|
Глава 22
|
Главa к7в
|
|
1
|
1
|
| Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав: | (За? п7f7) И# tвэщaвъ ї}съ, пaки речE и5мъ въ при1тчахъ, гlz: |
|
2
|
2
|
| Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму. | ўпод0бисz цrтвіе нбcное человёку царю2, и4же сотвори2 брaки сhну своемY |
|
3
|
3
|
| І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти. | и3 послA рабы6 сво‰ призвaти зв†нныz на брaки: и3 не хотsху пріити2. |
|
4
|
4
|
| Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля. | Пaки послA и4ны рабы6, глаг0лz: рцhте зв†ннымъ: сE, њбёдъ м0й ўгот0вахъ, ю3нцы2 мои2 и3 ўпит†ннаz и3сколє1на, и3 вс‰ готHва: пріиди1те на брaки. |
|
5
|
5
|
| Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги. | Nни1 же небрeгше tид0ша, џвъ ќбw на село2 своE, џвъ же на к{пли сво‰: |
|
6
|
6
|
| Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх. | пр0чіи же є4мше рабHвъ є3гw2, досади1ша и5мъ и3 ўби1ша и5хъ. |
|
7
|
7
|
| Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє. | И# слhшавъ цaрь т0й разгнёвасz, и3 послaвъ вHz сво‰, погуби2 ўб‡йцы w4ны и3 грaдъ и4хъ зажжE. |
|
8
|
8
|
| Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні. | ТогдA глаг0ла рабHмъ свои6мъ: брaкъ ќбw гот0въ є4сть, звaнніи же не бhша дост0йни: |
|
9
|
9
|
| Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля. | и3ди1те u5бо на и3схHдища путjй, и3 є3ли1цэхъ ѓще њбрsщете, призови1те на брaки. |
|
10
|
10
|
| І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми. | И# и3зшeдше раби2 џни на расп{тіz, собрaша всёхъ, є3ли1цэхъ њбрэт0ша, ѕлhхъ же и3 д0брыхъ: и3 и3сп0лнисz брaкъ возлежaщихъ. |
|
11
|
11
|
| Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг. | Вшeдъ же цaрь ви1дэти возлежaщихъ, ви1дэ тY человёка не њболчeна во њдэsніе брaчное, |
|
12
|
12
|
| І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав. | и3 глаг0ла є3мY: дрyже, кaкw вшeлъ є3си2 сёмw не и3мhй њдэsніz брaчна; Џнъ же ўмолчA. |
|
13
|
13
|
| Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. | ТогдA речE цaрь слугaмъ: свzзaвше є3мY рyцэ и3 н0зэ, возми1те є3го2 и3 ввeрзите во тмY кромёшнюю: тY бyдетъ плaчь и3 скрeжетъ зубHмъ: |
|
14
|
14
|
| Бо багато покликаних, та мало обраних. | мн0зи бо сyть звaни, мaлw же и3збрaнныхъ. |
|
15
|
15
|
| Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові. | (За? ч7.) ТогдA шeдше фарісeє, совётъ воспріsша, ћкw да њбольстsтъ є3го2 сл0вомъ. |
|
16
|
16
|
| І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. | И# посылaютъ къ немY ўченики2 сво‰ со и3рwді†ны, глаг0люще: ўч™лю, вёмы, ћкw и4стиненъ є3си2, и3 пути2 б9ію вои1стинну ўчи1ши, и3 неради1ши ни њ к0мже: не зри1ши бо на лицE человёкwмъ: |
|
17
|
17
|
| Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні? | рцы2 u5бо нaмъ, что2 ти1 сz мни1тъ; дост0йно ли є4сть дaти кинс0нъ кeсареви, и3ли2 ни2; |
|
18
|
18
|
| Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри? | Разумёвъ же ї}съ лукaвство и4хъ, речE: чт0 мz и3скушaете, лицемёри; |
|
19
|
19
|
| Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій. | покажи1те ми2 злати1цу кинс0нную. Nни1 же принес0ша є3мY пёнzзь. |
|
20
|
20
|
| І говорить їм: чиє це зображення і напис? | И# гlа и5мъ: чjй w4бразъ сeй и3 написaніе; |
|
21
|
21
|
| Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. | (И#) глаг0лаша є3мY: кeсаревъ. ТогдA гlа и5мъ: воздади1те ќбw кeсарєва кeсареви, и3 б9іz бGови. |
|
22
|
22
|
| Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли. | И# слhшавше диви1шасz: и3 њстaвльше є3го2 tид0ша. |
|
23
|
23
|
| В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його: | (За? ч7№.) Въ т0й дeнь приступи1ша къ немY саддукeє, и5же глаг0лютъ не бhти воскrнію, и3 вопроси1ша є3го2, |
|
24
|
24
|
| Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого. | глаг0люще: ўч™лю, мwmсeй речE: ѓще кто2 ќмретъ не и3мhй ч†дъ, (да) п0йметъ брaтъ є3гw2 женY є3гw2 и3 воскреси1тъ сёмz брaта своегw2: |
|
25
|
25
|
| Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму. | бёша же въ нaсъ сeдмь брaтіz: и3 пeрвый њжeньсz ќмре, и3 не и3мhй сёмене, њстaви женY свою2 брaту своемY: |
|
26
|
26
|
| Так само і другий, і третій, навіть до сьомого. | тaкожде же и3 вторhй, и3 трeтій, дaже до седмaгw: |
|
27
|
27
|
| А після всіх померла і жінка. | послэди1 же всёхъ ќмре и3 женA: |
|
28
|
28
|
| Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її. | въ воскrніе u5бо, кот0рагw t седми1хъ бyдетъ женA; вси1 бо и3мёша ю5. |
|
29
|
29
|
| Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. | Tвэщaвъ же ї}съ речE и5мъ: прельщaетесz, не вёдуще писaніz, ни си1лы б9іz: |
|
30
|
30
|
| Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах. | въ воскrніе бо ни жeнzтсz, ни посzгaютъ, но ћкw ѓгGли б9іи на нб7си2 сyть: |
|
31
|
31
|
| А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом: | њ воскrніи же мeртвыхъ нёсте ли чли2 речeннагw вaмъ бGомъ, гlющимъ: |
|
32
|
32
|
| Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих. | ѓзъ є4смь бGъ ґвраaмовъ, и3 бGъ їсаaковъ, и3 бGъ їaкwвль; нёсть бGъ бGъ мeртвыхъ, но (бGъ) живhхъ. |
|
33
|
33
|
| І, чуючи, народ дивувався вченню Його. | И# слhшавше нар0ди дивлsхусz њ ў§ніи є3гw2. |
|
34
|
34
|
| А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом. | (За? ч7в7.) Фарісeє же слhшавше, ћкw посрами2 саддукє1и, собрaшасz вкyпэ. |
|
35
|
35
|
| І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи: | И# вопроси2 є3ди1нъ t ни1хъ законоучи1тель, и3скушaz є3го2 и3 глаг0лz: |
|
36
|
36
|
| Учителю, яка заповідь найбільша в законі? | ўч™лю, кaz зaповэдь б0лши (є4сть) въ зак0нэ; |
|
37
|
37
|
| Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. | Ї}съ же речE є3мY: возлю1биши гDа бGа твоего2 всёмъ сeрдцемъ твои1мъ, и3 всeю душeю твоeю, и3 всeю мhслію твоeю: |
|
38
|
38
|
| Це є перша і найбільша заповідь. | сіS є4сть пeрваz и3 б0лшаz зaповэдь: |
|
39
|
39
|
| Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. | вторaz же под0бна є4й: возлю1биши и4скреннzго твоего2 ћкw сaмъ себE: |
|
40
|
40
|
| На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки. | въ сію6 nбою2 зaпwвэдію вeсь зак0нъ и3 прbр0цы ви1сzтъ. |
|
41
|
41
|
| Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх: | Собрaвшымсz же фарісewмъ, вопроси2 и5хъ ї}съ, |
|
42
|
42
|
| що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів. | гlz: что2 вaмъ мни1тсz њ хrтЁ; чjй є4сть сн7ъ; Глаг0лаша є3мY: дв7довъ. |
|
43
|
43
|
| Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: | Гlа и5мъ: кaкw u5бо дв7дъ д¦омъ гDа є3го2 нарицaетъ, глаг0лz: |
|
44
|
44
|
| сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх. | речE гDь гDеви моемY: сэди2 њдеснyю менє2, д0ндеже положY враги2 тво‰ подн0жіе ногaма твои1ма; |
|
45
|
45
|
| Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому? | ѓще u5бо дв7дъ нарицaетъ є3го2 гDа, кaкw сн7ъ є3мY є4сть; |
|
46
|
46
|
| І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його. | И# никт0же можaше tвэщaти є3мY словесE: нижE смёzше кто2 t тогw2 днE вопроси1ти є3го2 ктомY. |
