Глава 7
|
Главa з7
|
1
|
1
|
Трапилося також, що були схоплені сім братів з матір’ю, яких примушував цар їсти недозволе свиняче м’ясо, їх били бичами і жилами. | Случи1сz же и3 седми1мъ брaтіzмъ вкyпэ съ мaтерію ћтымъ, понуждaємымъ бhти t царS ћсти проти1ву прaвилъ мzсA свин†z, бичми2 и3 жи1лами волyzми м{чимымъ. |
2
|
2
|
Один з них, взявши на себе відповідь, сказав: про що ти хочеш запитувати, або про що дізнатися від нас? ми готові краще померти, ніж переступити отецькі закони. | Е#ди1нъ же t ни1хъ, и4же бЁ пeрвый, тaкw речE: что2 х0щеши вопрошaти и3 научи1тисz t нaсъ; гот0ви бо є3смы2 ўмрeти, нeжели преступи1ти nтeчєскіz зак0ны. |
3
|
3
|
Тоді цар, озлобившись, наказав розпалити сковороди і казани. | Разгнёвавсz же цaрь повелЁ скwврады2 и3 кон0бы разжещи2. |
4
|
4
|
Коли вони були розпалені, негайно наказав тому, який узяв на себе відповідь, відрізати язик і, здерши шкіру з нього, відітнути члени тіла, на виду інших братів і матері. | И%мже ск0рw разжжє1ннымъ бhвшымъ, повелЁ сyщему t ни1хъ предводи1телю сл0ва tрёзати љзhкъ, и3 со всегw2 к0жу содрaвше, краи6 ўдHвъ тэлeсныхъ tсэщи2, прHчіимъ брaтіzмъ и3 мaтери смотрsщымъ. |
5
|
5
|
Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого, повелів віднести до багаття і палити на сковороді; коли ж від сковороди поширилися сильні випари, вони разом з матір’ю умовляли одне одного мужньо перетерпіти смерть, говорячи: | И# є3гдA ўжE неключи1мь сотворeнъ бhсть всёми (ўдесы2), повелЁ nгню2 предaти є3щE дhшуща и3 пещи2 на сковрадЁ: пaру же ўмножaющусz t сковрады2, (пр0чіи кyпнw) съ мaтерию дрyгъ дрyга поwщрsху ўмрeти мyжественнw, глаг0люще си1це: |
6
|
6
|
Господь Бог бачить і за істиною змилосердиться над нами, як Мойсей звістив у своїй пісні перед лицем народу: «і над рабами Своїми змилосердиться». | гDь бGъ зри1тъ и3 њ и4стинэ нaшей ўтэшaетсz, ћкоже пред8 лицeмъ свидётелствующею пёснію и3з8zви2 мwmсeй глаг0лz: и3 њ рабёхъ свои1хъ ўтёшитсz. |
7
|
7
|
Коли помер перший, вивели на наругу другого і, здерши з голови шкіру з волоссям, запитували, чи буде він їсти, перше ніж будуть мучити по частинах його тіло? | Ўмeршу же пeрвому си1мъ w4бразомъ, вторaго и3зводsху на поругaніе: и3 к0жу со главы2 є3гw2 со власы6 содрaвше, и3 вопрошaху: бyдеши ли ћсти прeжде нeже ўмyчено бyдетъ всE тёло по ќдамъ. |
8
|
8
|
Він же, відповідаючи вітчизняною мовою, сказав: ні. Тому і він прийняв муки таким же чином, як перший. | Џнъ же tвэщaвъ nтeческимъ глaсомъ, речE: ни2. Тёмже и3 сeй по рsду пріsтъ мучeніе, ћкоже и3 пeрвый. |
9
|
9
|
Будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбавляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які померли за Його закони, для життя вічного. | Въ послёднемъ же и3здыхaніи бhвъ, речE: ты2 u5бо, њкаsннэйшій, t настоsщагw животA нaсъ погублsеши, цRь же мjра ўмeршихъ нaсъ свои1хъ рaди зак0нwвъ воскRси1тъ нaсъ въ воскrніе животA вёчнагw. |
10
|
10
|
Після того третій підданий був нарузі, і на вимогу дати язик — негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки, | По сeмъ же трeтій поругaемь бЁ, и3 љзhка и3спрошeнъ, ѓбіе и3здадE и3 рyцэ дeрзостнэ прострE и1 мyжественнэ речE: |
11
|
11
|
і мужньо сказав: від неба я одержав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх. | t нб7сE сі‰ притzжaхъ, и3 є3гw2 рaди зак0нwвъ презирaю сі‰, и3 t негw2 сі‰ пaки ўповaю воспріsти. |
12
|
12
|
Сам цар і ті, що були з ним, здивовані були такою мужністю отрока, як він ні у що ставив страждання. | Ћкw и3 сaмъ цaрь и3 сyщіи съ нимъ ўдивлsхусz ю4нагw великодyшію, ћкw ни во чт0же полагaше м{ки. |
13
|
13
|
Коли помер і цей, у такий самий спосіб шматували і мучили четвертого. | И# семY скончавшусz, и3 четвeртаго тaкожде мyчаху мучи1телє. |
14
|
14
|
Будучи близьким до смерти, він так говорив: тому, хто помирає від людей, бажано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж не буде воскресіння до життя. | И# є3гдA ўжE бhсть къ смeрти тaкw речE: лyчше ўбивaемымъ t человBкъ ўповaніz чazти t бGа, пaки и3мyщымъ воскрешє1нымъ бhти t негw2, тебё же воскресeніе въ жив0тъ не бyдетъ. |
15
|
15
|
Потім привели і почали мучити п’ятого. | По сeмъ же пsтаго привeдше мyчиша. И# џнъ воззрёвъ нaнь, речE: |
16
|
16
|
Він, дивлячись на царя, сказав: маючи владу над людьми, ти, сам підданий тлінню, робиш, що хочеш; але не думай, щоб рід наш залишений був Богом. | влaсть въ человёцэхъ и3мёz тлёненъ сhй, є4же х0щеши, твори1ши: не мни1 же р0ду нaшему t бGа њстaвлену бhти: |
17
|
17
|
Зачекай, і ти побачиш велику силу Його, як Він покарає тебе і сім’я твоє. | тh же потерпи2 и3 зри2 вeлію держaву є3гw2, кaкw тебE и3 сЁмz твоE ўмyчитъ. |
18
|
18
|
Після цього привели шостого, який, готуючись до смерти, сказав: не обманюй себе даремно, бо ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим, від того і сталося гідне подиву. | По сeмъ приведоша щестaго. И# т0й ўмрeти начинaющь речE: не прельщaйсz сyетиw, мh бо себє2 рaди сі‰ стрaждемъ согрэшaюще къ бGу нaшему, сегw2 рaди достHйнаz ўдивлeніz бhша: |
19
|
19
|
Але не думай залишитися безкарним ти, що набрався сміливости протистояти Богу. | тh же да не возмни1ши непови1ненъ бhти, бGоб0рствовати начeнъ. |
20
|
20
|
Найбільше ж достойна здивування і славної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом одного дня, благодушно переносила це у надії на Господа. | безмёрно же мaти ди1внаz и3 благjz пaмzти дост0йнаz, ћже погибaющихъ седми2 сынHвъ є3ди1нагw днE и3 врeмене ви1дzщи, благодyшнw терпsше рaди ўповaніz на гDа, |
21
|
21
|
Сповнена доблесних почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, вона заохочувала кожного з них вітчизняною мовою і говорила їм: | и3 коег0ждо и4хъ ўвэщавaше nтeческимъ глaсомъ, д0бліz и3сп0лнена мyдрости и3 жeнское помышлeніе мyжескою душeю воздвизaющи, глаг0лаше къ ни6мъ: |
22
|
22
|
я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного. | не вёмъ, ћкw во чрeвэ моeмъ kви1стесz, нижe бо ѓзъ дyхъ и3 жив0тъ дaхъ вaмъ, и3 коегHждо ќды не ѓзъ состaвихъ, |
23
|
23
|
Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони. | но мjра творeцъ, создaвый р0дъ человёчь и3 всёхъ и3з8wбрэтhй рождeніе, и3 дyхъ и3 жи1знь вaмъ пaки воздaстъ съ млcтію, ћкw нн7э сaми себE презирaете рaди зак0нwвъ є3гw2. |
24
|
24
|
Антиох же, думаючи, що його зневажають, і приймаючи ці слова за наругу над собою, переконував наймолодшого, який ще залишався, не тільки словами, але і клятвеними запевненнями, що і збагатить і ощасливить його, якщо він відступить від отецьких законів, що буде мати його за друга і довірить йому почесні посади. | Ґнті0хъ же непщyzй ўничижeнъ бhти и3 понощaющь глaсъ презрёвъ, є3щE ю3нёйшему жи1ву сyщу, не т0кмw словесы2 творsше ўвэщaніе, но и3 клsтвою подкрэплsше, богaта кyпнw и3 блажeна сотвори1ти, преведeннаго t nтeческихъ зак0нwвъ, и3 дрyга воз8имёти, и3 дэлA ввёрити є3мY. |
25
|
25
|
Але оскільки юнак ніскільки не слухав, то цар, покликавши матір, переконував її порадити синові зберегти себе. | Си6мъ же ю4ношэ ни кaкоже внeмлющу, призвaвъ цaрь мaтерь ўвэщавaше, да бyдетъ ю4ношэ совётница на спасeніе. |
26
|
26
|
Після багатьох його умовлянь, вона погодилася умовляти сина. | Мн0гw же є3мY ўвэщавaющу, њбэщaла совётовати сhну своемY. |
27
|
27
|
Нахилившись же до нього і насміхаючись з жорстокого мучителя, вона так говорила вітчизняною мовою: сину! май милість до мене, яка дев’ять місяців носила тебе в утробі, три роки годувала тебе молоком, вигодувала і виростила і виховала тебе. | Приклони1вшисz же къ немY, посмэsсz жeстокому мучи1телю и3 си1це речE nтeческимъ глaсомъ: сhне, поми1луй мS носи1вшую тS во чрeвэ дeвzть мцcей и3 млек0мъ питaвшую тS лBта три2, и3 воскорми1вшую тS и3 привeдшую въ в0зрастъ сeй, и3 болBзни воспитaніz понeсшую: |
28
|
28
|
Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський. | молю1 тz, чaдо, да воззри1ши на нeбо и3 зeмлю, и3 вс‰, ±же въ ни1хъ, ви1дzщь ўразумёеши, ћкw t не сyщихъ сотвори2 сі‰ бGъ, и3 человёчь р0дъ тaкw бhсть: |
29
|
29
|
Не страшися цього вбивці, але будь достойним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милости Божої знову придбала тебе з братами твоїми. | не ўб0йсz плоторастерзaтелz сегw2, но дост0инъ бhвъ брaтіи твоеS, воспріими2 смeрть, да въ ми1лости съ брaтіею твоeю воспріимY тS. |
30
|
30
|
Коли вона ще продовжувала говорити, юнак сказав: чого ви очікуєте? Я не слухаю повеління царя, а підкорююся повелінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея. | Е#щe же сі‰ є4й глаг0лющей, ю4ноша речE: когw2 њжидaете; не слyшаю повелёніz царeва, но повелёніz зак0на слyшаю дaннагw nтцє1мъ нaшымъ чрез8 мwmсeа: |
31
|
31
|
Ти ж, винахіднику всього зла для євреїв, не уникнеш рук Божих. | тh же всsкіz ѕл0бы и3з8wбрэтaтель бhвъ на їудє1и, не и3збэжи1ши рyкъ б9іихъ: |
32
|
32
|
Ми страждаємо за свої гріхи. | мh бо за грэхи2 нaшz сі‰ стрaждемъ: |
33
|
33
|
Якщо для напоумлення і покарання нашого живий Господь і прогнівався на нас на деякий час, то Він знову змилостивиться над рабами Своїми; | ѓще же рaди ўстрашeніz и3 наказaніz живhй гDь нaшъ мaлw прогнёвасz, но пaки примири1тсz рабHмъ свои6мъ: |
34
|
34
|
ти ж, нечестивий і найзлочинніший з усіх людей, не підносься марно, величаючись облудними надіями, що ти піднімеш руку на рабів Його, | тh же, q=^, беззак0нниче и3 всёхъ человBкъ сквернaвэйше, не возноси1сz сyетнw кичaсz тщeтнымъ ўповaніемъ, на нбcныz рабы6 є3гw2 возносsщь рyку: |
35
|
35
|
бо ти ще не уник суду всемогутнього і всевидючого Бога. | не u5 бо вседержи1телz и3 бсеви1дца бGа судA и3збёглъ є3си2: |
36
|
36
|
Брати наші, перетерпівши нині короткі муки, за завітом Божим одержали життя вічне, а ти за судом Божим понесеш праведне покарання за гордовитість. | брaтіz бо н†ша мaлw нн7э болёзни потерпёвше по завёту б9ію вёчный жив0тъ получи1ша: тh же суд0мъ б9іимъ прaведную кaзнь гордhни (твоеS) воспріи1меши: |
37
|
37
|
Я ж, як і брати мої, віддаю і душу і тіло за отецькі закони, закликаючи Бога, щоб Він скоро змилосердився над народом, і щоб ти з муками і карами сповідав, що Він єдиний є Бог, | ѓзъ же, ћкоже брaтіz мо‰, дyшу и3 тёло моE предаю2 за nтeчєскіz зак0ны, призывaz бGа млcтива вск0рэ бhти ї}лю: тh же съ мучeніемъ и3 біeніемъ и3сповёси, ћкw є3ди1нъ т0кмw бGъ є4сть: |
38
|
38
|
і щоб на мені і на братах моїх закінчився гнів Всемогутнього, який праведно спостиг весь рід наш. | на мнЁ и3 на брaтіи моeй престaнетъ вседержи1телz гнёвъ нанесeнный првdнw всемY р0ду нaшему. |
39
|
39
|
Тоді розгніваний цар учинив з ним ще жорстокіше, ніж з іншими, обурюючись за насміяння. | ТогдA цaрь раз8zри1сz ћростію нaнь пaче и3нhхъ лютёе, г0рцэ терпsщь посмэsніе. |
40
|
40
|
Так і цей скінчив життя чистим, цілком поклавшись на Господа. | И# сeй u5бо чи1стъ t житіS премэни1сz, по всемY на гDа ўповaz. |
41
|
41
|
Після синів померла і мати. | Послэди1 же сынHвъ и3 мaти скончaсz. |
42
|
42
|
Про жертви ідольські і про незвичайні муки сказано достатньо. | Сі‰ u5бо њ жeртвахъ и3 њ превосходsщихъ мучи1телствахъ толи1кw и3звэсти1шасz. |