Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 15

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Глава 15	Глава́ є҃і

1	1
Деякі, прийшовши з Юдеї, учили братів: «Якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися».	И҆ нѣ́цыи сше́дше ѿ і҆ꙋде́и, оу҆ча́хꙋ бра́тїю, ꙗ҆́кѡ а҆́ще не ѡ҆брѣ́жетесѧ по ѡ҆бы́чаю мѡѷсе́овꙋ, не мо́жете спасти́сѧ.
2	2
Коли ж виникла незгода і чимале змагання Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павло і Варнава і дехто інший з них пішли в цій справі до апостолів і пресвітерів у Єрусалим.	Бы́вшей же ра́спри и҆ стѧза́нїю не ма́лꙋ па́ѵлꙋ и҆ варна́вѣ къ ни̑мъ, оу҆чини́ша взы́ти па́ѵлꙋ и҆ варна́вѣ и҆ нѣ̑кимъ дрꙋги̑мъ ѿ ни́хъ ко а҆пⷭ҇лѡмъ и҆ ста́рцємъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ ѡ҆ вопроше́нїи се́мъ.
3	3
Отже, послані церквою, вони проходили через Фінікію та Самарію, розповідаючи про навернення язичників, і творили велику радість усім браттям.	Ѻ҆ни́ же оу҆̀бо, предпо́слани бы́вше ѿ цр҃кве, прохожда́хꙋ фїнїкі́ю и҆ самарі́ю, повѣ́дающе ѡ҆браще́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆ творѧ́хꙋ ра́дость ве́лїю все́й бра́тїи.
4	4
Прийшовши до Єрусалима, вони були прийняті церквою, апостолами і пресвітерами і сповістили про все, що Бог учинив з ними і як відкрив двері віри язичникам.	Прише́дше же во і҆ерⷭ҇ли́мъ, прїѧ́ти бы́ша ѿ цр҃кве и҆ а҆пⷭ҇лъ и҆ ста́рєцъ, сказа́ша же, є҆ли̑ка сотворѝ бг҃ъ съ ни́ми и҆ ꙗ҆́кѡ ѿве́рзе ꙗ҆зы́кѡмъ две́рь вѣ́ры.
5	5
Тоді встали деякі з фарисейської єресі, які увірували, і говорили, що треба обрізувати язичників та заповісти їм додержувати закон Мойсеїв.	(Заⷱ҇ л҃ѕ҃.) Воста́ша же нѣ́цыи ѿ є҆́реси фарїсе́йскїѧ вѣ́ровавшїи, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ ѡ҆брѣ́зати и҆̀хъ, завѣщава́ти же блюстѝ зако́нъ мѡѷсе́овъ.
6	6
Апостоли й пресвітери зібралися для розгляду цієї справи.	Собра́шасѧ же а҆пⷭ҇ли и҆ ста́рцы вѣ́дѣти ѡ҆ словесѝ се́мъ.
7	7
Після тривалого обговорення Петро встав і сказав їм: «Мужі-браття! Ви знаєте, що Бог із перших днів обрав з-поміж нас мене, щоб із моїх уст язичники почули слово Євангелія і увірували;	Мно́гꙋ же взыска́нїю бы́вшꙋ, воста́въ пе́тръ речѐ къ ни̑мъ: мꙋ́жїе бра́тїе, вы̀ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ ѿ дні́й пе́рвыхъ бг҃ъ въ на́съ и҆збра̀ оу҆сты̑ мои́ми оу҆слы́шати ꙗ҆зы́кѡмъ сло́во бл҃говѣ́стїѧ и҆ вѣ́ровати:
8	8
і Серцезнавець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого, як і нам;	и҆ срⷣцевѣ́децъ бг҃ъ свидѣ́телствова и҆̀мъ, да́въ и҆̀мъ дх҃а ст҃а́го, ꙗ҆́коже и҆ на́мъ,
9	9
і не поклав ніякої різниці між нами і ними, вірою очистивши серця їхні.	и҆ ничто́же разсꙋдѝ междꙋ̀ на́ми же и҆ ѻ҆́нѣми, вѣ́рою ѡ҆чи́щь сердца̀ и҆́хъ:
10	10
Що ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию учеників ярмо, яке ні батьки наші, ні ми не могли понести?	нн҃ѣ оу҆̀бо что̀ и҆скꙋша́ете бг҃а, (хотѧ́ще) возложи́ти и҆́го на вы̑и оу҆чн҃кѡ́мъ, є҆гѡ́же ни ѻ҆тцы̀ на́ши, ни мы̀ возмого́хомъ понестѝ;
11	11
Але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, як і вони».	но блгⷣтїю гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀ вѣ́рꙋемъ спⷭ҇ти́сѧ, ꙗ҆́коже и҆ ѻ҆нѝ.
12	12
Тоді замовкли всі, що зібралися, і слухали Варнаву і Павла, які розповідали про знамення й чудеса, створені Богом через них серед язичників.	Оу҆молча́ же всѐ мно́жество и҆ послꙋ́шахꙋ варна́вы и҆ па́ѵла повѣ́дающєю, є҆ли̑ка сотворѝ бг҃ъ зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ и҆́ма.
13	13
Коли ж вони замовкли, почав говорити Яків і сказав: «Мужі-браття! Послухайте мене.	По оу҆молча́нїи же є҆ю̀, ѿвѣща̀ і҆а́кѡвъ глаго́лѧ: мꙋ́жїе бра́тїе, послꙋ́шайте менѐ:
14	14
Симон розповів, як Бог спершу зглянувся на язичників, щоб зібрати з них народ в ім’я Своє.	сѷмеѡ́нъ повѣ́да, ꙗ҆́кѡ пре́жде бг҃ъ посѣтѝ прїѧ́ти ѿ ꙗ҆зы̑къ лю́ди ѡ҆ и҆́мени свое́мъ:
15	15
І з цим згідні слова пророків, як написано:	и҆ семꙋ̀ согласꙋ́ютъ словеса̀ прⷪ҇рѡ́къ, ꙗ҆́коже пи́шетъ:
16	16
«Потім повернуся і відбудую скинію Давидову, що впала, і те, що в ній зруйноване, відновлю і виправлю її,	по си́хъ ѡ҆бращꙋ́сѧ и҆ сози́ждꙋ кро́въ дв҃довъ па́дшїй, и҆ раскѡ́панаѧ є҆гѡ̀ сози́ждꙋ и҆ и҆спра́влю є҆го̀,
17	17
щоб шукали Господа інші люди і всі народи, серед яких звіститься ім’я Моє», — говорить Господь, Який творить усе це.	ꙗ҆́кѡ да взы́щꙋтъ про́чїи человѣ́цы гдⷭ҇а, и҆ всѝ ꙗ҆зы́цы, въ ни́хже нарече́сѧ и҆́мѧ моѐ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, творѧ́й сїѧ̑ всѧ̑.
18	18
Відомі Богові споконвіку всі діла його.	Разꙋ̑мна ѿ вѣ́ка сꙋ́ть бг҃ови всѧ̑ дѣла̀ є҆гѡ̀.
19	19
Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, які навертаються до Бога,	Сегѡ̀ ра́ди а҆́зъ сꙋждꙋ̀ не стꙋжа́ти ѿ ꙗ҆зы̑къ ѡ҆браща́ющымсѧ къ бг҃ꙋ,
20	20
а написати їм, щоб вони утримувалися від оскверненого ідолами, від блуду, задушенини і крови і щоб не робили іншим того, чого не бажають собі.	но заповѣ́дати и҆̀мъ ѡ҆греба́тисѧ ѿ тре́бъ і҆́дѡлскихъ и҆ ѿ блꙋда̀ и҆ оу҆да́вленины и҆ ѿ кро́ве, и҆ є҆ли̑ка неꙋгѡ́дна себѣ̀ сꙋ́ть, и҆ны̑мъ не твори́ти.
21	21
Бо закон Мойсеїв з давніх родів має по всіх містах тих, які проповідують його‚ і читається в синагогах кожної суботи».	Мѡѷсе́й бо ѿ родѡ́въ дре́внихъ по всѣ̑мъ градѡ́мъ проповѣ́дающыѧ є҆го̀ и҆́мать, въ со́нмищихъ по всѧ̑ сꙋббѡ̑ты что́мый.
22	22
Тоді апостоли і пресвітери з усією церквою розсудили, обравши з свого середовища мужів, послати їх до Антиохії з Павлом і Варнавою, а саме: Іуду, прозваного Варсавою, та Силу, мужів, які начальствували між браттями,	Тогда̀ и҆зво́лисѧ а҆пⷭ҇лѡмъ и҆ ста́рцємъ со все́ю цр҃ковїю, и҆збра́вше мꙋ̑жа ѿ ни́хъ, посла́ти во а҆нтїохі́ю съ па́ѵломъ и҆ варна́вою, і҆ꙋ́дꙋ нарица́емаго варса́вꙋ, и҆ сі́лꙋ, мꙋ̑жа нарѡ́чита въ бра́тїи,
23	23
написавши і вручивши їм таке: «Апостоли, і пресвітери і браття — браттям з язичників, які знаходяться в Антиохії, Сирії та Киликії: радійте.	написа́вше рꙋка́ма и҆́хъ сїѧ̑: а҆пⷭ҇ли и҆ ста́рцы и҆ бра́тїѧ, сꙋ́щымъ во а҆нтїохі́и и҆ сѷрі́и и҆ кїлїкі́и бра́тїѧмъ, и҆̀же ѿ ꙗ҆зы̑къ, (ѡ҆ гдⷭ҇ѣ) ра́доватисѧ.
24	24
Оскільки ми почули, що деякі, що вийшли від нас, стурбували вас своїми словами і похитнули ваші душі, кажучи, що треба обрізуватися і дотримувати закон, чого ми їм не доручали,	Поне́же слы́шахомъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́цыи ѿ на́съ и҆зше́дше возмꙋти́ша ва́съ словесы̀, развраща́юще дꙋ́шы ва́шѧ, глаго́люще ѡ҆брѣ́затисѧ и҆ блюстѝ зако́нъ, и҆̀мже мы̀ не завѣща́хомъ:
25	25
то ми, зібравшись, однодушно розсудили: обрати мужів і послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом,	и҆зво́лисѧ на́мъ собра́вшымсѧ є҆динодꙋ́шнѡ, и҆збра̑нныѧ мꙋ́жы посла́ти къ ва́мъ, съ возлю́бленныма на́шима варна́вою и҆ па́ѵломъ,
26	26
чоловіками, які віддали душі свої за Ім’я Господа нашого Ісуса Христа.	человѣ́кома преда́вшема дꙋ́шы своѧ̑ ѡ҆ и҆́мени гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀:
27	27
Отже, ми послали Юду та Силу, котрі пояснять вам те саме і словами.	посла́хомъ оу҆̀бо і҆ꙋ́дꙋ и҆ сі́лꙋ, и҆ тѣ́хъ сло́вомъ сказꙋ́ющихъ та̑ѧжде:
28	28
Бо вгодно Святому Духові і нам не покладати на вас більше ніякого тягаря, крім цього необхідного:	и҆зво́лисѧ бо ст҃о́мꙋ дх҃ꙋ и҆ на́мъ, ничто́же мно́жае возложи́ти ва́мъ тѧготы̀, ра́звѣ нꙋ́ждныхъ си́хъ:
29	29
утримуватися від ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуду і не робити іншим того, чого собі не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите. Будьте здорові!»	ѡ҆греба́тисѧ ѿ і҆дѡложе́ртвенныхъ и҆ кро́ве, и҆ оу҆да́вленины и҆ блꙋда̀: и҆ є҆ли̑ка не хо́щете ва́мъ бы́ти, дрꙋги̑мъ не твори́те: ѿ ни́хже соблюда́юще себѐ, до́брѣ сотворитѐ. Здра́вствꙋйте.
30	30
Отже, посланці прийшли до Антиохії і, зібравши людей, вручили послання.	Ѻ҆ни́ же оу҆̀бо по́слани бы́вше прїидо́ша во а҆нтїохі́ю, и҆ собра́вше наро́дъ, вда́ша посла́нїе.
31	31
Вони ж, прочитавши, зраділи цьому повчанню.	Проче́тше же, возра́довашасѧ ѡ҆ оу҆тѣше́нїи.
32	32
Іуда і Сила, будучи самі пророками, щедрими словами наставляли братію і утвердили її.	І҆ꙋ́да же и҆ сі́ла, и҆ та̑ прⷪ҇рѡ́ка сꙋ̑ща, сло́вомъ мно́зѣмъ оу҆тѣ́шиста бра́тїю и҆ оу҆тверди́ста.
33	33
Пробувши там якийсь час, вони з миром були відпущені браттями до апостолів.	Пребы̑вша же та́мѡ вре́мѧ, ѿпꙋщє́на бы́ста съ ми́ромъ ѿ бра́тїй ко а҆пⷭ҇лѡмъ.
34	34
Але Силі захотілося зостатися там (а Іуда повернувся до Єрусалима).	И҆зво́лисѧ же сі́лѣ пребы́ти та́мѡ, і҆ꙋ́да же возврати́сѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
35	35
Павло ж і Варнава жили в Антиохії, навчаючи і благовістячи разом з багатьма іншими слово Господнє.	(Заⷱ҇ л҃з҃.) Па́ѵелъ же и҆ варна́ва живѧ́ста во а҆нтїохі́и, оу҆ча̑ща и҆ благовѣствꙋ̑юща сло́во гдⷭ҇не, и҆ со и҆нѣ́ми мно́гими.
36	36
Через деякий час Павло сказав Варнаві: «Ходімо знов і відвідаємо братів наших по всіх містах, де ми проповідували слово Господнє, як вони живуть».	По нѣ́кихъ же дне́хъ речѐ па́ѵелъ къ варна́вѣ: возвра́щшесѧ подоба́етъ посѣти́ти бра́тїю на́шꙋ во всѣ́хъ градѣ́хъ, въ ни́хже проповѣ́дахомъ сло́во гдⷭ҇не, ка́кѡ пребыва́ютъ.
37	37
Варнава ж захотів узяти з собою Іоана, званого Марком,	Варна́ва же восхотѣ̀ поѧ́ти съ собо́ю і҆ѡа́нна нарица́емаго ма́рка:
38	38
але Павло вважав, що не слід брати з собою того, хто відстав від них у Памфилії і не пішов з ними на діло, на яке вони були послані.	па́ѵелъ же глаго́лаше ѿстꙋ́пльшагѡ ѿ на́ю ѿ памфѷлі́и и҆ не ше́дшагѡ съ на́ма на дѣ́ло, на не́же по́слани бы́хомъ, не поѧ́ти сего̀ съ собо́ю.
39	39
Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; і Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпру;	Бы́сть оу҆̀бо ра́спрѧ, ꙗ҆́кѡ ѿлꙋчи́тисѧ и҆́ма ѿ себє̀: варна́ва оу҆́бѡ пое́мь ма́рка ѿплы̀ въ кѵ́пръ:
40	40
а Павло, обравши собі Силу, пішов, ввірений братією благодаті Божій,	па́ѵелъ же и҆збра́въ сі́лꙋ и҆зы́де пре́данъ блгⷣти бж҃їей ѿ бра́тїй,
41	41
і проходив через Сирію і Киликію, утверджуючи церкви.	прохожда́ше же сѷрі́ю и҆ кїлїкі́ю, оу҆твержда́ѧ цр҃кви.

← Глава 14

Глава 16 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт