|
Глава 12
|
Глава 12
|
|
1
|
1
|
| І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав. | И нача́тъ и́мъ въ при́тчахъ глаго́лати: віногра́дъ насади́ человѣ́къ, и огради́ опло́томъ, и ископа́ точи́ло, и созда́ сто́лпъ, и предаде́ єго́ тяжа́телемъ , и отъи́де. |
|
2
|
2
|
| І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника. | И посла́ къ тяжа́телемъ во вре́мя раба́, да от тяжа́тель пріи́метъ от плода́ віногра́да: |
|
3
|
3
|
| Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим. | они́ же є́мше єго́ би́ша и отосла́ша тща́. |
|
4
|
4
|
| Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям. | И па́ки посла́ къ ни́мъ друга́го раба́: и того́ ка́меніємъ би́вше, проби́ша главу́ єму́ и посла́ша безче́стна. |
|
5
|
5
|
| І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали. | И па́ки ино́го посла́: и того́ уби́ша: и мно́ги и́ны, о́вы у́бо бію́ще, о́вы же убива́юще. |
|
6
|
6
|
| Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого. | Єще́ у́бо єди́наго сы́на имѣ́ возлю́бленнаго своєго́, посла́ и того́ къ ни́мъ послѣди́, глаго́ля, я́ко усрамя́тся сы́на моєго́. |
|
7
|
7
|
| Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша. | О́ни же тяжа́теле рѣ́ша къ себѣ́, я́ко се́й є́сть наслѣ́дникъ: пріиди́те, убіє́мъ єго́, и на́ше бу́детъ наслѣ́дствіє. |
|
8
|
8
|
| І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника. | И є́мше єго́ уби́ша и изверго́ша єго́ во́нъ изъ віногра́да. |
|
9
|
9
|
| Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим. | Что́ у́бо сотвори́тъ госпо́дь віногра́да? Пріи́детъ и погуби́тъ тяжа́тели и да́стъ віногра́дъ инѣ́мъ. |
|
10
|
10
|
| Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем. | Ни Писа́нія ли сего́ чли́ єсте́: ка́мень, єго́же не въ ряду́ сотвори́ша зи́ждущіи, се́й бы́сть во главу́ у́гла: |
|
11
|
11
|
| Це від Господа, і дивним є в очах наших. | от Го́спода бы́сть сіє́, и є́сть ди́вно во о́чію на́шею? |
|
12
|
12
|
| І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли. | И иска́ху Єго́ я́ти, и убоя́шася наро́да: разумѣ́ша бо, я́ко къ ни́мъ при́тчу рече́: и оста́вльше Єго́ отидо́ша. |
|
13
|
13
|
| І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові. | И посла́ша къ Нему́ нѣ́кія от фарісе́й и иродіа́нъ, да Єго́ обольстя́тъ сло́вомъ. |
|
14
|
14
|
| Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати? | Они́ же прише́дше глаго́лаша Єму́: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко и́стиненъ єси́ и не ради́ши ни о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ человѣ́ковъ, но вои́стинну пути́ Бо́жію учи́ши: досто́итъ ли кинсо́нъ ке́сареви да́ти, или́ ни́? Да́мы ли, или́ не да́мы? |
|
15
|
15
|
| Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його. | О́нъ же вѣ́дый и́хъ лицемѣ́ріє, рече́ и́мъ: что́ Мя искуша́єте? Принеси́те Ми́ пѣ́нязь, да ви́жу. |
|
16
|
16
|
| Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря. | Они́ же принесо́ша. И глаго́ла и́мъ: чі́й о́бразъ сі́й и написа́ніє? Они́ же рѣ́ша Єму́: ке́саревъ. |
|
17
|
17
|
| Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому. | И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́мъ: воздади́те ке́сарева ке́сареви и Бо́жія Богови. И чуди́шася о Не́мъ. |
|
18
|
18
|
| Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння, і запитали Його, кажучи: | И пріидо́ша саддуке́є къ Нему́, и́же глаго́лютъ воскресе́нію не бы́ти: и вопроси́ша Єго́, глаго́люще: |
|
19
|
19
|
| Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму. | Учи́телю, Моисе́й написа́ на́мъ, я́ко а́ще кому́ бра́тъ у́мретъ и оста́витъ жену́, а ча́дъ не оста́витъ: да по́йметъ бра́тъ єго́ жену́ єго́ и воскреси́тъ сѣ́мя бра́ту своєму́. |
|
20
|
20
|
| Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей. | Се́дмь бра́тій бѣ́: и пе́рвый поя́тъ жену́ и умира́я не оста́ви сѣ́мене: |
|
21
|
21
|
| Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само. | и вторы́й поя́тъ ю́ и у́мре, и ни то́й оста́ви сѣ́мене: и тре́тій та́кожде: |
|
22
|
22
|
| Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка. | и поя́ша ю́ се́дмь и не оста́виша сѣ́мене: послѣди́ же всѣ́хъ у́мре и жена́. |
|
23
|
23
|
| Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку. | Въ воскресе́ніє у́бо, єгда́ воскре́снутъ, кото́рому и́хъ бу́детъ жена́: се́дмь бо имѣ́ша ю́ жену́. |
|
24
|
24
|
| Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої? | И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́мъ: не сего́ ли ра́ди прельща́єтеся, не вѣ́дуще Писа́нія, ни си́лы Бо́жія? |
|
25
|
25
|
| Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах. | Єгда́ бо изъ ме́ртвыхъ воскре́снутъ, ни же́нятся, ни посяга́ютъ, но су́ть я́ко а́нгели на небесѣ́хъ: |
|
26
|
26
|
| А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова? | о ме́ртвыхъ же, я́ко востаю́тъ, нѣ́сте ли чли́ въ кни́гахъ Моисе́овыхъ, при купинѣ́ я́ко рече́ єму́ Бо́гъ, глаго́ля: А́зъ Бо́гъ Авраа́мовъ и Бо́гъ Ісаа́ковъ и Бо́гъ Іа́ковль? |
|
27
|
27
|
| Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь. | Нѣ́сть Бо́гъ ме́ртвыхъ, но Бо́гъ живы́хъ: вы́ у́бо мно́го прельща́єтеся. |
|
28
|
28
|
| І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей? | И присту́пль єди́нъ от кни́жникъ, слы́шавъ и́хъ стяза́ющихся и ви́дѣвъ, я́ко до́брѣ отвѣща́ и́мъ, вопроси́ Єго́: ка́я є́сть пе́рвая всѣ́хъ за́повѣдій? |
|
29
|
29
|
| Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний. | Іису́съ же отвѣща́ єму́: я́ко пе́рвѣйши всѣ́хъ за́повѣдій: слы́ши, Изра́илю, Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ Госпо́дь єди́нъ є́сть: |
|
30
|
30
|
| І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь! | и возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и все́ю душе́ю твоє́ю, и всѣ́мъ умо́мъ твои́мъ, и все́ю крѣ́постію твоє́ю: сія́ є́сть пе́рвая за́повѣдь. |
|
31
|
31
|
| І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає. | И втора́я подо́бна є́й: возлю́биши бли́жняго своєго́ я́ко са́мъ себе́. Бо́лшая сею́ и́на за́повѣдь нѣ́сть. |
|
32
|
32
|
| Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього; | И рече́ Єму́ кни́жникъ: до́брѣ, Учи́телю, вои́стинну ре́клъ єси́, я́ко єди́нъ є́сть Бо́гъ, и нѣ́сть и́нъ ра́звѣ Єго́: |
|
33
|
33
|
| і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви. | и є́же люби́ти Єго́ всѣ́мъ се́рдцемъ, и всѣ́мъ ра́зумомъ, и все́ю душе́ю, и все́ю крѣ́постію: и є́же люби́ти бли́жняго я́ко себе́, бо́лѣ є́сть всѣ́хъ всесожже́ній и же́ртвъ. |
|
34
|
34
|
| Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його. | Іису́съ же ви́дѣвъ, я́ко смы́сленно отвѣща́, рече́ єму́: не дале́че єси́ от Ца́рствія Бо́жія. И никто́же смѣ́яше ктому́ Єго́ вопроси́ти. |
|
35
|
35
|
| Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів? | И отвѣща́въ Іису́съ глаго́лаше, учя́ въ це́ркви: ка́ко глаго́лютъ кни́жницы, я́ко Христо́съ Сы́нъ є́сть Дави́довъ? |
|
36
|
36
|
| Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх. | То́й бо Дави́дъ рече́ Ду́хомъ Святы́мъ: глаго́ла Госпо́дь Го́сподеви моєму́: сѣди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твои́ма. |
|
37
|
37
|
| Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою. | Са́мъ у́бо Дави́дъ глаго́летъ Єго́ Го́спода: и отку́ду Сы́нъ єму́ є́сть? И мно́гъ наро́дъ послу́шаше Єго́ въ сла́дость. |
|
38
|
38
|
| І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях, | И глаго́лаше и́мъ во уче́ніи Своє́мъ: блюди́теся от кни́жникъ, хотя́щихъ во одѣя́ніихъ ходи́ти, и цѣлова́нія на то́ржищихъ, |
|
39
|
39
|
| сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, — | и преждесѣда́нія на со́нмищихъ, и первовозлежа́нія на ве́черяхъ: |
|
40
|
40
|
| ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження. | пояда́юще до́мы вдови́цъ и непщева́ніємъ надо́лзѣ моля́щеся, сі́и пріи́мутъ ли́шшеє осужде́ніє. |
|
41
|
41
|
| І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато. | И сѣ́дъ Іису́съ пря́мо сокро́вищному храни́лищу, зря́ше, ка́ко наро́дъ ме́щетъ мѣ́дь въ сокро́вищноє храни́лище. И мно́зи бога́тіи вмета́ху мно́га. |
|
42
|
42
|
| Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. | И прише́дши єди́на вдови́ца убо́га, вве́рже ле́птѣ двѣ́, є́же є́сть кодра́нтъ. |
|
43
|
43
|
| Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, | И призва́въ ученики́ Своя́, рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко вдови́ца сія́ убо́гая мно́жає всѣ́хъ вве́рже вмета́ющихъ въ сокро́вищноє храни́лище: |
|
44
|
44
|
| бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій. | вси́ бо от избы́тка своєго́ вверго́ша: сія́ же от лише́нія своєго́ вся́, єли́ка имѣ́яше, вве́рже, все́ житіє́ своє́. |
