Глава 4
1
Тому, маючи з милости Божої таке служіння, ми не сумуємо,
2
але, відкинувши приховані ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а відкриваючи істину, доручаємо себе совісті кожної людини перед Богом.
3
Якщо ж і закрите благовістування наше, то закрите для тих, що гинуть.
4
Для невіруючих, у яких бог віку цього засліпив розум, щоб для них не засяяло світло благовістя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого.
5
Бо ми не себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, а ми — раби ваші заради Ісуса,
6
тому що Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа.
7
Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою.
8
Hас звідусіль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихідних обставинах, але не втрачаємо надії;
9
нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені.
10
Завжди мертвість Господа Ісуса носимо в тілі, щоб і життя Ісусове відкрилося в тілі нашому.
11
Бо ми живі безперестанно віддаємося на смерть заради Ісуса, щоб і життя Ісусове відкрилося у смертній плоті нашій,
12
тому-то смерть діє в нас, а життя у вас.
13
Але, маючи той же дух віри, як написано: «Я вірував і тому говорив», — і ми віруємо, тому й говоримо,
14
знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить через Ісуса і нас і поставить перед Собою з вами.
15
Бо все для вас, щоб благодать‚ примножившись‚ тим більшу викликала в багатьох вдячність на славу Божу.
16
Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється.
17
Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу,
18
коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне, а невидиме — вічне.
