Глава 9
1
Він відповів мені і сказав: вимірюючи, вимірюй час у собі самому, і коли побачиш, що пройшла деяка частина знамень, раніше вказаних,
2
тоді зрозумієш, що це і є той час, в який почне Всевишній відвідувати вік, Ним створений.
3
Коли виявиться у віці коливання місць, сум’яття народів,
4
тоді зрозумієш, що про це говорив Всевишній від днів, що були раніше за тебе, від початку.
5
Як усе, створене у віці, має початок, так само і кінець, і закінчення буває явно:
6
так і часи Всевишнього мають початки, які відкриваються чудесами і силами, і закінчення, які виявляються діями і знаменнями.
7
Усякий, хто спасеться і зможе ділами своїми і вірою, якою віруєте, уникнути раніше провіщених бід,
8
залишиться, і побачить спасіння Моє на землі Моїй і в межах Моїх, які Я освятив Собі від віку.
9
Тоді пошкодують ті, що відступили нині від шляхів Моїх, і ті, що відкинули їх із презирством, будуть перебувати у муках.
10
Ті, які не пізнали Мене, одержуючи за життя благодіяння,
11
і погребували законом Моїм, не зрозуміли його, але знехтували, коли ще мали свободу і коли ще відкрито було їм місце для покаяння,
12
ті пізнають Мене після смерти у муках.
13
Ти не цікався більше, як нечестиві будуть мучитися, але досліджуй, як спасуться праведні, яким належить вік і заради яких вік, і коли.
14
Я відповів і сказав:
15
я раніше говорив, і тепер говорю, і потім буду говорити, що більше тих, які загинуть, ніж тих, які спасуться, як хвиля більша за краплю.
16
Він відповів мені і сказав:
17
яка нива, таке і насіння; які квіти, такі і кольори; який діяч, таке і діло; який хлібороб, такий і обробіток; бо то був час віку.
18
Коли Я уготовляв вік, перше ніж він був, для перебування тих, які живуть нині у ньому, ніхто Мені не суперечив.
19
А нині, коли вік цей був створений, норови створених пошкодилися при жнивах, які не зменшуються, при недослідимому законі.
20
І розглянув Я вік, і ось, виявилася небезпека від задумів, які з’явилися у ньому.
21
Я побачив і пощадив його, і зберіг для Себе одну ягоду з виноградного грона й одне насадження з безлічі.
22
Нехай загине безліч, що дарма народилася, і збережеться ягода Моя і насадження Моє, яке Я виростив з великим трудом.
23
А ти, коли після семи днів інших, не постячись, однак, у них,
24
вийдеш на квітуче поле, де немає побудованого дому, і станеш годуватися тільки від польових квітів і не споживати м’яса, ні пити вина, а тільки квіти,
25
молися до Всевишнього безперестанно, і Я прийду і буду говорити з тобою.
26
І пішов я, як Він сказав мені, на поле, яке називається Ардаф, і сів там у квітах і споживав від польових трав, і була мені їжа від них насиченням.
27
Після семи днів лежав я на траві, і серце моє знову бентежилось, як раніше.
28
І відкрилися вуста мої, і я почав говорити перед Всевишнім і сказав:
29
о, Господи! являючи Себе нам, Ти явився батькам нашим у пустелі непрохідній і неплідній, коли вони вийшли з Єгипту,
30
і сказав: «слухай Мене, Ізраїлю, і дослухайся до слів Моїх, сíм’я Якова.
31
Ось, Я сію у вас закон Мій, і принесе у вас плід, і ви будете славитися у ньому вічно».
32
Але батьки наші, прийнявши закон, не виконали його і постанов Твоїх не зберегли, і хоча плід закону Твого не загинув і не міг загинути, тому що був Твій,
33
але ті, що прийняли закон, загинули, не зберігши того, що у ньому було посіяно.
34
Зазвичай буває, що коли земля прийняла насіння, або море корабель, або яка-небудь посудина їжу або питво, і якщо буде пошкоджене те, у чому посіяно, або те, у чому вміщено,
35
у такому випадку гине разом і саме посіяне, або вміщене, або прийняте, і прийнятого вже не залишається перед нами. Але з нами не так.
36
Ми, що прийняли закон, згрішивши, загинули, так само і серце наше, яке прийняло його;
37
Але закон не загинув, і залишається у своїй силі.
38
Коли я говорив це у серці моєму, я споглянув очима моїми, і побачив з правого боку жінку; і ось, вона плакала і ридала великим воланням, і сильно уболівала душею; одяг її був розідраний, а на голові її попіл.
39
Тоді залишив я розмірковування, якими був зайнятий, і, звернувшись до неї, сказав їй:
40
про що плачеш ти, і чого так уболіваєш душею?
41
Вона сказала: залиш мене, господарю мій, нехай пла́чу за себе і подвою скорботу, бо я дуже засмучена душею і дуже принижена.
42
Я запитав її: що потерпіла ти? скажи мені. І вона відповіла мені:
43
я була неплідна, раба твоя, і не народжувала, маючи чоловіка, тридцять років.
44
Кожної години, кожного дня у ці тридцять років я молила Всевишнього безперестанно,
45
і почув мене Бог, рабу твою, після тридцяти років, побачив смирення моє, дослухався до скорботи моєї і дав мені сина, і я дуже зраділа йому, і чоловік мій, і всі співгромадяни мої, і ми багато прославляли Всевишнього.
46
Я вигодувала його з великим трудом,
47
і коли він виріс і пішов узяти собі дружину, я влаштувала день бенкету.
