1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ н҃а
|
Глава 51
|
|
1
|
1
|
| Послꙋ́шайте менѐ, гонѧ́щїи пра́вдꙋ и҆ взыска́ющїи гдⷭ҇а, воззри́те на тве́рдый ка́мень, є҆го́же и҆зсѣко́сте [Є҆вр.: и҆з̾ негѡ́же и҆зсѣ́чени бы́сте.], и҆ въ ю҆до́ль пото́ка, ю҆́же и҆скопа́сте [Є҆вр.: и҆з̾ неѧ́же и҆ско́пани бы́сте.]. | Послухайте Мене ті, що прагнуть до правди, що шукають Господа! Гляньте на скелю, з якої ви висічені, у глибину рову, з якого ви витягнуті. |
|
2
|
2
|
| Воззри́те на а҆враа́ма ѻ҆тца̀ ва́шего и҆ на са́ррꙋ породи́вшꙋю вы̀: ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ бѣ̀, и҆ призва́хъ є҆го̀, и҆ бл҃гослови́хъ є҆го̀, и҆ возлюби́хъ є҆го̀, и҆ оу҆мно́жихъ є҆го̀. | Подивіться на Авраама, батька вашого, і на Сарру, яка народила вас: бо Я прикликав його одного і благословив його, і розмножив його. |
|
3
|
3
|
| И҆ тебѐ нн҃ѣ оу҆тѣ́шꙋ, сїѡ́не, и҆ оу҆тѣ́шихъ всѧ̑ пꙋсты̑ни є҆гѡ̀, и҆ поста́влю пꙋсты́ню є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ ра́й, и҆ ꙗ҆̀же ко за́падѡмъ є҆гѡ̀ а҆́ки ра́й гдⷭ҇ень: ра́дость и҆ весе́лїе ѡ҆брѧ́щꙋтъ въ не́мъ, и҆сповѣ́данїе и҆ гла́съ хвале́нїѧ. | Так, Господь утішить Сион, утішить усі руїни його і зробить пустелі його, як рай, і степ його, як сад Господа; радість і веселість буде у ньому, славослів’я і піснеспіви. |
|
4
|
4
|
| Послꙋ́шайте менѐ, лю́дїе моѝ, послꙋ́шайте, и҆ ца́рїе, ко мнѣ̀ внꙋши́те: ꙗ҆́кѡ зако́нъ ѿ менє̀ и҆зы́детъ, и҆ сꙋ́дъ мо́й во свѣ́тъ ꙗ҆зы́кѡмъ. | Послухайте Мене, народе Мій, і плем’я Моє, прихиліть вухо до Мене! бо від Мене вийде закон, і суд Мій поставлю світлом для народів. |
|
5
|
5
|
| Приближа́етсѧ ско́рѡ пра́вда моѧ̀, и҆ и҆зы́детъ ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ спⷭ҇нїе моѐ, и҆ на мы́шцꙋ мою̀ ꙗ҆зы́цы надѣ́ѧтисѧ бꙋ́дꙋтъ: менѐ ѻ҆́строви ѡ҆жида́ти и҆ на мы́шцꙋ мою̀ оу҆пова́ти бꙋ́дꙋтъ. | Правда Моя близька; спасіння Моє сходить і сила Моя буде судити народи; острови будуть уповати на Мене і сподіватися на силу Мою. |
|
6
|
6
|
| Воздви́гните на не́бо ѻ҆́чи ва́ши и҆ воззри́те на зе́млю до́лꙋ, поне́же не́бо ꙗ҆́кѡ ды́мъ оу҆тверди́сѧ, и҆ землѧ̀ ꙗ҆́кѡ ри́за ѡ҆бетша́етъ, живꙋ́щїи же на землѝ ꙗ҆́коже сїѧ̑ и҆зо́мрꙋтъ, спⷭ҇нїе же моѐ во вѣ́къ бꙋ́детъ, и҆ пра́вда моѧ̀ не ѡ҆скꙋдѣ́етъ. | Підніміть очі ваші до небес, і подивіться на землю вниз: бо небеса зникнуть, як дим, і земля постаріє, як одяг, і жителі її також вимруть; а Моє спасіння буде перебувати вічно, і правда Моя не перестане. |
|
7
|
7
|
| Послꙋ́шайте менѐ, вѣ́дѧщїи сꙋ́дъ, лю́дїе моѝ, и҆̀мже зако́нъ мо́й въ се́рдцы ва́шемъ, не бо́йтесѧ оу҆коре́нїѧ человѣ́ча и҆ похꙋле́нїю и҆́хъ не покарѧ́йтесѧ. | Послухайте Мене ті, що знають правду, народ, у якого в серці закон Мій! Не бійтеся ганьби від людей, і лихослів’я їх не страшіться. |
|
8
|
8
|
| Ꙗ҆́коже бо ри́за снѣде́на бꙋ́детъ вре́менемъ, и҆ ꙗ҆́кѡ сꙋкно̀ и҆з̾ѧ́стсѧ мольмѝ, пра́вда же моѧ̀ во вѣ́ки бꙋ́детъ и҆ спⷭ҇нїе моѐ въ ро́ды родѡ́въ. | Бо, як одяг, з’їсть їх міль і, як вовну, з’їсть їх черва; а правда Моя перебуватиме повік, і спасіння Моє — у роди родів. |
|
9
|
9
|
| Воста́ни, воста́ни, і҆ерⷭ҇ли́ме, и҆ ѡ҆блецы́сѧ во крѣ́пость мы́шцы твоеѧ̀, воста́ни ꙗ҆́кѡ въ нача́лѣ днѐ, ꙗ҆́кѡ ро́дъ вѣ́ка: не ты́ ли є҆сѝ побѣди́лъ го́рдаго и҆ расто́ргнꙋлъ ѕмі́а; | Повстань, повстань, одягнись міцністю, сила Господня! Повстань, як у дні древні, у роди давні! Чи не ти убила Раава, вразила крокодила? |
|
10
|
10
|
| Не ты̀ и҆ є҆сѝ ѡ҆пꙋстоша́ѧй мо́ре, во́дꙋ бе́здны мно́гꙋ; положи́вый глꙋбины̑ морскі̑ѧ пꙋ́ть прохо́да и҆з̾ѧ̑тымъ и҆ и҆зба́влєнымъ; | Чи не ти висушила море, во́ди великої безодні, перетворила глибини моря на дорогу, щоб пройшли відкуплені? |
|
11
|
11
|
| Гдⷭ҇емъ бо возвратѧ́тсѧ и҆ прїи́дꙋтъ въ сїѡ́нъ съ ра́достїю и҆ со весе́лїемъ вѣ́чнымъ: на главѣ́ бо и҆́хъ весе́лїе и҆ хвала̀, и҆ ра́дость прїи́метъ ѧ҆̀: ѿбѣжѐ болѣ́знь и҆ печа́ль и҆ воздыха́нїе. | І повернуться визволені Господом і прийдуть на Сион зі співом, і радість вічна над головою їх; вони знайдуть радість і веселощі: печаль і зітхання віддаляться. |
|
12
|
12
|
| А҆́зъ є҆́смь, а҆́зъ є҆́смь оу҆тѣша́ѧй тѧ̀: разꙋмѣ́й, кто̀ сы́й оу҆боѧ́лсѧ є҆сѝ человѣ́ка сме́ртна и҆ сы́на человѣ́ча, и҆̀же ꙗ҆́кѡ трава̀ и҆зсхо́ша, | Я, Я Сам — Утішитель ваш. Хто ти, що боїшся людини, яка помирає, і сина людського, який те саме, що трава, |
|
13
|
13
|
| и҆ забы́лъ є҆сѝ бг҃а созда́вшаго тѧ̀, сотво́ршаго не́бо и҆ ѡ҆снова́вшаго зе́млю: и҆ боѧ́лсѧ є҆сѝ прⷭ҇нѡ во всѧ̑ дни̑ лица̀ ꙗ҆́рости стꙋжа́ющагѡ тебѣ̀: ка́кѡ бо восхотѣ̀ взѧ́ти тѧ̀, и҆ нн҃ѣ гдѣ̀ ꙗ҆́рость стꙋжа́ющагѡ тебѣ̀; | і забуваєш Господа, Творця свого, Який розпростер небеса і заснував землю; і безперестанно, кожного дня страшишся люті гнобителя, ніби він готовий був знищити? Але де лють гнобителя? |
|
14
|
14
|
| Внегда́ бо спасти́сѧ тебѣ̀, не ста́нетъ, нижѐ оу҆ме́длитъ: | Скоро буде визволений полонений, і не помре в ямі і не буде мати потреби у хлібі. |
|
15
|
15
|
| ꙗ҆́кѡ а҆́зъ бг҃ъ тво́й, возмꙋща́ѧй мо́ре и҆ творѧ́й шꙋ́мъ волна́мъ є҆гѡ̀: гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ и҆́мѧ мнѣ̀. | Я Господь, Бог твій, Який збурює море, так що хвилі його ревуть: Господь Саваоф — ім’я Його. |
|
16
|
16
|
| Положꙋ̀ словеса̀ моѧ̑ во оу҆ста̀ твоѧ̑ и҆ под̾ сѣ́нїю рꙋкѝ моеѧ̀ покры́ю тѧ̀, є҆́юже поста́вихъ не́бо и҆ ѡ҆снова́хъ зе́млю: и҆ рече́тъ сїѡ́нꙋ: лю́дїе моѝ є҆стѐ вы̀. | І Я вкладу слова Мої у вуста твої, і тінню руки Моєї покрию тебе, щоб упорядкувати небеса й утвердити землю і сказати Сиону: «ти Мій народ». |
|
17
|
17
|
| Воста́ни, воста́ни, воскрⷭ҇нѝ, і҆ерⷭ҇ли́ме, и҆спи́вый ча́шꙋ ꙗ҆́рости ѿ рꙋкѝ гдⷭ҇ни: ча́шꙋ бо паде́нїѧ, фїа́лъ ꙗ҆́рости и҆спи́лъ и҆ и҆стощи́лъ є҆сѝ, | Пробудися, пробудися, встань, Єрусалиме, ти, який з руки Господа випив чашу люті Його, випив до дна чашу сп’яніння, осушив. |
|
18
|
18
|
| и҆ не бы́сть оу҆тѣша́ѧй тебѐ ѿ всѣ́хъ ча̑дъ твои́хъ, ꙗ҆̀же роди́лъ є҆сѝ, и҆ не бы́сть под̾е́млющагѡ рꙋкѝ твоеѧ̀, нижѐ ѿ всѣ́хъ сынѡ́въ твои́хъ, и҆̀хже возне́слъ є҆сѝ. | Нікому було вести його з усіх синів, породжених ним, і нікому було підтримати його за руку з усіх синів, яких він виростив. |
|
19
|
19
|
| Два̀ сїѧ̑ проти̑вна тебѣ̀, кто̀ сожалѣ́етъ тебѣ̀; паде́нїе и҆ сокрꙋше́нїе, гла́дъ и҆ ме́чь, кто̀ оу҆тѣ́шитъ тѧ̀; | Тебе спостигли дві біди, хто пошкодує про тебе? — спустошення і знищення, голод і меч: ким я втішу тебе? |
|
20
|
20
|
| Сы́нове твоѝ ѡ҆бнища́вшїи, сѣдѧ́ще на краѝ всѧ́кагѡ и҆схо́да, ꙗ҆́кѡ све́кла недоваре́наѧ, и҆спо́лнени ꙗ҆́рости гдⷭ҇ни, разсла́блени гдⷭ҇емъ бг҃омъ. | Сини твої знемогли, лежать на розі усіх вулиць, як сарна в тенетах, сповнені гніву Господа, заборони Бога твого. |
|
21
|
21
|
| Сегѡ̀ ра́ди слы́ши, смире́нный и҆ оу҆пи́выйсѧ не вїно́мъ: | Отже, вислухай це, страдник і сп’янілий, але не від вина. |
|
22
|
22
|
| та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ сꙋдѧ́й лю́демъ свои̑мъ: сѐ, взѧ́хъ ѿ рꙋкѝ твоеѧ̀ ча́шꙋ паде́нїѧ, фїа́лъ ꙗ҆́рости моеѧ̀, и҆ не приложи́ши ксемꙋ̀ пи́ти є҆ѧ̀: | Так говорить Господь твій, Господь і Бог твій, Який мститься за Свій народ: ось, Я беру з руки твоєї чашу сп’яніння, дріжджі з чаші люті Моєї: ти не будеш уже пити їх, |
|
23
|
23
|
| и҆ вложꙋ̀ ю҆̀ въ рꙋ́цѣ преѡби́дѣвшихъ тѧ̀ и҆ смири́вшихъ тѧ̀, и҆̀же реко́ша дꙋшѝ твое́й: преклони́сѧ, да мине́мъ: и҆ положи́лъ є҆сѝ ра́внѡ землѝ плещы̀ твоѧ̑ ѿвнѣ̀ мимоходѧ́щымъ. | і подам її у руки мучителям твоїм, які говорили тобі: «впади ниць, щоб нам пройти по тобі»; і ти хребет твій робив ніби землею й вулицею для тих, що проходили. |
