|
Глава 5
|
Глава 5
|
|
1
|
1
|
| І прийшли на другий берег моря, в країну Гадаринську. | И пріидо́ша на о́нъ по́лъ мо́ря, во страну́ Гадари́нскую. |
|
2
|
2
|
| І коли вийшов Він з човна, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого; | И излѣ́зшу Єму́ изъ корабля́, а́біє срѣ́те Єго́ от гробо́въ человѣ́къ въ ду́сѣ нечи́стѣ, |
|
3
|
3
|
| він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами, | и́же жили́ще имя́ше во гробѣ́хъ, и ни вери́гами никто́же можа́ше єго́ связа́ти: |
|
4
|
4
|
| бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його. | зане́ єму́ мно́гажды пу́ты и у́жы [желѣ́зны] свя́зану су́щу, и растерза́тися от него́ у́жемъ [желѣ́знымъ] и пу́томъ сокруша́тися: и никто́же можа́ше єго́ уму́чити : |
|
5
|
5
|
| Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння. | и вы́ну но́щь и де́нь во гробѣ́хъ и въ гора́хъ бѣ́, вопія́ и толкі́йся ка́меніємъ. |
|
6
|
6
|
| Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому. | Узрѣ́въ же Іису́са издале́ча, тече́ и поклони́ся Єму́, |
|
7
|
7
|
| І, скрикнувши гучним голосом, сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене! | и возопи́въ гла́сомъ ве́ліимъ, рече́: что́ мнѣ́ и Тебѣ́, Іису́се, Сы́не Бо́га Вы́шняго? Заклина́ю Тя́ Бо́гомъ, не му́чи мене́. |
|
8
|
8
|
| Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чоловіка. | Глаго́лаше бо єму́: изы́ди, ду́ше нечи́стый, от человѣ́ка. |
|
9
|
9
|
| І спитав його: як твоє ім’я? І він сказав у відповідь: легіон ім’я моє, бо багато нас. | И вопроша́ше єго́: что́ ти є́сть и́мя? И отвѣща́ глаго́ля: легео́нъ и́мя мнѣ́, я́ко мно́зи єсмы́. |
|
10
|
10
|
| І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть з країни тієї. | И моли́ша Єго́ мно́го, да не по́слетъ и́хъ внѣ́ страны́. |
|
11
|
11
|
| Паслось же там біля гори велике стадо свиней. | Бѣ́ же ту́ при горѣ́ ста́до свино́є ве́ліє пасо́мо. |
|
12
|
12
|
| І благали Його всі біси, кажучи: пошли нас у свиней, щоб нам увійти в них. | И моли́ша Єго́ вси́ бѣ́си, глаго́люще: посли́ ны во свинія́, да въ ня́ вни́демъ. |
|
13
|
13
|
| Ісус відразу повелів їм. І, вийшовши, духи нечисті увійшли в свиней; і кинулося стадо з кручі в море, а їх було близько двох тисяч; і потонули в морі. | И повелѣ́ и́мъ а́біє Іису́съ. И изше́дше ду́си нечи́стіи, внидо́ша во свинія́: и устреми́ся ста́до по бре́гу въ мо́ре, бя́ху же я́ко двѣ́ ты́сящы, и утопа́ху въ мо́ри. |
|
14
|
14
|
| Пастухи ж свиней побігли і розказали у місті і в селах. І жителі вийшли подивитись, що сталося. | Пасу́щіи же свинія́ бѣжа́ша и возвѣсти́ша во гра́дѣ и въ се́лѣхъ. И изыдо́ша ви́дѣти, что́ є́сть бы́вшеє. |
|
15
|
15
|
| Приходять до Ісуса і бачать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить — і одягнений, і при здоровому розумі; і злякалися. | И пріидо́ша ко Іису́сови, и ви́дѣша бѣснова́вшагося сѣдя́ща и оболче́на и смы́сляща, имѣ́вшаго легео́нъ: и убоя́шася. |
|
16
|
16
|
| Очевидці ж розказали їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней. | Повѣ́даша же и́мъ ви́дѣвшіи, ка́ко бы́сть бѣсно́му, и о свинія́хъ. |
|
17
|
17
|
| І почали благати Його, щоб відійшов від меж їхніх. | И нача́ша моли́ти Єго́ отити́ от предѣ́лъ и́хъ. |
|
18
|
18
|
| І коли Він увійшов у човен, колишній біснуватий просив Його, щоб бути з Ним. | И влѣ́зшу Єму́ въ кора́бль, моля́ше Єго́ бѣснова́выйся, дабы́ бы́лъ съ Ни́мъ. |
|
19
|
19
|
| Але Ісус не дозволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе. | Іису́съ же не даде́ єму́, но рече́ єму́: иди́ въ до́мъ тво́й ко твои́мъ и возвѣсти́ и́мъ, єли́ка ти́ Госпо́дь сотвори́ и поми́лова тя́. |
|
20
|
20
|
| І пішов, і почав проповідувати у Десятиградді про те, що сотворив з ним Ісус; і всі дивувалися. | И и́де и нача́ проповѣ́дати въ десяти́ гра́дѣхъ, єли́ка сотвори́ єму́ Іису́съ. И вси́ дивля́хуся. |
|
21
|
21
|
| Коли Ісус знову переправився в човні на той бік, зібралося до Нього багато народу; Він був біля моря. | И преше́дшу Іису́су въ корабли́ па́ки на о́нъ по́лъ, собра́ся наро́дъ мно́гъ о Не́мъ . И бѣ́ при мо́ри. |
|
22
|
22
|
| І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його | И се́, пріи́де єди́нъ от архисинаго́гъ, и́менемъ Іаи́ръ, и ви́дѣвъ Єго́, паде́ при ногу́ Єго́ |
|
23
|
23
|
| і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишилася жива. | и моля́ше єго́ мно́го, глаго́ля, я́ко дщи́ моя́ на кончи́нѣ є́сть: да прише́дъ возложи́ши на ню́ ру́цѣ, я́ко да спасе́тся и жива́ бу́детъ. |
|
24
|
24
|
| Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього. | И и́де съ ни́мъ: и по Не́мъ идя́ху наро́ди мно́зи и угнета́ху Єго́. |
|
25
|
25
|
| Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років, | И жена́ нѣ́кая су́щи въ точе́ніи кро́ве лѣ́тъ двана́десяте, |
|
26
|
26
|
| багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, — | и мно́го пострада́вши от мно́гъ враче́въ, и изда́вши своя́ вся́, и ни єди́ныя по́льзы обрѣ́тши, но па́че въ го́ршеє прише́дши: |
|
27
|
27
|
| почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його, | слы́шавши о Іису́сѣ, прише́дши въ наро́дѣ созади́, прикосну́ся ри́зѣ Єго́: |
|
28
|
28
|
| бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю. | глаго́лаше бо, я́ко, а́ще прикосну́ся ри́замъ Єго́, спасе́на бу́ду. |
|
29
|
29
|
| І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги. | И а́біє изся́кну исто́чникъ кро́ве єя́: и разумѣ́ тѣ́ломъ, я́ко исцѣлѣ́ от ра́ны. |
|
30
|
30
|
| І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї? | И а́біє Іису́съ разумѣ́ въ Себѣ́ си́лу изше́дшую от Него́, [и] обра́щься въ наро́дѣ, глаго́лаше: кто́ прикосну́ся ри́замъ Мои́мъ? |
|
31
|
31
|
| Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене? | И глаго́лаху Єму́ ученицы́ Єго́: ви́диши наро́дъ угнета́ющь Тя́, и глаго́леши: кто́ прикосну́ся Мнѣ́? |
|
32
|
32
|
| Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це. | И обгля́даше ви́дѣти сотво́ршую сіє́. |
|
33
|
33
|
| Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду. | Жена́ же убоя́вшися и трепе́щущи, вѣ́дящи, є́же бы́сть є́й, пріи́де и припаде́ къ Нему́ и рече́ Єму́ всю́ и́стину. |
|
34
|
34
|
| Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї. | О́нъ же рече́ є́й: дщи́, вѣ́ра твоя́ спасе́ тя: иди́ въ ми́рѣ и бу́ди цѣла́ от ра́ны твоєя́. |
|
35
|
35
|
| Коли він ще говорив це, приходять від начальника синагоги і кажуть: дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя? | Єще́ Єму́ глаго́лющу, [и] пріидо́ша от архисинаго́га, глаго́люще, я́ко дщи́ твоя́ у́мре: что́ єще́ дви́жеши Учи́теля? |
|
36
|
36
|
| Але Ісус, почувши ці слова, зразу говорить начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй. | Іису́съ же а́біє слы́шавъ сло́во глаго́лемоє, глаго́ла архисинаго́гови: не бо́йся, то́кмо вѣ́руй. |
|
37
|
37
|
| І не дозволив нікому йти за Собою, крім Петра, Якова та Іоана, брата Якова. | И не оста́ви по Себѣ́ ни єди́наго ити́, то́кмо Петра́ и Іа́кова и Іоа́нна бра́та Іа́ковля. |
|
38
|
38
|
| І прийшов у дім начальника синагоги і бачить тривогу і тих, що плакали та дуже голосили. | И пріи́де въ до́мъ архисинаго́говъ и ви́дѣ молву́, пла́чущыяся и крича́щыя мно́го. |
|
39
|
39
|
| І, увійшовши, говорить їм: чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить. | И вше́дъ глаго́ла и́мъ: что́ мо́лвите и пла́четеся? Отрокови́ца нѣ́сть умерла́, но спи́тъ. |
|
40
|
40
|
| І глузували з Нього. Він же, виславши всіх, бере з Собою батька й матір дівчини і тих, що були з Ним, і входить туди, де лежала дівчина. | И руга́хуся Єму́. О́нъ же изгна́въ вся́, поя́тъ отца́ отрокови́цы и ма́терь, и и́же [бѣ́ху] съ Ни́мъ, и вни́де, идѣ́же бѣ́ отрокови́ца лежа́щи. |
|
41
|
41
|
| І, взявши дівчину за руку, каже їй: «таліфа, кумі», що значить: дівчино, тобі кажу, встань. | И є́мь за ру́ку отрокови́цу, глаго́ла є́й: талиѳа́ куми́: є́же є́сть сказа́ємо: дѣви́це, тебѣ́ глаго́лю, воста́ни. |
|
42
|
42
|
| В ту ж мить дівчина встала і почала ходити, бо була років дванадцяти. І всі, хто бачив, жахнулися від дива великого. | И а́біє воста́ дѣви́ца и хожда́ше: бѣ́ бо лѣ́тъ двоюна́десяте. И ужасо́шася у́жасомъ ве́ліимъ. |
|
43
|
43
|
| І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, і сказав: дайте їй їсти. | И запрети́ и́мъ мно́го, да никто́же увѣ́сть сего́, и рече́: дади́те є́й я́сти. |
