1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ ѯ҃д
|
Глава 64
|
|
1
|
1
|
| А҆́ще ѿве́рзеши нб҃о, тре́петъ прїи́мꙋтъ ѿ тебє̀ го́ры и҆ раста́ютъ, | О, якби Ти розірвав небеса і зійшов! гори розтанули б від лиця Твого, |
|
2
|
2
|
| ꙗ҆́кѡ та́етъ во́скъ ѿ лица̀ ѻ҆гнѧ̀, и҆ попали́тъ ѻ҆́гнь сꙋпоста́ты, и҆ ꙗ҆вле́но бꙋ́детъ и҆́мѧ твоѐ въ сопроти́вныхъ твои́хъ: ѿ лица̀ твоегѡ̀ ꙗ҆зы́цы возмѧтꙋ́тсѧ: | як від вогню, який розплавляє, як від того, хто кип’ятить воду, щоб ім’я Твоє зробити відомим ворогам Твоїм; від лиця Твого здригнулися б народи. |
|
3
|
3
|
| є҆гда̀ сотвори́ши сла̑внаѧ, тре́петъ прїи́мꙋтъ ѿ тебє̀ го́ры. | Коли Ти звершував страшні діла, для нас несподівані, і сходив, — гори танули від лиця Твого. |
|
4
|
4
|
| Ѿ вѣ́ка не слы́шахомъ, нижѐ ѻ҆́чи на́ши ви́дѣша бг҃а, ра́звѣ тебє̀, и҆ дѣла̀ твоѧ̑, ꙗ҆̀же сотвори́ши ждꙋ́щымъ млⷭ҇ти. | Бо від віку не чули, не слухали вухом, і ніяке око не бачило іншого бога, крім Тебе, Який стільки зробив би для тих, що надіються на нього. |
|
5
|
5
|
| Млⷭ҇ть бо срѧ́щетъ творѧ́щихъ пра́вдꙋ, и҆ пꙋти̑ твоѧ̑ помѧнꙋ́тсѧ: сѐ, ты̀ разгнѣ́валсѧ є҆сѝ, и҆ мы̀ согрѣши́хомъ. | Ти милостиво зустрічав того, хто радіє і чинить правду, хто поминає Тебе на путях Твоїх. Але ось, Ти прогнівався, тому що ми здавна грішили; і як же ми будемо спасені? |
|
6
|
6
|
| Сегѡ̀ ра́ди заблꙋди́хомъ и҆ бы́хомъ ꙗ҆́кѡ нечи́сти всѝ мы̀, ꙗ҆́коже по́ртъ нечи̑стыѧ всѧ̀ пра́вда на́ша, и҆ ѿпадо́хомъ ꙗ҆́кѡ ли́ствїе беззако́нїй ра́ди на́шихъ: та́кѡ вѣ́тръ восхи́титъ на́съ. | Усі ми зробилися — як нечистий, і вся праведність наша — як забруднений одяг; і всі ми зблякли, як лист, і беззаконня наші, як вітер, несуть нас. |
|
7
|
7
|
| И҆ нѣ́сть призыва́ѧй и҆́мѧ твоѐ и҆ помѧнꙋ́вый оу҆держа́ти тѧ̀: ꙗ҆́кѡ ѿврати́лъ є҆сѝ лицѐ твоѐ ѿ на́съ и҆ пре́далъ ны̀ є҆сѝ беззако́нїй ра́ди на́шихъ. | І немає того, хто прикликає ім’я Твоє, хто поклав би міцно триматися за Тебе; тому Ти сховав від нас лице Твоє і залишив нас гинути від беззаконь наших. |
|
8
|
8
|
| И҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, ѻ҆ц҃ъ на́шъ є҆сѝ ты̀, мы́ же бре́нїе, дѣла̀ рꙋкꙋ̀ твоє́ю всѝ: | Але нині, Господи, Ти — Отець наш; ми — глина, а Ти — утворитель наш, і всі ми — діло руки Твоєї. |
|
9
|
9
|
| не прогнѣ́вайсѧ на ны̀ ѕѣлѡ̀ и҆ не помѧнѝ во вре́мѧ беззако́нїй на́шихъ, и҆ нн҃ѣ при́зри, ꙗ҆́кѡ лю́дїе твоѝ всѝ мы̀. | Не гнівайся, Господи, без міри, і не вічно пам’ятай беззаконня. Споглянь же: ми усі народ Твій. |
|
10
|
10
|
| Гра́дъ ст҃и́лища твоегѡ̀ бы́сть пꙋ́стъ, сїѡ́нъ ꙗ҆́коже пꙋсты́нѧ бы́сть, і҆ерⷭ҇ли́мъ на проклѧ́тїе: | Міста святині Твоєї зробилися пустелею; пустелею став Сион; Єрусалим спустошений. |
|
11
|
11
|
| до́мъ ст҃ы́й на́шъ и҆ сла́ва, ю҆́же благослови́ша ѻ҆тцы̀ на́ши, бы́сть ѻ҆гне́мъ пожже́нъ, и҆ всѧ̑ сла̑внаѧ на̑ша кꙋ́пнѡ падо́ша. | Дім освячення нашого і слави нашої, де батьки наші прославляли Тебе, спалений вогнем, і всі коштовності наші розграбовані. |
|
12
|
12
|
| И҆ ѿ всѣ́хъ си́хъ терпѣ́лъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ молча́лъ, и҆ смири́лъ є҆сѝ ны̀ ѕѣлѡ̀. | Після цього чи будеш ще стримуватися, Господи, чи будеш мовчати і карати нас без міри? |
