Глава 4
|
Главa д7
|
1
|
1
|
Тому біймося, щоб, коли ще лишається обітниця увійти до спокою Його, хтось із вас не запізнився. | (За? ™‹.) Да ўбои1мсz u5бо, да не когдA њстaвлену њбэтовaнію вни1ти въ пок0й є3гw2, kви1тсz кто2 t вaсъ лиши1всz. |
2
|
2
|
Бо і нам воно сповіщено, як і тим; але не принесло їм користи почуте слово, не з’єднане з вірою тих, що слухали. | И$бо нaмъ благовэствовaно є4сть, ћкоже и3 w4нэмъ: но не п0льзова џнэхъ сл0во слyха, не растворeнное вёрою слhшавшихъ. |
3
|
3
|
А входимо до спокою ми, що увірували, бо Він сказав: «Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого», хоч діла Його були завершені ще на початку світу. | Вх0димъ бо въ пок0й вёровавшіи, ћкоже речE: ћкw клsхсz во гнёвэ моeмъ, ѓще вни1дутъ въ пок0й м0й: ѓще и3 дэлHмъ t сложeніz мjра бhвшымъ. |
4
|
4
|
Бо десь сказано про сьомий день так: «І спочив Бог у день сьомий від усіх діл Своїх». | Речe бо нёгдэ њ седмёмъ си1це: и3 почи2 бGъ въ дeнь седмhй t всёхъ дёлъ свои1хъ. |
5
|
5
|
І ще тут: «Hе ввійдуть до спокою Мого». | И# въ сeмъ пaки: ѓще вни1дутъ въ пок0й м0й. |
6
|
6
|
Отже, як деяким залишається ввійти до нього, а ті, яким раніше благозвіщено, не ввійшли до нього за непокірність, | Понeже u5бо лишeни нёцыи [њстаeтсz нBкіимъ] вни1ти въ него2, и3 и5мже прeжде благовэствовaно бЁ, не внид0ша за непослушaніе: |
7
|
7
|
то Він призначає ще якийсь день‚ «нинi», кажучи через Давида, що після такого довгого часу, як раніше сказано: «Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших». | пaки нёкій ўставлsетъ дeнь, днeсь, въ дв7дэ гlz, по толи1цэхъ лётэхъ, ћкоже прeжде глаг0ласz: днeсь, ѓще глaсъ є3гw2 ўслhшите, не њжесточи1те сердeцъ вaшихъ. |
8
|
8
|
Бо коли б Ісус Hавин дав їм спочинок, то не було б сказано після того про інший день. | Ѓще бо бы џнэхъ ї}съ ўпок0илъ, не бы2 њ и3нёмъ дни2 глаг0лалъ по си1хъ. |
9
|
9
|
Тому для народу Божого залишена ще субота. | U5бо њстaвлено є4сть (и3 є3щE) суббHтство лю1демъ б9іимъ: |
10
|
10
|
Бо, хто ввійшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх. | вшeдый бо въ пок0й є3гw2, и3 т0й почи2 t дёлъ свои1хъ, ћкоже t свои1хъ бGъ. |
11
|
11
|
Отже, постараймось увійти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокірність. | Потщи1мсz u5бо вни1ти во џный пок0й, да не кто2 въ тy же при1тчу противлeніz впадeтъ. |
12
|
12
|
Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні. | Жи1во бо сл0во б9іе и3 дёйственно, и3 nстрёйше пaче всsкагw мечA nбою1ду nстрA, и3 проходsщее дaже до раздэлeніz души1 же и3 дyха, членHвъ же и3 мозгHвъ, и3 суди1телно помышлeніємъ и3 мhслемъ сердє1чнымъ. |
13
|
13
|
І немає створіння, схованого від Hього, але все оголене і відкрите перед очима Його: Йому дамо звіт. | И# нёсть твaрь неzвлeна пред8 ни1мъ, вс‰ же наг† и3 њб8zвлє1на пред8 nчи1ма є3гw2, къ немyже нaмъ сл0во. |
14
|
14
|
Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Ісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого. | (За? ™№‹.) И#мyще u5бо ґрхіерeа вели1ка, прошeдшаго нб7сA, ї}са сн7а б9іz, да держи1мсz и3сповёданіz. |
15
|
15
|
Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха. | Не и4мамы бо ґрхіерeа не могyща спострадaти нeмощемъ нaшымъ, но и3скушeна по всsчєскимъ по под0бію, рaзвэ грэхA. |
16
|
16
|
Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги. | Да приступaемъ u5бо съ дерзновeніемъ къ пrт0лу блгdти, да пріи1мемъ млcть и3 блгdть њбрsщемъ во бlговрeменну п0мощь. |