Глава 7
1
Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистьмо себе від усякої скверни плоті і духу, творячи святиню в страхові Божому.
2
Дайте нам місце. Ми нікого не скривдили, нікому не зашкодили, ні від кого не шукали користи.
3
Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом і вмерти, і жити.
4
Я дуже надіюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утіхи, маю радість велику, при всій скорботі нашій.
5
Бо, коли прийшли ми до Македонії, тіло наше не мало ніякого спокою, але ми пригнічені були звідусіль: назовні — боротьба, всередині — страхи.
6
Але Бог, Який утішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита,
7
і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу прихильність до мене, так що я зрадів ще більше.
8
Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час.
9
Тепер я радію не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що ніскільки не зазнали від нас шкоди.
10
Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння, а печаль мирська викликає смерть.
11
Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядіть, яку спричинило у вас старанність, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цій справі.
12
Отже, якщо я писав до вас, то не заради того‚ хто образив‚ і не заради ображеного, але щоб вам відкрилося піклування наше про вас перед Богом.
13
Тому ми втішились утіхою вашою, і ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його.
14
Отже, я не осоромився, коли чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю істину, так і перед Титом похвала наша виявилася правдивою.
15
І серце його дуже прихильне до вас, при спомині про послух усіх вас, як ви прийняли його зі страхом і трепетом.
16
Отже, радію, що в усьому можу покластися на вас.
