|
Глава 7
|
|
|
1
|
|
| «Озирнись, озирнись, Суламита! озирнись, озирнись, — і ми подивимося на тебе». Що вам дивитися на Суламиту, як на хоровод манаїмський? | |
|
2
|
|
| О, які прекрасні ноги твої у сандаліях, дочко знана! Округлення стегон твоїх, як намисто, справа рук майстерного художника; | |
|
3
|
|
| живіт твій — кругла чаша, в якій не вичерпується духмяне вино; утроба твоя — ворох пшениці, обставлений лілеями; | |
|
4
|
|
| два соски твої — як двоє козенят, двійня сарн; | |
|
5
|
|
| шия твоя — як стовп зі слонової кості; очі твої — озерця есевонські, що біля воріт Батраббима; ніс твій — вежа ливанська, повернена до Дамаска; | |
|
6
|
|
| голова твоя на тобі, як Кармил, і волосся на голові твоїй, як пурпур; цар захоплений твоїми кучерями. | |
|
7
|
|
| Яка ти прекрасна, як приваблива, люба, твоєю миловидістю! | |
|
8
|
|
| Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона. | |
|
9
|
|
| Подумав я: заліз би я на пальму, схопився б за гілки її; і груди твої були б замість грон винограду, і запах від ніздрів твоїх, як від яблук; | |
|
10
|
|
| уста твої — як відмінне вино. Воно тече прямо до друга мого, насолоджує вуста стомлених. | |
|
11
|
|
| Я належу другу моєму, і до мене звернене бажання його. | |
|
12
|
|
| Прийди, любий мій, вийдемо у поле, побудем у селах; | |
|
13
|
|
| зранку підемо у виноградники, подивимося, чи розпустилася виноградна лоза, чи розкрилися бруньки, чи розцвіли гранатові яблука; там я виявлю пестощі мої тобі | |
|
14
|
|
| Мандрагори вже пустили пахощі, й біля дверей наших усякі чудові плоди, нові і старі: це зберегла я для тебе, мій любий! |
