спѣшѝ ты̀ вы́ше вы́шнѧгѡ, ты́ бо тщи́шисѧ всꙋ́е бы́ти вы́ше є҆гѡ̀, и҆́бо и҆зстꙋпле́нїе твоѐ мно́го: |
|
35
|
35
|
| Чи не про те саме запитували душі праведних у затворах своїх, говорячи: «доки таким чином будемо ми надіятися? І коли плід нашої відплати?» | є҆да̀ не вопроша́ша дꙋ́ши пра́ведныхъ ѡ҆ си́хъ въ затво́рѣхъ свои́хъ, глаго́люще: доко́лѣ та́кѡ надѣ́ющесѧ бꙋ́демъ; и҆ когда̀ прїи́детъ пло́дъ жа́твы мзды̀ на́шеѧ; |
|
36
|
36
|
| На це відповів мені Ієремиїл архангел: «коли виповниться число насінин у вас, бо Всевишній на терезах зважив вік цей, | и҆ ѿвѣща̀ на сїѧ̑ і҆еремїи́лъ а҆рха́гг҃лъ и҆ речѐ: є҆гда̀ и҆спо́лнитсѧ число̀ сѣ́менъ въ ва́съ, поне́же на мѣ́рилѣ и҆звѣ́силъ вѣ́къ |
|
37
|
37
|
| і мірою виміряв часи, і числом обчислив години, і не посуне і не прискорить доти, доки не виповниться визначена міра». | и҆ мѣ́рою и҆змѣ́рилъ времена̀ и҆ число́мъ сочтѐ часы̀, и҆ не восколеба̀, ни возбꙋдѝ, до́ндеже и҆спо́лнитсѧ предрѣче́ннаѧ мѣ́ра. |
|
38
|
38
|
| Я ж у відповідь на це сказав йому: о, Владико Господи! а ми всі переповнені нечестям. | И҆ ѿвѣща́хъ и҆ рѣ́хъ: ѽ, влⷣко гдⷭ҇и! но и҆ мы̀ всѝ и҆спо́лнени є҆смы̀ нече́стїѧ: |
|
39
|
39
|
| І, можливо, через нас не наповнюються житниці праведних, і заради гріхів тих, що живуть на землі. | и҆ є҆да́ ли на́съ ра́ди не напо́лнѧтсѧ пра́ведныхъ жи̑тницы, за грѣхѝ ѡ҆бита́ющихъ на землѝ; |
|
40
|
40
|
| На це він відповів мені: піди, запитай вагітну жінку, чи може, після виповнення дев’ятимісячного терміну, утроба її утримати у собі плід? | И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ: и҆дѝ и҆ вопросѝ и҆мꙋ́щꙋю во чре́вѣ, є҆да̀ и҆спо́лнивши де́вѧть мцⷭ҇ей свои́хъ, є҆щѐ возмо́гꙋтъ ложесна̀ є҆ѧ̀ въ себѣ̀ оу҆держа́ти пло́дъ; |
|
41
|
41
|
| Я сказав: не може. Тоді він сказав мені: подібні до утроби й оселі душ у пеклі. | И҆ а҆́зъ ѿвѣща́хъ: вои́стиннꙋ не мо́гꙋтъ, го́споди. Ѻ҆́нъ же ѿвѣща̀: во а҆́дѣ ѡ҆би́тєли дꙋ́шъ подѡ́бныѧ сꙋ́ть ложесна́мъ: |
|
42
|
42
|
| Як та, що народжує, поспішає народити, щоб звільнитися від болістей народження, так і ці поспішають віддати ввірене їм. | поне́же ꙗ҆́коже родѧ́щаѧ хо́щетъ вско́рѣ роди́ти, да и҆збѣжи́тъ нꙋ́жды рожде́нїѧ, та́кѡ и҆ сїѧ̑ тща́тсѧ и҆зда́ти ѡ҆́наѧ, ꙗ҆̀же вдана̑ и҆̀мъ сꙋ́ть: |
|
43
|
43
|
| Спочатку буде показане тобі те, що ти бажаєш бачити. | и҆з̾ нача́ла возвѣщꙋ̀ и҆ и҆з̾ѧвлю̀ тебѣ̀ ѡ҆ си́хъ, и҆̀хже жела́еши ви́дѣти. |
|
44
|
44
|
| Якщо я знайшов благодать перед очима твоїми, — відповів я, — і якщо це можливо і я здатний до того, | И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ: а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ тобо́ю, и҆ а҆́ще возмо́жно є҆́сть, и҆ а҆́ще досто́инъ є҆́смь, |
|
45
|
45
|
| покажи мені: чи більше те, що має прийти, за те, що минуло, чи те, що відбулося, більше за те, що буде? | покажѝ мѝ, є҆да́ ли мно́жайшее є҆́сть вре́мѧ преше́дшее, не́жели и҆мꙋ́щее прїитѝ; и҆лѝ мнѡ́жайшаѧ преидо́ша, не́же бꙋ̑дꙋщаѧ сꙋ́ть; |
|
46
|
46
|
| Що минуло, я це знаю, а що прийде, не відаю. | вѣ́мъ бо, є҆́же пре́йде, а҆ тогѡ̀ не вѣ́мъ, є҆́же прейтѝ и҆́мать. |
|
47
|
47
|
| Він сказав мені: стань праворуч, і я поясню тобі значення подобою. | Ѻ҆́нъ же речѐ: ста́ни ѡ҆деснꙋ́ю менє̀, и҆ и҆з̾ѧвлю̀ тебѣ̀ толкова́нїе при́тчи. |
|
48
|
48
|
| І я став, і побачив: ось розпалена піч проходить переді мною; і коли полум’я пройшло, я побачив: залишився дим. | И҆ ста́хъ и҆ ви́дѣхъ, и҆ сѐ, пе́щь горѧ́щаѧ про́йде предо мно́ю: и҆ бы́сть є҆гда̀ пре́йде пла́мень, ви́дѣхъ, и҆ сѐ, превзы́де ды́мъ. |
|
49
|
49
|
| Після цього пройшла переді мною хмара, наповнена водою, і пролився з неї сильний дощ; але як тільки стрімкість дощу припинилася, залишилися краплі. | По си́хъ про́йде предо мно́ю ѡ҆́блакъ и҆спо́лненъ воды̀, и҆з̾ негѡ́же и҆спꙋсти́сѧ до́ждь ве́лїй со оу҆стремле́нїемъ: и҆ є҆гда̀ про́йде стремле́нїе дождѧ̀, преꙋмно́жишасѧ въ не́мъ ка̑пли. |
|
50
|
50
|
| Тоді він сказав мені: розмірковуй про себе: як дощ більший за краплі, а вогонь більший за дим, так міра минулого перевищила, а залишилися краплі і дим. | И҆ речѐ ко мнѣ̀: внима́й себѣ̀: ꙗ҆́коже расте́тъ до́ждь па́че не́же ка̑пли, и҆ ѻ҆́гнь, не́же ды́мъ, та́кѡ превзы́де преше́дшаѧ мѣ́ра: преꙋмно́жишасѧ же ка̑пли и҆ ды́мъ. |
|
51
|
51
|
| Тоді я благав його і сказав: чи думаєш ти, що я доживу до цих днів? і що буде у ці дні? | И҆ моли́хсѧ и҆ рѣко́хъ: мни́ши ли, ꙗ҆́кѡ жи́ти и҆́мамъ да́же до дні́й ѻ҆́ныхъ; и҆лѝ что̀ бꙋ́детъ во дне́хъ ѻ҆́нѣхъ; |
|
52
|
52
|
| На це відповів він, і сказав: про знамення, про які ти запитуєш мене, я частково можу сказати тобі, а про життя твоє я не посланий говорити з тобою, та й не знаю. | И҆ ѿвѣща́ ми глаго́лѧ: ѡ҆ зна́менїихъ, ѡ҆ ни́хже мѧ̀ вопроша́еши, ѿ ча́сти могꙋ́ ти глаго́лати, ѡ҆ животѣ́ же твое́мъ нѣ́смь по́сланъ повѣ́дати тебѣ̀, но не свѣ́мъ. |
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.