1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Главa м7д
|
Глава 44
|
|
1
|
1
|
| И# заповёда їHсифъ домострои1телю своемY, глаг0лz: нап0лните врє1тища мужє1мъ пи1щи, є3ли1кw м0гутъ понести2: и3 вложи1те комyждо сребро2 верхY ќстіz врeтища: | І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його, |
|
2
|
2
|
| и3 чaшу мою2 срeбрzную вложи1те во врeтище мeншагw, и3 цёну пшени1цы є3гw2. Бhсть же по словеси2 їHсифову, ћкоже речE. | а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він. |
|
3
|
3
|
| Ќтро возсіS, и3 мyжіе tпусти1шасz сaми, и3 nслsта и4хъ. | Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні. |
|
4
|
4
|
| И#зшeдше же nни2 и3з8 грaда, не tид0ша далeче: и3 речE їHсифъ домострои1телю своемY: востaвъ гони2 в8слёдъ мужeй и3 пости1гни и5хъ, и3 рцы2 и5мъ: что2 ћкw воздaсте (*ми2) ѕл†z за благ†z; | Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?] |
|
5
|
5
|
| вскyю ўкрад0сте чaшу мою2 срeбрzну; не сіs ли є4сть, и3з8 неsже піeтъ господи1нъ м0й; џнъ же и3 волхвовaніемъ волхвyетъ въ нeй: ѕл†z соверши1сте, ±же сотвори1сте. | Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили. |
|
6
|
6
|
| Њбрётъ же и5хъ, речE и5мъ по словесeмъ си6мъ. | Він наздогнав їх і сказав їм ці слова. |
|
7
|
7
|
| Nни1 же рёша є3мY: вскyю глаг0летъ господи1нъ словесA сі‰; не бyди рабHмъ твои6мъ сотвори1ти по словеси2 семY: | Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи. |
|
8
|
8
|
| ѓще сребро2, є4же њбрэт0хомъ во врeтищахъ нaшихъ, возврати1хомъ къ тебЁ t земли2 ханаaни, кaкw бhхомъ ўкрaли и3з8 д0му господи1на твоегw2 сребро2 и3ли2 злaто; | Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото? |
|
9
|
9
|
| ў негHже ѓще њбрsщеши чaшу t р†бъ твои1хъ, да ќмретъ: и3 мы2 бyдемъ раби2 господи1ну нaшему. | У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого. |
|
10
|
10
|
| Џнъ же речE: и3 нн7э, ћкоже глаг0лете, тaкw бyдетъ: ў негHже ѓще њбрsщетсz чaша, бyдетъ м0й рaбъ, вh же бyдете чи1сти. | Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні. |
|
11
|
11
|
| И# потщaшасz, и3 свeрже кjйждо врeтище своE на зeмлю, и3 tверз0ша кjйждо врeтище своE. | Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок. |
|
12
|
12
|
| И#зыскa же t старёйшагw зачeнъ, д0ндеже пріи1де до мeншагw, и3 њбрёте чaшу во врeтищи веніамjни. | Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і знайшлася чаша в мішку Веніаміновому. |
|
13
|
13
|
| И# растерзaша ри6зы сво‰, и3 возложи1ша кjйждо врeтище своE на nслS своE, и3 возврати1шасz во грaдъ. | І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста. |
|
14
|
14
|
| Вни1де же їyда и3 брaтіz є3гw2 ко їHсифу, є3щE є3мY сyщу тY, и3 пад0ша пред8 ни1мъ на зeмлю. | І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю. |
|
15
|
15
|
| Речe же и5мъ їHсифъ: что2 дёло сіE сотвори1сте; не вёдасте ли, ћкw нёсть волхвовaтель человёкъ, ћкоже ѓзъ; | Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає? |
|
16
|
16
|
| Речe же їyда: что2 tвэщaемъ господи1ну, и3ли2 что2 возглаг0лемъ, и3ли2 чи1мъ њправди1мсz; бGъ же њбрёте непрaвду рабHвъ твои1хъ: сE, мы2 є3смы2 раби2 господи1ну нaшему, и3 мы2, и3 ў негHже њбрётесz чaша. | Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша. |
|
17
|
17
|
| Речe же їHсифъ: не бyди ми2 сотвори1ти глаг0лъ сeй: мyжъ, ў негHже њбрётесz чaша, т0й бyдетъ ми2 рaбъ: вh же поиди1те въ цёлости ко nтцY своемY. | Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого. |
|
18
|
18
|
| Приступи1въ же къ немY їyда, речE: молю1 тz, господи1не, да речeтъ рaбъ тв0й сл0во пред8 тоб0ю, и3 не прогнёвайсz на рабA твоего2, ћкw ты2 є3си2 по фараHнэ: | І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон. |
|
19
|
19
|
| господи1не, ты2 вопрошaлъ є3си2 рабHвъ твои1хъ, глаг0лz: ѓще и4мате nтцA, и3ли2 брaта; | Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат? |
|
20
|
20
|
| И# рёхомъ господи1ну: є4сть нaмъ nтeцъ стaръ, и3 џтрочищь на стaрость мeншій є3мY, ґ брaтъ є3гw2 ќмре, џнъ же є3ди1нъ њстaсz ў мaтере своеS, nтeцъ же возлюби2 є3го2. | Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його. |
|
21
|
21
|
| Тh же рeклъ є3си2 рабHмъ твои6мъ: приведи1те є3го2 ко мнЁ, да ви1жду є3го2. | Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього. |
|
22
|
22
|
| И# рёхомъ господи1ну: не возм0жетъ џтрочищь њстaвити nтцA своего2: ѓще же њстaвитъ nтцA, ќмретъ. | Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре. |
|
23
|
23
|
| Тh же рeклъ є3си2 рабHмъ твои6мъ: ѓще не пріи1детъ брaтъ вaшъ мeншій съ вaми, не приложитE ктомY ви1дэти лицA моегw2. | Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем. |
|
24
|
24
|
| Бhсть же є3гдA пріид0хомъ къ рабY твоемY nтцY нaшему, повёдахомъ є3мY словесA господи1на нaшегw, | Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого. |
|
25
|
25
|
| речe же нaмъ nтeцъ нaшъ: и3ди1те пaки и3 купи1те нaмъ мaлw пи1щи. | І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі. |
|
26
|
26
|
| Мh же рек0хомъ: не возм0жемъ и3ти2: но ѓще брaтъ нaшъ мeншій и4детъ съ нaми, п0йдемъ: и4бо не возм0жемъ ви1дэти лицE мyжа, брaту нaшему мeншему не сyщу съ нaми. | Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого. |
|
27
|
27
|
| Речe же рaбъ тв0й, nтeцъ нaшъ къ нaмъ: вы2 вёсте, ћкw двои1хъ роди2 мнЁ женA: | І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів; |
|
28
|
28
|
| и3 tи1де є3ди1нъ t менє2, и3 рек0сте, ћкw ѕвёремъ снэдeнъ бhсть, и3 не ви1дэхъ є3гw2 дaже до нн7э: | один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині; |
|
29
|
29
|
| ѓще u5бо п0ймете и3 сего2 t лицA моегw2, и3 случи1тсz є3мY ѕло2 на пути2, и3 сведeте стaрость мою2 съ печaлію во ѓдъ. | якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу. |
|
30
|
30
|
| Нн7э u5бо ѓще пойдY къ рабY твоемY, nтцy же нaшему, и3 џтрочища не бyдетъ съ нaми: (*душa же є3гw2 свsзана є4сть съ душeю сегw2,) | Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його, |
|
31
|
31
|
| и3 бyдетъ є3гдA ўви1дитъ џнъ не сyща џтрочища съ нaми, ќмретъ: и3 сведyтъ раби2 твои2 стaрость рабA твоегw2, nтцa же нaшегw, съ печaлію во ѓдъ: | то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу. |
|
32
|
32
|
| рaбъ бо тв0й t nтцA взS џтрочища, глаг0лz: ѓще не приведY є3го2 къ тебЁ и3 постaвлю є3го2 пред8 тоб0ю, грёшенъ бyду ко nтцY вс‰ дни6. | При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя. |
|
33
|
33
|
| Нн7э u5бо пребyду тебЁ рaбъ вмёстw џтрочища, рaбъ господи1ну: џтрочищь же да и4детъ съ брaтіею своeю: | Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми: |
|
34
|
34
|
| кaкw бо пойдY ко nтцY, џтрочищу не сyщу съ нaми; да не ви1жду ѕлhхъ, ±же њбрsщутъ nтцA моего2. | бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого. |
