1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ ѯ҃г
|
Глава 63
|
|
1
|
1
|
| Кто̀ се́й прише́дый ѿ є҆дѡ́ма, червлє́ны ри̑зы є҆гѡ̀ ѿ восо́ра, се́й красе́нъ во оу҆́твари, ѕѣлѡ̀ съ крѣ́постїю; А҆́зъ гл҃ю пра́вдꙋ и҆ сꙋ́дъ спⷭ҇нїѧ. | Хто це йде від Едома, у червлених ризах від Восора, настільки величний у Своєму одязі, Який виступає у повноті сили Своєї? «Я — Який проголошує правду, сильний, щоб спасати». |
|
2
|
2
|
| Почто̀ червлє́ны ри̑зы твоѧ̑ и҆ ѻ҆дє́жды твоѧ̑ ꙗ҆́кѡ ѿ и҆стопта́нїѧ точи́ла; | Від чого ж одіяння Твоє червоне, і ризи у Тебе, як у того, хто топтав у точилі? |
|
3
|
3
|
| И҆спо́лненъ и҆стопта́нїѧ, и҆ ѿ ꙗ҆зы̑къ нѣ́сть мꙋ́жа со мно́ю: и҆ попра́хъ ѧ҆̀ ꙗ҆́ростїю мое́ю, и҆ сотро́хъ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ пе́рсть, и҆ сведо́хъ кро́вь и҆́хъ въ зе́млю и҆ всѧ̑ ри̑зы моѧ̑ ѡ҆мочи́хъ: | «Я топтав точило один, і з народів нікого не було зі Мною; і Я топтав їх у гніві Моєму і давив їх у люті Моїй; кров їх бризкала на ризи Мої, і Я заплямував усе одіяння Своє; |
|
4
|
4
|
| де́нь бо воздаѧ́нїѧ прїи́де на ни́хъ, и҆ лѣ́то и҆збавле́нїѧ приспѣ̀: | бо день помсти — у серці Моєму, і рік Моїх відкуплених настав. |
|
5
|
5
|
| и҆ воззрѣ́хъ, и҆ не бѣ̀ помо́щника: и҆ помы́слихъ, и҆ никто́же застꙋпѝ: и҆ и҆зба́ви ѧ҆̀ мы́шца моѧ̀, и҆ ꙗ҆́рость моѧ̀ наста̀: | Я дивився, і не було помічника; дивувався, що не було того, хто підтримує; але допомогла Мені правиця Моя, і лють Моя — вона підтримала Мене: |
|
6
|
6
|
| и҆ попра́хъ ѧ҆̀ гнѣ́вомъ мои́мъ и҆ сведо́хъ кро́вь и҆́хъ въ зе́млю. | і потоптав Я народи у гніві Моєму, і скрушив їх у люті Моїй, і вилив на землю кров їх». |
|
7
|
7
|
| Млⷭ҇ть гдⷭ҇ню помѧнꙋ́хъ, добродѣ́тєли гдⷭ҇ни во всѣ́хъ, и҆́миже на́мъ воздае́тъ: гдⷭ҇ь, сꙋдїѧ̀ бл҃гъ до́мꙋ і҆и҃левꙋ, наво́дитъ на́мъ по млⷭ҇ти свое́й и҆ по мно́жествꙋ пра́вды своеѧ̀. | Пом’яну милості Господні і славу Господню за все, що Господь дарував нам, і велику благість Його до дому Ізраїлевого, яку вчинив Він йому за милосердям Своїм і за множеством щедрот Своїх. |
|
8
|
8
|
| И҆ речѐ: не лю́дїе ли моѝ; ча̑да, и҆ не ѿве́ргнꙋтсѧ. И҆ бы́сть и҆̀мъ во спⷭ҇нїе ѿ всѧ́кїѧ ско́рби и҆́хъ. | Він сказав: «дійсно вони народ Мій, діти, які не скажуть неправди», і Він був для них Спасителем. |
|
9
|
9
|
| Не хода́тай, нижѐ а҆́гг҃лъ, но са́мъ гдⷭ҇ь сп҃сѐ и҆̀хъ, занѐ лю́битъ и҆̀хъ и҆ щади́тъ и҆̀хъ: са́мъ и҆зба́ви и҆̀хъ и҆ воспрїѧ́тъ и҆̀хъ и҆ вознесѐ и҆̀хъ во всѧ̑ дни̑ вѣ́ка. | У всякій скорботі їх Він не залишав їх, і ангел лиця Його спасав їх; з любови Своєї і благосердя Свого Він відкупив їх, узяв і носив їх в усі дні давні. |
|
10
|
10
|
| Ті́и же не покори́шасѧ и҆ разгнѣ́ваша дх҃а ст҃а́го є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆брати́сѧ и҆̀мъ на враждꙋ̀, и҆ то́й воева̀ на нѧ̀. | Але вони збурилися і засмутили Святого Духа Його; тому Він обернувся на ворога їх: Сам воював проти них. |
|
11
|
11
|
| И҆ помѧнꙋ̀ дни̑ вѣ̑чныѧ: гдѣ̀ возведы́й ѿ землѝ [Въ нѣ́к.: ѿ мо́рѧ.] па́стырѧ ѻ҆ве́цъ свои́хъ; гдѣ̀ є҆́сть вложи́вый въ ни́хъ дх҃а ст҃а́го; | Тоді народ Його згадав давні дні, Мойсеєві: де Той, Який вивів їх з моря з пастирем овець Своїх? де Той, Який уклав у серце його Святого Духа Свого, |
|
12
|
12
|
| Возве́дшаѧ десни́цею мѡѷсе́а, мы́шца сла́вы є҆гѡ̀ раздѣлѝ во́дꙋ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ сотвори́ти є҆мꙋ̀ и҆́мѧ вѣ́чно, | Який вів Мойсея за праву руку величною правицею Своєю, розділив перед ними води, щоб зробити Собі вічне ім’я, |
|
13
|
13
|
| проведѐ и҆̀хъ сквозѣ̀ бе́зднꙋ, ꙗ҆́коже конѧ̀ сквозѣ̀ пꙋсты́ню, и҆ не оу҆трꙋди́шасѧ, | Який вів їх через безодні, як коня по степу, і вони не спотикалися? |
|
14
|
14
|
| и҆ ꙗ҆́кѡ скоты̀ по по́лю, и҆ сни́де дх҃ъ ѿ гдⷭ҇а и҆ наста́ви и҆̀хъ: та́кѡ прове́лъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ сотвори́ти тебѣ̀ самомꙋ̀ и҆́мѧ сла́вно. | Як стадо сходить у долину, Дух Господній вів їх до спокою. Так вів Ти народ Твій, щоб зробити Собі славне ім’я. |
|
15
|
15
|
| Ѡ҆брати́сѧ, гдⷭ҇и, ѿ нб҃сѐ и҆ ви́ждь ѿ до́мꙋ ст҃а́гѡ твоегѡ̀ и҆ сла́вы твоеѧ̀: гдѣ̀ є҆́сть ре́вность твоѧ̀ и҆ крѣ́пость твоѧ̀; гдѣ̀ є҆́сть мно́жество млⷭ҇ти твоеѧ̀ и҆ щедро́тъ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ терпѣ́лъ є҆сѝ на́мъ; | Споглянь з небес і подивися з оселі святині Твоєї і слави Твоєї: де ревність Твоя і могутність Твоя? — благосердя Твоє і милості Твої до мене утримані. |
|
16
|
16
|
| Ты́ бо є҆сѝ ѻ҆ц҃ъ на́шъ, поне́же а҆враа́мъ не оу҆вѣ́дѣ на́съ, и҆ і҆и҃ль не позна̀ на́съ, но ты̀, гдⷭ҇и, ѻ҆ц҃ъ на́шъ, и҆зба́ви ны̀, и҆спе́рва и҆́мѧ твоѐ на на́съ є҆́сть. | Тільки Ти — Отець наш; бо Авраам не впізнає нас, і Ізраїль не визнає нас своїми; Ти, Господи, Отець наш, від віку ім’я Твоє: «Відкупитель наш». |
|
17
|
17
|
| Что̀ оу҆клони́лъ є҆сѝ на́съ, гдⷭ҇и, ѿ пꙋтѝ твоегѡ̀; и҆ ѡ҆жесточи́лъ є҆сѝ сердца̀ на̑ша, є҆́же не боѧ́тисѧ тебє̀; Ѡ҆брати́сѧ ра́ди ра̑бъ твои́хъ, ра́ди племе́нъ достоѧ́нїѧ твоегѡ̀, | Для чого, Господи, Ти попустив нам звестися зі шляхів Твоїх, озлобитися серцю нашому, щоб не боятися Тебе? обернися заради рабів Твоїх, заради колін спадщини Твоєї. |
|
18
|
18
|
| да (понѐ) ма́лѡ наслѣ́димъ горы̀ ст҃ы́ѧ твоеѧ̀. Проти̑вницы на́ши попра́ша ст҃ы́ню твою̀: | Короткий час володів ним народ святині Твоєї: вороги наші потоптали святилище Твоє. |
|
19
|
19
|
| бы́хомъ ꙗ҆́кѡ и҆спе́рва, є҆гда̀ не владѣ́лъ є҆сѝ на́ми, нижѐ бѣ̀ нарѣче́но и҆́мѧ твоѐ на на́съ. | Ми зробилися такими, над якими Ти ніби ніколи не володарював і над якими не іменувалося ім’я Твоє. |
