1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
|
Глава 22
|
Глава́ к҃в
|
|
1
|
1
|
| Якщо хто украде вола або вівцю і заколе або продасть, то п’ять волів заплатить за вола і чотири вівці за вівцю. | А҆́ще же кто̀ оу҆кра́детъ телца̀ и҆лѝ ѻ҆́вцꙋ, и҆ зако́летъ и҆лѝ прода́стъ, пѧ́ть телцє́въ да возда́стъ за телца̀ и҆ четы́ри ѻ҆́вцы за ѻ҆́вцꙋ. |
|
2
|
2
|
| Якщо хто застане злодія, що підкопує, і вдарить його, так що він помре, то кров не ставиться в провину йому; | А҆́ще же въ подкопа́нїи ѡ҆брѧ́щетсѧ та́ть, и҆ ꙗ҆́звенъ оу҆́мретъ, нѣ́сть є҆мꙋ̀ оу҆бі́йство: |
|
3
|
3
|
| але якщо зійшло над ним сонце, то ставиться в провину йому кров. Той, хто вкрав, повинен заплатити; а якщо нема чим, то нехай продадуть його для сплати за вкрадене ним; | а҆́ще же взы́детъ со́лнце над̾ ни́мъ, пови́ненъ є҆́сть, оу҆́мретъ за него̀: а҆́ще же не и҆́мать и҆мѣ́нїѧ, да прода́стсѧ за татьбꙋ̀: |
|
4
|
4
|
| якщо [він буде спійманий і] вкрадене знайдеться в нього в руках живим, чи то віл, або осел, або вівця, нехай заплатить [за них] удвічі. | а҆́ще же ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ, и҆ ѡ҆брѧ́щетсѧ въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀ оу҆кра́деное ѿ ѻ҆слѧ́те до ѻ҆вцы̀ жи́во, сꙋгꙋ́бѡ да ѿда́стъ ѧ҆̀. |
|
5
|
5
|
| Якщо хто потравить поле, або виноградник, пустивши худобу свою травити чуже поле, [дивлячись по плодах його нехай заплатить зі свого поля; а якщо потравить усе поле,] нехай відшкодує кращим з поля свого і кращим з виноградника свого. | А҆́ще же кто̀ потра́витъ ни́вꙋ и҆лѝ вїногра́дъ, и҆ пꙋ́ститъ ско́тъ сво́й пасти́сѧ на чꙋже́й ни́вѣ, да да́стъ ѿ ни́вы своеѧ̀ по плодꙋ̀ є҆гѡ̀: а҆́ще же всю̀ ни́вꙋ потра́витъ, лꙋ̑чшаѧ ни́вы своеѧ̀ и҆ лꙋ̑чшаѧ вїногра́да своегѡ̀ да ѿда́стъ. |
|
6
|
6
|
| Якщо з’явиться вогонь і охопить терен і випалить копиці, або жниво, або поле, то повинен заплатити той, хто вчинив цю пожежу. | А҆́ще же и҆зше́дъ ѻ҆́гнь ѡ҆брѧ́щетъ те́рнїе и҆ запали́тъ гꙋмно̀, и҆лѝ кла́сы, и҆лѝ ни́вꙋ, да ѿда́стъ, и҆́же возжѐ ѻ҆́гнь. |
|
7
|
7
|
| Якщо хто віддасть ближньому на збереження срібло або речі, і вони будуть украдені з дому його, то, якщо знайдеться злодій, нехай він заплатить удвічі; | А҆́ще же кто̀ да́стъ дрꙋ́гꙋ сребро̀ и҆лѝ сосꙋ́дъ сохрани́ти, и҆ оу҆кра́детсѧ и҆з̾ до́мꙋ мꙋ́жа тогѡ̀, а҆́ще ѡ҆брѧ́щетсѧ оу҆крады́й, да возда́стъ сꙋгꙋ́бѡ: |
|
8
|
8
|
| а якщо не знайдеться злодій, нехай господар дому прийде до суддів [і заприсягнеться], що не простягав руки своєї на власність ближнього свого. | а҆́ще же не ѡ҆брѧ́щетсѧ оу҆крады́й, да прїи́детъ господи́нъ до́мꙋ пред̾ бг҃а и҆ да клене́тсѧ, ꙗ҆́кѡ пои́стиннѣ не слꙋка́вствова ѻ҆́нъ ѡ҆ все́мъ положе́нїи дрꙋ́жнемъ. |
|
9
|
9
|
| Про всяку річ суперечливу, про вола, про осла, про вівцю, про одяг, про всяку річ загублену, про яку хто-небудь скаже, що вона його, справа обох повинна бути доведена до суддів: кого звинуватять судді, той заплатить ближньому своєму вдвічі. | По все́й рече́ннѣй непра́вдѣ, ѡ҆ телѧ́ти и҆ ѡ҆ ѻ҆слѧ́ти и҆ ѡ҆ ѻ҆вцѣ̀, и҆ ѡ҆ ри́зѣ и҆ ѡ҆ все́й ги́бели нанесе́ннѣй, что̀ оу҆̀бо ни бы́ло бы, пред̾ бг҃омъ да прїи́детъ сꙋ́дъ ѻ҆бои́хъ, и҆ ѡ҆бвине́нный бг҃омъ да ѿда́стъ сꙋгꙋ́бѡ бли́жнемꙋ. |
|
10
|
10
|
| Якщо хто віддасть ближньому своєму осла, або вола, або вівцю, або яку іншу худобу на збереження, а він помре, або буде пошкоджений, або украдений, так що ніхто цього не побачить, — | А҆́ще же кто̀ да́стъ дрꙋ́гꙋ ѻ҆слѧ̀ и҆лѝ телца̀, и҆лѝ ѻ҆́вцꙋ, и҆лѝ всѧ́къ ско́тъ храни́ти, и҆ оу҆́мретъ и҆лѝ поги́бнетъ, и҆лѝ плѣне́но бꙋ́детъ, и҆ никто́же оу҆вѣ́сть, |
|
11
|
11
|
| клятва перед Господом хай буде між обома в тім, що той, хто взяв, не простяг руки своєї на власність ближнього свого; і господар повинний прийняти, а той не буде платити; | клѧ́тва да бꙋ́детъ бж҃їѧ междꙋ̀ ѻ҆бои́ми, ꙗ҆́кѡ пои́стиннѣ не слꙋка́вствова ѻ҆́нъ ѡ҆ все́мъ бли́жнѧгѡ положе́нїи, и҆ та́кѡ прїи́метъ господи́нъ є҆гѡ̀, и҆ да не ѿда́стъ: |
|
12
|
12
|
| а якщо украдено буде у нього, то повинен заплатити господарю його; | а҆́ще же оу҆кра́дено бꙋ́детъ ѿ негѡ̀, да ѿда́стъ господи́нꙋ: |
|
13
|
13
|
| якщо ж буде звіром розтерзаний, то нехай на доказ представить роздерте: за розідране він не платить. | а҆́ще же ѕвѣ́рь снѣдѐ, да веде́тъ є҆го̀ на ѕвѣроѧ́динꙋ, и҆ не ѿда́стъ: |
|
14
|
14
|
| Якщо хто позичить у ближнього свого худобу, і вона буде пошкоджена, або помре, а господаря його не було при ній, то повинен заплатити; | а҆́ще же кто̀ и҆спро́ситъ оу҆ дрꙋ́га, и҆ поги́бнетъ, и҆лѝ оу҆́мретъ, и҆лѝ плѣни́тсѧ, господи́нъ же є҆гѡ̀ не бꙋ́детъ съ ни́мъ, ѿда́стъ: |
|
15
|
15
|
| якщо ж господар його був при ній, то не повинен платити; якщо вона взята у найми за гроші, то нехай і піде за ту ціну. | а҆́ще же господи́нъ є҆гѡ̀ бꙋ́детъ съ ни́мъ, да не ѿда́стъ: а҆́ще же нае́мникъ є҆́сть, да бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ вмѣ́стѡ мзды̀ є҆гѡ̀. |
|
16
|
16
|
| Якщо звабить хто дівчину незаручену і переспить з нею, нехай дасть їй віно [і візьме її] собі за дружину; | А҆́ще же прельсти́тъ кто̀ не ѡ҆брꙋче́нꙋ дѣви́цꙋ, и҆ бꙋ́детъ съ не́ю, вѣ́номъ да ѿвѣ́нитъ ю҆̀, (и҆ по́йметъ ю҆̀) себѣ̀ въ женꙋ̀: |
|
17
|
17
|
| а якщо батько не погодиться [і не захоче] видати її за нього, нехай заплатить [батькові] стільки срібла, скільки належить на віно дівчатам. | а҆́ще же возбранѧ́ѧ возбрани́тъ и҆ не восхо́щетъ ѻ҆те́цъ є҆ѧ̀ да́ти ю҆̀ є҆мꙋ̀ въ женꙋ̀, сребро̀ да возда́стъ ѻ҆тцꙋ̀, є҆ли́кѡ є҆́сть вѣ́но дѣви́ческо. |
|
18
|
18
|
| Ворожки не залишай у живих. | Волхвѡ́мъ живы̑мъ бы́ти не попꙋсти́те. |
|
19
|
19
|
| Усякий скотоложник нехай буде відданий на смерть. | Всѧ́каго со ското́мъ быва́юща сме́ртїю оу҆бїе́те є҆го̀. |
|
20
|
20
|
| Той, хто приносить жертву богам, крім одного Господа, нехай буде знищений. | И҆́же же́ртвꙋ прино́ситъ богѡ́мъ, сме́ртїю да потреби́тсѧ, но то́чїю гдⷭ҇ꙋ є҆ди́номꙋ. |
|
21
|
21
|
| Прибульця не утискуй і не пригноблюй його, тому що ви самі були прибульцями в землі Єгипетській. | И҆ прише́лца не ѡ҆ѕло́бите, нижѐ ѡ҆скорби́те є҆го̀: прише́лцы бо бѣ́сте въ землѝ є҆гѵ́петстѣй. |
|
22
|
22
|
| Ні вдови, ні сироти не утискуйте; | Всѧ́кїѧ вдовы̀ и҆ сироты̀ не ѡ҆ѕло́бите: |
|
23
|
23
|
| якщо ж ти утиснеш, то, коли вони будуть волати до Мене, Я почую волання їх, | а҆́ще же ѕло́бою ѡ҆ѕло́бите ѧ҆̀, и҆ возстена́вше возопїю́тъ ко мнѣ̀, слꙋ́хомъ оу҆слы́шꙋ гла́съ и҆́хъ |
|
24
|
24
|
| і запалає гнів Мій, і уб’ю вас мечем, будуть дружини ваші вдовами і діти ваші сиротами. | и҆ разгнѣ́ваюсѧ ꙗ҆́ростїю, и҆ побїю̀ вы̀ мече́мъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ жєны̀ ва́шѧ вдѡвы̀, и҆ ча̑да ва̑ша сирѡты̀. |
|
25
|
25
|
| Якщо даси гроші в борг бідному з народу Мого, то не пригноблюй його і не накладай на нього лихви. | А҆́ще же да́си сребро̀ взае́мъ бра́тꙋ ни́щемꙋ и҆́же оу҆ тебє̀, не бꙋ́ди є҆го̀ понꙋжда́ѧй, нижѐ наложи́ши є҆мꙋ̀ ли́хвы. |
|
26
|
26
|
| Якщо візьмеш у заставу одежу ближнього твого, то до заходу сонця поверни її, | И҆ а҆́ще зало́житъ въ зало́гъ ри́зꙋ дрꙋ́гъ тво́й, до захожде́нїѧ со́лнца ѿда́си є҆мꙋ̀: |
|
27
|
27
|
| тому що вона є єдиний покров у нього, вона — одіяння тіла його: в чому буде він спати? отже, коли він буде волати до Мене, Я почую, бо Я милосердий. | є҆́сть бо сїѧ̀ покрове́нїе є҆мꙋ̀, сїѧ̀ є҆ди́на ри́за стыдѣ́нїѧ є҆гѡ̀, въ че́мъ спа́ти бꙋ́детъ: а҆́ще оу҆̀бо возопїе́тъ ко мнѣ̀, оу҆слы́шꙋ є҆го̀: млⷭ҇тивъ бо є҆́смь. |
|
28
|
28
|
| Суддів не лихослов і начальника в народі твоєму не паплюж. | Богѡ́въ да не ѕлосло́виши и҆ кнѧ́зю люді́й твои́хъ да не рече́ши ѕла̀. |
|
29
|
29
|
| Не барися [приносити Мені] початки від току твого і від точила твого; віддавай Мені первістка із синів твоїх; | Нача́тки ѿ гꙋмна̀ и҆ ѿ точи́ла твоегѡ̀ да не косни́ши принестѝ (мнѣ̀): пе́рвенцы сынѡ́въ твои́хъ да да́си мнѣ̀: |
|
30
|
30
|
| те саме роби з волом твоїм і з вівцею твоєю [і з ослом твоїм]: сім днів нехай вони будуть біля матері своєї, а у восьмий день віддавай їх Мені. | та́кѡ сотвори́ши телцꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆ ѻ҆вцѣ̀ твое́й, и҆ ѻ҆слꙋ̀ твоемꙋ̀: се́дмь дні́й да бꙋ́детъ оу҆ ма́тери, въ ѻ҆смы́й же де́нь да ѿда́си ѻ҆́ное мнѣ̀. |
|
31
|
31
|
| І будете в Мене людьми святими; і м’яса, роздертого звіром у полі, не їжте, псам кидайте його. | Лю́ди свѧ́ти бꙋ́дете мѝ, и҆ мѧ́са ѕвѣроѧ́диннагѡ да не снѣ́сте, псѡ́мъ пове́ржете є҆̀. |
