1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ н҃и
|
Глава 58
|
|
1
|
1
|
| Возопі́й крѣ́постїю и҆ не пощадѝ: ꙗ҆́кѡ трꙋбꙋ̀ возвы́си гла́съ тво́й и҆ возвѣстѝ лю́демъ мои̑мъ грѣхѝ и҆́хъ и҆ до́мꙋ і҆а́кѡвлю беззакѡ́нїѧ и҆́хъ. | Волай голосно, не стримуйся; піднеси голос твій, подібно до труби, і вкажи народу Моєму на беззаконня його, і дому Якова — на гріхи його. |
|
2
|
2
|
| Менѐ де́нь ѿ днѐ и҆́щꙋтъ и҆ разꙋмѣ́ти пꙋти̑ моѧ̑ жела́ютъ, ꙗ҆́кѡ лю́дїе пра́вдꙋ сотвори́вшїи и҆ сꙋда̀ бг҃а своегѡ̀ не ѡ҆ста́вившїи: про́сѧтъ нн҃ѣ оу҆ менє̀ сꙋда̀ првⷣна и҆ прибли́житисѧ ко гдⷭ҇ꙋ жела́ютъ, глаго́люще: | Вони щодня шукають Мене і хочуть знати шляхи Мої, ніби народ, який живе праведно і не полишає законів Бога свого; вони запитують Мене про суди правди, бажають наближення до Бога: |
|
3
|
3
|
| что̀ ꙗ҆́кѡ пости́хомсѧ, и҆ не оу҆ви́дѣлъ є҆сѝ; смири́хомъ дꙋ́шы на́шѧ, и҆ не оу҆вѣ́дѣлъ є҆сѝ; Во дни̑ бо поще́нїй ва́шихъ ѡ҆брѣта́ете вѡ́ли ва́шѧ, и҆ всѧ̑ подрꙋ̑чныѧ ва́шѧ томитѐ: | «Чому ми постимося, а Ти не бачиш? смиряємо душі свої, а Ти не знаєш?» — Ось, у день посту вашого ви виконуєте волю вашу і вимагаєте тяжких трудів від інших. |
|
4
|
4
|
| а҆́ще въ сꙋдѣ́хъ и҆ сва́рѣхъ постите́сѧ и҆ бїе́те пѧстьмѝ смире́ннаго, вскꙋ́ю мнѣ̀ постите́сѧ ꙗ҆́коже дне́сь, є҆́же оу҆слы́шанꙋ бы́ти съ во́племъ гла́сꙋ ва́шемꙋ; | Ось, ви поститеся для сварок і суперечок і для того, щоб жорстокою рукою бити інших; ви не поститеся у цей час так, щоб голос ваш був почутий на висоті. |
|
5
|
5
|
| Не сицева́гѡ поста̀ а҆́зъ и҆збра́хъ, и҆ днѐ, є҆́же смири́ти человѣ́кꙋ дꙋ́шꙋ свою̀: нижѐ а҆́ще слѧче́ши ꙗ҆́кѡ се́рпъ вы́ю твою̀, и҆ вре́тище и҆ пе́пелъ посте́леши, нижѐ та́кѡ нарече́те по́стъ прїѧ́тенъ. | Чи такий той піст, який Я обрав, день, в який томить людина душу свою, коли гне голову свою, як тростину, і підстилає під себе руб’я і попіл? Чи це назвеш постом і днем, угодним Господу? |
|
6
|
6
|
| Не такова́гѡ (бо) поста̀ а҆́зъ и҆збра́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: но разрѣша́й всѧ́къ соꙋ́зъ непра́вды, разрꙋша́й ѡ҆бдолжє́нїѧ наси́льныхъ писа́нїй, ѿпꙋстѝ сокрꙋшє́нныѧ во свобо́дꙋ и҆ всѧ́кое писа́нїе непра́ведное раздерѝ: | Ось піст, що Я обрав: зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірви усяке ярмо; |
|
7
|
7
|
| раздроблѧ́й а҆́лчꙋщымъ хлѣ́бъ тво́й и҆ ни́щыѧ безкрѡ́вныѧ введѝ въ до́мъ тво́й: а҆́ще ви́диши на́га, ѡ҆дѣ́й, и҆ ѿ сво́йственныхъ пле́мене твоегѡ̀ не пре́зри. | розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних уведи у дім; коли побачиш нагого, вдягни його, і від єдинокровного твого не ховайся. |
|
8
|
8
|
| Тогда̀ разве́рзетсѧ ра́нѡ свѣ́тъ тво́й, и҆ и҆сцѣлє́нїѧ твоѧ̑ ско́рѡ возсїѧ́ютъ, и҆ пред̾и́детъ пред̾ тобо́ю пра́вда твоѧ̀, и҆ сла́ва бж҃їѧ ѡ҆б̾и́метъ тѧ̀. | Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє швидко проросте, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе. |
|
9
|
9
|
| Тогда̀ воззове́ши, и҆ бг҃ъ оу҆слы́шитъ тѧ̀, и҆ є҆щѐ глаго́лющꙋ тѝ, рече́тъ: сѐ, прїидо́хъ. А҆́ще ѿи́меши ѿ себє̀ соꙋ́зъ и҆ рꙋкобїе́нїе и҆ глаго́лъ ропта́нїѧ | Тоді ти взиватимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: «ось Я!» Коли ти викинеш із середовища твого ярмо, перестанеш піднімати палець і говорити образливе, |
|
10
|
10
|
| и҆ да́си а҆́лчꙋщемꙋ хлѣ́бъ ѿ дꙋшѝ твоеѧ̀ и҆ дꙋ́шꙋ смире́ннꙋю насы́тиши, тогда̀ возсїѧ́етъ во тмѣ̀ свѣ́тъ тво́й, и҆ тма̀ твоѧ̀ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ полꙋ́дне, | і віддаси голодному душу твою і наситиш душу страдника: тоді світло твоє зійде у темряві, і морок твій буде як полудень; |
|
11
|
11
|
| и҆ бꙋ́детъ бг҃ъ тво́й съ тобо́ю прⷭ҇нѡ: и҆ насы́тишисѧ, ꙗ҆́коже жела́етъ дꙋша̀ твоѧ̀, и҆ кѡ́сти твоѧ̑ оу҆тꙋчнѣ́ютъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ вертогра́дъ напое́нъ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆сто́чникъ, є҆мꙋ́же не ѡ҆скꙋдѣ̀ вода̀: и҆ кѡ́сти твоѧ̑ прозѧ́бнꙋтъ ꙗ҆́кѡ трава̀, и҆ разботѣ́ютъ, и҆ наслѣ́дѧтъ ро́ды родѡ́въ. | і буде Господь вождем твоїм завжди, і під час засухи буде насичувати душу твою й наповнювати кістки твої, і ти будеш, як напоєний водою сад і як джерело, води якого ніколи не висихають. |
|
12
|
12
|
| И҆ сози́ждꙋтсѧ пꙋсты̑ни твоѧ̑ вѣ̑чныѧ, и҆ бꙋ́дꙋтъ ѡ҆снова̑нїѧ твоѧ̑ вѣ̑чнаѧ родѡ́мъ родѡ́въ: и҆ прозове́шисѧ зда́тель ѡ҆гра́дъ, и҆ стєзѝ твоѧ̑ посредѣ̀ оу҆поко́иши. | І забудуються нащадками твоїми пустелі вікові: ти відновиш основи багатьох поколінь, і будуть називати тебе тим, хто відбудовує руїни, відновителем шляхів для населення. |
|
13
|
13
|
| А҆́ще ѿврати́ши но́гꙋ твою̀ ѿ сꙋббѡ́тъ, є҆́же не твори́ти хотѣ́нїй твои́хъ въ де́нь ст҃ы́й, и҆ прозове́ши сꙋббѡ̑ты сла́дѡстны, ст҃ы бг҃ови твоемꙋ̀: не воздви́гнеши ногѝ своеѧ̀ на дѣ́ло, нижѐ возглаго́леши словесѐ во гнѣ́вѣ и҆з̾ оу҆́стъ твои́хъ, | Якщо ти утримуєш ногу твою заради суботи від виконання примх твоїх у святий день Мій, і будеш називати суботу відрадою, святим днем Господнім, шанованим, і вшануєш її тим, що не будеш займатися звичайними твоїми справами, догоджати твоїм примхам і марнословити, — |
|
14
|
14
|
| и҆ бꙋ́деши оу҆пова́ѧ на гдⷭ҇а, и҆ возведе́тъ тѧ̀ на благѡты̀ зємны́ѧ, и҆ оу҆хлѣ́битъ тѧ̀ наслѣ́дїемъ і҆а́кѡва ѻ҆тца̀ твоегѡ̀: оу҆ста́ бо гдⷭ҇нѧ гл҃аша сїѧ̑. | то будеш мати радість у Господі, і Я піднесу тебе на висоти землі і дам спожити тобі спадщину Якова, батька твого: вуста Господні вирекли це. |
