|
Глава 13
|
Глава 13
|
|
1
|
1
|
|
Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.
|
Єгда́ же по́здѣ бы́сть, потща́шася раби́ єго́ отити́, и ваго́а заключи́ шате́ръ отвнѣ́ и отпусти́ предстоя́щихъ от лица́ господи́на своєго́, и отидо́ша къ ло́жамъ свои́мъ, бя́ху бо вси́ утружде́ни, зане́ на мно́зѣ пребы́сть пи́ръ.
|
|
2
|
2
|
|
У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.
|
Оста́ся же Іуді́ѳъ єди́на въ шатрѣ́, и Олофе́рнъ пове́рженъ на ло́жи своє́мъ: бя́ше бо преиспо́лненъ віно́мъ.
|
|
3
|
3
|
|
Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.
|
И рече́ Іуді́ѳъ рабѣ́ своє́й, да стои́тъ внѣ́ ло́жницы єя́ и да смо́тритъ исхо́да єя́ я́коже по вся́къ де́нь: рече́ бо, я́ко изы́ти и́мать на моли́тву свою́: и ваго́ю глаго́ла по словесе́мъ си́мъ.
|
|
4
|
4
|
|
Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,
|
И отидо́ша вси́ от лица́ єя́, и ни єди́нъ оста́ся въ ло́жницѣ от ма́ла да́же до вели́ка. И ста́вши Іуді́ѳъ при одрѣ́ єго́, рече́ въ се́рдцы своє́мъ: Го́споди, Бо́же всея́ си́лы, при́зри въ ча́съ се́й на дѣла́ ру́къ мои́хъ ко возвыше́нію Ієрусали́ма,
|
|
5
|
5
|
|
бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас.
|
я́ко ны́нѣ́ вре́мя помоществова́ти наслѣ́дію Твоєму́ и соверши́ти начина́ніє моє́ ко сокруше́нію враго́въ, и́же воста́ша на на́съ.
|
|
6
|
6
|
|
Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна, вона зняла з нього меч його
|
И приступи́вши къ сто́лпнику одра́, и́же бя́ше у главы́ Олофе́рновы, сня́тъ ме́чь єго́ съ него́,
|
|
7
|
7
|
|
і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день.
|
и прибли́жившися ко одру́, взя́ въ го́рсть власы́ главы́ єго́ и рече́: укрѣпи́ мя, Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, въ де́нь се́й.
|
|
8
|
8
|
|
І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову
|
И уда́ри въ вы́ю єго́ два́жды си́лою сво́єю, и отъя́ главу́ єго́ от него́,
|
|
9
|
9
|
|
і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдовзі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна,
|
и отвали́ тѣ́ло єго́ от посте́ли, и отъя́ завѣ́су от столпо́въ: и по ма́лѣ изы́де и предаде́ рабы́ни своє́й главу́ Олофе́рнову:
|
|
10
|
10
|
|
а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.
|
и вложи́ ю́ въ мѣше́цъ снѣ́дей свои́хъ. И изыдо́стѣ о́бѣ ку́пно по обы́чаю своєму́ на моли́тву: и прошедшѣ по́лкъ, обыдо́стѣ де́брь о́ную, и взыдо́стѣ на го́ру Ветилу́и, и пріидостѣ ко врато́мъ єя́.
|
|
11
|
11
|
|
Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні.
|
И рече́ Іуді́ѳъ издале́ча стрегу́щымъ на вратѣ́хъ: отве́рзите ны́нѣ, отве́рзите врата́, съ на́ми Бо́гъ, Бо́гъ на́шъ, сотвори́ти єще́ крѣ́пость во Ізра́или и си́лу на враги́, я́коже и дне́сь сотвори́.
|
|
12
|
12
|
|
Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста.
|
И бы́сть я́ко услы́шаша му́жіє гра́да того́ гла́съ єя́, потща́шася сни́ти ко врато́мъ гра́да своєго́ и созва́ша ста́рцевъ гра́да.
|
|
13
|
13
|
|
І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх.
|
И стеко́шася вси́ от ма́ла да́же до вели́ка, я́ко па́че ча́янія бѣ́ имъ, є́же пріити́ є́й, и отверзо́ша врата́ и воспрія́ша и́хъ: и вже́гше о́гнь во свѣще́ніє, окружи́ша и́хъ.
|
|
14
|
14
|
|
Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.
|
Она́ же рече́ къ ни́мъ гла́сомъ вели́кимъ: хвали́те Бо́га, хвали́те: хвали́те Бо́га, И́же не отста́ви ми́лости Своєя́ от до́му Ізра́илева, но сокруши́ враги́ на́шя руко́ю моє́ю въ но́щь сію́.
|
|
15
|
15
|
|
І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки.
|
И изе́мши главу́ изъ мѣшца́ показа́ и рече́ и́мъ: се́, глава́ Олофе́рна вождонача́лника си́лы Ассу́рскія, и се́, завѣ́са, за не́юже лежа́ше во пія́нствахъ свои́хъ, и порази́ єго́ Госпо́дь руко́ю же́нскою:
|
|
16
|
16
|
|
Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха.
|
и жи́въ є́сть Госпо́дь, И́же сохрани́ мя въ пути́ моє́мъ, и́мже ходи́хъ, я́ко прельсти́ єго́ лице́ моє́ въ па́губу єго́, и не сотвори́ грѣха́ со мно́ю во оскверне́ніє и срамоту́.
|
|
17
|
17
|
|
Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!
|
И ужасо́шася вси́ лю́діє зѣло́, и па́дше поклони́шася Бо́гу, и рѣ́ша єдиноду́шно: благослове́нъ єси́, Бо́же на́шъ, уничто́живый въ день се́й враги́ люді́й Твои́хъ.
|
|
18
|
18
|
|
А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;
|
И рече́ є́й Озі́а: благослове́на ты́ єси́, дщи́, Бо́гомъ вы́шнимъ па́че всѣ́хъ же́нъ я́же на земли́, и благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ, И́же созда́ небеса́ и зе́млю, И́же упра́ви тя́ на сокруше́ніє главы́ кня́зя враго́въ на́шихъ:
|
|
19
|
19
|
|
бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.
|
я́ко не отста́нетъ наде́жда твоя́ от се́рдца человѣ́къ, помина́ющихъ крѣ́пость Бо́жію, да́же до вѣ́ка:
|
|
20
|
20
|
|
Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!
|
и да сотвори́тъ тебѣ́ сія́ Бо́гъ въ возноше́ніє вѣ́чноє, є́же посѣща́ти тя́ во благи́хъ, за є́же не пощадѣ́ла єси́ души́ твоєя́ смире́нія ра́ди ро́да на́шего, но посо́бствовала єси́ паде́нію на́шему, въ правотѣ́ ходи́вши предъ Бо́гомъ на́шимъ. И рѣ́ша вси́ лю́діє: бу́ди, бу́ди.
|
Категорії
Паперові видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
Паперові видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.