Глава 2
1
Отже, я вирішив сам у собі не приходити до вас знову у смутку.
2
Бо коли я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною?
3
Те саме я і писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, за яких мені належало радіти, бо за всіх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас.
4
Від великої скорботи і туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пізнали мою надмірну любов до вас.
5
Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а почасти, — щоб не сказати багато, — і всіх вас.
6
Для такого досить цього покарання від багатьох,
7
тож вам краще вже простити його і втішити, щоб його не поглинула надмірна печаль.
8
І тому прошу вас: виявіть до нього любов.
9
Бо я для того і писав, щоб дізнатися на досвіді, чи в усьому ви слухняні.
10
А кого ви в чому прощаєте, того і я; бо і я, коли простив кого в чому, простив для вас від лиця Христового,
11
щоб не заподіяв шкоди нам сатана, бо нам відомі його наміри.
12
Прийшовши до Троади благовістити про Христа, хоч Господь і відчинив мені двері,
13
я не мав спокою духові моєму, бо не знайшов там брата мого Тита; але‚ попрощавшись із ними, я пішов до Македонії.
14
Але дяка Богові, Який завжди дає нам торжествувати у Христі і пахощі пізнання про Себе розповсюджує через нас у всякому місці.
15
Бо ми Христові пахощі Богові в тих, що спасаються‚ і в тих‚ що гинуть.
16
Для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах животворчий на життя. І хто здатний до цього?
17
Бо ми не спотворюємо слова Божого, як багато хто, але проповідуємо щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі.
