1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 4
|
|
|
1
|
|
| Якщо хочеш навернутися, Ізраїлю, — говорить Господь, — до Мене навернися; і якщо видалиш мерзоти твої від лиця Мого, то не будеш блукати. | |
|
2
|
|
| І будеш клястися: «живий Господь!» в істині, суді і правді; і народи будуть Ним благословлятися і Ним хвалитися. | |
|
3
|
|
| Бо так говорить Господь до мужів Іуди та Єрусалима: розоріть собі нові ниви і не сійте між терням. | |
|
4
|
|
| Обріжте себе для Господа, і зніміть крайню плоть із серця вашого, мужі Іуди і жителі Єрусалима, щоб гнів Мій не відкрився, як вогонь, і не запалав невгасимо через вашу схильність до зла. | |
|
5
|
|
| Оголосіть в Юдеї і розголосіть у Єрусалимі, і говоріть, і сурміть трубою по землі; волайте голосно і говоріть: «зберіться, і підемо в укріплені міста». | |
|
6
|
|
| Виставте знамено до Сиону, біжіть, не зупиняйтеся, бо Я приведу від півночі біду і велику загибель. | |
|
7
|
|
| Виходить лев зі своїх хащів, і виступає винищувач народів: він виходить зі свого місця, щоб землю твою зробити пустелею; міста твої будуть розорені, залишаться без жителів. | |
|
8
|
|
| Тому опояшіться веретищем, плачте і ридайте, бо лють гніву Господнього не відвернеться від нас. | |
|
9
|
|
| І буде у той день, — говорить Господь, — завмре серце в царя і серце в князів; і жахнуться священики, і здивуються пророки. | |
|
10
|
|
| І сказав я: о, Господи Боже! Невже Ти зваблював тільки народ цей і Єрусалим, говорячи: «мир буде у вас»; а тим часом меч доходить до душі? | |
|
11
|
|
| У той час сказано буде народу цьому і Єрусалиму: пекучий вітер несеться з висот пустельних на шлях дочки народу Мого, не для віяння і не для очищення; | |
|
12
|
|
| і прийде до Мене звідти вітер сильніший за цей, і Я сотворю суд над ними. | |
|
13
|
|
| Ось, піднімається він подібно до хмар, і колісниці його — як вихор, коні його швидші за орлів; горе нам! бо ми будемо розорені. | |
|
14
|
|
| Змий зле із серця твого, Єрусалиме, щоб спастися тобі: доки будуть гніздитися у тобі злочесні думки? | |
|
15
|
|
| Бо уже несеться голос від Дана і згубна звістка з гори Єфремової: | |
|
16
|
|
| оголосіть народам, сповістіть Єрусалим, що йдуть з далекої країни ті, що беруть в облогу, і криками своїми наповнюють міста Юдеї. | |
|
17
|
|
| Як вартові полів, вони обступають його навкруги, бо він збурився проти Мене, — говорить Господь. | |
|
18
|
|
| Шляхи твої і діяння твої заподіяли тобі це; від твого нечестя тобі так гірко, що доходить до серця твого. | |
|
19
|
|
| Утроба моя! утроба моя! тужу в глибині серця мого, хвилюється у мені серце моє, не можу мовчати; бо ти чуєш, душе моя, звук труби, тривогу битви. | |
|
20
|
|
| Біда за бідою: уся земля спустошується, раптово розорені шатри мої, миттєво — намети мої. | |
|
21
|
|
| Чи довго бачити мені знамено, слухати звук труби? | |
|
22
|
|
| Це від того, що народ Мій нерозумний, не знає Мене: нерозумні вони діти, і немає у них глузду; вони розумні на зло, але добра робити не вміють. | |
|
23
|
|
| Дивлюся на землю, і ось, вона розорена і порожня, — на небеса, і немає від них світла. | |
|
24
|
|
| Дивлюся на гори, і ось, вони тремтять, і всі пагорби коливаються. | |
|
25
|
|
| Дивлюсь, і ось, немає людини, і всі птахи небесні розлетілися. | |
|
26
|
|
| Дивлюсь, і ось, Кармил — пустеля, і всі міста його зруйновані від лиця Господа, від люті гніву Його. | |
|
27
|
|
| Бо так сказав Господь: уся земля буде спустошена, але остаточного знищення не зроблю. | |
|
28
|
|
| Заплаче про це земля, і небеса затьмаряться угорі, тому що Я сказав, Я визначив, і не розкаюся у тім, і не відступлю від того. | |
|
29
|
|
| Від шуму вершників і стрільців розбіжаться всі міста: вони підуть у густі ліси і вилізуть на скелі; всі міста будуть залишені, і не буде у них жодного жителя. | |
|
30
|
|
| А ти, спустошена, що будеш робити? Хоч ти вдягаєшся в пурпур, хоч прикрашаєш себе золотим убранням, обмальовуєш очі твої фарбами, але марно прикрашаєш себе: знехтували тебе коханці, вони шукають душі твоєї. | |
|
31
|
|
| Бо Я чую голос ніби жінки у пологах, стогін ніби тієї, що народжує вперше, голос дочки Сиону; вона стогне, простягаючи руки свої: «о, горе мені! душа моя знемагає перед убивцями». |
