Глава 17
1
Великі і незбагненні суди Твої, тому ненавчені душі впали в оману.
2
Бо беззаконні, які задумали гнітити святий народ, в’язні темряви і полонені довгої ночі, зачинившись у домах, ховалися від вічного Промислу.
3
Думаючи сховатися у таємних гріхах, вони, під темним покровом забуття, розсіялися, сильно лякані і бентежені примарами,
4
бо і найпотаємніше місце, яке ховало їх, не спасало їх від страху, але страшні звуки навколо їх приводили їх у занепокоєння, і з’являлися люті чудовиська зі страшними лицями.
5
І ніяка сила вогню не могла озорити, ні яскравий блиск зірок не міг осяяти цю похмуру ніч.
6
Являлися їм тільки багаття, які горіли самі собою, повні жаху, і вони, боячись невидимого — примари, уявляли собі видиме ще гіршим.
7
Упали зваби чарівного мистецтва, і вихваляння мудрістю було піддане осміянню,
8
бо ті, які обіцяли відігнати від страдницької душі жахи і страхи, самі страждали на ганебну боязнь.
9
І хоч ніякі страхіття не турбували їх, але, переслідувані бродіннями отруйних звірів і свистами плазунів, вони зникали від страху, боячись глянути навіть на повітря, від якого нікуди не можна втекти,
10
бо нечестя, засуджуване власним свідченням, — боязке і, преслідуване совістю, завжди придумує жахи.
11
Страх є не що інше, як позбавлення допомоги від розуму.
12
Чим менше надії всередині, тим більше уявляється невідомість причини, що породжує муки.
13
І вони у цю істинно нестерпну ніч, що прийшла з глибин нестерпного пекла, приготувавшись заснути звичайним сном,
14
то були тривожимі страшними примарами, то розслаблювані душевним смутком, бо находив на них раптовий і неочікуваний страх.
15
Отже, де хто тоді був захоплений, ставав полоненим, і його ув’язнювали у цю темницю без оков.
16
Чи був то хлібороб або пастух, або той, хто займався працею в пустелі, усякий, будучи захопленим, підлягав цій неминучій долі;
17
бо усі були зв’язані одними нерозв’язними путами темряви. Чи вітер, що свистить, чи милозвучний голос птахів серед густих гілок, чи сила швидкоплинної води, чи сильний тріск падаючого каміння;
18
чи невидиме бігання скакаючих тварин, чи голос ревучих диких звірів, чи луна, що віддається з гірських ущелин, усе це, жахаючи їх, повергало у розслаблення.
19
Бо весь світ був освітлюваний ясним світлом і займався безперешкодно ділами;
20
а над ними одними була розпростерта важка ніч, образ темряви, що уміла колись обійняти їх; але самі для себе вони були обтяжливішими за темряву.
