|
Глава 12
|
Глава 12
|
|
1
|
1
|
| І пам’ятай Творця твого в дні юности твоєї, доки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: «немає мені задоволення в них!» | І пом'яни́ сотво́ршаго тя во днех ю́ности твоєя́, до́ндеже не при́йдуть дні́є зло́би твоєя́, і приспі́ют лі́та, в ни́хже рече́ши: ність мі в них хоті́нія! |
|
2
|
2
|
| доки не померкли сонце і світло і місяць і зірки, і не найшли нові хмари слідом за дощем. | До́ндеже не поме́ркнеть со́лнце і світ, і луна́ і зві́зди, і обратя́ться о́блаці созади́ дождя́. |
|
3
|
3
|
| У той день, коли затремтять ті, що охороняють дім, і зігнуться мужі сильні; і перестануть молоти ті, що мелють, тому що їх мало залишилося; і затьмаряться ті, що дивляться у вікно; | В день, в о́ньже подви́гнуться стра́жіє до́му, і развратя́ться му́жіє си́ли, і упраздня́ться ме́лющії, я́ко ума́лишася, і помрача́ться зря́щії во сква́жнех; |
|
4
|
4
|
| і будуть зачинятися двері на вулицю; коли замовкне звук жорна, і буде вставати людина за криком півня і замовкнуть дочки співу; | і затворя́т две́рі на то́ржищі, в не́мощі гла́са ме́лющия, і воста́неть на глас пти́ці, і смиря́ться вся дще́рі пі́сні; |
|
5
|
5
|
| і висоти будуть їм страшні, і на дорозі жахи; і зацвіте мигдаль, і обважніє коник, і розсиплеться каперс. Бо відходить людина у вічний дім свій, і готові оточити його на вулиці плакальниці; — | і на висоту́ у́зрять, і у́жас на путі́, і процвіте́ть амигда́л, і отолсті́ють пру́зіє, і разруши́ться каппари́с. Я́ко оти́де челові́к в дом ві́ка своєго́, і обидо́ша на то́ржищі пла́чущії, — |
|
6
|
6
|
| доки не порвався срібний ланцюжок, і не розірвалася золота пов’язка, і не розбився глечик біля джерела, і не поламалося колесо над колодязем. | до́ндеже не преврати́ться у́же сре́бряноє, і не сокруши́ться повʼя́зка злата́я, і сокруши́ться водоно́с у істо́чника, і сло́миться колесо́ в ко́лії. |
|
7
|
7
|
| І повернувся порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його. | І возврати́ться персть в зе́млю, я́коже бі, і дух возврати́ться к Бо́гу, І́же даде́ єго́. |
|
8
|
8
|
| Суєта суєт, сказав Екклезіаст, усе — суєта! | Суєта́ су́єтствій, рече́ Екклесіа́ст, вся́чеськая суєта́. |
|
9
|
9
|
| Крім того, що Екклезіаст був мудрий, він учив ще народ знання. Він усе випробовував, досліджував, і склав багато притч. | І ли́шшеє, я́ко бисть Екклесіа́ст мудр, і я́ко научи́ ра́зуму челові́ка. І у́хо ізслі́дить красоту́ при́тчей. |
|
10
|
10
|
| Намагався Екклезіаст знаходити витончені висловлювання, і слова істини написані ним правильно. | Мно́го взиска́ Екклесіа́ст, є́же обрісти́ словеса́ хоті́нія, і напи́саноє пра́вости, словеса́ і́стини. |
|
11
|
11
|
| Слова мудрих — як голки і як вбиті цвяхи, і укладачі їх — від єдиного пастиря. | Словеса́ му́дрих я́коже остни́ воло́вії і я́коже гво́здіє вонзе́но, і́же от сложе́ній да́ни би́ша от па́стиря єди́наго. |
|
12
|
12
|
| А що понад усе це, сину мій, того бережися: складати багато книг — кінця не буде, і багато читати — втомлює тіло. | І мно́жає от них, си́не мой, храни́ся: твори́ти кни́ги мно́гі ність конця́, і уче́ніє мно́гоє труд пло́ті. |
|
13
|
13
|
| Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини; | Коне́ць сло́ва, все слу́шай: Бо́га бо́йся і за́повіді Єго́ храни́, я́ко сіє́ всяк челові́к; |
|
14
|
14
|
| бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи зле. | я́ко все творе́ніє приведе́ть Бог на суд о вся́цім погріше́нії, а́ще бла́го і а́ще лука́во. |
