|
Глава 19
|
Глава́ ѳ҃і
|
|
1
|
1
|
| А над нечестивими до кінця тяжів немилостивий гнів, бо Він передбачав і майбутні їхні діла, | Нечєсти́вымъ же до конца̀ без̾ ми́лости ꙗ҆́рость на́йде: предвѣ́дѣ бо и҆́хъ и҆ бꙋ̑дꙋщаѧ, |
|
2
|
2
|
| що вони, дозволивши їм вирушити і з поспішністю виславши їх, розкаються і поженуться за ними, | ꙗ҆́кѡ ті́и ѿпꙋсти́вшїи, є҆́же ѿитѝ, и҆ со тща́нїемъ предпосла́вше и҆̀хъ, поженꙋ́тъ в̾слѣ́дъ раска́ѧвшесѧ: |
|
3
|
3
|
| бо, ще маючи у руках печалі і ридаючи над гробами мертвих, вони задумали інший безумний помисел, і тих, кого з благанням висилали, переслідували, як утікачів. | є҆ще́ бо въ рꙋка́хъ и҆мѣ́юще рыда̑нїѧ и҆ сѣ́тꙋюще над̾ гроба́ми ме́ртвыхъ, и҆́нъ себѣ̀ взѧ́ша по́мыслъ безꙋ́мїѧ, и҆ и҆̀хже молѧ́ще и҆згна́ша, си́хъ а҆́ки бѣглецє́въ гонѧ́хꙋ. |
|
4
|
4
|
| Тягла ж їх до того кінця доля, якої вони були гідні, і вона навела забуття на те, що трапилося, щоб вони поповнили покарання, якого не вистачало до їхніх мук, | Влеча́ше бо и҆̀хъ къ семꙋ̀ концꙋ̀ досто́йнаѧ нꙋ́жда, и҆ приклю́чшихсѧ забы́тїе вложѝ, да и҆ про́чꙋю къ мꙋче́нїємъ принапо́лнѧтъ ка́знь: |
|
5
|
5
|
| і щоб народ Твій звершив славну подорож, а вони знайшли собі надзвичайну смерть. | и҆ лю́дїе оу҆́бѡ твоѝ пресла́вное пꙋтьше́ствїе пре́йдꙋтъ, ѻ҆ни́ же стра́ннꙋ ѡ҆брѧ́щꙋтъ сме́рть. |
|
6
|
6
|
| Бо все творіння знову з висоти перетворилося у своїй природі, підкорюючись особливим повелінням, щоб сини Твої збереглися неушкодженими. | Все́ бо творе́нїе во свое́мъ є҆мꙋ̀ ро́дѣ па́ки свы́ше преѡбразова́шесѧ, слꙋжа́щее сво́йствєннымъ твои̑мъ повелѣ́нїємъ, да ѻ҆́троцы твоѝ сохранѧ́тсѧ неврежде́ни. |
|
7
|
7
|
| З’явилася хмара, яка осіняла стан, а де стояла колись вода, показалася суха земля, із Червоного моря — безперешкодна путь, і з бурхливої безодні — зелена долина. | Ѡ҆́блакъ ѡ҆сѣнѧ́ѧй по́лкъ и҆́хъ, и҆ и҆з̾ преждебы́вшїѧ воды̀ ѿкры́тїе сꙋхі́ѧ землѝ ꙗ҆ви́сѧ, и҆ и҆з̾ мо́рѧ чермна́гѡ пꙋ́ть невозбра́ненъ, и҆ по́ле ѕла́чное ѿ волне́нїѧ ѕѣ́лнагѡ: |
|
8
|
8
|
| Покриті Твоєю рукою, вони пройшли по ній усім народом, бачачи дивні чудеса. | и҆́мже ве́сь ꙗ҆зы́къ про́йде, твое́ю рꙋко́ю покрове́ни, ви́дѧще ди̑внаѧ чꙋдеса̀. |
|
9
|
9
|
| Вони паслися, як коні, і грали, як агнці, прославляючи Тебе, Господи, Визволителя їх, | Ꙗ҆́коже бо ко́ни насы́тишасѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ а҆́гнцы взыгра́шасѧ, хва́лѧще тѧ̀, гдⷭ҇и, и҆зба́вльшаго и҆̀хъ: |
|
10
|
10
|
| бо вони ще пам’ятали про те, що трапилося під час перебування їх там, як земля замість народження інших тварин породила скнипів, і ріка замість риб вивергла безліч жаб. | воспомѧнꙋ́ша бо є҆щѐ, ꙗ҆̀же во ѡ҆бита́нїи и҆́хъ, ка́кѡ оу҆́бѡ вмѣ́стѡ рожде́нїѧ живо́тныхъ и҆зведѐ землѧ̀ скні̑пы, вмѣ́стѡ же ры́бъ и҆зры́гнꙋ рѣка̀ мно́жество жа́бъ. |
|
11
|
11
|
| А опісля вони побачили і новий рід птахів, коли, захопившись побажанням, просили приємної їжі, | Послѣди́ же ви́дѣша и҆ но́вое рожде́нїе пти́цъ, є҆гда̀ похотѣ́нїемъ подви́гшесѧ, проси́ша сла́достныѧ пи́щи. |
|
12
|
12
|
| бо на утіху їм налетіли з моря перепели, а грішних спіткали покарання не без знамень, які були силою блискавок. Вони справедливо страждали за свою злобу, | Во оу҆тѣше́нїе бо взыдо́ша и҆̀мъ ѿ мо́рѧ кра́стєли: и҆ мꙋчє́нїѧ грѣ̑шнымъ наидо́ша, не без̾ бы́вшихъ зна́менїй си́лою мо́лнїй: пра́веднѣ бо пострада́ша за своѧ̑ ѕлѡ́бы, |
|
13
|
13
|
| бо вони дуже сильну відчували ненависть до чужоземців: інші не приймали незнайомих подорожніх, а ці поневолювали благодійних прибульців. | и҆́бо лютѣ́йшее ненавидѣ́нїе стра́нныхъ соверши́ша: и҆ні́и оу҆́бѡ незна́емыхъ не прїе́млѧхꙋ прише́лцєвъ, сі́и же благодѣ́телей стра́нныхъ порабоща́хꙋ. |
|
14
|
14
|
| І мало цього, але ще буде суд на них за те, що ті вороже приймали чужих, | И҆ не то́кмѡ, но а҆́ще ко́е разсмотре́нїе бꙋ́детъ и҆́хъ: занѐ вражде́бнѡ прїе́млѧхꙋ чꙋжды́хъ. |
|
15
|
15
|
| а ці, з радістю прийнявши тих, які потім уже користувалися однаковими правами, стали пригнічувати жахливими роботами. | Сі́и же съ пра́зднествами прїе́мше приѡбщи́вшихсѧ оу҆жѐ и҆́хъ ѡ҆бы́чаємъ, жесточа́йшими ѡ҆ѕло́биша трꙋда́ми. |
|
16
|
16
|
| Тому вони уражені були сліпотою, як ті колись біля дверей праведника, коли, будучи обійняті густою темрявою, шукали кожен входу в його двері. | Побїе́ни же бы́ша и҆ ѡ҆слѣпле́нїемъ, ꙗ҆́коже ѻ҆́нїи при две́рехъ пра́ведника, є҆гда̀ вели́кою ѡ҆бложе́ни тмо́ю, кі́йждо свои́хъ две́рїй прохо́да и҆ска́ше. |
|
17
|
17
|
| Самі стихії змінилися, як в арфі звуки змінюють свій характер, завжди залишаючись тими ж звуками; це можна побачити через старанне спостереження того, що було. | Са́ми бо собо́ю стїхі̑и премѣнѧ́ємы, ꙗ҆́коже въ гꙋ́слехъ гла́сы сли́чїѧ и҆́мѧ премѣнѧ́ютъ, всегда̀ хранѧ́ще звꙋ́къ: є҆́же є҆́сть ви́дѣти ѿ зра́ка бы́вшихъ и҆звѣ́стнѡ. |
|
18
|
18
|
| Бо земні тварини перемінялися на водяних, а ті, що плавали у водах, виходили на землю. | Земна̑ѧ бо въ вѡ́днаѧ прелага́хꙋсѧ, и҆ пла̑вающаѧ прехожда́хꙋ на зе́млю. |
|
19
|
19
|
| Вогонь у воді утримував свою силу, а вода втрачала свою властивість гасити; | Ѻ҆́гнь возмога́ше въ водѣ̀ вы́шше своеѧ̀ си́лы, и҆ вода̀ оу҆гаша́ющꙋю си́лꙋ забы̀. |
|
20
|
20
|
| полум’я, навпаки, не шкодило тілам тварин, що бродять і легко руйнуються, і не танув легкотанучий сніговидний рід небесної їжі. | Пла́мень вопрекѝ оу҆доботлѣ́нныхъ живо́тныхъ не вредѝ пло́тей въ не́мъ ходѧ́щихъ, нижѐ таѧ́ше ледови́дный оу҆добота́ѧй ро́дъ сла́достныѧ пи́щи. |
|
21
|
21
|
| Так, Господи, Ти в усьому звеличив і прославив народ Твій, і не залишав його, але повсякчас і на всякому місці перебував з ним. | По всемꙋ́ бо, гдⷭ҇и, возвели́чилъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ и҆ просла́вилъ є҆сѝ, и҆ не презрѣ́лъ є҆сѝ, во всѧ́цѣмъ вре́мени и҆ мѣ́стѣ предстоѧ́й. |
Паперове видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.