|
Глава 15
|
Главa є7i
|
|
1
|
1
|
| Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою. | Нікан0ръ же ўвёдавъ, ћкw їyда въ мёстэхъсамарjйскихъ, ўмhсли со всёмъ ўстремлeніемъ въ дeнь суббHтный на ни1хъ напaсти. |
|
2
|
2
|
| Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говорили: «не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим»; | По нyжди же послёдующіи є3мY їудeє глаг0лаху: никaкоже си1це ѕвёрски и3 вaрварски да погублsеши, но слaву воздaждь предпочтeнному t всеви1дzщагw со с™hнею днeви. |
|
3
|
3
|
| тоді цей нечестивець запитав: «невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день суботній?» | Нечести1выи1 же вопроси2: є3дA є4сть си1льный на нб7си2, и4же повелЁ прaздновати дeнь суббHтный; |
|
4
|
4
|
| І коли вони відповіли: «є живий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день», | Џнэмъ же tвэщaвшымъ: є4сть гDь живhй сeй на нб7си2 си1ленъ, и4же повелЁ прaздновати сeдмый дeнь. |
|
5
|
5
|
| то він сказав: «а я — господар на землі, який повеліває взяти зброю і виконати царську службу». Втім, він не встиг звершити свого наміру. | Џнъ же речE: и3 ѓзъ си1ленъ є4смь на земли2, повелэвazй взимaти nр{жіz и3 ц†рскіz потрє1бы и3сполнsти. Nбaче не њдержA и3 соверши1ти њкаsннагw своегw2 совёта. |
|
6
|
6
|
| Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою. | И# нікан0ръ ќбw вели1кою гордhнею воздви1женъ ўмhсли џбщую побёду состaвити на їyду. |
|
7
|
7
|
| Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одержить заступництво від Господа. | Маккавeй же всегдA надёzшесz со всёмъ ўповaніемъ заступлeніе t гDа получи1ти |
|
8
|
8
|
| Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя. | и3 ўтэшaше свои1хъ, да не ўбоsтсz пришeствіz kзhкwвъ, да и3мЁютъ же во ўмЁ преждебhвшую и5мъ t нб7сE п0мошь, и3 нн7э да чaютъ t вседержи1телz бhти себЁ побёдэ и3 п0мощи: |
|
9
|
9
|
| Втішаючи їх обітницями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю. | и3 наказaвъ и5хъ t зак0на и3 прbр0кwвъ, воспомzнyвъ же и5мъ преждебhвшыz п0двиги, ўсeрднэйшихъ и5хъ сотвори2: |
|
10
|
10
|
| Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв. | и3 душaми воздви1гнувъ и5хъ, ўвэщавaше, вкyпэ показaвъ и5мъ kзhчєскаz льщє1ніz и3 клzтвопреступлeніе: |
|
11
|
11
|
| Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння. | и3 коег0ждо и4хъ воwружи1въ не тaкw щитHвъ и3 к0пій ўтверждeніемъ, ћкw словeсъ благи1хъ ўтэшeніемъ, и3 сказaвъ с0нъ достовёренъ, ўтрHбы всёхъ возвесели2. |
|
12
|
12
|
| Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот, — бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський. | Бhсть же є3гw2 сицево2 видёніе: nнjю бhвшаго ґрхіерeа, мyжа д0браго и3 благaго, благоговёйна видёніемъ, кр0тка же нрaвомъ и3 бесёдою благолёпна, и3 t дётства њбучи1вшагосz всBмъ добродётелемъ, сего2 рyцэ воздёюща и3 молsщасz за вс‰ лю1ди їудє1йскіz (ви1дэ). |
|
13
|
13
|
| Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю. | И# ћкw посeмъ kви1сz и4нъ мyжъ сэди1нами и3 слaвою ди1венъ, чyдно же нёкое и3 великолёпнэйшее w4крестъ є3гw2 преизsщество. |
|
14
|
14
|
| І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий. | Tвэщaвъ же nнjа речE: сeй є4сть братолю1бецъ, и4же мн0гw м0литсz њ лю1дехъ и3 њ с™ёмъ грaдэ, їеремjа б9ій прbр0къ. |
|
15
|
15
|
| Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав: | Простeръ же їеремjа десни1цу, даsше їyдэ мeчь злaтъ, даю1щь же возгласи2 сі‰: |
|
16
|
16
|
| візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів. | пріими2 с™hй мeчь дaръ t бGа, и4мже сокруши1ши супостaты. |
|
17
|
17
|
| Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці. | Ўкрэпи1вшежесz їyдиными словесы2 преблаги1ми и3 могyщими къ мyжеству ўстреми1ти и3 дyщы ю4ношъ и3спрaвити, ўмhслиша не њполчaтисz, но хрaбрw напaсти и3 со всsкою д0блестію сшeдшымсz срази1тисz за вeщы с™ы6z, понeже и3 грaдъ и3 с™†z и3 свzти1лище бёдствуютъ. |
|
18
|
18
|
| Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм. | Бё бо њ женaхъ и3 чaдэхъ є3щe же и3 њ брaтіи и3 ќжикахъ мeншій и5мъ п0двигъ, величaйшій же и3 пeрвый стрaхъ њ њсвzщeннэмъ хрaмэ. |
|
19
|
19
|
| Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі. | Тaкожде и3 во грaдэ њстaвлєннымъ не мaлаz печaль, мzтyщымсz њ сражeніи на п0ли хотsщемъ бhти. |
|
20
|
20
|
| Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було поставлене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках, — | И# всBмъ ўжE чaющымъ и3мyщагw бhти сражeніz и3 супостaтwмъ ўжE смэси1вшымсz, и3 в0инству чи1ннw расположeнну сyщу и3 ѕвэрє1мъ въ прили1чнэй странЁ постaвлєнымъ и3 к0нницэ по ќгламъ ўчинeннэй, |
|
21
|
21
|
| Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним. | разсуждaz маккавeй мн0жества пришeствіе и3 nрyжіz разли1чное ўготовлeніе и3 свирёпство ѕвэрeй, простeръ рyцэ на нeбо, призывaше чудотворsщаго и3 призирaющаго гDа, вёдаz, ћкw не nрyжіемъ побёда, но ћкоже ўг0дно є3мY, достHйнымъ даeтъ њдолёніе. |
|
22
|
22
|
| У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела, — і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч. | Речe же призывaz си1мъ w4бразомъ: ты2, вLко, послaлъ є3си2 ѓгGла твоего2 при є3зекjи цари2 їyдинэ и3 ўби1лъ є3си2 t в0євъ сеннахирjмовыхъ сто2 џсмьдесzтъ пsть тhсzщъ: |
|
23
|
23
|
| І нині, Господи небес, пошли доброго ангела перед нами на страх і трепет ворогам. | и3 нн7э, вl\дко си1льный на нб7сёхъ, посли2 ѓгGла твоего2 благaго пред8 нaми въ стрaхъ и3 трeпетъ и5мъ: |
|
24
|
24
|
| Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив. | вели1чествомъ мhшцы твоеS да ўбоsтсz и5же съ хулeніемъ пришeдшіи на с™ы6z лю1ди тво‰. И# сeй ќбw си1це помоли1сz. |
|
25
|
25
|
| Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками, | Нікан0ръ же и3 и5же съ ни1мъ съ трубaми и3 пёсньми приближaхусz. |
|
26
|
26
|
| а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами. | Їyда же и3 сyщіи съ ни1мъ въ призывaніи и3 моли1твахъ смэси1шасz съ супост†ты: |
|
27
|
27
|
| Руками воюючи, а серцями молячися Богу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою. | и3 рукaми ќбw борю1щесz, сердцaми же къ бGу молsщесz, постлaша не мeнши три1десzти пzти2 тhсzщъ, kвлeніемъ б9іимъ ѕэлw2 возрaдовавшесz. |
|
28
|
28
|
| Закінчивши діло і радісно повертаючись, вони дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні. | Престaвше же t би1твы и3 съ рaдостію возвращaющесz, познaша нікан0ра пaдша со всеoр{жіи (свои1ми). |
|
29
|
29
|
| Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою. | Бhвшу же в0плю и3 смzтeнію, благословлsху си1льнаго nтeческимъ глaсомъ. |
|
30
|
30
|
| Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора і руку з плечем і несли в Єрусалим. | И# повелЁ, и4же весьмA тёломъ и3 душeю первоподви1жникъ за грaжданъ, и4же в0зраста благопріsтство къ своемY нар0ду сохрани1вый їyда, нікан0рову главY и3 рyку со рaмомъ tсэщи2 и3 принести2 во їеrли1мъ. |
|
31
|
31
|
| Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жертовником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці, | Пришeдъ же тaмw и3 созвaвъ є3диноzзhчныхъ свои1хъ и3 свzщeнникwвъ, пред8 nлтарeмъ стaвъ, призвA сyщихъ t краегрaдіz |
|
32
|
32
|
| і, показавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався, | и3 показA и5мъ сквeрнагw нікан0ра главY и3 рyку хyльникову, ю4же прострE на хрaмъ с™hй вседержи1телевъ возносsсz: |
|
33
|
33
|
| наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму. | и3 љзhкъ нечести1вагw нікан0ра tрЁзавъ, речE, ћкw на раздроблeніе пти1цамъ и4мать дaти, и3 сі‰ въ возмeздіе безyміz проти1ву хрaма повёси. |
|
34
|
34
|
| Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неоскверненим місце Своє! | Вси1 же на нб7о благослови1ша гDа kвлeнаго, рекyще: блгcвeнъ сохрани1вый мёсто своE не њсквернeно. |
|
35
|
35
|
| Голову ж Никанора повісив він на фортеці як видиме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої. | Повёси же нікан0рову главY на краегрaдіи во и3звёстное всBмъ и3 ћвное гDни п0мощи знaменіе. |
|
36
|
36
|
| І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, шанувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сирською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого. | И# ўзак0ниша вси2 џбщимъ совётомъ никaкоже њстaвити без8 прaзднованіz дeнь сeй: |
|
37
|
37
|
| Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово. | и3мёти же прaздникъ сeй въ третійнaдесzть дeнь вторагwнaдесzть мцcа, и4же глаг0летсz сmрjйскимъ глaсомъ ґдaръ, пред8 є3ди1нымъ днeмъ мардохeева днE. |
|
38
|
38
|
| Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені. | И# сі‰ u5бо, ±же њ нікан0рэ, и3мёютсz си1це: и3 t тёхъ времeнъ њдержaнъ бhсть грaдъ t є3врє1й, и3 ѓзъ здЁ њставлsю сл0во. |
|
39
|
39
|
| Неприємно пити окремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець. | И# ѓще ќбw блaго и3 прили1чно сочинeнію, сегw2 и3 сaмъ хотёхъ: ѓще же малоцённо и3 мёрно, сіE по возм0жности моeй бЁ. |
Зміст ▼
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
