Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 12

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Глава 12	Глава́ в҃і

1	1
Нетлінний Твій дух перебуває в усьому.	Нетлѣ́нный бо дх҃ъ тво́й є҆́сть во всѣ́хъ.
2	2
Тому заблудлих Ти мало-помалу викриваєш і, нагадуючи їм, у чому вони згрішають, напоумляєш, щоб вони, відступивши від зла, увірували у Тебе, Господи.	Тѣ́мже заблꙋжда́ющихъ пома́лꙋ ѡ҆блича́еши, и҆ въ ни́хже согрѣша́ютъ, воспомина́ѧ оу҆чи́ши, да премѣни́вшесѧ ѿ ѕло́бы вѣ́рꙋютъ въ тѧ̀, гдⷭ҇и.
3	3
Так, погребувавши древніми жителями святої землі Твоєї,	И҆ дре́внихъ бо ѡ҆бита́телей землѝ ст҃ы́ѧ твоеѧ̀ возненави́дѣвъ,
4	4
які звершували ненависні діла чаклувань і нечестиві жертвоприношення,	ра́ди дѣѧ́нїй ѕлы́хъ волшве́нїй, ꙗ҆̀же творѧ́хꙋ, и҆ же́ртвъ непреподо́бныхъ,
5	5
і безжалісними убивцями дітей, і тими, що на жертовних бенкетах пожирали нутрощі людської плоті і крови у таємних зібраннях,	и҆ чадоꙋбі́йцъ неми́лостивыхъ, и҆ оу҆тробоѧ́дцєвъ человѣ́ческихъ пло́тей, и҆ кровопі́йцєвъ ѿ среды̀ ст҃ы́ни твоеѧ̀,
6	6
і батьками, які убивали безпомічні душі, — Ти зволив знищити їх руками батьків наших,	и҆ роди́телей оу҆би́вшихъ дꙋ́шы безпомѡ́щныѧ, восхотѣ́лъ є҆сѝ погꙋби́ти рꙋка́ми ѻ҆тє́цъ на́шихъ:
7	7
щоб земля, найдорожча за все у Тебе, прийняла достойне населення чад Божих.	да досто́йное прїи́метъ преселе́нїе ѻ҆трокѡ́въ бж҃їихъ, ꙗ҆́же оу҆ тебє̀ всѣ́хъ дража́йшаѧ землѧ̀.
8	8
Але і їх, як людей, Ти щадив, пославши предтечами воїнства Твого шершнів, щоб вони помалу знищували їх.	Но и҆ си́хъ ꙗ҆́кѡ человѣ́кѡвъ пощади́лъ є҆сѝ, посла́лъ же є҆сѝ предтекꙋ́щыѧ во́инства твоегѡ̀ ѻ҆́сы, ꙗ҆́кѡ да тѣ́хъ пома́лꙋ и҆стребѧ́тъ.
9	9
Хоч не неможливо було Тобі війною підкорити нечестивих праведним, або знищити їх страшними звірами, або грізним словом у один раз;	Не неси́ленъ є҆сѝ во бра́ни покори́ти нечести́выхъ пра́вєднымъ, и҆лѝ ѕвѣ́ремъ свирѣ̑пымъ, и҆лѝ сло́вомъ же́стокимъ до є҆ди́нагѡ потреби́ти:
10	10
але Ти, помалу караючи їх, давав місце покаянню, знаючи однак, що плем’я їх негідне і зло їх уроджене, і помисли їх не зміняться повіки.	сꙋдѧ́щь же пома́лꙋ дава́лъ є҆сѝ мѣ́сто покаѧ́нїю, не невѣ́дѧй, ꙗ҆́кѡ лꙋка́въ ро́дъ и҆́хъ и҆ є҆сте́ственнаѧ ѕло́ба и҆́хъ, и҆ ꙗ҆́кѡ не премѣни́тсѧ помышле́нїе и҆́хъ во вѣ́къ.
11	11
Бо сім’я їх було прокляте від початку, і не з побоювання перед будь-ким Ти допускав безкарність гріхів їхніх.	Сѣ́мѧ бо бѣ̀ про́клѧто ѿ нача́ла: нижѐ боѧ́йсѧ когѡ̀, ѿпꙋще́нїе даѧ́лъ є҆сѝ грѣхѡ́мъ и҆́хъ.
12	12
Бо хто скаже: «що Ти зробив?» або хто протистане суду Твоєму? і хто звинуватить Тебе у знищенні народів, які Ти створив? Або який захисник прийде до Тебе, із клопотанням за неправедних людей?	Кто́ бо рече́тъ (тебѣ̀): что̀ сотвори́лъ є҆сѝ; И҆лѝ кто̀ ста́нетъ проти́вꙋ сꙋдꙋ̀ твоемꙋ̀; кто́ же и҆стѧ́жетъ тѧ̀ ѡ҆ ꙗ҆зы́цѣхъ поги́бшихъ, и҆̀хже ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ; и҆лѝ кто̀ въ предста́телство тебѣ̀ прїи́детъ, ѿмсти́тель на непра́вєдныѧ человѣ́ки;
13	13
Бо, крім Тебе, немає Бога, який має піклування про усіх, щоб доводити Тобі, що Ти несправедливо судив.	Нѣ́сть бо и҆́нъ бг҃ъ ра́звѣ тебє̀, и҆́же ради́ши ѡ҆ всѣ́хъ, да пока́жеши, ꙗ҆́кѡ не непра́вѡ сꙋди́лъ є҆сѝ.
14	14
Ні цар, ні володар не в змозі з’явитися до Тебе на очі за тих, яких Ти знищив.	Нижѐ ца́рь, и҆лѝ мꙋчи́тель проти́вꙋ тебє̀ воззрѣ́ти мо́жетъ, ѡ҆ и҆́хже погꙋби́лъ є҆сѝ.
15	15
Будучи праведним, Ти усім керуєш праведно, вважаючи невластивим Твоїй силі засудити того, хто не заслуговує покарання.	Првⷣнъ же сы́й, првⷣнѡ всѧ̑ оу҆правлѧ́еши, недо́лжнаго же мꙋ́читисѧ ѡ҆сꙋди́ти чꙋ́ждо мни́ши твоеѧ̀ си́лы.
16	16
Бо сила Твоя є початок правди, і те саме, що Ти володарюєш над усіма, налаштовує Тебе щадити усіх.	Крѣ́пость бо твоѧ̀ пра́вды нача́ло и҆ є҆́же над̾ всѣ́ми твоѐ влⷣчество, всѣ́хъ щадѣ́ти твори́тъ.
17	17
Силу Твою Ти показуєш тим, хто не вірує всемогутності Твоїй, і у тих, що не визнають Тебе, викриваєш зухвалість;	Крѣ́пость бо показꙋ́еши невѣ́рꙋющымъ ѡ҆ соверше́нствѣ си́лы, а҆ въ вѣ́дꙋщихъ де́рзость ѡ҆блича́еши.
18	18
але, володіючи силою, Ти судиш поблажливо й керуєш нами з великою милістю, бо могутність Твоя завжди у Твоїй волі.	Ты́ же влⷣчествꙋѧй си́лою въ кро́тости сꙋ́диши и҆ съ вели́кимъ щадѣ́нїемъ разсмотрѧ́еши на́съ: съ тобо́ю бо є҆́сть, є҆гда̀ хо́щеши, є҆́же мощѝ.
19	19
Але такими ділами Ти повчав народ Твій, що праведний повинен бути людинолюбним, і вселяв у синів Твоїх благу надію, що Ти даєш час покаянню у гріхах.	Наꙋчи́лъ же є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ сицевы́ми дѣ́лы, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ пра́ведномꙋ бы́ти человѣколю́бцꙋ, и҆ благонадє́жны сотвори́лъ є҆сѝ сн҃ы твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ дае́ши ѡ҆ грѣсѣ́хъ покаѧ́нїе.
20	20
Бо якщо ворогів синів Твоїх і достойних смерти Ти карав із такою поблажливістю і пощадою, даючи їм час і спонуку, щоб визволитися від зла,	А҆́ще бо врагѝ ѻ҆трокѡ́въ твои́хъ и҆ до́лжныхъ сме́рти съ толи́кимъ мꙋ́чилъ є҆сѝ внѧ́тїемъ и҆ щадѣ́нїемъ, даѧ́й времена̀ и҆ мѣ́сто, и҆́миже бы и҆змѣни́лисѧ ѿ ѕло́бы:
21	21
то з якою увагою Ти судив синів Твоїх, батькам яких Ти дав клятви і завіти благих обітувань!	съ коли́кимъ прилѣжа́нїемъ сꙋди́лъ є҆сѝ сн҃ы твоѧ̑, и҆́хже ѻ҆тцє́мъ клѧ̑твы и҆ завѣ́ты да́лъ є҆сѝ благи́хъ ѡ҆бѣща́нїй.
22	22
Отже, напоумлюючи нас, Ти караєш ворогів наших тисячократно, щоб ми, коли судимо, помишляли про Твою благість і, коли буваємо осуджені, очікували помилування.	На́съ оу҆̀бо наказꙋ́ѧ, врагѝ на́шѧ тма́ми бїе́ши, да бл҃госты́ню твою̀ помышлѧ́емъ сꙋдѧ́ще, сꙋди́ми же ча́емъ ми́лости.
23	23
Тому-то і тих нечестивих, які проводили життя нерозумно, Ти мучив власними їхніми мерзотами,	Ѿѻнꙋ́дꙋже и҆ непра́ведныхъ, во безꙋ́мїи пожи́вшихъ живо́тъ, сво́йственными и҆́хъ ме́рзостьми мꙋ́чилъ є҆сѝ,
24	24
бо вони дуже далеко ухилилися на путях омани, обманюючись подібно до нерозумних дітей і шануючи за богів тих із тварин, які навіть і у ворогів були зневаженими.	и҆́бо въ пꙋте́хъ заблꙋжде́нїѧ должа́е заблꙋди́ша, бо́ги мнѧ́ще, ꙗ҆̀же и҆ во живо́тныхъ вра́жїихъ безчє́стна, а҆́ки младе́нцы безꙋ́мнїи прельсти́вшесѧ.
25	25
Тому, як нерозумним дітям, на посміяння послав Ти їм і покарання.	Сегѡ̀ ра́ди ꙗ҆́кѡ ѻ҆трокѡ́мъ несмы́слєннымъ сꙋ́дъ въ порꙋга́нїе посла́лъ є҆сѝ:
26	26
Але, не врозумившись викривальним посміянням, вони терпіли заслужений суд Божий.	и҆̀же порꙋга́ньми преще́нїѧ не наказа́вшесѧ, досто́йна сꙋда̀ бж҃їѧ и҆скꙋ́сѧтъ.
27	27
Бо те, що вони самі терпіли з досадою, те саме побачивши на тих, яких вважали богами і через яких вони каралися, вони пізнали Бога істинного, Якого раніше відрікалися знати;	Въ ни́хже бо ті́и стра́ждꙋще негодова́хꙋ, въ си́хъ, и҆̀хже мнѧ́хꙋ бы́ти бо́ги, въ тѣ́хъ мꙋ́чими, ви́дѧще є҆го́же пре́жде ѿмета́хꙋсѧ зна́ти,
28	28
тому і прийшов на них остаточний осуд.	бг҃а и҆́стиннаго позна́ша: тѣ́мже и҆ коне́цъ ѡ҆сꙋжде́нїѧ прїи́де на нѧ̀.

← Глава 11

Глава 13 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт